09 вересня 2020 року Справа № 280/5010/20 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сіпаки А.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Мелітопольського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) (вул. Вакуленчука, буд. 99, м. Мелітополь, Запорізька область, 72311), третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ) про визнання протиправною та скасування постанови,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі - позивач) Мелітопольського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) (надалі - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_2 , в якому позивач просить суд визнати протиправною та скасувати постанову про стягнення виконавчого збору ВП №60943187 від 26.05.2019.
Ухвалою від 29.07.2020 відкрито спрощене позовне провадження з викликом сторін та призначено розгляд справи на 10.08.2020.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 08.01.2020 державним виконавцем Мелітопольського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Є.Г. Фоміною відкрито виконавче провадження про усунення перешкод в користуванні кімнатою в гуртожитку та вселення ОСОБА_2 з малолітніми ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в гуртожиток за адресою: АДРЕСА_3 . 10 лютого 2020 року державним виконавцем Фоміною Є.Г. у присутності ОСОБА_1 та стягувача ОСОБА_2 було складено Акт, яким встановлено, що позивач за вказаною адресою не проживає, а проживає інша особа.
25.06.2020 державним виконавцем Фоміною Є.Г. винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу.
Згідно акта державного виконавця від 26.05.2020 стягувач відмовився вселятися за адресою: АДРЕСА_2 у звязку з тим, що прописана третя особа за вказаною адресою.
Зазначає, що 16.07.2020 позивачу стало відомо, що 26.05.2020 відповідачем винесено постанову про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 9446 грн. Вважає дану постанову протиправною, оскільки позивач до закінчення строку на добровільне виконання звільнив квартиру в гуртожитку за адресою: АДРЕСА_3 та забезпечив до неї доступ для безперешкодного входження стягувача у приміщення. Тобто позивач добровільно виконав рішення суду, а тому підстав для стягнення з нього виконавчого збору у відповідача немає. Просить позов задовольнити.
Відповідач проти задоволення позову заперечив із підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Зокрема зазначив, що позивачу ще з 08.01.2020 відомо про стягнення виконавчого збору, а саме з дати винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, в якій в п. 3 було згадано про стягнення виконавчого збору у розмірі 9446 грн. Крім того, зазначив, що на адресу відповідача не надходило від боржника ніяких документальних підтверджень самостійного виконання рішення суду та факт добровільного виконання рішення позивачем не доведено, документального підтвердження сплати виконавчого збору також не надано. Вважає оскаржувану постанову правомірною та просить в задоволенні позову відмовити.
Ухвалою від 10.08.2020 у задоволенні клопотання представника позивача про витребування доказів було відмовлено та відкладено розгляд справи на 08.09.2020.
У судове засідання 08.09.2020 позивач чи його представник, відповідач та третя особа не прибули, про дату, час і місце судового розгляду повідомлені належним чином.
Відповідно до ч.3 ст.268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про можливість подальшого розгляду справи в порядку письмового провадження.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.
Так судом встановлено, що 02.01.2020 за вх. № 348/16.9-40 до Мелітопольського МР ВДВС Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) надійшов виконавчий лист 320/877/17-ц, виданий 26.11.2019 Мелітопольським міськрайонним судом Запорізької області про: Усунути перешкоди в користуванні кімнатою в гуртожитку та вселити ОСОБА_2 з малолітніми ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в гуртожиток за адресою: АДРЕСА_3 .
08.01.2020 державним виконавцем було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №60943187.
10 лютого 2020 року державним виконавцем Фоміною Є.Г. у присутності ОСОБА_1 та стягувача ОСОБА_2 було складено Акт, яким встановлено, що позивач за вказаною адресою не проживає.
Згідно наданих до суду відповідачем постанов від 11.02.2020, 02.03.2020, 13.03.2020, 19.03.2020, 14.05.2020 з метою забезпечення вселення стягувача залучались працівники органів внутрішніх справ.
Згідно поданої заяви від 20.02.2020, боржник повідомив про неможливість бути присутнім при проведенні виконавчих дій 24.02.2020 та просив проведення таких дій відкласти.
Згідно із актом державного виконавця від 24.02.2020 констатовано факт вселення стягувача, однак як вбачається із поданої ОСОБА_2 заяви від 25.02.2020, потрапити до квартири вона не змогла.
26.05.2020 державним виконавцем було складено Акт, згідно якого рішення суду за виконавчим листом № 320/877/17-ц від 26.11.2019 виконано не було у звязку з відмовою стягувача вселятися. У звязку з цим державним виконавцем 26.05.2020 було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу.
26.05.2020 відповідачем було прийнято оскаржувану постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 9446 грн.
Не погодившись з постановою про стягнення виконавчого збору, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з того, що за приписами ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 129-1 Конституції України передбачено, що суд ухвалює рішення іменем України
Відповідно до ч.2 ст.13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначено Законом №1404-VIII.
За змістом ст.1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.3 Закону №1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: 1) виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 2 Закону №1404-VIII виконавче провадження здійснюється з дотриманням такої засади як обов'язковість виконання рішень.
Частиною 1 ст.18 Закону №1404-VIII визначено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Пунктом 1 ч.2 ст.18 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Згідно з ч.5 ст.26 Закону №1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Суд зазначає, що у відповідності до ч.1 ст.27 Закону №1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Згідно з ч.3 ст.27 Закону №1404-VIII за примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.
Відповідно до ч.4 ст.27 Закону №1404-VIII державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Відповідно до ч.3 ст.40 Закону №1404-VIII у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
З матеріалів справи судом встановлено, що постанова про стягнення виконавчого збору прийнята відповідачем лише 26.05.2020, тобто з порушенням строку, встановленого ч.4 ст.27 Закону №1404-VIII, яка визначає що постанова про стягнення виконавчого збору має бути винесена у день відкриття виконавчого провадження, та до настання строку, визначеного ч.3 ст.40 Закону №1404-VIII, яка визначає, що така постанова виноситься не пізніше наступного робочого дня з дня закінчення виконавчого провадження.
Між тим, суд зазначає, що стягнення виконавчого збору з боржника є обов'язковим в разі відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого документу.
Оскільки виконавчий збір - це збір, що стягується на всій території України на користь саме Державного бюджету, він не є винагородою державного виконавця та не залежить від фактичного виконання виконавчого документу, дій або бездіяльності державного виконавця.
Відтак, порушення строку винесення постанови про стягнення виконавчого збору може вказувати лише на протиправність дій державного виконавця, однак не є підставою для скасування означеної постанови, та звільнення боржника від обов'язку сплачувати виконавчий збір.
Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної в адміністративній справі №750/7624/17 від 07.03.2018 року стягнення виконавчого збору є безумовною дією державного виконавця у межах виконавчого провадження та ефективним засобом стимулювання боржника до намагання виконати рішення суду самостійно до відкриття виконавчого провадження. Стягнення виконавчого збору є не правом, а обов'язком державного виконавця. На момент відкриття провадження державний виконавець не володіє інформацією від боржника щодо виконання судового рішення, оскільки вчинення будь-яких дій до відкриття виконавчого провадження Законом №1404-VIII не передбачено.
Відтак, доводи позивача з приводу того, що державний виконавець не мав підстав на стягнення виконавчого збору, оскільки рішення було виконано добровільно, є необґрунтованими.
Таким чином, суд дійшов висновку, що підстави для скасування постанови про стягнення виконавчого збору від 26.05.2020 відсутні.
Що стосується посилань відповідача на пропуск строку звернення щодо оскарження постанови про стягнення виконавчого збору з підстав зазначення суми виконавчого збору у постанові про відкриття виконавчого провадження, то суд повідомляє наступне.
Як було уже зазначено вище за приписами ч. 4 ст. 27 означеного Закону, державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
У відповідності до ч.1 ст. 28 ЗУ «Про виконавче провадження» копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур'єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев'ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.
Документи виконавчого провадження надсилаються стягувачу та боржнику за їхніми адресами, зазначеними у виконавчому документі. У разі зміни стороною місця проживання чи перебування або місцезнаходження документи виконавчого провадження надсилаються за адресою, зазначеною у відповідній заяві сторони виконавчого провадження.
Документи виконавчого провадження доводяться до відома або надсилаються адресатам не пізніше наступного робочого дня з дня їх винесення.
Аналогічні приписи містить і Інструкція з організації примусового виконання рішень №512/5 від 02.04.2012 року, прийнята Міністерством юстиції України (в редакції наказу Міністерства юстиції України 29.09.2016 № 2832/5).
До суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції відповідачем не було надано доказів направлення постанови про стягнення виконавчого збору від 26.05.2020 року на адресу позивача у день не пізніше наступного дня її складання.
Крім того суд звертає увагу на те, що позивачем оскаржується постанова стягнення виконавчого збору як окреме рішення, прийняте субєктом владних повноважень, а не пункт постанови про відкриття виконавчого провадження.
Відтак вищезгадані посилання відповідача щодо строку звернення судом не беруться до уваги.
Відповідно до частин 1 та 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Приписами ст.90 КАС України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, в межах компетенції, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача задоволенню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 77, 90, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд,
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Мелітопольського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) (вул. Вакуленчука, буд. 99, м. Мелітополь, Запорізька область, 72311), третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ) про визнання протиправною та скасування постанови - відмовити повністю.
Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня й ого проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Перехідних положень КАС України рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 09.09.2020
Суддя А.В. Сіпака