вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua
"31" серпня 2020 р. Cправа № 902/333/20
Господарський суд Вінницької області у складі судді Матвійчука Василя Васильовича,
за участю секретаря судового засідання Марущак А.О., за відсутності представників сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: Фізичної особи-підприємця Григор'єва Євгена Сергійовича ( АДРЕСА_1 )
до: Комунального підприємства "Вінницяоблводоканал" (вул. Київська, 173, м. Вінниця, 21022)
про стягнення 41019,72 грн.
На розгляд Господарського суду Вінницької області 08.04.2020 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" надійшла позовна заява №б/н від 07.04.2020 Фізичної особи-підприємця Григор'єва Євгена Сергійовича про стягнення з Комунального підприємства "Вінницяоблводоканал" 41019,72 грн. у відшкодування інфляційних втрат і 3% річних та судові витрати по оплаті судового збору і правової допомоги.
Ухвалою суду від 09.04.2020 позов залишено без руху на підставі ст.174 Господарського процесуального кодексу України та встановлено позивачу строк для усунення виявлених недоліків: 5 днів з дня вручення ухвали суду.
Ухвалою суду від 17.04.2020 за вказаним позовом відкрито провадження у справі № 902/333/20 за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 14.05.2020.
Ухвалою суду від 14.05.2020 підготовче засідання відкладено на 16.06.2020.
Ухвалою суду від 01.06.2020, у зв'язку з тим, що підготовче засідання відкладено на час перебування судді у відпустці, продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, підготовче засідання призначено на 07.07.2020.
За наслідками судового засідання 07.07.2020 судом закрито підготовче провадження, призначено справу для судового розгляду по суті на 31.08.2020. При визначенні дати розгляду справи по суті судом враховано графік судових засідань та відпусток головуючого судді.
31.08.2020 на електронну адресу суду через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" надійшло клопотання б/н від 29.07.2020 представника позивача - адвоката Вавшко В.С. про розгляд справи за його відсутності.
На визначену судом дату представники сторін не з'явились. Про час та місце розгляду справи повідомлені завчасно та належним чином, що стверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових підправлень.
Розглядаючи дану справу, суд, з урахуванням ч. 2 ст. 11 ГПК України та ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" приймає до уваги припис ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою закріплене право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.
З урахуванням неявки представників сторін суд зважає на положення ч.1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України якою передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
В порядку ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
У судовому засіданні 31.08.2020 прийнято судове рішення.
Стислий виклад позицій учасників судового процесу.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що з 02.03.2017 здійснює свою підприємницьку діяльність в торговельному комплексі з продажу продовольчих та непродовольчих товарів площею за адресою: м. Вінниця вул. Юності, 35-А (підвальне приміщення).
06.06.2018 внаслідок аварії - прориву труби водопостачання біля приміщення торговельного комплексу за зазначеною адресою відбулося залиття магазину, який орендований ФОП Григор'євим Є.С, внаслідок чого приміщення магазину ФОП Григор'єву Є.С. було завдано матеріальну шкоду на загальну суму 276972 грн. 65 коп.
26 липня 2018 року ФОП Григор'єв Є.С. звернувся з позовом до КП «Вінницяоблводоканал» про відшкодування матеріальної шкоди. В цей же день копія позовної заяви була направлена Відповідачу.
Рішенням Господарського суду Вінницької області від 25.10.2018 у справі №902/440/18 у задоволенні позову ФОП Григор'єва Є.С. до КП «Вінницяоблводоканал» про стягнення збитків відмовлено.
Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 03.01.2019 рішення Господарського суду Вінницької області від 25.10.2018 скасовано, прийнято нове рішення яким позовні вимоги ФОП Григор'єва Є.С. задоволено частково. Ухвалено стягнути з КП «Вінницяоблводоканал» на користь ФОП Григор'єва Є.С. 276972 грн.65 коп. збитків, вирішено питання про розподіл судових витрат, у задоволенні позову про стягнення упущеної вигоди відмовлено.
На виконання постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 03.01.2019 Господарським судом Вінницької області 21 січня 2019 року видано відповідний наказ, за яким 08.07.2019 Замостянським відділом ДВС міста Вінниці ГТУЮ у Вінницькій області відкрито виконавче провадження.
Проте, станом на час подання позову боржником рішення суду не виконано. Тому позивач вважає, що відповідач має відшкодувати йому інфляційні втрати та 3% річних за порушення виконання грошового зобов'язання, яке виникло 06.06.2018 внаслідок спричинення майнової шкоди, розмір якої підтверджений рішенням суду.
Відповідач у відзиві № 11/07-1032 від 05.05.2020 заперечує проти позову посилаючись на те, що підставою подання позову стало порушення ним зобов'язань, визначених в гарантійному листі від 15.01.2020 № 11/014/80, а саме не здійснення платежу за вказаним листом в березні 2020 року.
Водночас, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (зі змінами та доповненнями, внесеними постановами № 215 від 16.03.2020, № 239 від 25.03.2020, № 291 від 22.04.2020) на всій території України з 12.03.2020 до 11.05.2020 встановлений карантинний режим та запроваджено ряд обмежувальних заходів, які спричинили заборону діяльності багатьох суб'єктів господарювання.
Введення карантину негативно позначилося на рівні оплат за водопостачання та водовідведення. В березні обсяг реалізації послуг з водопостачання та водовідведення знизився на 12%, а надходження коштів майже на 30%, внаслідок чого відповідачем недоотримано понад 9,5 млн. грн.
Невиконання підприємством зобов'язань за гарантійним листом є результатом обставин непереборної сили, наявність яких підтверджується довідкою Торгово-промислової палати України.
Поряд з цим, 29.04.2020 на рахунок позивача відповідачем перераховано 47 896,49 грн, що становить суму першого платежу за гарантійним листом.
З огляду на наведене, відповідач просить відмовити в позові в повному обсязі.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Предметом доказування у даній справі є обставини, пов'язані з наявністю прострочення виконання постанови Північно-західного апеляційного суду від 03.01.2019 у справі № 902/440/18, наявність підстав для стягнення інфляційних втрат та 3% річних.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.
Згідно з пунктом 1 частини 2, частиною 5 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Норми статті 129-1 Конституції України визначають, що судове рішення є обов'язковим до виконання.
Так, з матеріалів справи вбачається, що в провадженні Господарського суду Вінницької області перебувала справа № 902/440/18 за позовом Фізичної особи-підприємця Григор'єва Євгена Сергійовича до Комунального підприємства "Вінницяоблводоканал" про стягнення 345519,73 грн. шкоди.
За результатами розгляду даної справи, Господарським судом Вінницької області 25.10.2018 ухвалено яким відмовлено в задоволені позову.
Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 03.01.2019 , яка залишена в силі постановою Верховного Суду від 09.04.2019, рішення Господарського суду Вінницької області від 25.10.2018 у справі № 902/440/18 скасовано. Прийнято нове рішення про часткове задоволення позову. Постановлено стягнути з Комунального підприємства "Вінницяоблводоканал" на користь Фізичної особи-підприємця Григор'єва Євгена Сергійовича - 276972 грн. 65 коп. збитків; 4154 грн. 53 коп. витрат по оплаті судового збору за подання позову; 6251 грн. 80 коп. витрат по оплаті судового збору за подання апеляційної скарги. В задоволенні позову в частині стягнення 68547 грн. 08 коп. упущеної вигоди відмовлено.
Під час прийняття рішення від 25.10.2018 та постанови від 03.01.2019 по справі №902/440/18 були встановлені такі обставини:
ФОП Григор'єв Є.С. на підставі Договору оренди магазину № 52 від 02.03.2007 орендував торгове приміщення у торговельному комплексі з продажу продовольчих та непродовольчих товарів площею 103,8 кв. м. за адресою: м. Вінниця проспект Юності, 35-А (підвальне приміщення) на строк до 31.12.2019.
Зазначене приміщення, як зазначив ФОП Григор'єв Є.С., він використовував як магазин-склад із торгівлі продовольчими товарами - кондитерськими виробами.
06.06.2018 внаслідок аварії - прориву труби водопостачання біля приміщення торговельного комплексу з продажу продовольчих і непродовольчих товарів за зазначеною адресою сталося залиття магазину, орендованого ФОП Григор'євим Є. С., через що підприємцеві завдано матеріальної шкоди у зв'язку зі знищенням товару. У приміщенні магазину станом на 06.06.2018 перебував товар на загальну суму 293 625,75 грн, що, як з'ясував суд апеляційної інстанції, підтверджується матеріалами справи.
Цього ж дня було складено відповідний акт про залиття, а також акт про пошкодження майна та розмір завданих збитків внаслідок затоплення, підписаний ФОП Григор'євим Є. С., директором, завгоспом ТОВ "АЯГіК" і (як з'ясував суд апеляційної інстанції) продавцями Решітник І. Ф., Корсун Р. А., за змістом якого вартість знищеного товару становить 276 972,65 грн, вартість неушкодженого товару - 16 653,10 грн.
За інформацією, викладеною виконавчим комітетом Вінницької міської ради у листі від 21.09.2018 № 01-00-011-43900, відділ оперативного реагування "Цілодобова варта" Вінницької міської ради 06.06.2018 зафіксував звернення щодо течії мережі холодного водопостачання та затоплення підвального приміщення магазину по просп. Юності, 35А у м. Вінниці; ремонтні роботи з усунення течії виконувало КП "Вінницяоблводоканал"; згідно з рішенням виконкому Вінницької міської ради від 11.12.1997 № 1317 мережі водопостачання та каналізації житлового будинку № 29 по просп. Юності прийнято у комунальну власність територіальної громади міста та передано на баланс і обслуговування КП "Вінницяоблводоканал"; експлуатацію, обслуговування та ремонт водопроводу до будинку № 29 по просп. Юності, здійснює балансоутримувач - КП "Вінницяоблводоканал".
Рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради народних депутатів від 11.12.1997 № 1317 затверджено акт приймання-передачі у комунальну власність територіальної громади міста 127 квартирного житлового будинку для малосімейних по вул. Юності, 29.
17.12.1997 відповідно до акта передачі-приймання на баланс водопровідно-каналізаційних мереж СПП "Вінницяводоканал" прийняло на баланс мережі водопроводу та каналізації житлового будинку по вул. Юності, 29.
Таким чином, як установив суд апеляційної інстанції, КП "Вінницяоблводоканал" є балансоутримувачем зазначеної водопровідної мережі, внаслідок прориву якої було затоплено орендоване ФОП Григор'євим Є. С. приміщення.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що залиття орендованих ФОП Григор'євим Є. С. приміщень сталося внаслідок неналежного виконання КП "Вінницяоблводоканал" своїх обов'язків, визначених законодавством, в результаті чого ФОП Григор'євим Є. С. понесено збитків в сумі 276972,65 грн.
Крім того, суд апеляційної інстанції визнав недоведеним розмір заявленої позивачем до стягнення суми упущеної вигоди (68 547,08 грн), у зв'язку з чим відмовив у позові у цій частині.
Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиційність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії (постанова Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 910/3055/18).
Суд враховує, що рішенням Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України", яке є в силу статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" джерелом права, визначено, що "право на справедливий судовий розгляд, гарантований статтею 6 § 1 Конвенції, повинно тлумачитися в світлі преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права як елемент спільної спадщини держав-учасниць. Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів ("Брумареску проти Румунії", § 61)".
Таким чином, понесення ФОП Григор'євим Є.С. збітків в розмірі 276 972,65 грн внаслідок прориву водопровідної мережі і затоплення приміщень, яке сталося внаслідок неналежного виконання КП "Вінницяоблводоканал" своїх обов'язків, встановлено Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 03.01.2019 у справі № 902/440/18 та не потребує доведенню при розгляді даної справи.
Постанова Північно-західного апеляційного господарського суду від 03.01.2019 набрала законної сили 03.01.2019, у зв'язку з чим на її примусове виконання Господарським судом Вінницької області було видано накази від 21.01.2019.
08.07.2019 Замостянським відділом ДВС міста Вінниці ГТУЮ у Вінницькій області відкрито виконавче провадження по виконанню наказу Господарського суду Вінницької області від 21.01.2019 у справі № 902/440/18.
Гарантійним листом № 11/014-80 від 15.01.2020 відповідач гарантував протягом шести місяців, починаючи з березня 2020 року згідно з графіком погашення, виконати постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 03.01.2019.
Як встановлено судом при розгляді справи, 29.04.2020 відповідач, за платіжним дорученням № 1984, перерахував на рахунок позивача 47 896,49 грн, чим частково виконав наказ суду від 21.01.2019. При цьому суд зважає, що означена сума сплачена після звернення позивача з позовом до суду.
Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов такого обґрунтованого висновку.
За змістом положень статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Відповідно до частини першої статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до частини першої статті 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняються на підставах, встановлених договором або законом, зокрема виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно із частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 входить до розділу I «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
За змістом частини другої статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання.
З викладеного можна зробити висновок, що правовідносини, які виникли між сторонами у цій справі, регулюються нормами Цивільного кодексу України, що передбачають відповідальність за порушення грошового зобов'язання (частина друга статті 625 цього Кодексу).
Таким чином, у статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Аналогічний висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).
При цьому у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 20.01.2016 у справі № 6-2759цс15, що правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України).
Також Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 02 березня 2016 року у справі № 6-2491цс15, за яким дія статті 625 ЦК України поширюється на порушення грошового зобов'язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а частина п'ята статті 11 ЦК України не дає підстав для застосування положень статті 625 ЦК України у разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов'язальних правовідносин.
Отже, положення статті 625 Цивільного кодексу України передбачають, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть виникати з деліктного зобов'язання та рішення суду.
Суд зазначає, що у рішенні суду визнано грошові зобов'язання держави, визначено їх розмір, ці зобов'язання належним чином не виконані, тому в цьому випадку вимоги частини другої статті 625 Цивільного кодексу України підлягають застосуванню.
За змістом частини другої статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних як складова грошового зобов'язання та особлива міра відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
Аналогічний висновок зробила Велика Палата Верховного суду в своїй постанові від 19.06.2019 у справі за номером 646/14523/15-ц.
Таким чином, суд доходить висновку про наявність підстав для нарахування і виплатити позивачу компенсації в розмірі 3 % річних за період невиплати позивачу суми грошових коштів на виконання судового рішення. При цьому встановлена сума заборгованості за постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 03.01.2019 (справа № 902/440/18) являє собою зобов'язання, які слід вважати грошовими, а відтак вказані суми мають бути виплачені з урахуванням індексу інфляції за прострочення виконання грошового зобов'язання.
З приводу здійсненого позивачем розрахунку ціни позову суд зазначає таке.
Господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем було вірно визначено суми заборгованості, але невірно визначені періоди нарахування інфляційних втрат. Як встановлено судом вище, обов'язок зі сплати відповідачем суми збитків виник у нього саме на підставі постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 03.01.2019 (справа № 902/440/18), а не самого факту залиття приміщень орендованих позивачем, яке мало місце 06.06.2018, і з якого позивач проводить нараховання інфляційний втрат. Таким чином, суд приходить до висновку щодо неправомірності нарахування у цій справі інфляційних втрат за період з 06.06.2018 по 03.01.2019.
Отже, розрахунок інфляційних втрат (а.с.32), визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.
У постанові Верховного Суду від 27.05.2019 по справі № 910/20107/17 викладений наступний правовий висновок:
"З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).".
Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 21.05.2019 по справі № 916/2889/13, від 16.04.2019 по справам № 922/744/18 та № 905/1315/18, від 05.03.2019 по справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 по справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 по справі № 905/305/18, від 21.05.2018 по справі № 904/10198/15, від 02.03.2018 по справі № 927/467/17.
Також судом враховано, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
При цьому індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Вказана позиція викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18, Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.08.2020 № 910/10225/18.
Отже, враховуючи визначений судом період прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періоду, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат, господарський суд встановив, що у періоді з лютого 2019 року по лютий 2020 року щодо загальної суми заборгованості у розмірі 276 972,65 грн інфляційні втрати складають 8087,18 грн.
Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню в сумі 8087,18 грн.
Аналогічної помилки позивач припустився в розрахунку трьох процентів річних. Здійснивши власний розрахунок, виходячи з дати прострочення виконання зобов'язання (04.01.2019), враховуючи кінцеву дату розрахунку 01.04.2020, судом отримано 10 329,53 грн
Відтак, вимоги позивача в частині стягнення трьох процентів річних підлягають частковому задоволенню в сумі 10 329,53 грн.
Статтею 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно з положеннями статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Судом кожній стороні судом була надана розумна можливість, представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, в т.ч. подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, прийняти участь у досліджені доказів, надати пояснення, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.
Як зазначалось вище, суд процесуальним законом позбавлений права на збирання доказів по справі з власної ініціативи, що було б порушенням рівності прав учасників судового процесу.
Згідно з ч.4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Приймаючи до уваги наведені вище положення закону, враховуючи встановлені судом обставини та зміст позовних вимог, суд вважає правомірними вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 8 087,18 грн інфляційних втрат та 10 329,53 грн 3% річних. У стягненні 17 771,13 грн інфляційних втрат та 4 831,88 грн 3% річних суд відмовляє.
Доводи відповідача щодо обставин за яких виник спір суд визнає безпідставними, оскільки гарантійний лист останнього № 11/014-80 від 15.01.2020 не є підставою зміни строку виконання судового рішення.
Вирішуючи питання судових витрат суд виходить з наступного.
Звертаючись з позовом до суду позивачем за квитанцією № 50919 від 07.04.2020 сплачено 2 102,00 грн судового збору.
З огляду на часткове задоволення позову, витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст.129 ГПК України в сумі 943,73 грн.
Окрім того, в прохальній частині позовної заяви позивач просить стягнути з відповідача витрати по оплаті правової допомоги. Відповідно до орієнтовного розрахунку суми судових витрат, наведеного в позовній заяві, позивач, у зв'язку з розглядом справи, очікує понести витрати на правову допомогу, розмір яких попередньо складе 5 430,00 грн, та може збільшуватись в залежності від тривалості судового розгляду та кількості процесуальних дій та документів, що необхідно буде виготовити представнику позивача.
Відповідно до ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до ч.ч. 1, 2, ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
За приписами ч.ч. 3 - 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги (ч.1 ст.26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Відповідно до частини 3 статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до частин 1-4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Таким чином, системний аналіз наведених вище норм законодавства дозволяє зробити наступні висновки:
1) договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені в частині 2 статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність");
2) за своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 ЦК України;
3) як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару;
4) адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв;
5) адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність";
6) відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.
Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суд має виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".
У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності ввід конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.
Водночас до матеріалів справи позивачем не додано ані договору про надання правової допомоги, з якого можливо було б встановити розмір гонорару адвоката, ані акту виконаних робіт в межах справи № 902/333/20, ані доказів понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 8 ст. 129 розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Доказів сплати позивачем послуг адвоката у встановлений ч.8 ст. 129 ГПК України строк матеріали справи не містять. При цьому заяви представника позивача про намір подати такі докази після ухвалення рішення також до суду не надійшло.
З огляду викладене, беручи до уваги відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні вимог позивача про відшкодування таких витрат за рахунок відповідача.
Враховуючи вищенаведене та керуючись статтями 2, 4, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд,
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Комунального підприємства "Вінницяоблводоканал" (21022, місто Вінниця, вул. Київська, будинок 173, код 03339012) на користь Фізичної особи-підприємця Григор'єва Євгена Сергійовича ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_1 ) - 8 087 грн 18 коп. - інфляційних втрат; 10 329 грн 53 коп. - три проценти річних та 943 грн 74 коп. - витрат зі сплати судового збору.
В решті позову відмовити.
Примірник рішення направити учасникам рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.
Рішення суду набирає законної сили у строки передбачені ст. 241 ГПК України.
Рішення може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду, в порядку та строки визначені ст.ст. 256, 257 ГПК України.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Повне рішення складено 08 вересня 2020 р.
Суддя Матвійчук В.В.
віддрук. прим.:
1 - до справи
2 - позивачу АДРЕСА_1
3 - відповідачу (вул. Київська, 173, м. Вінниця, 21022)