вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"09" вересня 2020 р. Справа№ 910/1957/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Суліма В.В.
суддів: Гаврилюка О.М.
Ткаченка Б.О.
розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот"
на рішення Господарського суду міста Києва від 25.05.2020 року (дата підписання повного тексту 25.05.2020 року)
у справі № 910/1957/20
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КИЇВСЬКІ ЕНЕРГЕТИЧНІ ПОСЛУГИ"
до Приватного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот"
про стягнення 174 078,72 грн
без виклику представників сторін
Товариство з обмеженою відповідальністю "КИЇВСЬКІ ЕНЕРГЕТИЧНІ ПОСЛУГИ" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Приватного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот" (далі - відповідач) про стягнення з відповідача на користь позивача 174 078,72 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем був порушено порядок повідомлення позивача про зміну постачальника, в зв'язку з чим позивач просить стягнути штраф у розмірі 174078,72 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.05.2020 року позов задоволено повністю. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Київські енергетичні послуги" суму штрафу у розмірі 174078,72 грн, витрати по сплаті судового збору в сумі 2611,18 грн.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Приватне акціонерне товариство "Судноплавна компанія "Укррічфлот" звернулось до суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 25.05.2020 року та прийняти нове рішення, яким в задоволені позову Товариства з обмеженою відповідальністю "КИЇВСЬКІ ЕНЕРГЕТИЧНІ ПОСЛУГИ" відмовити повністю
Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми процесуального та матеріального права, зокрема п. 6 ст. 3, ч. 3 ст. 509, ч. 3 ст. 551, ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України.
Крім того, скаржник вказав, що за наслідком розгляду скарги відповідача НКРЕКП листом від 22.07.2019 року №7689/20.3/7-19 повідомила скаржника та позивача що лист надісланий позивачем на адресу відповідача від 29.03.2019 року №25/4/10/5897 підтверджує виконання вимог, передбачених процедурою зміни споживачем електропостачальника.
Також, за твердженням скаржника суд першої інстанції не з'ясував та не врахував, зокрема, що відповідач не мав достатньо часу для реалізації свого права на укладення договору про постачання електричної енергії, з вільно обраним постачальником електричної енергії. Договір між відповідачем та позивачем було укладено, з причин незалежних від відповідача, з фактично єдино можливим постачальником (монополістом), що було зумовлено необхідністю уникнення відключення об'єктів відповідача від постачання електроенергією. Відповідач не мав можливості укласти договір на основі вільного волевиявлення, оскільки укладення договору відбувалось шляхом приєднання відповідача до умов договору, які були визначені позивачем, який фактично являвся монополістом.
При цьому, скаржник зазначив, що ані нормами ПРРЕЕ, ані умовами примірного договору не передбачено обов'язку споживача повідомляти попереднього електропостачальника про зміну електропостачальника та про розірвання договору з попереднім електропостачальником. Більш того, норми ПРРЕЕ однозначно встановлюють, що споживач при намірі зміни попереднього електропостачальника має повідомити саме нового електропостачальника, а не попереднього.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.07.2020 року справу № 910/1957/20 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сулім В.В., судді:Ткаченко Б.О., Гаврилюк О.М.
Північний апеляційний господарський суд відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот" на рішення Господарського суду міста Києва від 25.05.2020 року у справі № 910/1957/20. Призначив до розгляду апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот" на рішення Господарського суду міста Києва від 25.05.2020 у справі № 910/1957/20 у порядку письмового провадження без повідомлення учасників, своєю ухвалою від 08.07.2020 року.
27.07.2020 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від представника позивача до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого позивач просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення господарського суду першої інстанції без змін.
Крім того, представник позивача у відзиві на апеляційну скаргу зазначив, що доводи та докази відповідача не спростували тих обставин, що ним були порушені умови укладеного договору та не спростували обов'язку відповідача сплатити штраф за вчинення відповідного порушення.
08.08.2020 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від представника скаржника до суду надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого скаржник, зокрема, зазначив, що дані на підставі яких позивачем були проведені розрахунки штрафу належними доказами не підтверджені.
Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Північний апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 08.04.2020 року підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Моторного (Транспортного) Страхового Бюро (МТСБУ) - без задоволення, з наступних підстав.
Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, 28.12.2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Київські енергетичні послуги" (постачальник) та Приватним акціонерним товариством "Судноплавна компанія "Укррічфлот" (споживач) було укладено договір про постачання електричної енергії споживачу № 80488018 (далі - договір), відповідно до умов якого останній встановлює порядок та умови постачання електричної енергії як товарної продукції споживачу постачальником та укладається сторонами, з урахуванням ст.ст. 634, 641, 642 Цивільного кодексу України, шляхом підписання сторонами двох примірників, які мають однакову юридичну силу, один з яких зберігається у постачальника, другий - у споживача.
Умови цього Договору розроблені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії" та Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 року № 312 (далі - ПРРЕЕ), та є однаковими для всіх споживачів (п. 1.1, 1.2 договору).
Відповідно до п. 2.1 договору за цим договором постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.
Згідно п.п. 3.1, 3.2, 5.5 договору першим розрахунковим періодом постачання електричної енергії споживачу за цим договором є січень 2019 року, якщо інша дата не визначена комерційною пропозицією. Строк дії цього договору зазначено у розділі 13 договору. Розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць.
Відповідно до п. 10.1 - 10.3 договору споживач має право в будь-який момент часу змінити постачальника шляхом укладення нового договору про постачання електричної енергії з новим електропостачальником та повідомити постачальника про свій намір не менше ніж як за 21 день до закінчення розрахункового періоду, вказавши дату або строки, в які буде відбуватись така зміна (початок дії нового договору про постачання електричної енергії), якщо інше не передбачено в комерційній пропозиції. Протягом 14 календарних днів після зміни постачальника, Споживач може ініціювати процедуру переходу до іншого електропостачальника. В такому випадку споживач повинен повідомити постачальника про свій намір не менше ніж як за 21 день до закінчення розрахункового періоду, якщо інше не передбачено в комерційній пропозиції. Зміна постачальника електричної енергії здійснюється згідно з порядком, встановленим ПРРЕЕ.
Договір набирає чинності з дня його підписання сторонами. За умови дострокового розірвання договору за ініціативою споживача, споживач зобов'язаний сплатити постачальнику передбачені обраною Споживачем комерційною пропозицією штрафні санкції чи іншу фінансову компенсацію за дострокове припинення договору. Дія цього договору також припиняється у наступних випадках: анулювання Постачальнику ліцензії на постачання; банкрутства або припинення господарської діяльності постачальником; у разі зміни власника об'єкта Споживача; у разі зміни електропостачальника (п. 13.1, 13.3, 13.5 договору).
Згідно п. 4.1, 9.1, 10.4 додатку № 2 до договору "Комерційна пропозиція постачальника електричної енергії Товариства з обмеженою відповідальністю "Київські енергетичні послуги", 100% попередня оплата заявлених обсягів споживання електричної енергії не пізніше ніж за 5 календарних днів до дати початку розрахункового періоду з наступним перерахунком (остаточним розрахунком), що проводиться за фактично відпущену електричну енергію. У випадку не повідомлення (повідомлення з порушенням строків) Постачальника про дострокове припинення (розірвання) договору споживачем, споживач сплачує штраф у розмірі подвійної вартості електричної енергії, заявленої споживачем, як прогнозований обсяг споживання в місяці, в якому було подано повідомлення про дострокове припинення дії договору та зазначеної в додатку № 4 до договору "Прогнозовані обсяги постачання електричної енергії споживачу". За умови дострокового припинення (розірвання) договору за ініціативою споживача, споживач зобов'язаний сплатити постачальнику штрафні санкції зазначені в п. 9 Комерційної пропозиції, чи іншу фінансову компенсацію за дострокове припинення договору, а також додатковий рахунок за результатами минулих розрахункових періодів, в якому буде враховано відхилення прогнозних від фактичних значень, щодо ціни та обсягів споживання.
Також до матеріалів справи долучена заява-приєднання до умов договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії від споживача ПрАТ "Судноплавна компанія "Укррічфлот" від 28.12.2018 року.
До матеріалів справи долучено додаток № 8 до договору № 80488018 "Обсяги очікуваного споживання електричної енергії споживача ПрАТ "Судноплавна компанія "Укррічфлот", згідно якого у березні 2019 споживач очікував спожити 36500 квт/год електроенергії.
Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, 14.03.2019 року позивач отримав від ПрАТ "ДТЕК Київські електромережі" лист № 01/3/06-1449 від 11.03.2019 року, в якому повідомлялось про отримання та погодження запиту Товариства з обмеженою відповідальністю "Енера" на зміну з 01.04.2019 року електропостачальника споживача ПрАТ "Судноплавна компанія "Укррічфлот".
Листом від 29.03.2019 року № 25/4/10/5897 позивач повідомив відповідача про розірвання договору № 80488018 від 28.12.2019 року та про продовження його дії в частині взаєморозрахунків. В листі зазначено, що на виконання п. 3.1.10 ПРРЕЕ та відповідно до п. 10.1, 13.5, 13,6 договору позивач з 01.04.2019 року не є постачальником електричної енергії для відповідача.
26.04.2019 року відповідач звернувся до позивача з листом № 09-03/905, в якому просив повернути суму попередньої оплати за кількома договорами, в зв'язку з їх припиненням та про взаємозалік заборгованості позивача перед відповідачем у сумі 11404,31 грн.
16.05.2019 року позивач звернувся до відповідача з листом № 25/4/7/10/8196, в якому просив сплатити штраф, в зв'язку з неповідомленням відповідачем про зміну електропостачальника. До листа був долучений рахунок № 80488018/1 від 14.05.2019 щодо сплати штрафу у розмірі 174078,72 грн за березень 2019 року. Лист отриманий відповідачем 20.05.2019 року (докази в матеріалах справи).
03.06.2019 року відповідач звернувся до НКРЕКП зі скаргою № 09-03/914 на постачальника електричної енергії Товариство з обмеженою відповідальністю "Київські енергетичні послуги", в якій відповідач просив визнати протиправними дії позивача щодо нарахування штрафу за неповідомлення про дострокове розірвання договору та зобов'язати постачальника скасувати нарахування штрафу, анулювати електропостачальнику ліцензію.
Як вбачається з матеріалів справи, за результатами розгляду скарги НКРЕКП було направлено відповідачу лист від 22.07.2019 року № 7689/20.3/7-19, в якому зазначено про заборону втручання державних органів у господарські правовідносини між позивачем та відповідачем та обумовлення сторонами в договорі можливості нараховувати штрафні санкції за не повідомлення про дострокове розірвання договору. Також вказано, що відповідачем дотримано нормативний порядок зміни електропостачальної організації.
Так, як правильно встановлено судом першої інстанції, між постачальником і споживачем було укладено договір який є публічним договором приєднання, розробленим з урахуванням вимог Правил і положень Закону України "Про ринок електричної енергії".
Згідно ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).
За змістом частин 1, 4, 7 ст 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Відповідно до ч. 1 ст. 180 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.
Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору у відповідності до законодавства
Відповідно до ст.ст. 633- 634 Цивільного кодексу України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Згідно ст. 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.
Відповідно до ст. 56 Закону України "Про ринок електричної енергії" постачання електричної енергії споживачам здійснюється електропостачальниками, які отримали відповідну ліцензію, за договором постачання електричної енергії споживачу. Договір постачання електричної енергії споживачу укладається між електропостачальником та споживачем та передбачає постачання всього обсягу фактичного споживання електричної енергії споживачем у певний період часу одним електропостачальником. Постачання електричної енергії споживачам здійснюється за вільними цінами. Умови постачання електричної енергії, права та обов'язки електропостачальника і споживача визначаються договором постачання електричної енергії споживачу. У договорі постачання електричної енергії споживачу визначаються, зокрема, строк дії договору, умови припинення, пролонгації та розірвання договору, зокрема в односторонньому порядку споживачем у разі зміни електропостачальника, а також умови дострокового розірвання договору із зазначенням наявності чи відсутності санкції (штрафу) за дострокове розірвання договору. Жодне положення договору постачання електричної енергії споживачу не має створювати обмежень права споживача на зміну електропостачальника. Крім того, договір не може містити положення, що накладають додаткові фінансові зобов'язання на споживача, який здійснює зазначене право. В іншому разі таке положення вважається недійсним з моменту укладення договору.
Згідно ст. 58 зазначеного Закону споживач має право змінювати електропостачальника на умовах, визначених цим Законом та правилами роздрібного ринку.
Відповідно до ст. 59 Закону України "Про ринок електричної енергії" зміна електропостачальника споживачем здійснюється на безоплатній основі у порядку, визначеному правилами роздрібного ринку. Зміна електропостачальника за ініціативою споживача має бути завершена у строк не більше трьох тижнів з дня повідомлення таким споживачем про намір змінити електропостачальника.
Згідно з пунктом 1.1.1 Правил роздрібного ринку електричної енергії, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 №312 (далі Правила № 312) цей нормативно-правовий акт регулює взаємовідносини, які виникають під час купівлі-продажу електричної енергії між електропостачальником (електропостачальниками) та споживачем (для власного споживання), а також їх взаємовідносини з іншими учасниками роздрібного ринку електричної енергії, визначеними цими Правилами. Ці Правила є обов'язковими для виконання усіма учасниками роздрібного ринку.
Відповідно до пункту 3.1.8 Правил № 312 договір постачання електричної енергії споживачу укладається між електропостачальником та споживачем та передбачає постачання споживачу всього обсягу фактичного споживання електричної енергії за певним об'єктом у певний період часу одним електропостачальником відповідно до обраної споживачем комерційної пропозиції.
Споживач має право в установленому цими Правилами порядку на зміну електропостачальника шляхом укладення нового договору про постачання електричної енергії споживачу (постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг) з новим електропостачальником (пункт 6.1.1 правил № 312).
За змістом пункту 6.1.3 Правил № 312 зміна електропостачальника за ініціативою споживача має бути завершена протягом періоду, що починається з дня повідомлення споживачем нового електропостачальника про наміри змінити попереднього електропостачальника, але у строк, що не перевищує 21 календарний день з дня вказаного повідомлення. Днем повідомлення споживачем про намір змінити електропостачальника вважається дата зафіксованого звернення споживача до нового електропостачальника щодо наміру укласти з ним договір про постачання електричної енергії споживачу. Якщо споживач має чинний договір про постачання електричної енергії споживачу з фіксованим терміном (строком) дії, з метою уникнення штрафних санкцій за дострокове розірвання договору з боку попереднього електропостачальника споживач повинен повідомити нового електропостачальника про намір укласти з ним договір про постачання електричної енергії споживачу за 21 календарний день до дати закінчення терміну (строку) дії чинного договору.
Згідно ст. 202 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами. Господарське зобов'язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду. До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються (ч. 2 ст. 653 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 598 цього Кодексу зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, договором, і законом передбачено право споживача в односторонньому порядку розірвати договір з попереднім постачальником електроенергії та укласти договір з новим постачальником, для чого передбачено певну процедуру.
Так, відповідачем було дотримано процедуру зміни електропостачальника, обумовлену законодавством.
Водночас, колегія суддів приймає як належне твердження скаржника, що за наслідком розгляду скарги відповідача НКРЕКП листом від 22.07.2019 року №7689/20.3/7-19 повідомила скаржника та позивача, що лист надісланий позивачем на адресу відповідача від 29.03.2019 року №25/4/10/5897, підтверджує виконання вимог, передбачених процедурою зміни споживачем електропостачальника, відповідно до розділу IV відповідних Правил.
Разом з цим, обов'язковим для виконання сторонами договором сторони передбачили обов'язок споживача повідомляти постачальника про намір змінити електропостачальну організацію та встановлено строки такого повідомлення, крім того, передбачено наслідки не виконання обов'язку з повідомлення у вигляді штрафу.
З огляду на викладене, колегія суддів не приймає як належне твердження скаржника, що ані нормами ПРРЕЕ, ані умовами примірного договору не передбачено обов'язку споживача повідомляти попереднього електропостачальника про зміну електропостачальника та про розірвання договору з попереднім електропостачальником.
Щодо твердження скаржника, як на підставу для скасування оскаржуваного рішення, що норми ПРРЕЕ однозначно встановлюють, що споживач при намірі зміни попереднього електропостачальника має повідомити саме нового електропостачальника, а не попереднього, колегія суддів відзначає наступне.
Так, за твердженням скаржника, останній повідомив нового електропостачальника про зміну електропостачальника.
При цьому, як правильно зазначив суд першої інстанції, відповідач не заперечує тих обставин, що він не повідомив позивача про наміри змінити електропостачальну організацію в строк встановлений договором.
Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Водночас, колегія суддів відзначає, що виконання скаржником умов законодавства щодо порядку зміни електропостачальника не спростовує його обов'язку виконувати умови укладеного ним договору, зокрема щодо обов'язку у випадку дострокового розірвання договору за його ініціативою зобов'язаний сплатити постачальнику штрафні санкції, за умови не повідомлення постачальника або повідомлення про дострокове припинення договору з порушенням строків встановлених договором, тобто за 21 день до такої зміни.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Учасники господарських відносин, відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором.
Відповідно до п. 9.1, 10.4 "Комерційна пропозиція постачальника електричної енергії ТОВ "Київські енергетичні послуги" у випадку не повідомлення (повідомлення з порушенням строків) Постачальника про дострокове припинення (розірвання) договору споживачем, споживач сплачує штраф у розмірі подвійної вартості електричної енергії, заявленої споживачем, як прогнозований обсяг споживання в місяці, в якому було подано повідомлення про дострокове припинення дії договору та зазначеної в додатку № 4 до договору "Прогнозовані обсяги постачання електричної енергії споживачу". За умови дострокового припинення (розірвання) Договору за ініціативою Споживача, Споживач зобов'язаний сплатити Постачальнику штрафні санкції зазначені в п. 9 Комерційної пропозиції, чи іншу фінансову компенсацію за дострокове припинення Договору, а також додатковий рахунок за результатами минулих розрахункових періодів, в якому буде враховано відхилення прогнозних від фактичних значень, щодо ціни та обсягів споживання.
Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Колегія суддів перевіривши розрахунок штрафних санкцій, погоджується з розрахунком позивача та висновком суду першої інстанції щодо нарахування 174078,72 грн штрафних санкцій.
При цьому, колегія суддів приймає до уваги, що скаржник не надав ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції контррозрахунку та належних та допустимих в розумінні ст.ст. 73, 76-79 Господарського процесуального кодексу України доказів, що очікуваний обсяг споживання електроенергії у березні 2019 року був іншим, ніж визначений позивачем та вказаний у додатку № 8 до договору.
Щодо заперечень відповідача з приводу недійсності умов договору оскільки, вони суперечать чинному законодавству, колегія суддів відзначає наступне.
Відповідно до ч. 9, 10 ст. 56 Закону України "Про ринок електричної енергії" загальні положення та умови договору мають бути справедливими і прозорими, викладеними чітко і ясно, не містити процедурних перешкод, що ускладнюють здійснення прав споживача. Жодне положення договору постачання електричної енергії споживачу не має створювати обмежень права споживача на зміну електропостачальника. Крім того, договір не може містити положення, що накладають додаткові фінансові зобов'язання на споживача, який здійснює зазначене право. В іншому разі таке положення вважається недійсним з моменту укладення договору.
Згідно п. 10 ч. 7 ст. 56 Закону України "Про ринок електричної енергії" умови постачання електричної енергії, права та обов'язки електропостачальника і споживача визначаються договором постачання електричної енергії споживачу. У договорі постачання електричної енергії споживачу визначаються: строк дії договору, умови припинення, пролонгації та розірвання договору, зокрема в односторонньому порядку споживачем у разі зміни електропостачальника, а також умови дострокового розірвання договору із зазначенням наявності чи відсутності санкції (штрафу) за дострокове розірвання договору.
Отже, договір може містити положення про покладення на споживача штрафу за дострокове розірвання договору і вказані положення не суперечать чинному законодавству та ніяким чином не обмежують право споживача вільно обирати постачальника та змінювати постачальника.
Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Отже суд не вбачає в укладеному сторонами договорі порушень закону, які б свідчили про його нікчемність. Доказів того, що договір у судовому порядку визнаний недійсним відповідачем суду не надано.
Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Отже доводи відповідача про нікчемність правочину укладеного між сторонами не доведено належними, допустимим та вірогідними доказами.
Щодо доводів відповідача про суперечність умов укладеного ним договору умовам примірного договору, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, зокрема, що відповідно до ст. 184 ГК України при укладенні господарського договору на основі вільного волевиявлення сторін проект договору може бути розроблений за ініціативою будь-якої із сторін у строки, погоджені самими сторонами. Укладення договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватися у спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладення договорів, встановленого статтею 181 цього Кодексу. Укладення господарських договорів на основі примірних і типових договорів повинно здійснюватися з додержанням умов, передбачених статтею 179 цього Кодексу, не інакше як шляхом викладення договору у вигляді єдиного документа, оформленого згідно з вимогами статті 181 цього Кодексу та відповідно до правил, встановлених нормативно-правовими актами щодо застосування примірного або типового договору.
Відповідно до ч. 2 ст. 179 Господарського кодексу України Кабінет Міністрів України, уповноважені ним або законом органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб'єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори.
Тобто, як правильно встановлено судом першої інстанції, примірні договори містять орієнтовні умови, які є рекомендованими для суб'єктів господарювання, а тому відступлення сторонами від умов примірного договору не суперечить законодавству та не є підставою для порушення будь-якої зі сторін умов укладеного нею договору.
Разом з цим, колегія суддів не приймає, як належне твердження скаржника, як на підставу для скасування оскаржуваного рішення, що суд першої інстанції не з'ясував та не врахував, зокрема, що відповідач не мав достатньо часу для реалізації свого права на укладення договору про постачання електричної енергії, з вільно обраним постачальником електричної енергії. Договір між відповідачем та позивачем було укладено, з причин незалежних від відповідача, з фактично єдино можливим постачальником (монополістом), що було зумовлено необхідністю уникнення відключення об'єктів відповідача від постачання електроенергією. Відповідач не мав можливості укласти договір на основі вільного волевиявлення, оскільки укладення договору відбувалось шляхом приєднання відповідача до умов договору, які були визначені позивачем, який фактично являвся монополістом, колегія суддів, оскільки останні не спростовують висновки суду першої інстанції у оскаржуваному рішенні.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог.
Так, скаржник не надав суду мотивів та доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції викладені в оскаржуваному рішенні.
Разом з цим, колегія суддів приймає до уваги, що мотиви апеляційної скарги фактично зводяться до мотивів викладених у відзиві на позовну заяву, висновки по яким були зроблені судом першої інстанції у оскаржуваному рішенні.
Колегія суддів зазначає, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no. 4241/03 від 28.10.2010 року).
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 року Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").
Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86 Господарського процесуального кодексу України. А тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Судові витрати, згідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покласти на апелянта.
Суд апеляційної інстанції роз'яснює, що, за загальним правилом, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот" на рішення Господарського суду міста Києва від 25.05.2020 року у справі № 910/1957/20 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 25.05.2020 року у справі №910/1957/20 залишити без змін.
3. Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на апелянта.
4. Матеріали справи №910/1957/20 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та, за загальним правилом, не підлягає оскарженню до Верховного Суду крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя В.В. Сулім
Судді О.М. Гаврилюк
Б.О. Ткаченко