вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"02" вересня 2020 р. Справа№ 910/14900/19
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Майданевича А.Г.
суддів: Ткаченка Б.О.
Суліма В.В.
секретар судового засідання: Вайнер Є.І.
за участю представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 02.09.2020
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Тінторетто"
на рішення Господарського суду міста Києва від 17.02.2020 (повний текст рішення підписано 14.04.2020)
у справі № 910/14900/19 (суддя - Ковтун С.А.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Алюпласт Україна"
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Тінторетто"
про стягнення 410 215,30 грн. та зобов'язання вчинити дії,
за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тінторетто"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Алюпласт Україна"
про стягнення 1 756 674,65 грн.,
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Алюпласт Україна" (далі - позивач за первісним позовом) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тінторетто" (далі - відповідач за первісним позовом) про:
зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Тінторетто" підписати шляхом проставляння уповноваженими особами власноручних підписів з проставлянням мокрих відтисків печатки ТОВ "Тінторетто" на видаткових накладних: № РН-0000600 від 03.05.2018; № РН-0001428 від 27.08.2018; № РН-0001453 від 30.08.2018; № РН-0001479 від 31.08.2018; № РН-0001519 від 07.09.2018; № РН-0001520 від 07.09.2018; № РН-0001537 від 13.09.2018; № РН-0001538 від 3.09.2018; № РН-0001574 від 17.09.2018; № РН-0001612 від 20.09.2018; № РН-0001613 від 20.09.2018; № РН-0001614 від 20.09.2018; № РН-0001639 від 24.09.2018; № РН-0001865 від 19.10.2018; № РН-0001870 від 19.10.2018; № РН-0001871 від 19.10.2018; № РН-0001872 від 19.10.2018; № РН-0001928 від 24.10.2018; № РН-0001929 від 24.10.2018; № РН-0001930 від 24.10.2018; № РН-0001948 від 26.10.2018; № РН-0001964 від 29.10.2018; № РН-0001971 від 30.10.2018; № РН-0001976 від 30.10.2018; № РН-0001986 від 30.10.2018; № РН-0001987 від 30.10.2018; № РН-0002018 від 31.10.2018; № РН-0002025 від 31.10.2018; № РН-0002026 від 31.10.2018; № РН-0002096 від 08.11.2018; № РН-0002102 від 12.11.2018; № РН-0002104 від 12.11.2018; № РН-0002183 від 21.11.2018; № РН-0002251 від 29.11.2018; № РН-0002326 від 13.12.2018; № РН-0002327 від 13.12.2018; № РН-0000031 від 17.01.2019; № РН-0000041 від 22.01.2019; № РН-0000062 від 24.01.2019; № РН-0000098 від 31.01.2019; № РН-0000264 від 06.03.2019; № РН-0000267 від 06.03.2019; № РН-0000268 від 06.03.2019; № РН-0000269 від 06.03.2019; № РН-0000276 від 07.03.2019; № РН-0000306 від 14.03.2019; № РН-0000349 від 21.03.2019; № РН-0000371 від 22.03.2019; № РН-0000467 від 10.04.2019; № РН-0000517 від 18.04.2019; № РН-0000599 від 07.05.2019; № РН-0000610 від 08.05.2019; № РН-0000652 від 16.05.2019 (всього 53 видаткові накладні);
стягнення 410215,30 грн., з яких: 364595,00 грн. боргу, 3529,70 грн. інфляційних нарахувань, 27631,52 грн. пені, 14459,08 грн. 7% штрафу.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору поставки № 313/17 від 28.07.2017 щодо оплати отриманого товару у повному обсязі та підписання видаткових накладних.
12.11.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю "Тінторетто" звернулось до Господарського суду міста Києва із зустрічною позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Алюпласт Україна" про стягнення 1756674,65 грн.
Позовні вимоги за зустрічним позовом мотивовані тим, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Алюпласт Україна" не здійснило поставку товару, який було оплачено Товариством з обмеженою відповідальністю "Тінторетто" у розмірі 1756674,65 грн. (товар зазначений у 53-ох непідписаних видаткових накладних, на які посилався позивач за первісним позовом).
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.02.2020 задоволено частково позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Алюпласт Україна" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тінторетто".
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тінторетто" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Алюпласт Україна" 368124,70 грн. боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, 27 631,52 грн. пені, 14 459,08 грн. штрафу, 6 153,23 грн. судового збору.
В іншій частині позову відмовлено.
Відмовлено в зустрічному позові Товариства з обмеженою відповідальністю "Тінторетто" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Алюпласт Україна". Судові витрати за зустрічним позовом покладено на Товариство з обмеженою відповідальністю "Тінторетто".
Задовольняючи первісні позовні вимоги, суд виходив з того, що отримання товару відповідачем за первісним позовом підтверджується підписанням акту звірки розрахунків за 2018 та внесенням Товариством з обмеженою відповідальністю "Тінторетто" суми податку до податкового кредиту відповідно до наданих Товариством з обмеженою відповідальністю "Алюпласт Україна" податкових накладних, які були складені у зв'язку з відвантаженням товару, з січня 2018 по травень 2019.
Відмовляючи у задоволенні вимоги первісного позивача про зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Тінторетто" підписати первинні документи (накладні), суд зазначив, що вказана вимога не призводить до поновлення порушеного права позивача та у разі її задоволення, не може бути виконана у примусовому порядку, оскільки відсутній механізм виконання такого рішення.
Відмовляючи у задоволенні зустрічної позовної вимоги, суд вказав, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Тінторетто" не доведено наявність передплати за товар у розмірі 1756674,65 грн.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Тінторетто" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 17.02.2020 у справі № 910/14900/19 в частині часткового задоволення первісного позову та відмови в задоволенні зустрічного позову - скасувати. Ухвалити нове рішення, яким первісні позовні вимоги про стягнення заборгованості залишити без здоволення, а зустрічний позов - задовольнити в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.
Апелянт вказує, що надані позивачем видаткові накладні складені в односторонньому порядку, не підписані відповідачем, тому не мають всіх обов'язкових реквізитів первинних документів та не можуть засвідчувати факт постачання товару за договором поставки. Крім того, надані позивачем видаткові накладні складені на підставі договору №285/16 від 10.10.2016, однак між сторонами виникли правовідносини на підставі договору поставки №304/17 від 12.06.2017.
Скаржник стверджує, що сторони в процесі взаємодії та домовленості з приводу поставки товару узгоджували різні форми взаємовідносин, у тому числі щодо фактичного порядку оплати та поставки товару. Порядок оплати товару за договором не був сталим. Товариство з обмеженою відповідальністю "Тінторетто" сплачувало за товар укрупненими сумами коштів, внаслідок чого позивач мав можливість зараховувати оплату товару виходячи з наявного залишку наперед авансованих коштів.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Тінторетто" наголошує, що надані позивачем закази-наряди датовані раніше, ніж специфікації та видаткові накладні, що вказує на безпідставність твердження позивача про поставку товару.
На думку апелянта, акт звірки не є доказом, що підтверджує здійснення господарських операцій за спірними поставками та отримання відповідачем товару від позивача за спірними видатковими накладними за період 2018. Також, не свідчить про перехід права власності на даний товар, за відсутності в матеріалах справи інших належних доказів поставки товару, зокрема, первинних бухгалтерських документів, які б підтверджували вчинення спірних господарських операцій.
Скаржник зазначає, що суд першої інстанції визначив податкові накладні як виключний, основний та єдиний доказ постачанння, що суперечить положенням законовадства та правовим позиціям Верховного суду.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу
У свою чергу, заперечуючи проти апеляційної скарги, позивач за первісним позовом у своєму відзиві, наданому до суду 04.06.2020, зазначає, що рішення суду прийнято при повному з'ясуванні обставин справи, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, без їх порушення, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає і рішення слід залишити без змін. Крім того, позивач за первісним позовом вказує, що договірні відносини між сторонами виникли відповідно до договору поставки №313/17 від 28.07.2017, в той час, як договір №285/16 від 10.10.2016 укладений між ТОВ "Алюпласт Україна" та ТОВ "НВК Київ місто буд". Тобто, договір №285/16 від 10.10.2016 не стосується спірних правовідносин.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Алюпласт Україна" зазначає, що відповідач не здійснював авансових платежів, оскільки відповідно до п. 3.3 договору поставки (в редакції додаткової угоди №2 від 18.10.2017) оплата товару/партії товару здійснюється на умовах відстрочення платежу протягом 30 календарних днів з моменту отримання товару кредитного ліміту, що за домоленістю не перевищує 400 000 грн. Крім того, банківські виписки в графі "призначення платежу" не містять реквізитів попередньої оплати товару.
Позивач за первісним позовом зазначає, що факт підписання ТОВ "Тінторетто" акту звірки (в сукупності з банківськими виписками, видатковими та податковими накладними) підтверджує визнання останнім даних щодо поставок за цим актом та здійснених оплат, оскільки акт містить детальну інформацію про перелік всіх відвантажень товару і здійснених оплат, а також суму заборгованості за поставлений товар на звітні дати. Позивач наголошує, що віднесення ТОВ "Тінторетто" сум податку до податкового кредиту відповідно до отриманих податкових накладних від ТОВ "Алюпласт Україна", за період січень 2018 - травень 2019, підтверджує факт визнання ТОВ "Тінторетто" усіх поставок товару ТОВ "Алюпласт Україна" за вказаний період.
Узагальнені доводи процесуальних документів сторін
16.06.2020 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від ТОВ "Тінторетто" до суду надійшли письмові пояснення щодо розміру заборгованості за зустрічним позовом, які за своїм змістом є тотожними апеляційній скарзі.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Алюпласт Україна" подало до суду 09.07.2020 відповідь на письмові пояснення та 31.08.2020 письмову промову в судових дебатах, які є тотожними відзиву на апеляційну скаргу.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.05.2020 справу № 910/14900/19 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Майданевич А.Г., суддів Коротун О.М., Сулім В.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.05.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Тінторетто" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.02.2020 у справі № 910/14900/19 та призначено розгляд справи на 22.06.2020.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.06.2020, у зв'язку з перебуванням судді Коротун О.М. у відпустці, для розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Тінторетто" у справі № 910/14900/19 визначено колегію суддів у складі: головуючого судді - Майданевича А.Г., суддів Ткаченка Б.О., Суліма В.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.06.2020 прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Тінторетто" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.02.2020 у справі № 910/14900/19 до провадження у складі колегії суддів: головуючого судді - Майданевича А.Г., суддів Ткаченка Б.О., Суліма В.В. Розгляд апеляційної скарги призначено на 03.08.2020.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.08.2020 продовжено строк розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Тінторетто" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.02.2020 у справі № 910/14900/19 та оголошено перерву до 02.09.2020.
Позиції учасників справи
Представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Тінторетто" в судових засіданнях апеляційної інстанції підтримав доводи апеляційної скарги з підстав, викладених у ній, просив її задовольнити, оскаржуване рішення в частині часткового задоволення первісного позову та відмови в задоволенні зустрічного позову скасувати, ухвалити нове рішення, яким первісні позовні вимоги про стягнення заборгованості залишити без задоволення, а зустрічний позов - задовольнити в повному обсязі.
Директор та представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Алюпласт Україна" в судових засіданнях апеляційної інстанції заперечували проти доводів апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, просили її відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Звертаючись з позовною заявою Товариство з обмеженою відповідальністю "Алюпласт Україна" вказало, що 28.07.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Алюпласт Україна" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Тінторетто" (покупець) укладено договір поставки № 313/17 від 28.07.2017.
У 2018-2019 роках Товариство з обмеженою відповідальністю "Алюпласт Україна" постачало Товариству з обмеженою відповідальністю "Тінторетто" профільні погонажні вироби з полівінілхлориду для виробництва віконних і дверних конструкцій, а також комплектуючі частини і матеріали. Товариство з обмеженою відповідальністю "Тінторетто" отримувало продукцію та її оплачувало.
20.09.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю "Тінторетто" направило на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Алюпласт Україна" претензію №1109/19 щодо непостачання продукції, пославшись на договір поставки № 313/17 від 28.07.2017, як на такий, що встановлює права і обов'язки між сторонами.
03.10.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю "Алюпласт Україна" направило відповідачу за первісним позовом відповідь на претензію №456, в якій також зазначало реквізити договору поставки № 313/17 від 28.07.2017, що є підставою їх виникнення.
Колегія суддів зазначає, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Тінторетто" ані до суду першої інстанції, ані до суду апеляційної інстанції не надало доказів існування іншого правочину, а саме договору № 304/17 від 12.06.2017 (на який відповідач за первісним позовом послалось у зустрічній позовній вимозі та в апеляційній скарзі), що регулював би між сторонами правовідносини у цей період. Місцевий господарський суд встановив, що вказаний у видаткових накладних договір №285/16 від 10.10.2016 є помилковим, оскільки сторонами у договорі №285/16 від 10.10.2016 є ТОВ "Алюпласт Україна" та ТОВ "НВК Київ місто буд". Отже, Товариство з обмеженою відповідальністю "Тінторетто" не є особою, на користь якої він укладений, або зобов'язаною особою за ним.
Враховуючи вищевказане, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що при вирішенні спору слід керуватись умовами договору поставки №313/17 від 28.07.2017, як єдиного договору, що регулює правовідносини між Товариством з обмеженою відповідальністю "Алюпласт Україна" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Тінторетто" щодо постачання і оплати профільних погонажних виробів з полівінілхлориду для виробництва віконних і дверних конструкцій, а також комплектуючих частин і матеріалів у спірний період - 2018-2019 роки.
Відповідно до пункту 1.1 договору поставки №313/17 від 28.07.2017 (далі - договір поставки) постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупцю профільні погонажні вироби з полівінілхлориду для виробництва віконних і дверних конструкцій, а також комплектуючі частини та матеріали (товар), а покупець зобов'язався прийняти товар у власність та оплатити його в порядку і на умовах, визначених договором.
Артикул, найменування, кількість товару, асортимент, ціна одиниці товару та загальна вартість партії товару, визначаються сторонами у специфікаціях, які після їх підписання є невід'ємною частиною договору (п. 1.2 договору поставки).
Поставка товару здійснюється окремими партіями на підставі прийнятих постачальником до виконання замовлень покупця (п. 4.1 договору поставки).
Пунктом 3.1 договору поставки передбачено, що оплата товару/партії товару покупцем здійснюється у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на рахунок постачальника, вказаний в цьому договорі, або в іншій формі, не забороненій законодавством України. Розрахунки між сторонами здійснюються в національній валюті України - гривні.
Згідно з пунктом 3.2 договору поставки оплата товару здійснюється покупцем на підставі рахунку-фактури, наданого постачальником. У випадку надання сканкопії або факсокопії рахунку-фактури, постачальник зобов'язаний надати оригінал рахунку-фактури разом з товаром.
Оплата товару/партії товару здійснюється на умовах відстрочення платежу протягом 30 календарних днів з моменту отримання товару/партії товару, зазначеної у підписаній сторонами відповідній видатковій накладній, у межах кредитного ліміту, що за домовленістю не перевищує 400 000 грн. (п. 3.3 в редакції додаткової угоди №2 від 18.10.2017 до договору поставки).
У пункті 4.3 договору поставки визначено, що замовлення на поставку конкретної партії товару надсилається покупцем на адресу постачальника засобами факсимільного зв'язку або електронною поштою не пізніше, ніж за 10 (десять) календарних днів для товару виробництва постачальника та 21 (двадцять один) календарний день для імпортованого товару до бажаної дати поставки чергової партії товару.
Сторони у пункті 4.6 договору поставки передбачили, що перед днем поставки постачальник оформлює специфікацію та виставляє рахунок-фактуру. Специфікація відображає кінцеві дані для поставки товару, які були погоджені сторонами на підставі замовлення покупця. Постачальник направляє покупцю електронною поштою або факсимільним зв'язком підписану специфікацію, для остаточного узгодження умов поставки (зокрема, асортименту та кількість товару, ціну одиниці товару та загальну вартість партії товару) з покупцем. Після отримання специфікації, покупець зобов'язаний направити (повернути) електронною поштою або факсимільним зв'язком підписану уповноваженою особою та скріплену печаткою покупця зазначену специфікацію, що підтверджує погодження сторонами умов поставки відповідної партії товару та його наявність і готовність для передачі покупцю. Оригінал специфікації передається покупцю разом із відповідною партією товару. Покупець зобов'язаний підписати специфікацію та направити один екземпляр постачальнику в день підписання поштою або кур'єром.
Поставка товару відбувається на умовах FCA (пункт поставки - склад постачальника: Київська обл., м. Бровари, бул. Незалежності, 53, з-д Пластмас) згідно з Міжнародними правилами інтерпретації комерційних термінів "Incoterms" в редакції 2010 року (п. 4.7 договору поставки).
Пунктом 4.8 договору поставки встановлено, що датою поставки (перехід права власності та ризику знищення товару) є дата видаткової накладної на товар (товарно-транспортної накладної), оформленої належним чином та підписаної сторонами.
Згідно з пунктом 4.9 договору поставки зобов'язання постачальника з поставки кожної окремої партії товару вважається виконаним з моменту передачі покупцю товару та підписання сторонами оформленої належним чином видаткової накладної (товарно-транспортної накладної).
Звертаючись з первісним позовом, Товариство з обмеженою відповідальністю "Алюпласт Україна" послалось на порушення відповідачем умов договору поставки № 313/17 від 28.07.2017 щодо оплати отриманого товару у повному обсязі. Позивач за первісним позовом зазначив, що відповідач не підписав 53 видаткові накладні, за якими товар неоплачений повністю або частково, а також не оплатив 3 підписані накладні. Заборгованість відповідача за підписаними та непідписаними видатковими накладними становить 364595,00 грн.
Звертаючись із зустрічним позовом, Товариство з обмеженою відповідальністю "Тінторетто" вказало, що перерахувало на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Алюпласт Україна" 1756674,65 грн. за товар, який не поставлений (товар зазначений у 53-ох непідписаних видаткових накладних, на які посилався позивач за первісним позовом). У зв'язку з чим, Товариство з обмеженою відповідальністю "Тінторетто" просило стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Алюпласт Україна" борг у розмірі 1756674,65 грн. за непоставлений товар.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
У відповідності до статті 509 Цивільного кодексу України та статті 173 Господарського кодексу України в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з частиною 1 статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Так, договір, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Алюпласт Україна" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Тінторетто", за своєю правовою природою відноситься до договорів поставки.
Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 Цивільного кодексу України).
Спір у справі виник за первісним позовом у зв'язку з тим, що відповідач не оплатив отриманий товар у повному обсязі за спірними 53 видатковими накладними, в той час, як за зустрічним позовом у зв'язку з тим, що позивач не поставив оплачений товар. Для встановлення здійснення Товариством з обмеженою відповідальністю "Алюпласт Україна" поставки товару Товариству з обмеженою відповідальністю "Тінторетто" у 2018-2019 роках, слід виходити з настуного.
Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16.07.1999 № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".
У розумінні вказаного Закону господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, а первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію.
Частинами першою та другою статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, вимоги до якого наведені у статті 9 Закону. За її приписами первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
За умовами договору поставки первинними документами, що містять відомості про господарські операції, є видаткові накладні (товарно-транспортні накладні), зміст яких відповідає вимогам ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".
З матеріалів справи вбачається, що видаткові накладні: № РН-0000600 від 03.05.2018; № РН-0001428 від 27.08.2018; № РН-0001453 від 30.08.2018; № РН-0001479 від 31.08.2018; № РН-0001519 від 07.09.2018; № РН-0001520 від 07.09.2018; № РН-0001537 від 13.09.2018; № РН-0001538 від 3.09.2018; № РН-0001574 від 17.09.2018; № РН-0001612 від 20.09.2018; № РН-0001613 від 20.09.2018; № РН-0001614 від 20.09.2018; № РН-0001639 від 24.09.2018; № РН-0001865 від 19.10.2018; № РН-0001870 від 19.10.2018; № РН-0001871 від 19.10.2018; № РН-0001872 від 19.10.2018; № РН-0001928 від 24.10.2018; № РН-0001929 від 24.10.2018; № РН-0001930 від 24.10.2018; № РН-0001948 від 26.10.2018; № РН-0001964 від 29.10.2018; № РН-0001971 від 30.10.2018; № РН-0001976 від 30.10.2018; № РН-0001986 від 30.10.2018; № РН-0001987 від 30.10.2018; № РН-0002018 від 31.10.2018; № РН-0002025 від 31.10.2018; № РН-0002026 від 31.10.2018; № РН-0002096 від 08.11.2018; № РН-0002102 від 12.11.2018; № РН-0002104 від 12.11.2018; № РН-0002183 від 21.11.2018; № РН-0002251 від 29.11.2018; № РН-0002326 від 13.12.2018; № РН-0002327 від 13.12.2018; № РН-0000031 від 17.01.2019; № РН-0000041 від 22.01.2019; № РН-0000062 від 24.01.2019; № РН-0000098 від 31.01.2019; № РН-0000264 від 06.03.2019; № РН-0000267 від 06.03.2019; № РН-0000268 від 06.03.2019; № РН-0000269 від 06.03.2019; № РН-0000276 від 07.03.2019; № РН-0000306 від 14.03.2019; № РН-0000349 від 21.03.2019; № РН-0000371 від 22.03.2019; № РН-0000467 від 10.04.2019; № РН-0000517 від 18.04.2019; № РН-0000599 від 07.05.2019; № РН-0000610 від 08.05.2019; № РН-0000652 від 16.05.2019 - не містять підпису відповідальної особи товариства з обмеженою відповідальністю "Тінторетто", яка брала участь в господарській операції, що свідчить про невідповідність цих документів вимогам ст. 9 Закону.
Водночас, визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів. Сам факт неналежного оформлення первинних документів не унеможливлює встановлення реального руху товару, за наявності такого, іншими засобами доказування.
Аналогічна правова позиція викладена у Постановах Верховного Суду від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від 29.11.2019 у справі №914/2267/18, від 18.08.2020 у справі №927/833/18.
Так, засобами доказування реального руху активів є дані Товариства з обмеженою відповідальністю "Тінторетто", вказаними у додатку 5 до податкових декларацій з податку на додану вартість (розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів) за січень 2018 - вересень 2019.
Податкова декларація - це документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання або відображаються обсяги операції (операцій), доходів (прибутків), щодо яких податковим та митним законодавством передбачено звільнення платника податку від обов'язку нарахування і сплати податку і збору, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку. Додатки до податкової декларації є її невід'ємною частиною (ст. 46 Податкового кодексу України).
Відповідно до пункту 14.1.181 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду. Датою виникнення права на податковий кредит визначається як дата списання коштів з банківського рахунку (видачі з каси) платника податку або дата надання інших видів компенсацій вартості поставлених (або тих, що підлягають поставці) йому товарів (послуг).
Статтею 198 Податкового кодексу України передбачено, що суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання товарів відносяться до податкового кредиту. Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.
Пунктом 201.1 Податкового кодексу України визначено, що на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін. Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). У разі якщо частка товарів/послуг, послуг не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політку, та враховується при визначенні загальних податкових зобов'язань. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, (п. 201.7). При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному державному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Покупцю товарів/послуг податкова накладна/розрахунок коригування можуть бути надані продавцем таких товарів/послуг в електронній формі з дотриманням вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронні довірчі послуги". Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредитну та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період (п. 201.10).
Відповідно до пункту 187.1 Податкового кодекс України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;
б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду (ст. 200 Податкового кодексу України).
Податкова декларація з податку на додану вартість з додатками належить до податкової звітності з податку на додану вартість (Порядок заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, що затверджений наказом Мінфіну від 28.01.2016, № 21 "Про затвердження форм та Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість"). Розшифровка податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (Д5) є додатком 5 до декларація з податку на додану вартість.
До розділу II "Податковий кредит" (рядки 10, 11 та 13 декларації) включаються обсяги придбання (виготовлення, будівництва, спорудження, створення) з податком на додану вартість (рядки 10.1 та 10.2) або без податку на додану вартість (рядок 10.3) товарів/послуг, необоротних активів на митній території України, ввезених на митну територію України товарів, необоротних активів (рядки 11.1 та 11.2), отриманих на митній території України від нерезидента послуг (рядок 13). При заповненні рядків 10.1 та/або 10.2 обов'язковим є подання (Д5) додатку 5, що заповнюється в розрізі контрагентів (Порядок заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, що затверджений наказом Мінфіну від 28.01.2016, № 21 "Про затвердження форм та Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість").
Таким чином, інформація, яка міститься у податкових накладних при визначенні податкового кредиту в розмірі контрагентів заповнюється у додатку 5 до декларація з податку на додану вартість. Саме додаток 5 містить інформацію про суму придбаних товарів щодо контрагентів у звітному періоді.
З додатків 5 до податкових декларацій з податку на додану вартість вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Тінторетто" у розрізі контрагента - Товариства з обмеженою відповідальністю "Алюпласт Україна" у розділі ІІ "Податковий кредит" включило обсяги придбання товару у 2018 - 2019 , у тому числі і товару, який є предметом постачання за спірними 53 видатковими накладними, що не підписані Товариством з обмеженою відповідальністю "Тінторетто".
Віднесення вказаних сум до податкового кредиту мало місце на підставі виданих позивачем за первісним позовом податкових накладних. Відтак, враховуючи відсутність оплати коштів відповідачем за первісним позовом, віднесення сум податків до податкового кредиту мало місце внаслідок отримання товару.
Враховуючи вищевказане, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що віднесення Товариством з обмеженою відповідальністю "Тінторетто" сум податку до податкового кредиту відповідно до отриманих податкових накладних від Товариства з обмеженою відповідальністю "Алюпласт Україна", що складені за першою подією - відвантаженням товару, з січня 2018 по травень 2019, підтверджує не тільки отримання товару, а й визнання цього факту Товариством з обмеженою відповідальністю "Тінторетто".
Також, непрямим доказом визнання отримання товару у 2018 за накладними, що не підписані покупцем, є підписання Товариством з обмеженою відповідальністю "Тінторетто" акту звірки взаємних розрахунків за 2018, в якому відображені господарські операції, що вчинені за накладними: № РН-0000600 від 03.05.2018; № РН-0001428 від 27.08.2018; № РН-0001453 від 30.08.2018; № РН-0001479 від 31.08.2018; № РН-0001519 від 07.09.2018; № РН-0001520 від 07.09.2018; № РН-0001537 від 13.09.2018; № РН-0001538 від 3.09.2018; № РН-0001574 від 17.09.2018; № РН-0001612 від 20.09.2018; № РН-0001613 від 20.09.2018; № РН-0001614 від 20.09.2018; № РН-0001639 від 24.09.2018; № РН-0001865 від 19.10.2018; № РН-0001870 від 19.10.2018; № РН-0001871 від 19.10.2018; № РН-0001872 від 19.10.2018; № РН-0001928 від 24.10.2018; № РН-0001929 від 24.10.2018; № РН-0001930 від 24.10.2018; № РН-0001948 від 26.10.2018; № РН-0001964 від 29.10.2018; № РН-0001971 від 30.10.2018; № РН-0001976 від 30.10.2018; № РН-0001986 від 30.10.2018; № РН-0001987 від 30.10.2018; № РН-0002018 від 31.10.2018; № РН-0002025 від 31.10.2018; № РН-0002026 від 31.10.2018; № РН-0002096 від 08.11.2018; № РН-0002102 від 12.11.2018; № РН-0002104 від 12.11.2018; № РН-0002183 від 21.11.2018; № РН-0002251 від 29.11.2018; № РН-0002326 від 13.12.2018; № РН-0002327 від 13.12.2018.
Факт підписання Товариством з обмеженою відповідальністю "Тінторетто" акту звірки взаємних розрахунків за 2018 підтверджує визнання останнім даних щодо усіх поставок за вказаним актом та здійснених оплат.
Посилання скаржника в апеляційній скарзі на те, що надані позивачем закази-наряди датовані раніше, ніж специфікації та видаткові накладні, що, вказує на те, що поставка товару не відбувалась колегія суддів вважає безпідставним, оскільки надані Товариством з обмеженою відповідальністю "Алюпласт Україна" видаткові накладні, специфікації та закази-наряди, які були оплачені та підписані відповідачем за первісним позовом без заперечення мають аналогіний порядок оформлення документів.
Отже, вказані докази в сукупності доводять, що фактично між Товариством з обмеженою відповідальністю "Алюпласт Україна" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Тінторетто" були вчинені господарські операції в межах виконання договору поставки №313/17 від 28.07.2017 щодо постачання товарів, які зазначені у видаткових накладних: № РН-0000600 від 03.05.2018; № РН-0001428 від 27.08.2018; № РН-0001453 від 30.08.2018; № РН-0001479 від 31.08.2018; № РН-0001519 від 07.09.2018; № РН-0001520 від 07.09.2018; № РН-0001537 від 13.09.2018; № РН-0001538 від 3.09.2018; № РН-0001574 від 17.09.2018; № РН-0001612 від 20.09.2018; № РН-0001613 від 20.09.2018; № РН-0001614 від 20.09.2018; № РН-0001639 від 24.09.2018; № РН-0001865 від 19.10.2018; № РН-0001870 від 19.10.2018; № РН-0001871 від 19.10.2018; № РН-0001872 від 19.10.2018; № РН-0001928 від 24.10.2018; № РН-0001929 від 24.10.2018; № РН-0001930 від 24.10.2018; № РН-0001948 від 26.10.2018; № РН-0001964 від 29.10.2018; № РН-0001971 від 30.10.2018; № РН-0001976 від 30.10.2018; № РН-0001986 від 30.10.2018; № РН-0001987 від 30.10.2018; № РН-0002018 від 31.10.2018; № РН-0002025 від 31.10.2018; № РН-0002026 від 31.10.2018; № РН-0002096 від 08.11.2018; № РН-0002102 від 12.11.2018; № РН-0002104 від 12.11.2018; № РН-0002183 від 21.11.2018; № РН-0002251 від 29.11.2018; № РН-0002326 від 13.12.2018; № РН-0002327 від 13.12.2018; № РН-0000031 від 17.01.2019; № РН-0000041 від 22.01.2019; № РН-0000062 від 24.01.2019; № РН-0000098 від 31.01.2019; № РН-0000264 від 06.03.2019; № РН-0000267 від 06.03.2019; № РН-0000268 від 06.03.2019; № РН-0000269 від 06.03.2019; № РН-0000276 від 07.03.2019; № РН-0000306 від 14.03.2019; № РН-0000349 від 21.03.2019; № РН-0000371 від 22.03.2019; № РН-0000467 від 10.04.2019; № РН-0000517 від 18.04.2019; № РН-0000599 від 07.05.2019; № РН-0000610 від 08.05.2019; № РН-0000652 від 16.05.2019.
Доведення факту постачання товару Товариством з обмеженою відповідальністю "Тінторетто" спростовує його доводи про те, що платежі носили характер попередньої оплати.
Крім того, відповідно до пункту 3.3 в редакції додаткової угоди №2 від 18.10.2017 до договору поставки оплата товару/партії товару здійснюється на умовах відстрочення платежу протягом 30 календарних днів з моменту отримання товару/партії товару, зазначеної у підписаній сторонами відповідній видатковій накладній, у межах кредитного ліміту, що за домовленістю не перевищує 400 000 грн.
Відтак, такий спосіб платежу як попередня оплата не був передбачений сторонами у договорі поставки №313/17 від 28.07.2017.
Згідно зі статтею 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу (ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
При цьому, до правовідносин купівлі-продажу не можуть бути застосовані загальні положення ст. 530 Цивільного кодексу України, оскільки термін виконання зобов'язання, що випливає з таких правовідносин, чітко визначений спеціальною нормою права, а саме ст. 692 Цивільного кодексу України, відповідно до якої покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.
Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 30.09.2014 у справі №3-121гс14.
Частиною 1 статті 693 Цивільного кодексу України унормовано, що якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Частиною 2 зазначеної статті встановлено, що у разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Зі змісту вказаної норми вбачається, що договором на покупця може покладатися обов'язок здійснити попередню оплату товару, тобто, оплату до передання товару продавцем. Шляхом попередньої оплати може бути сплачено повну вартість товару або її частину. Розмір попередньої оплати та строки її сплати встановлюються договором.
Вказана правова позиція визначена у Постанові Верховного Суду від 22.03.2019 у справі № 918/502/18.
Як вказувалось вище, договір поставки не передбачає попередню оплату товару. Доказів зміни сторонами порядку розрахунку ані до суду першої інстанції, ані до суду апеляційної інстанції сторонами не надано.
Пунктом 1.30 ст. 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" визначено, що платіжне доручення - розрахунковий документ, який містить доручення платника банку здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача.
Згідно з пунктом 19 "Указівок щодо заповнення реквізитів розрахункових документів на паперових носіях та їх реєстрів", які є додатком №7 до Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22, однією із вимог щодо заповнення реквізитів розрахункових документів та їх реєстрів є призначення платежу.
Цей реквізит у платіжних дорученнях, меморіальних ордерах та платіжних вимогах-дорученнях заповнюється з урахуванням вимог, установлених главою 3 цієї Інструкції.
Так, відповідно до п. 3.8 Інструкції реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України.
Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу". Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками.
Відповідно до банківських виписок по рахунку призначення платежу сформовано саме "оплата за профіль, ущільнювач, комплектуючі згідно з договором № 313/17". Інших реквізитів у графі "призначення платежу" не міститься.
Отже, доводи Товариства з обмеженою відповідальністю "Тінторетто" щодо наявності переплати за товар є безпідставними та свідчить про необґрунтованість його вимог за зустрічним позовом.
Водночас, є неспростованими доводи Товариства з обмеженою відповідальністю "Алюпласт Україна" про існування простроченої заборгованості у товариства з обмеженою відповідальністю "Тінторетто" у розмірі 364595 грн. за отриманий товар за видатковими накладними: № РН-0000098 від 31.01.2019, № РН-0000162 від 15.02.2019, РН-0000163 від 15.02.2019, РН-0000167 від 15.02.2019, № РН-0000264 від 06.03.2019, № РН-0000267 від 06.03.2019, № РН-0000268 від 06.03.2019, № РН-0000269 від 06.03.2019, № РН-0000276 від 07.03.2019, № РН-0000306 від 14.03.2019, № РН-0000467 від 10.04.2019, № РН-0000517 від 18.04.2019, № РН-0000610 від 08.05.2019.
Згідно з частинами 1-4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
Частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 79 Господарського процесуального кодексу України).
Будь-які подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.
Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що, оскільки відповідач за первісним позовом не виконав зобов'язання за договором в частині оплати переданого товару, він є таким, що порушив взяті на себе зобов'язання, тому вимоги про стягнення з відповідача за первісним позовом заборгованості у розмірі 364 595 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
У позовній заяві позивач за первісним позовом також просив суд стягнути з відповідача за первісним позовом 3529,70 грн. інфляційних нарахувань, 27631,52 грн. пені, 14459,08 грн. 7% штрафу. З приводу цієї частини позовних вимог колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Пунктом 8.3 договору поставки визначено, що у випадку затримки оплати товару покупець за вимогою постачальника сплачує останньому суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення платежу, а також пеню, що нараховується на несплачену суму за весь період прострочення платежу за подвійною обліковою ставкою НБУ, що діяла в період прострочення. За прострочення оплати понад 30 (тридцять) календарних днів з покупця додатково стягується штраф у розмірі 7% (сім відсотків) вартості неоплаченого товару.
Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.
В силу статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно з ч. 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України).
Приписами статтей 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник на вимогу кредитора у випадку прострочення грошового зобов'язання повинен сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Апеляційний господарський суд, перевіривши розрахунки пені, інфляційних втрат та штрафу наведений позивачем та судом першої інстанції, дійшов висновку, що сума пені у розмірі 27631,52 грн., інфляційних втрат у розмірі 3529, 7 грн. (борг з урахуванням встановленого індексу інфляції становить 368124,7 грн.) та штрафу в розмірі 14459,08 грн. є арифметично правильними.
Щодо позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Алюпласт Україна" про зобов'язання відповідача за первісним позовом підписати п'ятдесят три видаткові накладні, суд першої інстанції вказав наступне.
Згідно зі статтею 689 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу.
Покупець зобов'язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.
Отже, вимога позивача про зобов'язання відповідача вчинити дії щодо приймання товару шляхом підписання видаткових накладних є вимогою про зобов'язання підписати первинні документи.
Як зазначено вище, первинний документ - це документ, що містить відомості про господарську операцію. У свою чергу, господарська операція - це дія або подія, що викликає зміну в структурі активів і зобов'язань, власному капіталі підприємства (ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").
Метою складання первинних документів є відображення господарських операцій у бухгалтерському обліку (ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"), і він (первинний документ) не підтверджує її здійснення. Тобто, первинний документи не є підтвердженням вчинення господарської операції, а тільки містить відомості про неї.
Закон не містить приписів щодо часу складання первинного документа, але при цьому зобов'язує відобразити в обліку господарську операцію тільки у тому звітному періоді, у якому така господарська операція була здійснена (ч. 5 ст. 9 Закону).
Вказане свідчить про те, що вимога позивача про зобов'язання відповідача підписати первинні документи (накладні) не стосується захисту його прав як продавця за договором купівлі-продажу.
Положення ст. 4 ГПК України щодо права на звернення до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів, є реалізацією ч. 1 ст. 55 Конституції України, відповідно до якої кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, та ч. 2 ст. 124 Конституції України, відповідно до якої юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.
У матеріальному сенсі позов - це право на задоволення своїх позовних вимог. У процесуальному сенсі позов - це звернена до суду вимога про захист своїх прав та інтересів. Подання позовної заяви є формою реалізації права на позов.
Завданням суду при здійсненні правосуддя в силу положень статті 2 Закону України "Про судоустрій" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією та законами України прав і законних інтересів юридичних осіб.
Право особи на захист своїх цивільних прав та інтересів забезпечено законом (ст. 15 Цивільного кодексу України), способи якого визначенні ст. 16 Цивільного кодексу України та не є вичерпними. Водночас, відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини (Право на ефективний засіб юридичного захисту), кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, особа має право саме на ефективний спосіб захисту прав і це означає, що вона має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.
Предметом позову може бути матеріально-правова чи немайнова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд повинен прийняти рішення. Предметом позову не можуть бути обставини, які виступають доказами у справі, зокрема, підписання первинних документів, оскільки такі документи підтверджують наявність або відсутність юридичних фактів, які входять до підстав позову. Захист майнового або немайнового права чи законного інтересу відбувається шляхом прийняття судом рішення про примусове виконання відповідачем певних дій або зобов'язання утриматись від їх вчинення. Заявлена позивачем вимога про зобов'язання відповідача підписати видаткові накладні (які за своєю природою є первинними документами) не призводить до поновлення порушеного права позивача та у разі її задоволення, не може бути виконана у примусовому порядку, оскільки відсутній механізм виконання такого рішення.
Крім того, за статтею 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України.
Відповідно до ст. 6 Господарського кодексу України одним з загальних принципів господарювання є заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.
З огляду на вказане вище, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про те, що зобов'язання відповідача за первісним позовом підписати видаткові накладні не тільки суперечить встановленим чинним законодавством способам захисту цивільних прав, а також є втручанням у господарську діяльність суб'єкта господарювання, що, як наслідок, призводить до порушення його вільного волевиявлення.
Враховуючи вищевикладене, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.
У відповідності з пунктом 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України).
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).
Таким чином, апелянтом не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.
Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду прийнято у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, підстав його скасовувати або змінювати не вбачається.
Таким чином, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Тінторетто" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.02.2020 у справі № 910/14900/19 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.02.2020 у справі № 910/14900/19 слід залишити без змін.
З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладаються на апелянта в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Тінторетто" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.02.2020 у справі № 910/14900/19 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.02.2020 у справі № 910/14900/19 залишити без змін.
3. Судові витрати за розгляд справи у суді апеляційної інстанції покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Тінторетто".
4. Матеріали справи №910/14900/19 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до статей 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 09.09.2020.
Головуючий суддя А.Г. Майданевич
Судді Б.О. Ткаченко
В.В. Сулім