ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
про відмову у відкритті апеляційного провадження
09 вересня 2020 року м. ОдесаСправа № 17-1-4-5-32-24-2/136-03-5080
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Діброви Г.І.
суддів: Принцевської Н.М., Ярош А.І.
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , м. Ялта
на ухвалу Господарського суду Одеської області від 28.03.2017 року (в частині затвердження змін до плану санації - п. 2 резолютивної частини ухвали), м. Одеса, суддя Лепеха Г.А.
у справі № 17-1-4-5-32-24-2/136-03-5080
за заявою кредитора ОСОБА_2 , м. Одеса
до боржника Державної судноплавної компанії «Чорноморське морське пароплавство», м.Одеса
про визнання банкрутом,-
05.08.2020 року до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга ОСОБА_1 , м. Ялта на ухвалу Господарського суду Одеської області від 28.03.2017 року (в частині затвердження змін до плану санації - п. 2 резолютивної частини ухвали) у справі № 17-1-4-5-32-24-2/136-03-5080.
В день надходження апеляційної скарги до Південно-західного апеляційного господарського суду автоматизований розподіл не відбувся в зв'язку з відсутністю необхідної кількості суддів для розподілу справи, що підтверджується витягом з протоколу щодо неможливості автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.08.2020 року.
07.09.2020 року автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 17-1-4-5-32-24-2/136-03-5080 було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Діброва Г.І, судді Принцевська Н.М., Ярош А.І., що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.09.2020 року.
Дослідивши матеріали апеляційної скарги, додані до неї документи, а також матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у відкритті апеляційного провадження слід відмовити, виходячи з наступного.
З матеріалів оскарження ухвали вбачається, що ухвалою Господарського суду Одеської області від 11.07.2003 року за заявою гр. ОСОБА_2 було порушено провадження у справі про банкрутство Державної судноплавної компанії «Чорноморське морське пароплавство» за приписами Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» в редакції до набрання чинності Закону № 4212-VI від 22.12.2011 року, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів; заборонено боржнику та іншим особам вчиняти будь-які дії по відчуженню майна боржника, де б воно не знаходилось та в якому б вигляді воно не було, здійснювати дії по реорганізації боржника внесення майна та інших активів як внеску у підприємства, організації, що засновуються.
24.02.2006 року відносно Державної судноплавної компанії «Чорноморське морське пароплавство» введено процедуру санації, а 19.08.2008 року Господарським судом Одеської області затверджений план санації Державної судноплавної компанії «Чорноморське морське пароплавство».
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 28.03.2017 року (суддя Лепеха Г.А.) у справі № 17-1-4-5-32-24/136-03-5080, зокрема п. 2 резолютивної частини ухвали (який наразі оскаржується скаржником), затверджено зміни до плану санації Державної судноплавної компанії «Чорноморське морське пароплавство», погоджені зборами кредиторів (протокол № 3 від 18.01.2017 року), комітетом кредиторів (протокол № 5 від 18.01.2017 року) та органом уповноваженим управляти державним майном - Міністерством інфраструктури України 23.03.2017 року.
Ухвала суду в цій частині мотивована тим, що відповідно до п.п. 5, 6 ст. 18 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в редакції, яка була чинна до 19.01.2013 року) одним з рішень зборів кредиторів може бути схвалення плану санації та подання його на затвердження господарського суду, при цьому, оскільки на думку суду клопотання керуючого санацією про затвердження змін до плану санації Державної судноплавної компанії «Чорноморське морське пароплавство» є обґрунтованим та відповідає закону, суд дійшов висновку про його задоволення та внесення відповідних змін до плану санації.
З вказаною ухвалою, а саме з п. 2 резолютивної частини, наразі не погоджується ОСОБА_1 , м. Ялта, з огляду на що 30.07.2020 року звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Одеської області від 28.03.2017 року у справі № 17-1-4-5-32-24/136-03-5080, якою внесено зміни до плану санації.
Разом з апеляційною скаргою скаржником до суду було подано клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження вищезазначеної ухвали, яке мотивовано наступним:
- скаржник не є учасником справи;
- інформацію про винесення оскаржуваної ухвали скаржник отримав від знайомих, які мали безпосереднє відношення до Державної судноплавної компанії «Чорноморське морське пароплавство»;
- скаржник ознайомився з оскаржуваною ухвалою 23.07.2020 року через Єдиний реєстр судових рішень.
З огляду на вказані обставини, скаржник вважає, що строк на апеляційне оскарження ухвали згідно законодавства України може бути поновлений.
При цьому, скаржник як в апеляційній скарзі, так і в клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали, із посиланням на ст. 254 Господарського процесуального кодексу України та ст. 55 Конституцій України, зазначає, що має законне право на оскарження ухвали від 28.03.2017 року по справі № 17-1-4-5-32-24-2/136-03-5080, оскільки оскаржуваною ухвалою суд порушив його права, тому що виніс ухвалу із порушенням норм законодавства, принципу верховенства права та диспозитивності.
Згідно зі ст. 254 Господарського процесуального кодексу України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.
Учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених ст. 255 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені ст. 255 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.
Відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження:
1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;
2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 261 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 261 Господарського процесуального кодексу України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків:
1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов'язки;
2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
Річний строк, зазначений у ч. 2 ст. 261 Господарського процесуального кодексу України, є преклюзивним, за виключенням двох випадків, визначених цією ж нормою процесуального закону.
З приписів ч. 2 ст. 261 Господарського процесуального кодексу України не вбачається безумовного обов'язку суду відкрити апеляційне провадження у випадку подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов'язки. Натомість, як випливає з системного аналізу положень даної статті, суд у такому випадку надає оцінку наведеним апелянтом причинам пропуску строку апеляційного оскарження на предмет їх поважності.
За правовими позиціями Верховного Суду, у випадку пропуску строку апеляційного оскарження підставами для розгляду апеляційної скарги є лише наявність поважних причин (підтверджених належними доказами), тобто обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій. Дотримання строків оскарження судового рішення є однією із гарантій додержання у суспільних відносинах принципу правової визначеності, як складової принципу верховенства права. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними та після завершення таких строків, якщо ніхто не звернувся із скаргою до суду вищої інстанції, відносини стають стабільними (зокрема, постанова Верховного Суду від 20.04.2018 року №822/2337/17).
Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду в такому його елементі як правова визначеність (постанова Верховного Суду від 14.02.2018 року у справі №754/9100/14-ц).
Статтею 129 Конституції України передбачено, що однією із основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження, ч. 2 ст. 124 Конституції України передбачає право особи на захист судом його прав.
Частиною 1 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Пунктом п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами.
Якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного й обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише за умови особливих непереборних обставин.
Господарський процесуальний кодекс України не пов'язує право суду відновити пропущений процесуальний строк лише з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. Поважними причинами пропуску процесуального строку визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, незалежними від волевиявлення сторони та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальної дії. Отже, у кожному випадку суд повинен з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінити доводи, що наведені на обґрунтування клопотання про його відновлення, та зробити мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку.
При цьому поважними визнаються лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними і пов'язані з дійсними істотними труднощами для вчинення відповідних процесуальних дій. Поновлення пропущеного процесуального строку є правом господарського суду, яке він використовує виходячи з поважності причин пропуску строку на оскарження.
Питання про поважність причин пропуску процесуального строку в розумінні ст. 86 Господарського процесуального кодексу України вирішується судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Європейський суд з прав людини зауважив, що норми, які регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (справа «Перетяка та Шереметьев проти України» від 21 грудня 2010 року).
У справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28 жовтня 1998 року та «Креуз проти Польщі» від 19 червня 2001 року Європейський суд з прав людини роз'яснив, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху у судовому процесі.
У рішенні від 03.04.2008 року у справі «Пономарьов проти України» Європейський суд з прав людини зробив висновок про те, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Разом з тим, якщо строк на ординарне апеляційне оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак, такі повноваження не є необмеженими, тому від судів вимагається вказувати підстави для поновлення строку. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип юридичної визначеності).
У п. 53 рішення від 08.04.2010 року у справі «Меньшакова проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить п. 1 ст. 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету, за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута (див. пункт 57 рішення ЄСПЛ від 28 травня 1985 року у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), Series A, № 93).
Отже, в контексті зазначеного необхідність апеляційного перегляду судового рішення, що набрало законної сили та чинне понад рік, має бути зумовлена виключними обставинами (оскільки може мати наслідком порушення прав інших осіб, які покладаються на чинність рішення, здійснюючи свої права та обов'язки протягом усього часу чинності цього рішення), наявність яких є очевидною та безспірною, що обґрунтовувало би порушення принципу правової визначеності, який вимагає поваги до остаточного рішення суду, та виправдовувало таке порушення необхідністю відновлення прав та охоронюваних законом інтересів особи, яка звернулася до суду за таким переглядом, а також неможливістю цієї особи відновити свої права шляхом використання передбачених законом інших способів захисту.
Фактично норма про можливість поновлення процесуальних строків є, по суті, пільгою, яка може застосовуватися як виняток із загального правила, оскільки в іншому випадку нівелюється суть чіткого встановлення законодавцем кожного з процесуальних строків (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.10.2018 року у справі № 5/452/06).
Так, в даному випадку не учасником справи оскаржується п. 2 резолютивної частини ухвали Господарського суду Одеської області від 28.03.2017 року у справі № 17-1-4-5-32-24/136-03-5080, тобто, апеляційна скарга подана скаржником із пропуском строку на апеляційне оскарження більше ніж рік, що у відповідності до ч. 2 ст. 261 Господарського процесуального кодексу України є підставою для відмови у відкритті апеляційного провадження незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження.
При цьому, судова колегія зазначає, що оскільки в даному випадку скаржник взагалі не є учасником справи про банкрутство, для визначення питання щодо можливості поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали, необхідно встановити наявність/відсутність вищезазначених виключних випадків, передбачених ч. 2 ст. 261 Господарського процесуального кодексу України.
У справах про банкрутство склад учасників справи визначається відповідно до Кодексу з процедур банкрутства, а станом на день постановлення оскаржуваної ухвали визначався відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Відповідно до ч. 16 ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» в редакції, чинній станом на день постановлення оскаржуваної ухвали, учасниками у справі про банкрутство є сторони, забезпечені кредитори, арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор), власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, державний орган з питань банкрутства, Фонд державного майна України, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника, уповноважена особа засновників (учасників, акціонерів) боржника, а також у випадках, передбачених цим Законом, інші особи, які беруть участь у провадженні у справі про банкрутство.
Боржник є учасником справи про банкрутство з моменту прийняття господарським судом до розгляду заяви про банкрутство у відповідності до ст. 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» в редакції, чинній станом на день постановлення оскаржуваної ухвали.
Так, як вбачається з матеріалів справи та ним не заперечується, ОСОБА_1 не є учасником справи № 17-1-4-5-32-24-2/136-03-5080 про банкрутство Державної судноплавної компанії «Чорноморське морське пароплавство», м. Одеса, будь-яких доказів того, що зазначена особа взагалі має будь-яке право вимоги до боржника в межах вказаної справи про банкрутство Державної судноплавної компанії «Чорноморське морське пароплавство», м. Одеса скаржник не надав.
До того ж, скаржником будь-якими належними доказами не доведено суду обставин порушення оскаржуваною ухвалою, зокрема п. 2 резолютивної частини вказаної ухвали, будь-яких його прав, інтересів або обов'язків, оскільки, окрім посилання на нібито порушення судом першої інстанції норм законодавства, принципу верховенства права та диспозитивності, апеляційна скарга не містить взагалі доводів щодо порушених прав скаржника внесенням саме таких змін до плану санації, як і не містить посилань на існування взагалі наявності будь-яких правовідносин між ним та Державною судноплавною компанією «Чорноморське морське пароплавство», м. Одеса, яка знаходиться в процедурі банкрутства.
З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що за змістом оскаржуваної ухвали, в оскаржуваній частині, судом взагалі не приймалося рішення про права та обов'язки скаржника і він, в даному випадку, не є учасником справи про банкрутство за нормами чинного законодавства України.
Будь-яких обставин непереборної сили, що перешкодили б заявнику звернутися з апеляційною скаргою на зазначену ухвалу протягом року з моменту її винесення (з дня складення повного тексту) - також не встановлено, про існування таких не зазначено.
Оскільки підстав в розумінні п. 1, 2 ч. 2 ст. 261 Господарського процесуального кодексу України, що зумовлюють можливість поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення, судовою колегією не встановлено та про їх наявність скаржником взагалі не заявлено, а з моменту складення повного тексту оспорюваної ухвали та до моменту подання апеляційної скарги вже сплинуло більше трьох років, відповідно до вимог ч. 2 ст. 261 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд вважає за необхідне відмовити у відкритті апеляційного провадження.
Керуючись ст. 234, 256, 258, 260, 261 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Відмовити у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , м. Ялта на ухвалу Господарського суду Одеської області від 28.03.2017 року (в частині затвердження змін до плану санації - п. 2 резолютивної частини ухвали) у справі № 17-1-4-5-32-24-2/136-03-5080.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та може бути оскаржена в касаційному порядку.
Додаток (на адресу скаржника): апеляційна скарга з додатками на 45 аркушах.
Головуючий суддя Г.І. Діброва
Судді Н.М. Принцевська
А.І. Ярош