"03" вересня 2020 р. Справа №907/560/19
м. Львів
Західний апеляційний господарський суд у складі:
головуючого - судді Матущака О.І.
суддів: Бойко С.М.
Бонк Т.Б.
За участю представників сторін:
від позивача: Логойда В.М. (адвокат);
від відповідача: Пензов С.В. - за довіреністю
розглянувши апеляційну скаргу Закарпатської митниці Державної фіскальної служби України, м. Ужгород №73/24/07-70-10 від 17.03.2020 (Вх. ЗАГС №01-05/1507/20 від 22.04.2020)
на рішення Господарського суду Закарпатської області від 20.02.2020 (суддя Л.В. Андрейчук, повний текст рішення 02.03.2020)
у справі №907/560/19
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Закарпатінтерпорт”, м. Чоп, Закарпатська область
до відповідача Закарпатської митниці Державної фіскальної служби України, м. Ужгород, Закарпатська область
про стягнення 274 564, 69 грн
Суть спору.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Закарпатінтерпорт» звернулося до суду з позовом, яким просить стягнути з Закарпатської митниці ДФС (відповідач) суму 274564,69 грн за надані у 2017 році послуги по зберіганню вилученого (затриманого) вантажу, посилаючись на ч. 3 ст. 946 Цивільного кодексу України, внаслідок невизнання відповідачем обов'язку оплатити надані послуги зберігання за період з 01.01.2017 до 21.08.2017.
Позовна заява мотивована тим, що внаслідок заборони експорту з України ділової деревини (ліса-кругляка) та затримання транспортних засобів з вантажем «ліс», позивач за замовленням відповідача на підставі договору № 319 зберігання майна, що знаходиться під митним контролем від 27.12.2016, надав послуги вивантаження і зберігання вантажу «ліс» у загальному обсязі 788,979 куб. м на власних об'єктах у м. Чоп. Після закінчення строку дії договору 31.12.2016 майно, що передавалося зберігачу, не було вивезено поклажедавцем і продовжувало зберігатися до 21.08.2017, однак, оплату за надані у 2017 році послуги відповідач не здійснив. З огляду на узгоджену ставку: 1,50 грн. за зберігання 1 м3 вантажу / добу сума наданих та неоплачених послуг по зберіганню за вказаний період складає 274564,69 грн., в т. ч. ПДВ.
Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 20.02.2020 позов задоволено повністю. Стягнуто з Закарпатської митниці ДФС на користь ТОВ «Закарпатінтерпорт» 274564,69 грн. вартості наданих послуг зберігання, а також 4118,47 грн. у відшкодування витрат по сплаті судового збору.
Рішення суду мотивоване доведеністю факту надання позивачем послуг зберігання протягом періоду з 01.01.2017 по 21.08.2017.
Узагальнення доводів особи, яка подала апеляційну скаргу та інших учасників справи.
Відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. У своїй апеляційній скарзі апелянт покликається на те, що судом першої інстанції не надано оцінки п.3.3 договору зберігання, згідно якого оплата за зберігання проводиться при умові наявності відповідних бюджетних асигнувань. Окрім цього, скаржник зазначає, що актами взаємних розрахунків за 2016-2018 роки підтверджено, що Закарпатською митницею ДФС проведено розрахунки з позивачем в повному обсязі, заборгованість у взаєморозрахунках між ТОВ «Закарпатінтерпорт» та митницею відсутня. Скаржник стверджує, що починаючи з 01.01.2017 позивач жодного разу не звертався до митниці з приводу переданих йому на зберігання лісоматеріалів або наявності заборгованості.
Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Свої заперечення обґрунтовує тим, що твердження відповідача про те, що позивач не звертався щодо переданих на зберігання товарів є безпідставними та спростовуються долученими до матеріалів справи листами позивача №79 від 24.05.2017 та №184 від 18.12.2017 з відмітками про отримання їх наручно відповідачем. Щодо актів звірки, то позивач зазначає, що відображення результатів господарських операцій у бухгалтерському обліку чи результатах взаємної звірки бухгалтерських документів, оформлених відповідним актом звірки бухгалтерських документів не є встановленою законом підставою для припинення господарського (цивільного) зобов'язання.
Інших клопотань, заяв в порядку ст.207 ГПК України сторонами заявлено не було.
В судовому засіданні, проведеному у режимі відеоконференції, представниками сторін викладено доводи та заперечення по суті апеляційної скарги.
Фактичні обставини справи.
Як встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, 27.12.2016 між сторонами у справі укладено договір №319, предметом якого є майно, що перебувало під митним контролем - вилучені по протоколах про порушення митних правил Закарпатською митницею ДФС лісо-пиломатеріали у загальному обсязі 788,979 м3, та передане на підставі накладних №№381-387 від 27.11.2017 та актів приймання-передачі матеріальних цінностей на відповідальне зберігання ТОВ «Закарпатінтерпорт».
Строк дії договору - до 31.12.2016 та у будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
Як встановлено місцевим господарським судом, після закінчення бюджетного 2016 року майно, що передавалося зберігачу, не було вивезено поклажедавцем і продовжувало зберігатися у 2017 році, а 21.08.2017 було повернуто в повному обсязі згідно з наступними видатковими накладними №№ 70, 75, 77-79, 84 і 87 від 21.08.2017 та актами приймання-передачі від 21.08.2017.
Оцінка суду.
Між сторонами виникли правовідносини щодо надання послуг зберігання майна після закінчення договору.
Так, згідно ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Судом встановлено, що на виконання укладеного договору №319 зберігання майна, що знаходиться під митним контролем від 27.12.2016 позивачем було прийнято на зберігання від відповідача лісо-пиломатеріали у загальному обсязі 788,979 м3. Одночасно, матеріали справи не містять, а відповідачем не заперечується, що після закінчення строку дії договору - 31.12.2016 майно не було повернуто поклажедавцеві (відповідачу).
Приписами ст. 946 Цивільного кодексу України встановлено, якщо поклажодавець після закінчення строку договору зберігання не забрав річ, він зобов'язаний внести плату за весь фактичний час її зберігання. При цьому, плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.
Пунктом 3.2. Договору сторонами обумовлено, що тарифи на послуги зберігача за зберігання та вивантаження майна зазначені в калькуляціях, що є невід'ємними частинами цього договору.
Як встановив суд першої інстанції, за послуги по зберіганню вантажу між сторонами було узгоджено ставку: 1 грн. 50 коп. за зберігання 1 м3 вантажу / добу. Вказана обставина підтверджується і пунктом 3.4. договору, де погоджена сума (ціна) договору у 2016 році. Зокрема, послуги зберігання за договором складають 5917,34 грн. і саме ця сума була сплачена відповідачем на його виконання.
Оскільки договір діяв п'ять днів, то зважаючи на об'єм вантажу 788,979 м3, місцевим господарським судом правомірно встановлено шляхом арифметичних обчислень вартість одного 1м3 і така складає 1,50 грн.
Покликання апелянта в судовому засіданні на те, що визначені п.3.2 договору тарифи на послуги визначені у калькуляціях відсутні, є безпідставними, з огляду на наявність у матеріалах справи протоколу узгодження ціни (а.с.28), а також п.3.4 договору №319 від 27.12.2016, в якому узгоджено ціну за послуги зберігання.
Суд апеляційної інстанції бере також до уваги належне виконання відповідачем зобов'язання в частині оплати за надані послуги зберігання за 5 днів з 27.12.2016 по 31.12.2016, що свідчить про узгодження ціни договору.
Як підтверджується матеріалами справи, факт повернення переданого на зберігання майна поклажодавцю 21.08.2017 підтверджено долученими до справи доказами (п/накладними та актами приймання-передачі матеріальних цінностей на відповідальне зберігання від 21.08.2017).
А отже, за таких обставин, зважаючи на визначений ст. 946 Цивільного кодексу України обов'язок внести плату за час зберігання речі після закінчення дії договору, судова колегія погоджується з позицією суду першої інстанції про те, що вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають до задоволення у повному обсязі.
Щодо покликань скаржника на відсутність заборгованості з огляду на підписані акти звірки розрахунків, суд апеляційної інстанції зазначає таке.
Відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом. Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб (вказаної позиції дотримується також Верховний Суд у постанові від 5.03.2019 у справі № 910/1389/18 ).
З огляду на вищезазначене, сам факт відсутності зафіксованої в акті спірної заборгованості відповідача перед позивачем не спростовує наведених вище висновків суду щодо доведеності факту надання позивачем послуг зберігання протягом періоду з 01.01.2017 по 21.08.2017 та, відповідно, обов'язку здійснення оплати відповідачем.
Щодо тверджень апелянта про відсутність бюджетних асигнувань, то апеляційний господарський суд звертає увагу на те, що з огляду на ст. 617 ЦК України, відсутність бюджетних коштів не виправдовує бездіяльність органу державної влади і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», відповідно до яких п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
З огляду на наведене, враховуючи, що предметом дослідження позовних вимог, а відповідно і апеляційної скарги є встановлення факту надання послуг зберігання після закінчення договору та відсутність їх належної оплати, то інші доводи апеляційної скарги не потребують детального обґрунтування та спростування в розумінні ст. 238 ГПК України.
Відповідно ст.ст. 13, 76, 77, 86 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на вищевикладене, рішення місцевого господарського суду підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.
Судові витрати.
Відповідно до ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням вище, апеляційний господарський суд прийшов до висновку про необхідність залишення судового збору за подання апеляційної скарги за апелянтом (відповідачем).
Керуючись ст. ст. 11, 13, 74, 129, 269, 270, 275, 276, 281- 284 ГПК України,
Західний апеляційний господарський суд, -
1. Рішення Господарського суду Закарпатської області від 20.02.2020 у справі №907/1560/19 залишити без змін, а апеляційну скаргу Закарпатської митниці Державної фіскальної служби України, м. Ужгород - без задоволення.
2. Судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покласти на відповідача.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Касаційна скарга подається безпосередньо або через Західний апеляційний господарський суд до Верховного Суду (п.17.5 Перехідних положень ГПК України).
Справу повернути до місцевого господарського суду.
Повний текст постанови виготовлено та підписано 08.09.2020
Головуючий суддя О.І. Матущак
Судді С.М. Бойко
Т.Б. Бонк