печерський районний суд міста києва
Справа № 757/28322/18-ц
31 жовтня 2019 року Печерський районний суд м. Києва
в складі:
головуючого судді Підпалого В.В.,
при секретарі - Маленівській К.М.,
розглянув у засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії "Донецька залізниця" про стягнення заборгованості по заробітній платі, грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку, одноразової грошової допомоги у розмірі одного середньомісячного заробітку та середньомісячного заробітку за час затримки виплати сум, що належать від підприємства, -
ОСОБА_1 (надалі по тексту - Позивач) звернувся в суд з позовом до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (надалі по тексту - Відповідач, ПАТ «Українська залізниця», в подальшому перейменовано на АТ «Укрзалізниця»), в якому просив стягнути з відповідача на його користь суму заборгованості із заробітної плати, грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку в розмірі 21 482, 75 грн., з урахуванням вже здійсненого утримання прибуткового податку з громадян й інших обов'язкових платежів; стягнути з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за період затримки з 18.07.2017 року по 11.06.2018 року 108 974, 67 грн., з яких підлягають утриманню податки і обов'язкові платежі.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначив, що з 11.07.2016 року позивач був прийнятий на посаду електромеханіка (контактної мережі) дільниці І групи виробничого підрозділу «Іловайська дистанція електропостачання» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця». 17.07.2017 року звільнений із займаної посади, на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України, у зв'язку із скороченням штату. Проте, в день звільнення остаточного розрахунку проведено не було
За таких обставин, позивач звернувся до суду із позовом до відповідача та просив суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість по заробітній платі, грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку, одноразової грошової допомоги у розмірі одного середньомісячного заробітку та середньомісячного заробітку за час затримки виплати сум, що належать від підприємства.
Так, згідно з положеннями процесуального закону, та врахувавши пункти 1-8 частини 3 статті 274 ЦПК України, при вирішенні питання визначення порядку розгляду позовного провадження, вбачається можливість розгляду справи у спрощеному порядку.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 12.06.2018 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного провадження із викликом сторін у судове засідання (а.с. 29).
11.07.2018 року на адресу суду надійшов відзив від представника відповідача ПАТ «Українська залізниця» Шипілової К.М., в якому просив відмовити у задоволенні позовної заяви, посилаючись на її безпідставність та необґрунтованість. Зокрема, вказував на те, що місце роботи позивача знаходилось на території проведення антитерористичної операції і відповідно до цього, відповідач не може виконати вимоги ст. 116 КЗпП України, в частині нарахування заробітної плати, надання відомостей про розмір нарахованої заробітної плати , сплатити всю суму, що належить позивачу від підприємства, установи, організації, в день звільнення та провести остаточний розрахунок з нею, оскільки це не виявилось можливим та вказує на наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення. Окрім цього, зазначив, що 20.03.2017 року, у зв'язку із відсутністю організаційних та технічних вимог для здійснення господарської діяльності, викликаних перекриттям усіх залізничних колій, що ведуть до ліній розмежування з непідконтрольній українській владі територією встановлений простой для всіх працівників підрозділів дирекції. За даними структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» з 16.03.2017 року по день звільнення позивача, не надходили від підприємства, виробничої дільниці «Іловайська дистанція електропостачання», документи, які можуть забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи, підтвердженням первинного обліку показників щодо використання робочого часу, явок та неявок позивача на роботу. 17.07.2017 року відповідач вимушений був здійснити розірвання трудового договору з позивачем, у зв'язку із скороченням штату працівників, відповідно до п. 1ст. 40 КЗпП. 25.07.2017 року позивач отримав заробітну плату за першу половину березня 2017 року. Що стосується стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, то ця відповідальність, як вказав представник відповідача, настає при умові наявності вини власника або уповноваженого ним органу. За таких обставин, відповідач вважає, що вищезазначені обставини є обставинами непереборної сили та відповідно до Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» мають бути визначені як форс-мажорними обставинами, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань. На підтвердження своєї позиції представник відповідача надав в якості доказу, отриманий від Торгово-промислової палати України копію науково-правового висновку «щодо унеможливлення виконання обов'язків, передбачених законодавством України про працю при вивільненні працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин» від 16.01.2018 року за № 126/2/21-10.2. (а.с. 32-77).
Позивач в засідання не з'явився, повідомлявся належним чином, подав до суду заяву про розгляд провадження без його участі, позовну заяву підтримав в повному обсязі, просив її задовольнити.
Представник відповідача в засідання не з'явився, повідомлявся належним чином, до суду направив клопотання про розгляд справи за його відсутності, заперечував проти задоволення позовних вимог.
Таким чином, суд, дослідивши письмові матеріали справи , приходить до наступного.
Як передбачено ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч.1ст. 5 ЦПК).
Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Суд на підставі ст. ст. 12, 13, 81 ЦПК України розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до положень ст. ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 82 цього Кодексу. Обставини, встановлені рішенням суду у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Докази надаються сторонами та іншими особами, що беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч.2ст. 78 ЦПК України).
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням,що ґрунтується на всебічному,повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Судом встановлено, що згідно записів у трудовій книжці ОСОБА_1 з 06.07.2016 року працював електромеханіком (контактної мережі) дільниці 1 групи району контактної групи Іловайськ 1 групи (а.с.21-22).
Згідно наказу від 10.07.2017 року № 6915/ДН- ОС ОСОБА_1 звільнено з 17.07.2017 року у зв'язку із скороченням штату працівників на підставі п. 1ст. 40 КЗпП України (а.с. 24).
Наказ видано структурним підрозділом «Донецька дирекція залізничних перевезень» Регіональної філії «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця». В наказі зазначено, що ОСОБА_1 має право на вихідну допомогу у розмірі одного середнього місячного заробітку; компенсацію за 39 днів відпустки (а.с.24).
На підтвердження не виплаченої заробітної плати позивачем надані суду розрахункові листи за період з березня по липень 2017 року, в яких зазначені суми до виплати (з урахуванням проведених утримань податків та внесків): за березень - 4 412, 83 грн., квітень - 522, 17 грн., травень - 977, 57 грн., червень - 831, 97 грн., липень - 16 750, 66 грн. (а.с. 12-16).
Згідно відомості за березень 2017 року ОСОБА_1 за першу половину березня 2017 року отримав 2 012, 45 грн. (а.с. 77).
Постановою Кабінету Міністрів України «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» від 25 червня 2014 року № 200, прийнятої у відповідності до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», вирішено утворити Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» на базі Державної адміністрації залізничного транспорту, підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, які реорганізовуються шляхом злиття, у тому числі, на базі Державного підприємства «Донецька залізниця», згідно додатку № 1.
Також, постановою Кабінету Міністрів України 2 вересня 2015 року за № 735 затверджено Статут ПАТ «Українська залізниця», відповідно до якого товариство є правонаступником усіх прав та обов'язків Укрзалізниці та підприємств залізничного транспорту.
21 жовтня 2015 року в Єдиному державному реєстрі проведено державну реєстрацію ПАТ «Українська залізниця».
Постановою Кабінету міністрів України № 938 від 31 жовтня 2018 року, змінено тип публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» з публічного на приватне та перейменовано в акціонерне товариство «Українська залізниця».
Отже, АТ «Укрзалізниця» в повному обсязі несе обов'язок оплати праці перед позивачем.
«Державне підприємство Донецька залізниця» реорганізовано шляхом злиття у регіональну філію «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», та є регіональною філією даного товариства.
Факт знаходження позивача в трудових відносинах з відповідачем підтверджується записами в його трудовій книжці, наказом про припинення трудового договору. Останній запис в трудовій книжці позивача зроблено відповідачем.
Таким чином, суд дійшов висновку, що ПАТ «Українська залізниця» є належним відповідачем у справі.
Вирішуючи справу по суті суд виходить із того, що Конституцією України, як Основним Законом, закріплено право на працю і заробітну плату, а саме у статті 43 зазначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Згідно зі ст.ст. 94,97 КЗпП України, власник або уповноважений ним органи мають виплачувати заробітну плату за виконану роботу, та не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами та колективними договорами.
Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці», працівник має право на оплату своєї праці, відповідно до актів законодавства і колективного договору, на підставі укладеного трудового договору, а згідно зі ст. 22 цього Закону, суб'єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.
Відповідно до вимог ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (зокрема, наприклад, справа «Суханов та Ільченко проти України» заяви № 68385/10 та 71378/10, «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/ «правомірне очікування» (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності.
Європейський Суд з прав людини неодноразово вказував, що володінням, на яке поширюються гарантії ст. 1 Протоколу № 1 є також майнові інтереси, вимоги майнового характеру, соціальні виплати, щодо яких особа має правомірне очікування, що такі вимоги будуть задоволені.
Таким чином, з огляду на те, що право людини на заробітну плату гарантоване Конституцією України, нормами КЗпП, Законам України «Про оплату праці», позивач перебував з відповідачем в трудових відносинах до 17 липня 2017 року, але при звільненні не отримав всі належні йому платежі, майнові вимоги позивача щодо їх отримання відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики Європейського Суду з прав людини та нормам діючого законодавства України.
Відповідно до розрахунку заробітної плати, наданого позивачем, розмір нарахованої заробітної плати за березень 2017 року - 4 412, 83 (а.с. 16). Згідно розрахунків заробітної плати за квітень - липень 2017 року, позивачу нараховувалася заробітна плата за час простою (а.с. 12-15).
Відповідно до норм ст. ст.115,116 КЗпП України, відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець.
При вирішенні справи суд зазначає, що відповідач, належними та допустимими доказами не спростував відомості, наведені у вказаних документах, наданих позивачем, та не надав доказів, що відомості, які відображені в них, є недостовірними.
Пунктом 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справу суді першої інстанції» № 2від 12.06.2009 року передбачено, що виходячи з принципу рівноправ'я сторін та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.
У зв'язку з цим суд відхиляє посилання відповідача на відсутність первинної документації, як підставу для відмови у нарахуванні та виплаті позивачу заробітної плати, оскільки обов'язок здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, інших виплат, належних працівникові, а так само вести бухгалтерський, податковий облік тощо лежить на працедавцеві, а не на працівникові. За цих обставин втрата підприємством первинних документів не позбавляє його обов'язку здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, тим більше, що відповідачем не надано суду жодних доказів того, що він у будь-який спосіб намагався виправити цю ситуацію.
Враховуючи викладені обставини, суд приходить до висновку, що позивач підтвердив наявність заборгованості відповідача з виплати заробітної плати за період з березня по липень 2017 року у розмірі: за березень - 2 400, 38 грн. (з урахуванням отриманої суми: 4 412, 83 грн. - 2 012, 45 грн. = 2 400, 38 грн.), квітень - 522, 17 грн., травень - 977, 57 грн., червень - 831, 97 грн., липень - 16750, 66 грн. (з урахуванням компенсації за невикористані дні відпустки та вихідної допомоги), а всього - 21 482, 75 грн. З цієї суми вже вирахувані обов'язкові платежі та податки.
За таких обставин заявлені вимоги про стягнення заборгованості з виплати заробітної плати в розмірі 21 482, 75 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Що стосується вимог позивача про стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки виплати належних сум з 17.07.2017 року по 11.06.2018 року, то суд приймає рішення про відмову в задоволенні позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, виходячи з наступних підстав.
Згідно з частиною 1 статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Як вбачається із частини 2 вказаної вище статті, ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до вимог ч. 1ст. 115 ЦПК України, висновок експерта у галузі права має допоміжний (консультативний) характер і не є обов'язковим для суду.
Водночас, як передбачено ч. 2ст.115 ЦПК України, суд може посилатися в рішенні на висновок експерта у галузі права, як на джерело відомостей, які в ньому містяться, та має зробити самостійні висновки щодо відповідних питань.
Згідно із ч.1 ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Отже, за положеннями статті 117 КЗпП України, обов'язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства.
Згідно статті 4 КЗпП України, законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Відповідно частина перша статті 9 ЦК України кореспондується з вищевказаною статтею КЗпП України щодо застосування ЦК України до врегулювання відносин, зокрема, до трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами.
З огляду на неврегульованість трудовим законодавством відносин з приводу відшкодування майнової та моральної шкоди, положення цивільного законодавства можуть поширюватися на такі відносини.
Враховуючи позовні вимоги у цій справі, зокрема вимоги щодо виплати компенсації у зв'язку з несвоєчасною виплатою належних працівникові сум, тобто свого роду відшкодування завданої майнової шкоди, що регулюються главою 82 ЦК України, застосуванню підлягають положення цивільного законодавства.
Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків. Відповідно до статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо.
Так, до матеріалів цивільної справи відповідачем долучено Науково-правовий висновок Торгово-Промислової палати України щодо унеможливлення виконання обов'язків, передбачених законодавством України про працю при вивільненні працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) від 16 січня 2018 року № 126/2/21-10.2 (а.с. 33-65).
Як вбачається із пункту 7 вказаного вище Науково-правового висновку, втрата контролю і доступу Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» ідентифікаційний код юридичної особи: 40075815, Регіональної філії «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», ідентифікаційний код філії: 40150216, до виробничих потужностей та іншого майна, що знаходиться за адресою: Донецька область, місто Донецьк, вул. Артема, 68 та Луганська область, місто Луганськ, вул. Кірова, буд. 44, у тому числі до: трудових книжок працівників; оригіналів наказів; особових справ працівників; посадових інструкцій; табелів обліку робочого часу; примірників звітів, що подавалися до контролюючих органів, комп'ютерної техніки із встановленим програмним забезпеченням трудових відносин з працівниками, починаючи з 20 березня 2017 року щодо структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» та з 12 квітня 2017 року щодо структурного підрозділу «Луганська дирекція залізничних перевезень», коли фактично вийшло з під контролю управління вищевказаними виробничими потужностями позбавило можливості Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» ідентифікаційний код юридичної особи: 40075815, Регіональної філії «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», ідентифікаційний код філії: 40150216, виконати зобов'язання перед вивільненими працівниками згідно з ст. ст.47,83,115і116 КЗпП України, а саме кожному звільненому працівнику структурних підрозділів «Донецька дирекція залізничних перевезень» і «Луганська дирекція залізничних перевезень» Регіональної філії «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» видати належно оформлену трудову книжку і провести розрахунок.
Це свідчить про відсутність вини Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», ідентифікаційний код юридичної особи: 40075815, Регіональної філії «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», ідентифікаційний код філії: 40150216, у невиконанні своїх обов'язків.
Пунктом 10 вказаного вище Науково-правового висновку передбачено, що унеможливлення виконання Публічним акціонерним товариством «Українська залізниця» обов'язків, передбачених законодавством України про працю, а саме: ст.ст.47,83,115і116 КЗпП України спричинено впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), а саме: актами тероризму на територіях міста Донецька Донецької області та міста Луганська Луганської області, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, які на поточну дату продовжують діяти і дату закінчення їх дії встановити неможливо.
Ці форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) є надзвичайними, непередбаченими і мають неминучий характер, їх дії не можна уникнути за звичайних обставин при всій обачливості зобов'язальної сторони за трудовим договором, якою за цим висновком є Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця».
Із пояснень представника відповідача вбачається, що відповідач не мав можливості провести відповідні розрахунки з позивачем через дію форс-мажорних обставин, що узгоджується з іншими матеріалами справи.
Зазначений висновок Торгово-промислової палати України є належним та допустимим доказом та підтверджує відсутність вини відповідача у непроведенні своєчасного розрахунку з позивачкою при її звільненні, тому відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивачки середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
При вирішенні справи суд враховує Науково-правовий висновок Торгово-Промислової палати України, оскільки ним підтверджено, що починаючи з 20 березня 2017 року, відсутня вина відповідача у несвоєчасному розрахунку з позивачем при звільненні, що унеможливлює застосування судом вимог ст.117 КЗпПУ у даній конкретній справі.
Відповідні правові позиції висловлені у постановах Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року № 6-2159цс15, від 11 травня 2016 року № 6-383цс15, від 23 березня 2016 року № 364цс16, від 23 березня 2016 року № 365цс16, від 25 травня 2016 року № 948цс16, від 31 травня 2017 року № 6-2163 цс16, а також у постановах Верховного Суду від 15 серпня 2018 року у справі № 264/925/17 ц, від 10 жовтня 2018 року у справі № 225/5072/17.
Згідно з ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду.
За таких обставин, вимоги позивача в частині стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки виплати належних сум з 17.07.2017 року по 11.06.2018 року, не підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 1ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позовна заява була подана до суду 11.06.2018 року, предмет позову - вимоги майнового характеру.
Згідно з пунктом 1 частини 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
Згідно п. п.1 п.1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою судовий збір справляється в розмірі 1 відсотку ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Позивачем заявлена вимога про стягнення з відповідача заборгованості з виплати заробітної плати у розмірі 21 482, 75 грн. Враховуючи, що судом ці вимоги задоволені, то з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 704,80 грн.
Керуючись ст.ст. 12-13, 76 -79, 81,141, 259, 263 265, 280 ЦПК України, ст.ст. 47, 83, 116, 117, КЗпП України суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Донецька залізниця" про стягнення заборгованості по заробітній платі, грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку, одноразової грошової допомоги у розмірі одного середньомісячного заробітку та середньомісячного заробітку за час затримки виплати сум, що належать від підприємства, - задовольнити частково.
Стягнути з акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Донецька залізниця" на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за березень 2017 року в сумі 2 400, 38 гривень, квітень - 522, 17 грн., травень - 977, 57 грн., червень - 831, 97 грн., липень - 16750, 66 грн. (з урахуванням компенсації за невикористані дні відпустки та вихідної допомоги), а всього - 21 482, 75 грн. (в тому числі компенсацію за невикористані дні відпустки та вихідну допомогу), (двадцять одну тисячу чотириста вісімдесят дві) грн. 75 коп., без утримання з Приватного акціонерного товариства "Українська залізниця" з цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті.
Стягнути з акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь держави судовий збір у розмірі 704,80 (сімсот чотири грн. вісімдесят коп.).
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Донецька залізниця" про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, - відмовити.
Допустити негайне виконання рішення в частині стягнення заробітної плати у межах суми платежу за один місяць.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення до Київського апеляційного суду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Харцизьким МВ УМВС України в Донецькій області 27.06.1995 року; РНОКПП: НОМЕР_2 ; адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .
Відповідач: акціонерне товариство «Українська залізниця» (юридична адреса: 03680, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, буд. 5, ЄДРПОУ 40075815) регіональної філії «Донецька залізниця» (адреса: 84404, Донецька область, м. Лиман, вул. Привокзальна, буд. 22) структурний підрозділ «Донецька дирекція залізничних перевезень» (адреса: 84404, Донецька область, м. Лиман, вул. Привокзальна, буд. 22).
Суддя В.В. Підпалий