"08" вересня 2020 р.
м. Київ
справа № 755/9363/20
провадження № 2/755/4359/20
Дніпровський районний суд м. Києва в складі: головуючого судді Галагана В.І., за участю секретаря Проценко Н.А.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування збитків та моральної шкоди,
Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про стягнення з відповідача ОСОБА_2 на її користь 17 997,20 грн. майнової шкоди; 36 000,00 неустойки; 54 000,00 грн. упущеної вигоди; 10 000,00 грн. моральної шкоди, мотивуючи свої вимоги тим, що 26.06.2019 року між сторонами був укладений Договір оренди житлового приміщення, згідно якого позивач передала, а відповідач прийняла в оренду житлове приміщення, а саме: квартиру АДРЕСА_1 для проживання. Також при укладенні Договору оренди житлового приміщення від 26.06.2019 року між сторонами був підписаний Акт прийому-передачі житлового приміщення, згідно якого позивач окрім квартири прийняла майно, зокрема, фільтр для очистки води. Строк дії Договору оренди становить 6 місяців, тобто до 26.12.2019 року. Продовжувати строк дії Договору оренди позивач наміру не мала, а тому відповідач мала б звільнити квартиру 27.12.2019 року. Проте, внаслідок того, що відповідач спланувала від'їзд на новорічні свята, вона попрохала позивача зачекати декілька днів зі звільненням квартири, на що позивачем було надано згоду. 03.01.2020 року приблизно о 03 годині позивачу зателефонував консьєрж будинку та повідомив про залиття квартири, яке, як встановлено у подальшому, відбулось внаслідок розгерметизації фільтру очистки води в квартирі АДРЕСА_1 . Оглянувши фільтр очищення води, виявилось. Що на корпусі вище різьбового з'єднання однієї з трьох колб, паралельно різьбі є тріщина, яка могла утворитися внаслідок фізичного впливу (удару) на колбу з фільтруючим елементом. Крім цього, відповідач, вирушаючи у кількаденну подорож, через необачність, не перекрила головний вентиль холодного водопостачання у квартирі. На придбання нового ламінату, з врахуванням супутніх витрат, позивач витратила 12 777,20 грн., а за роботу по його укладці позивач сплатила 13 200,00 грн., за ремонт фільтру очищення води - 4 020,00 грн., всього 29 997,20 грн. Відповідно до п. 8.7 Договору оренди передбачено сплату страхового платежу в розмірі 18 000,00 грн., які повертаються орендарю в разі відсутності претензій до стану квартири, однак відповідачем було сплачено позивачу лише 12 000,00 грн. Таким чином. Внаслідок залиття квартири сума спричиненої матеріальної шкоди підлягає зменшенню на суму сплаченого страхового платежу в розмірі 12 000,00 грн., та дорівнює 17 997,20 грн. З огляду на вищевикладене, у зв'язку із затриманням відповідачем повернення орендованого майна позивачу, відповідач у порядку ч. 1 ст. 772 ЦК України несе ризик випадкового знищення або пошкодження цього майна, тому позивач звернулась з даним позовом до суду.
Таким чином, позивач вважає, що крім матеріальної шкоди їй завдано моральну шкоду, яка полягає у стражданнях, яких вона зазнала внаслідок пошкодження належного їй майна та майна мешканців квартири АДРЕСА_1 , перед якими позивачу було соромно через необачність, недбалість та безтурботність відповідача ОСОБА_2 , якій позивач завжди йшла на зустріч, а згодом ще й отримала позов від неї (справа № 755/6655/20). При цьому позивачу довелось робити ремонт не лише у власній квартирі, а ще й оплатити ремонтні роботи у нижче розташованій квартирі № 53 , тому позивач оцінює завдану їй моральну шкоду у розмірі 10 000,00 грн., яку просить відшкодувати за рахунок відповідача у судовому порядку.
20 липня 2020 року ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування збитків та моральної шкоди, та постановлено розгляд справи проводити у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін. (а.с. 32-34)
08 вересня 2020 року ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва клопотання відповідача ОСОБА_2 про зупинення провадження у справі, подане в межах цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування збитків та моральної шкоди, залишено без задоволення.
08 вересня 2020 року ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва клопотання відповідача ОСОБА_2 про розгляд справи у порядку загального позовного провадження, подане в межах цивільної справи за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування збитків та моральної шкоди, залишено без задоволення.
Відповідач ОСОБА_2 скористалась процесуальним правом подачі відзиву на позовну заяву у встановлений ухвалою суду від 20 липня 2020 року строк, відповідно до якого проти позову заперечує в повному обсязі, просить у позові відмовити з підстав, що містить письмовий відзив на позовну заяву, долучений до матеріалів справи. (а.с. 39-47)
Дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази, приймаючи до уваги письмові заяви сторін щодо предмета спору, суд приходить до наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється порядку іншого судочинства.
Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2002 року № 15-рп/2002 визначено, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежено законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.
Відповідно до чинного законодавства України досудове вирішення спорів не є обов'язковою стадією у розв'язанні правових конфліктів.
Згідно положення частини 1, 3 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правам та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Принцип свободи договору як один із загальних засад цивільного законодавства декларується в ст. 3 Цивільного кодексу України.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. (ст. 627 Цивільного кодексу України)
Згідно з ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України, сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їхнього змісту або із суті відносин між сторонами.
Перш за все, необхідно зазначити, що свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору. Однак під час укладання договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись нормативно-правових актів.
Свобода договору передбачає можливість укладати не лише ті договори, які передбачені нормами чинного цивільного законодавства, а й ті, які законом не передбачені, але в такому разі такий договір не повинен суперечити законодавству. Також принцип свободи договору полягає в можливості особи вільно обирати контрагента.
Відповідно до ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 810 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) житла одна сторона - власник житла (наймодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 820 Цивільного кодексу України, розмір плати за користування житлом встановлюється у договорі найму житла. Наймач вносить плату за користування житлом у строк, встановлений договором найму житла. Якщо строк внесення плати за користування житлом не встановлений договором, наймач вносить її щомісяця.
Поняття короткострокового найму визначено положенням ч. 2 ст. 821 Цивільного кодексу України, відповідно до якої договір найму житла, укладений на строк до одного року, є короткостроковим.
Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір найму житла укладається на строк, встановлений договором. Якщо у договорі строк не встановлений, договір вважається укладеним на п'ять років. (ч. 1 ст. 631, ч. 1 ст. 821 Цивільного кодексу України)
Судом встановлено, що двокімнатна квартира АДРЕСА_1 на праві приватної власності належить ОСОБА_1 на підставі Договору купівлі-продажу квартири від 27.10.2004 року, що не спростовано сторонами спірних правовідносин відповідно до наявних в матеріалах справи доказів. (а.с. 12 зв.)
26.06.2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено Договір оренди житлового приміщення, відповідно до умов якого орендодавець передала, а орендар прийняла в оренду житлове приміщення для проживання, а саме: квартиру АДРЕСА_1 . (а.с. 12-13)
Згідно п. 2.1 Договору оренди, орендодавець зобов'язується передати квартиру в справному технічному стані, придатному для проживання, відповідно до будівельних та санітарних норм, в зазначений у Договорі термін.
Згідно п. 3.2, 3.3 Договору оренди, орендар зобов'язалась своєчасно вносити плату за комунальні послуги. Вартість комунальних послуг не входить до орендної плати. Виплачувати орендну плату в розмірі та в терміни, передбачені розділом 4 справжнього Договору.
Згідно п. 4.2, 5.2 Договору оренди, в момент укладання Договору внесена попередня оплата за 1 місяць, що в сумі становить 18 000,00 грн. Термін дії цього Договору з 26.06.2019 року до 26.12.2019 року. Цей Договір може бути автоматично подовжений за взаємною згодою сторін шляхом підписання нового Договору.
У разі невиконання або неналежного виконання зобов'язань, передбачених цим Договором, винна сторона відшкодовує іншій стороні понесені збитки в повному обсязі. (п. 6.1 Договору оренди)
Згідно п. 8.7. Договору, орендар вніс страховий платіж за збереження майна у розмірі 6 000,00 грн., який повертається в повному обсязі при звільненні квартири, якщо немає претензій до стану квартири та заборгованості з орендної плати та ком. Послуг. Страховий платіж може бути оплатою за останній місяць проживання. Орендар зобов'язується внести частинами до 30.07.2019 року - 6 000,00 грн., до 30.08.2019 року - 6 000,00 грн.
Крім того, сторонами підписано Акт прийому-передачі житлового приміщення від 26.06.2019 року, згідно якого орендодавець передала, а орендар прийняла житлове приміщення, а також нижче наведене майно, зокрема, фільтр для води. (а.с. 13 зв.)
09.01.2020 року комісією в складі майстрів КП «Житло-Сервіс» складено Акт про залиття, аварію, що трапилась на системі холодного водопостачання. Згідно Акту 03 січня 2020 року відбулось залиття квартири АДРЕСА_2 , шляхом витоку води з системи холодного водопостачання квартири АДРЕСА_1 . Причиною залиття, що трапилась в системі холодного водопостачання, стала розгерметизація фільтру очистки води в квартирі 57 , який був встановлений власником квартири. (а.с. 14)
Відповідно до ч. 4 ст. 319 Цивільного кодексу України, власність зобов'язує.
Внаслідок залиття квартири АДРЕСА_1 , власник квартири ОСОБА_1 задля усунення наслідків залиття придбала ламінат та супутні товари для його укладення на загальну суму 12 341,00 грн. та сплатила за роботу по його укладці 13 200,00 грн., що підтверджено відповідними товарними чеками від 28.01.2020 року, 28.02.2020 року, 14.04.2020 року та Актом приймання виконаних робіт від 14.04.2020 року, складеним та підписаним виконавцем ФОП ОСОБА_3 та замовником ОСОБА_1 , згідно якого за адресою: АДРЕСА_1 , виконавцем здійснено наступний ряд ремонтних робіт: демонтаж плінтусів - 1 640,00 грн., демонтаж ламінату - 2 760,00 грн., укладання ламінату - 5 520,00 грн., укладання плінтусів - 3 280,00 грн., а всього на загальну суму 13 200,00 грн. (а.с. 15, 16, 17, 18)
Крім того, з огляду на розгерметизацію фільтру очистки води в квартирі АДРЕСА_1 , що стало причиною залиття, власник квартири ОСОБА_1 здійснила ремонт фільтру очищення води у розмірі 4 020,00 грн., що підтверджено видатковою накладною № 80 від 24.02.2020 року та товарним чеком № 7118 від 24.02.2020 року. (а.с. 19, 20)
За вимог Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоду завдано не з її вини. ( ч.1 та 2 ст.1166 Цивільного кодексу України)
За змістом цієї статті обов'язок відшкодувати заподіяну шкоду покладається на особу, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи. Крім застосування принципу вини шкода підлягає відшкодуванню за умови безпосереднього причинного зв'язку між неправомірними діями особи, яка заподіяла шкоду, і самою шкодою. Відсутність хоча б одного з елементів складу цивільного правопорушення виключає настання відповідальності, передбаченої ст.1166 Цивільного кодексу України.
Деліктне зобов'язання - це зобов'язання, в якому особа, що протиправно і винно заподіяла шкоду особистості громадянина або його майну, зобов'язана її відшкодувати, а потерпілий має право на відшкодування заподіяної шкоди у повному обсязі.
У деліктних цивільних правовідносинах реалізуються зобов'язально-правові засоби захисту абсолютних прав. Потерпілий набуває права вимоги про відшкодування збитків, і він має право пред'явити позов про збитки. Праву потерпілого відповідає обов'язок заподіювача шкоди відшкодувати заподіяну шкоду.
Відповідно до 772 Цивільного кодексу України, наймач, який затримав повернення речі наймодавцеві, несе ризик її випадкового знищення або випадкового пошкодження.
Вказана стаття встановлює додатковий стимул для наймача своєчасно повернути річ наймодавцеві у разі припинення договору найму.
Разом з тим, стаття 323 Цивільного кодексу України встановлює, що ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження (псування) майна несе його власник, якщо інше не встановлено договором або законом.
Таким чином, стаття 772 Цивільного кодексу України перекладає ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження об'єкту найму на наймача в разі затримання ним повернення речі наймодавцеві. Це означає, що в разі випадкового (тобто за відсутності вини наймодавця або наймача) знищення або пошкодження речі, переданої у користування, наймач зобов'язаний відшкодувати наймодавцеві пов'язані з цим збитки в повному обсязі. Тобто в даному випадку мова йде про відповідальність наймача не на принципі вини, а на принципі ризику.
Як убачається з матеріалів справи, предмет спору становлять вимоги позивача ОСОБА_1 про стягнення з відповідача ОСОБА_2 на її користь 17 997,20 грн. майнової шкоди; 36 000,00 неустойки; 54 000,00 грн. упущеної вигоди; 10 000,00 грн. моральної шкоди, які завдані позивачу внаслідок затримання відповідачем повернення переданої їй у найм квартири, у період якого відбулось залиття квартири, що була договором найму.
Згідно із ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст.ст. 77-80 Цивільного процесуального кодексу України.
Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 Цивільного процесуального кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Цивільного процесуального кодексу України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Таким чином, належними вважатимуться докази, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення сторін або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Вони мають належати до складу підстав позову або підстав заперечень проти нього і характеризуватися значущістю для визначення спірних правовідносин та зумовленістю цих фактів нормами матеріального права.
Відповідно до частини першої статті 13 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Аналізуючи наявні у справі докази в їх сукупності, керуючись законодавством України, діючим на час виникнення спірних правовідносин, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для відшкодування відповідачем ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 документально підтвердженої матеріальної шкоди у розмірі 17 997,20 грн., розрахованої із вирахуванням сплаченого відповідачем страхового платежу у розмірі 12 000,00 грн., розмір якого не спростовано відповідачем (29 997,20 грн. - 12 000,00 грн. = 17 997,20 грн.).
Вказана матеріальна шкода була завдана позивачу як власнику та наймодавцеві квартири внаслідок її залиття, тобто 03.01.2020 року, у період затримання відповідачем як наймачем повернення квартири позивачу, з огляду на те, що строк дії укладеного між сторонами Договору оренди квартири закінчився 26.12.2019 року, а відповідачем квартира не була повернута позивачу, - що перекладає ризик випадкового пошкодження об'єкту найму на відповідача як наймача квартири не залежно від вини останнього (стаття 772 ЦК України).
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Законодавство у сфері орендних правовідносин пов'язує припинення обов'язків орендаря з фактом поверненням об'єкта договору оренди, тобто з моментом підписання акта приймання-передачі. У разі невиконання обов'язку, передбаченого ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України, цивільним законодавством визначена можливість стягнення неустойки за весь час прострочення виконання зобов'язання щодо повернення об'єкта оренди. Таким чином, право на стягнення неустойки, встановленої ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, пов'язується з простроченням орендарем виконання зобов'язання з повернення орендованого майна за актом приймання-передачі.
Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Разом з тим, суд не убачає наявність правових підстав для стягнення з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення повернення об'єкта оренди у сумі 36 000,00 грн., оскільки згідно змісту позовної заяви позивач як наймодавець самостійно надала згоду на відстрочення повернення відповідачем орендованої квартири на час новорічних свят, тому за відсутності вини відповідача у порушенні строку повернення квартири орендодавцеві, остання позбавлена права на отримання неустойки за час прострочення повернення об'єкта оренди.
В частині відшкодування позивачу упущеної вигоди, слід зазначити наступне.
Збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов'язане з утиском його інтересів як учасника певних суспільних відносин і яке виражається у понесених ним витратах, втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.
Статтею 22 Цивільного кодексу України визначено поняття збитків, яке поділяється на дві частини (види): реальні збитки й упущена вигода. Реальні збитки - це втрати, яких особа зазнала в зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права. Упущена вигода - це доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене.
Виходячи з викладеного, позивач повинен довести факт спричинення збитків, обґрунтувати їх розмір, довести безпосередній причинний зв'язок між правопорушенням та заподіянням збитків і розмір відшкодування. Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою та шкодою потерпілої сторони.
Окрім цього, доказуючи наявність упущеної вигоди, кредитор має довести фактичне вжиття ним певних заходів щодо одержання таких доходів. Якщо неодержаний кредитором очікуваних доходів є наслідком недбалої поведінки самого кредитора, така упущена вигода не підлягатиме відшкодуванню. Тобто підставою для відшкодування упущеної вигоди є протиправні дії, які мали наслідком не отримання позивачем доходу, на який він розраховував (постанова Верховного суду від 11 квітня 2018 року у справі № 921/377/14-г).
Разом з тим, суд не убачає наявність правових підстав для стягнення з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 упущеної вигоди у розмірі 54 000,00 грн., яку позивачем розраховано як неотримання орендної плати за три місяці, вказуючи на те, що відповідач звільнила квартиру лише у лютому 2020 року та позивачем тривалий час проводились роботи по усуненню наслідків залиття квартири, що призвело до неможливості передачі позивачем квартири в оренду новому наймачеві та до неможливості отримання орендної плати, - оскільки позивачем не надано доказів звільнення відповідачем орендованої квартири у лютому 2020 року, а також матеріали справи не містять доказів наявності вини відповідача у залитті квартири позивача, тривалий ремонт якої призвів до упущеної вигоди внаслідок неможливості передачі квартири у найм, та позивачем не доведено фактичне вжиття нею певних заходів щодо одержання таких доходів, тобто в матеріалах справи відсутні докази наявності всіх складових деліктного зобов'язання в цій частині спору.
В частині позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача суми моральної шкоди слід зазначити наступне.
Відповідно до вимог ст. 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, в тому числі, моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна.
Згідно з ч. 1 ст. 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі, неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
В пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (далі - Постанова) роз'яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Відповідно до норм цивільного процесуального законодавства та роз'яснень, що містяться в п.5 Постанови, при вирішенні спорів про відшкодування моральної шкоди в судовому засіданні має бути з'ясовано, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань, втрат немайнового характеру, за яких обставин вони заподіянні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить.
З урахуванням вимог позивача в частині стягнення на її користь з відповідача моральної шкоди, що завдана позивачу внаслідок пошкодження належної їй на праві власності квартири за наслідками її залиття, ризик випадкового пошкодження якої на час залиття несла відповідач, з огляду на затримання нею повернення орендованої квартири, - що призвело до розладу нормального життя позивача, нервової напруги та переживань, витрати часу на відновлення порушеного права, суд дійшов висновку, що в розрізі даного спору відповідачем має бути відшкодовано на користь позивача моральну шкоду, яку суд визначає в розмірі по 2 000,00 грн.
Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до положень ч. 1, 3 ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування збитків та моральної шкоди підлягає до часткового задоволення.
В порядку статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, ураховуючи задоволення позовної вимоги майнового характеру на суму 17 997,20 грн. та однієї вимоги немайнового характеру, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений нею судовий збір у розмірі 1 681,60 грн.
Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 22, 23, 316, 319, 614, 772, 785, 810, 820, 821, 1166, 1167 Цивільного кодексу України, ст.ст. 2, 4, 6-13, 77, 81, 82, 89, 133, 141, 258, 259, 263-265, 268, 272, 273, 279, 352, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування збитків та моральної шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_1 (паспорт серія НОМЕР_2 , АДРЕСА_4 ) матеріальну шкоду у розмірі 17 997,20 грн., моральну шкоду у розмірі 2 000,00 грн. та судовий збір у розмірі 1 681,60 грн., а всього на загальну суму 21 678 (двадцять одну тисячу шістсот сімдесят вісім) гривень 80 копійок.
В іншій частині позову відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду через Дніпровський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його складення.
Учасники справи мають право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення даного рішення суду.
Повний текст рішення суду складено 08 вересня 2020 року.
Суддя: В.І. Галаган