(ЗАОЧНЕ)
Справа № 936/519/20
Провадження № 2/936/136/2020
28.08.2020 року смт. Воловець
Воловецький районний суд Закарпатської області в складі: головуючого - судді Вотьканича В.А., за участю секретаря судових засідань Балецького С.М.,
учасники справи:
позивач ОСОБА_1 ,
представник позивача ОСОБА_2 ,
представник відповідача Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" (не з'явився)
розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції цивільну справу представника позивача Адвокатське об'єднання "АВТОПОМІЧ" в інтересах ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" про відшкодування шкоди,
14.07.2020 року до Воловецького районного суду Закарпатської області звернувся представник позивача Адвокатське об'єднання"АВТОПОМІЧ" в інтересах Кіліхевич Г.І. з позовом до відповідача Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" про відшкодування шкоди.
Позов мотивовано тим, що 18.11.2019 р. близько 20.00 год. на 707 км. 620 м. автодороги «М-06» сполученням Київ-Чоп», поблизу с. Біласовиця, Воловецького району Закарпатської області, трапилась дорожньо-транспортна пригода, а саме наїзд автомобіля марки «Renault» державний номерний знак НОМЕР_1 у щепленні з бортовим напівпричепом марки «Schwarzmuller» державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_3 , на пішохода ОСОБА_4 , який від отриманих в результаті дорожньо-транспортної пригоди травм помер на місці події. За вищевказаним фактом уповноваженими органами 19.11.2019 р. було внесено відомості до ЄРДР під № 12019070090000265. Внаслідок загибелі ОСОБА_4 , позивачці ОСОБА_1 , яка є матір'юзагиблого, завдано моральної шкоди. Цивільно-правова відповідальність водія автомобіля «Renault» державний номерний знак НОМЕР_1 на момент настання дорожньо-транспортної пригоди була застрахована в Приватному акціонерному товаристві "Українська пожежно-страхова компанія" згідно полісу № АО911723. Тобто, ПАТ "Українська пожежно-страхова компанія", як страховик, є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у порядку передбаченому Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». На підставі наведеного, просить суд стягнути з Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" на користь ОСОБА_1 страхове відшкодування у вигляді моральної шкоди в розмірі 50 076, 00 гривень та судові витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката в розмірі 6000 гривень.
Позивач та її представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали з підстав викладених у позові, просили їх задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача в судове засідання повторно не з'явився, про час і місце розглядусправи був належним чином повідомлений, що підтверджується відстеженнями рекомендованих повідомлень з відміткою про вручення поштового відправлення за № 8910001629862 та № 8910001626952. У відповідності до ч. 1 ст. 278 ЦПК України відповідач відзив щодо позову не подав.
Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України - суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Дослідивши матеріали цивільної справи суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України - кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ч.1 ст. 95 ЦПК України - письмовими доказами є документи, які містять дані про обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.
Матеріалами справи встановлено, що 18.11.2019 р. близько 20.00 год. на 707 км. 620 м. автодороги «М-06» сполученням Київ-Чоп», поблизу с. Біласовиця, Воловецького району Закарпатської області, трапилась дорожньо-транспортна пригода, а саме наїзд автомобіля марки «Renault» державний номерний знак НОМЕР_1 у щепленні з бортовим напівпричепом марки «Schwarzmuller» державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_3 , на пішохода ОСОБА_4 , який від отриманих в результаті дорожньо-транспортної пригоди травм помер на місці події.
19.11.2019 р. відомості по цьому факту внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12019070090000265, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України.
З висновку експерта Закарпатського обласного бюро судово-медичної експертизи № 8 слідує, що вказана експертиза була проведена на підставі постанови слідчого відділу розслідування злочинів у сфері транспорту СУ ГУНП в Закарпатської області майора поліції М. Гарапко. Зокрема цим висновком експертизи встановлено, що:- п.п.15,16 смерть гр. ОСОБА_4 , 1978 року народження, настала внаслідок поєднаної травми голови, тулубу і кінцівок, що супроводжувалась ЗЧМТ у вигляді багато уламкового перелому кісток основи та склепіння черепа, забою головного мозку, субарахноїдального крововиливу, ЗТГК у вигляді множинних переломів ребер справа і зліва, забою легень,ЗТТЖ у вигляді розриву печінки, забою і розриву обох нирок, перелому тазової (клубової) кістки зліва, яка призвела до масивної крововтрати і шоку, що і стало безпосередньою причиною смерті його та знаходяться у прямому причинному зв'язку з настанням його смерті; - п.2. вищевказані тілесні ушкодження виникли внаслідок дії тупих твердих предметів по ударному механізму дії, якими могли бути виступаючі частини автомобіля вагонного типу з послідуючим відкиданням, падінням, ударом, волочінням (штовханням) по дорожньому покриттю та частковим (неповним) наїздом колесом на лежаче тіло.
Внаслідок загибелі ОСОБА_4 , 1978 року народження, позивачці ОСОБА_1 , яка є матір'ю загиблого, завдано моральної шкоди.
Положеннями частин першої-третьої статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно ст.1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки. (ч.2 ст. 1167 ЦК України).
Частиною першою статті 1187 ЦК України визначено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (ч.2 ст. 1187 ЦК України).
У пункті 4 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року №4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» судам роз'яснено, що з огляду на презумпцію вини завдавача шкоди (ч.2 ст.1166 ЦК України) відповідач звільняється від обов'язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (ч.5 ст.1187 ЦК України, п.1 ч.2 ст.1167 ЦК України).
Головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володільця небезпечного об'єкта буде зобов'язано відшкодувати шкоду незалежно від вини цієї особи. Перед потерпілим несуть однаковий обов'язок відшкодувати завдану шкоду як винні, так і невинні володільці об'єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.
Разом із цим відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. Межа відповідальності визначає сферу дії обставин, які виключають відповідальність. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.
Під умислом потерпілого слід розуміти усвідомлене бажання особи заподіяти шкоду. При цьому особа повинна розуміти значення своїх дій та мати змогу керувати ними.
Обов'язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди.
Згідно роз'яснень, викладених у Постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №4 від 01.03.2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до положень статей 1166, 1187 ЦК шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що на відповідача покладено обов'язок довести, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, спричинена внаслідок дії непереборної сили або умислу потерпілого, тобто не з вини відповідача. Разом із тим шкода, завдана джерелом підвищеної безпеки, завжди є неправомірною та передбачає безвинну відповідальність власника такого джерела. Незалежно від вини фізичної особи відшкодовується і моральна шкода внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
Суд констатує, що дорожньо-транспортна пригода за участі застрахованого автомобіля марки «Renault» державний номерний знак НОМЕР_1 є страховим випадком, оскільки шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки відшкодовується незалежно від вини власника чи володільця джерела підвищеної безпеки.
Матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів на підтвердження настання дорожньо-транспортної пригоди як внаслідок непереборної сили так і внаслідок умислу потерпілого.
За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина друга статті 1187 ЦК України).
Разом із тим правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, - якщо законом передбачено такий обов'язок.
Згідно з статтею 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
До сфери обов'язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»( далі - Закону № 1961-IV).
Метою здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності за цим Законом визначається забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
Згідно з ст.3 Закону № 1961-IV обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
Відповідно до ст. 6 Закону № 1961-IV страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
З огляду на вищенаведене, сторонами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння дорожньо-транспортної пригоди за участю забезпеченого транспортного засобу.
Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди породжує деліктне зобов'язання, в якому праву потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується відповідний обов'язок боржника (особи, яка завдала шкоди). Водночас така дорожньо-транспортна пригода слугує підставою для виникнення договірного зобов'язання згідно з договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов'язанні ним є страховик.
Разом із тим, зазначені зобов'язання не виключають одне одного. Деліктне зобов'язання - первісне, основне зобов'язання, в якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди. Натомість страхове відшкодування - виплата, яка здійснюється страховиком відповідно до умов договору, виключно в межах страхової суми та в разі, якщо подія, в результаті якої завдана шкода, буде кваліфікована як страховий випадок. Одержання потерпілим страхового відшкодування за договором не обов'язково припиняє деліктне зобов'язання, оскільки страхового відшкодування може бути недостатньо для повного покриття шкоди, й особа, яка завдала шкоди, залишається зобов'язаною. При цьому, потерпілий стороною договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів не є, але наділяється правами за договором: на його, третьої особи, користь страховик зобов'язаний виконати обов'язок зі здійснення страхового відшкодування.
Таким чином потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов'язань, деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди, або шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі № 6-2808цс15, яка відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для усіх судів.
Крім того, у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18), яка також узгоджується з висновком викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 465/4287/15, провадження № 14-406цс19.
Судом встановлено, щоу відповідності до полісу № АО 911723 станом на 18.11.2019 р. (а.с.13) цивільно-правова відповідальність водія автомобіля ««Renault» державний номерний знак НОМЕР_1 на момент настання дорожньо-транспортної пригоди була застрахована в Приватному акціонерному товаристві "Українська пожежно-страхова компанія» у зв'язку з чим страховиком є відповідач ПАТ "Українська пожежно-страхова компанія".
Згідно положень ч.1 ст. 22 Закону № 1961-IV, у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
За змістом Закону № 1961-IV (статті 9, 22-31, 35, 36) настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов'язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.
Підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є: неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.(підпункт 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV).
У межах справи, що розглядається, підлягає з'ясуванню питання, чи є обов'язковим попереднє звернення потерпілого до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування для задоволення судом вимог про відшкодування шкоди, заявлених таким потерпілим до страховика. Вирішуючи зазначене питання, суд керується такими міркуваннями.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 465/4621/16-к (провадження № 13-24кс19), зазначено, що у системному зв'язку зі статтею 36 вимоги підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV щодо неподання заяви про страхове відшкодування впродовж установлених цим пунктом строків як підстави для відмови у відшкодуванні стосуються випадків, коли впродовж цих строків потерпілий взагалі не здійснював волевиявлення, спрямованого на одержання компенсації - не звертався ані до страховика (або МТСБУ), ані до суду. Якщо ж особа впродовж цих строків подала позовну заяву до суду, вона здійснила відповідне волевиявлення, обравши на власний розсуд один з альтернативно можливих способів захисту свого порушеного права.
Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що попереднє звернення потерпілого у випадках, передбачених законом, до МТСБУ із заявою про виплату страхового відшкодування в порядку, визначеному статтею 35 Закону № 1961-IV, загалом не є обов'язковим та не виключає право особи звернутися безпосередньо до суду із позовом про стягнення відповідного страхового відшкодування.
Встановлено, що страховий випадок (ДТП) стався 18 листопада 2019 року, а позов до суду подано 14.07.2020 року, тобто в межах установленого законом трьохрічного строку.
Відповідно до ст.23 Закону № 1961-IV шкодою, заподіяною життю та здоров'ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є: шкода, пов'язана з лікуванням потерпілого; шкода, пов'язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим; шкода, пов'язана із стійкою втратою працездатності потерпілим; моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; шкода, пов'язана із смертю потерпілого.
Згідно з п. 27.3 ст.27 Закону № 1961-IV страховик (у випадках, передбачених підпунктами "г" і "ґ" пункту 41.1 та підпунктом "в" пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами.
Згідно копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 26.07.1994 року, син позивачки ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 . Його батьками записані, у графі «мати» - ОСОБА_1 та в графі «батько» - ОСОБА_5 , про що в книзі записів актів цивільного стану про народження зроблено відповідний запис № 2. (а.с.14).
Із свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 , вбачається, що батько загиблого ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що в книзі реєстрації актів про смерть зроблено запис № 5. (а.с. 16).
У свідоцтві про смерть серії НОМЕР_5 виданим Воловецьким районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Західного регіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), зазначено, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , у віці 41 рік, про що складено відповідний актовий запис № 18. (а.с.15).
Із довідки виданої виконавчим комітетом Біласовицької сільської ради Воловецького району Закарпатської області від 20.05.2020 р. за № 247 виданої ОСОБА_1 , 1949 року народження, мешканки АДРЕСА_1 , вбачається, що її син ОСОБА_4 , 1978 року народження (який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 ) до дня смерті допомагав матері у веденні домашнього господарства.( а.с. 18).
Оскільки загиблий ОСОБА_4 одруженим не був, дітей не мав, його батько - ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , то позивачці ОСОБА_1 , як матері загиблого, належить відшкодування моральної шкоди.
Дорожньо-транспортна пригода трапилась 18.11.2019 р., розмір мінімальної заробітної плати на цей момент становив 4 173,00 гривень. Таким чином, загальний розмір відшкодування моральної шкоди становить 50 076,00 гривень (4 173* 12 = 50076,00 гривень).
При визначенні моральної шкоди, суд враховує, моральні страждання, які зазнала позивач пов'язаних з втратою рідної дитини, тяжкість вимушених змін у житті, похилий вік позивача, та вважає визначений позивачем розмір відшкодування моральної шкоди, таким, що відповідає дійсним обставинам справи.
Таким чином суд вважає, що відповідно до вимог п. 27.3 ст.27 Закону № 1961-IV, позивачка ОСОБА_1 має право на отримання страхового відшкодування в розмірі 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, що становить 50 076,00 гривень.
Щодо стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, слід зазначити наступне.
За змістом ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу.
Відповідно до статті 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Верховний Суд у своїй Постанові від 03 травня 2018 року в справі № 372/1010/16-ц дійшов висновку, що якщо стороною буде документально доведено, що нею понесені витрати на правову допомогу, а саме, надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат, стороні на користь якої ухвалено судове рішення.
На підтвердження вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, понесених відповідачами, надано: договір про надання професійної правничої (правової) допомоги від 10.04.2020 р. укладену між Адвокатське об'єднання "АВТОПОМІЧ" та ОСОБА_1 ; додаток № 2 до договору про надання професійної правничої (правової) допомоги № 66298 від 10.04.2020 р .; детальний опис робіт (наданих послуг) від 30.06.2020 р., в якому загальна кількість витраченого часу на надання правничої допомоги замовнику становить 4 години, відповідно вартість наданих послуг, при вартості однієї нормо години 1500 гривень, становить 6 000 гривень.
Враховуючи складність справи та обсяг виконаних робіт, принципи співмірності та розумності судових витрат, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 6 000 грн.
Судові витрати по справі відповідно до ст. 141 ЦПК слід стягнути з відповідача на користь держави.
Керуючись статтями 10, 11, 12, 13, 258, 259, 263, 264, 265, 268 ЦПК України, суд
Позов представника позивача Адвокатського об'єднання «Автопоміч» в інтересах ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" про відшкодування шкоди задовольнити повністю.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" на користь ОСОБА_1 страхове відшкодування у вигляді моральної шкоди в розмірі 50 076 ( п'ятдесят тисяч сімдесят шість) гривень.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 6000 (шість тисяч) гривень.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" на користь держави судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених законом для його перегляду і апеляційного оскарження, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до суду апеляційної інстанції безпосередньо або через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Повний текст рішення оголошений після його складення 04.09.2020 р.
Повне найменування учасників справи:
Позивач:. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , місце проживання та реєстрації: АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_6 виданий Воловецьким РВ УМВС України в Закарпатській області 25.01.2000 року, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_7 .
Відповідач: Приватне акціонерне товариство "Українська пожежно-страхова компанія", місцезнаходження: 04080, м. Київ, вул. Кирилівська, буд. № 40, код ЄДРПОУ: 20602681.
Головуючий В.А. Вотьканич