ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
07.09.2020Справа № 910/4376/20
Господарський суд міста Києва у складі судді Гулевець О.В. розглянувши матеріали господарської справи у спрощеному позовному провадженні без проведення судового засідання
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектно-будівельне підприємство «Азовінтекс»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервісснаб»
про стягнення 174 416,33 грн.
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Товариство з обмеженою відповідальністю Проектно-будівельне підприємство «Азовінтекс» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервісснаб» про стягнення 174 416,33 грн., з яких 148 154,55 грн. основний борг, 23 792,57 грн. пеня, 2 054,82 грн. інфляційні втрати, 2 414,39 грн. 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані не виконанням відповідачем умов договору постачання № 522/2019-47 від 05.05.2019.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.04.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/4376/20 та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
У відповідності до ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Частинною третьою статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
05.05.2020 через відділ діловодства суду від позивача надійшли документи на виконання ухвали суду про відкриття провадження у справі.
Про розгляд справи відповідача було повідомлено ухвалою суду від 17.04.2020, направленою на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Згідно із ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Також у відповідності до ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України, у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
З матеріалів справи вбачається, що ухвала суду від 17.04.2020 повернута на адресу суду поштовим відділенням зв'язку.
Зі змісту пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвали.
За змістом пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, вказана ухвала вручена відповідачу та відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи.
Крім того, судом враховано, що у відповідності до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Судові рішення також можуть публікуватися в друкованих виданнях із додержанням вимог цього Закону.
Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень (ч. 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Згідно із ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.
З урахуванням наведеного відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою суду від 17.04.2020 у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, тобто не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим статтею 178 Господарського процесуального кодексу України.
Оскільки відповідач у строк, встановлений частиною першою статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини другої статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Судом враховано, 02.04.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічний гарантій з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) №540-ІХ від 30.03.2020", яким доповнено розділ Х "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України пунктом 4 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину. Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк дії карантину, пов'язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)".
Згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 р. "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" із змінами та доповненнями карантин установлено на всій території України до 31.08.2020.
В подальшому, 17.07.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 18.06.2020 № 731-IX. Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень цього Закону, процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України, пункту 3 розділу XII "Прикінцеві положення" Цивільного процесуального кодексу України, пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.
Суд зазначає, що учасниками справи не подано заяв, клопотань про продовження процесуальних строків у зв'язку з запровадженням карантину.
Згідно із частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд
05.05.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Проектно-будівельне підприємство «Азовінтекс» (постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сервісснаб» (покупець, відповідач) укладено договір поставки №522/2019-47 (надалі - договір) умовами якого передбачено, що постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти і оплатити продукцію, вид, кількість, асортимент, ціна, а також інші умови постачання, які визначені цим договором, а також додатками до цього договору.
Пунктом 4.3. договору визначено, що покупець зобов'язаний зробити оплату кожної партії продукції, в порядку і на умовах обумовлених в додатках до цього договору.
Специфікацією № 1 до договору сторони погодили перелік продукції та її вартість, яка підлягає постачанню.
Згідно п. 6.4. договору за прострочення оплати покупець оплачує постачальникові пеню в розмірі подвійної обліком ставки НБУ від неоплаченої суми за кожний день прострочення, за весь період прострочення.
Цей договір діє з моменту його підписання повноважними представниками сторін і до 31.12.2019 року. У випадку якщо жодна із сторін не заявить про припинення цього договору за один місяць до закінчення терміну його дії, цей договір вважається продовженим на один рік (п. 8.6. договору).
Позивач зазначає, що сторони уклали додаток № 2 до договору в якому вказано, що позивач здійснює постачання продукції із залученням власного транспорту та з подальшою компенсацією відповідачем витрат на перевезення продукції та за перевезення продукції у липні 2019 року визначено строк оплати послуг до 20.08.2019.
Однак, з матеріалів справи вбачається про відсутність додаткової угоди № 2 до договору.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем було надано послуги з перевезення продукції на суму 176 650,74 грн., що підтверджується актами надання послуг: № 1108 від 23.07.2019, № 1109 від 24.07.2019, № 1111 від 26.07.2019, № 1112 від 29.07.2019.
Крім того, позивач виставляв відповідачу рахунки на оплату послуг: № 1121 від 23.07.2019, № 1122 від 24.07.2019, № 1124 від 26.07.2019, № 1125 від 29.07.2019.
Зі слів позивача, відповідач оплатив надані послуги з перевезення лише частково в сумі 24 496,16 грн.
Позивач звертався до відповідача з претензією № 423-06 від 27.11.2019 та з вимогою № 46-06 від 29.01.2020 про оплату заборгованості. Вимогу та рахунки на оплату послуг позивач направляв поштою, що вбачається з копії накладної та опису вкладення в цінний лист.
Проте, відповідач відповіді на вимогу не надав, суму боргу по договору не сплатив.
Заборгованість відповідача перед позивачем становить 148 154,55 грн.
У зв'язку із простроченням грошового зобов'язання за договором, позивачем також нараховані 23 792,57 грн. пені, 2 054,82 грн. інфляційних втрат, 2 414,39 грн. 3% річних.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
Частиною першою статті 626 Цивільний кодекс України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно із ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Стаття 181 Господарського кодексу України визначає загальний порядок укладання господарських договорів, зокрема, у частині 1 цієї статті йдеться, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Згідно із матеріалами справи, позивач виставляв відповідачу рахунки на оплату послуг: № 1121 від 23.07.2019, № 1122 від 24.07.2019, № 1124 від 26.07.2019, № 1125 від 29.07.2019.
Між сторонами підписані акти про надання послуг № 1108 від 23.07.2019, № 1109 від 24.07.2019, № 1111 від 26.07.2019, № 1112 від 29.07.2019 на суму 176 650,74 грн.
Як вбачається з пояснень позивача, відповідач оплатив надані послуги з перевезення лише частково в сумі 24 496,16 грн.
Враховуючи, що позивачем не надано суду додаткової угоди № 2 до договору №522/2019-47 від 05.05.2019, якою сторони нібито погодили надання послуг з перевезення товару в рамках укладеного договору№ 522/2019-47 від 05.05.2019, то суд вважає, що послуги по підписаним актам були надані по укладеному договору про надання послуг у спрощений спосіб.
Інших доказів про надання послуг по актам № 1108 від 23.07.2019, № 1109 від 24.07.2019, № 1111 від 26.07.2019, № 1112 від 29.07.2019 на виконання договору постачання № 522/2019-47 від 05.05.2019 позивачем не надано.
У відповідності ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Відповідно до ч.1 ст.207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Частиною 1 статті 639 Цивільного кодексу України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Ураховуючи наведені приписи законодавства, суд дійшов висновку, що сторони, у порядку ст.181 Господарського кодексу України та ст.205, 207, 639, 901 Цивільного кодексу України досягли згоди щодо укладення договору про надання послуг у спрощений спосіб шляхом направлення рахунків на оплату та підписаних між сторонами актами про надання послуг.
Як підтверджено наявними в матеріалах справи актами надання послуг № 1108 від 23.07.2019, № 1109 від 24.07.2019, № 1111 від 26.07.2019, № 1112 від 29.07.2019 позивач на виконання умов договору надав відповідачу послуги з транспортування товару на суму 176 650,74 грн.
Відповідачем не надано суду жодних заперечень щодо факту надання позивачем послуг згідно із наявними в матеріалах справи актами надання послуг. Акти надання послуг № 1108 від 23.07.2019, № 1109 від 24.07.2019, № 1111 від 26.07.2019, № 1112 від 29.07.2019 підписані відповідачем без зауважень та заперечень.
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно із ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Зі слів позивача, відповідач оплатив надані послуги з перевезення лише частково в сумі 24 496,16 грн., внаслідок чого заборгованість відповідача перед позивачем становить 148 154,55 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Так, судом встановлено, що позивачем було направлено відповідачу вимогу № 46-06 від 29.01.2020 про оплату заборгованості за надані послуги з перевезення. На доказ направлення вимоги № 46-06 від 29.01.2020 позивач надав суду копію поштової накладної та опису вкладення в цінний лист.
Згідно із наявним у матеріалах справи накладної про направлення поштового відправлення та опису вкладення в цінний лист від 29.01.2020, враховуючи строки пересилання поштових відправлень та у відповідності до ч.2 ст.530 ЦК України щодо встановленого обов'язку виконання у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, відповідач зобов'язаний здійснити оплату вартості наданих позивачем послуг у строк до 10.02.2020.
Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Наданими позивачем доказами підтверджується факт заборгованості відповідача з оплати за надані позивачем послуги з перевезення у сумі 148 154,55 грн. Доказів оплати вказаної суми заборгованості відповідачем не надано.
З огляду на вище наведене, суд визнає обґрунтованими позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 148 154,55 грн.
Щодо вимоги про стягнення пені у сумі 23 792,57 грн., то суду зазначає наступне.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. (ч. 1 ст. 549 ЦК України).
Частиною 3 ст. 549 ЦК України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором
В пункті 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" роз'яснено, що якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.
Судом встановлено, що сторони уклали договір надання послуг у спрощений спосіб та відповідальність відповідача за порушення строків виконання грошового зобов'язання (оплата за надані послуги) у вигляді пені, не передбачена.
При цьому, з огляду на характер правовідносин, які склались між сторонами, відповідальність у вигляді пені за порушення строків оплати послуг не передбачена певними законодавчими актами.
Оскільки, сторони не погодили відповідальність відповідача за порушення строків виконання грошового зобов'язання, за надані по актам послуги, у вигляді пені, то вимога про стягнення пені у сумі 23 792,57 грн. задоволенню не підлягає.
Також позивач заявив про стягнення 2 054,82 грн. інфляційних втрат, 2 414,39 грн. 3% річних.
Частиною 1 статті 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 № 62-97р; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 N 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга". (п.п.3.2 п.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
З матеріалів справи вбачається, що позивач нарахував 3% річних за період з 21.08.2019 по 27.02.2020 та втрати від інфляції за період з 21.08.2019 по 31.01.2020.
Враховуючи, що обов'язок відповідача щодо оплати за надані послуги виник 10.02.2020, то суд перерахував 3% річних та збитки від інфляції в рамках заявленого позивачем періоду.
Таким чином, суд задовольняє вимогу позивача про стягнення з відповідача 3% річних у сумі 195,00 грн.
Що стосується інфляційних втрат, то індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу.
Зважаючи на те, що заявлений період нарахування інфляційних втрат, з урахування строку оплати визначений судом, становить менше місяця, то суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача інфляційних втрат.
Приписами статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи встановлені вище судом обставини, дослідивши повно та всебічно матеріали справи, на день розгляду справи, суд частково задовольняє позов ТОВ «Проектно-будівельне підприємство «Азовінтекс».
Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на сторони пропорційно задоволеним позовним вимогам.
Згідно із наведеним у позовній заяви попереднім (орієнтовним) розрахунком судових витрат, розмір судових витрат з оплати на правову допомогу адвоката, які позивач очікував понести у зв'язку з розглядом даної справи, становить 5 000,00 грн.
У відповідності до ч. 1 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, окрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Договору про надання правничої допомоги та доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат на професійну правничу допомогу матеріали справи не містять.
З урахуванням наведеного, визначені позивачем у попередньому розрахунку суми витрат на правову допомогу у розмірі 5 000,00 грн. не підлягають розгляду на підставі ст. ст. 126, 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервісснаб» (02192, м. Київ, вул. Космічна, 8/2, ідентифікаційний код 42439818) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектно-будівельне підприємство «Азовінтекс» (87500, Донецька область, м. Маріуполь, проспект Миру, 68а, ідентифікаційний код 24155428) основний борг у сумі 148 154,55 грн., 3% річних в сумі 195,00 грн., судові витрати у розмірі 2 225,24 грн.
Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст.ст. 256, 257 ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано: 07.09.2020.
Суддя О.В. Гулевець