номер провадження справи 15/119/20
04.09.2020 Справа № 908/1633/20
м. Запоріжжя
Господарський суд Запорізької області у складі судді Горохова Ігоря Сергійовича, розглянувши матеріали
за позовом Концерну "Міські теплові мережі", 69091, м. Запоріжжя, бул. Гвардійський, 137; фактична адреса: 69071, м. Запоріжжя, вул. Цитрусова, 9
до відповідача Фізичної особи - підприємця Хомченко Тетяни Григорівна, юридична адреса: АДРЕСА_1 ; адреса надання послуг: АДРЕСА_3 цокольного поверху (літ. А-5)
про стягнення коштів
за участю секретаря судового засідання Осоцький Д.І.
за участю представників сторін та учасників процесу:
від позивача - Разладська В.Р., довіреність № 665/20-19 від 28.11.2019;
від відповідача - Іващенко М.В., довіреність № б/н від 28.10.2019, адвокат;
Хомченко Т.Г., особисто.
Суть спору
30.06.2020 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Концерн "Міські теплові мережі", м. Запоріжжя до відповідача Фізичної особи - підприємця Хомченко Тетяни Григорівна, м. Запоріжжя про стягнення заборгованості за відпущену теплову енергію в гарячій воді в розмірі 4208,74 грн, з яких: основний борг у розмірі 4197,40 грн та 3% річних у розмірі 11,34 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що Концерном "Міські теплові мережі" у період з листопада 2019 року по квітень 2020 року було відпущено теплову енергію до нежитлового приміщення № 130 цокольного поверху (літ.А-5) по вул. Цитрусова, 6 в м. Запоріжжя на загальну суму 4197,40 грн. Договір купівлі-продажу теплової енергії між сторонами не укладено. Не зважаючи на відсутність договору, з метою недопущення порушення прав інших мешканців житлового будинку по вул. Цитрусова, 6 в частині отримання послуг з централізованого опалення, позивач здійснював постачання теплової енергії до приміщення відповідача, оскільки система теплоспоживання є спільною із системою теплопостачання житлового будинку. Облік відпущеної теплової енергії здійснювався по особовому рахунку № 345269. Розрахунок нарахувань за опалення спірного нежитлового приміщення за період з листопада 2019 року по квітень 2020 року проводився за показаннями будинкового приладу обліку на опалення, шляхом розподілення теплової енергії згідно розрахунку теплового навантаження, який виконано приватною фірмою «Тритан». Боржник за вказаний період проводив часткові оплати за отримані послуги опалення, тим самим визнав факт споживання теплової енергії. Протягом спірного періоду за відповідачем утворилась заборгованість у розмірі 4197,40 грн. Внаслідок порушення відповідачем строків розрахунків, встановлених договором, позивачем також заявлено вимогу про стягнення 3% річних в сумі 11,34 грн. В обґрунтування позову посилався на ст. ст. 11, 15, 16, 258, 509, 526, 530, 625, 629, Цивільного кодексу України, ст. ст. 1, 2, 193, 276 Господарського кодексу України, Закону України "Про теплопостачання" від 02.06.2005 року за № 2633-ІУ, "Правила користування тепловою енергією", затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007за №1198, ст.ст. 1, 2, 12, 162-164 Господарського процесуального кодексу України.
Разом з позовними вимогами, позивачем заявлено про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу № 908/1633/20 передано на розгляд судді Горохову І.С.
Ухвалою суду від 03.07.2020 позовна заява була залишена без руху для усунення недоліків, допущених позивачем.
14.07.2020 на адресу Господарського суду надійшла заява Концерну "Міські теплові мережі", м. Запоріжжя про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою суду від 15.07.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/1633/20, присвоєно справі номер провадження 15/119/20. Розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження.
Судове засідання призначено на 12.08.2020 о/об 12 год. 00 хв.
Ухвалою суду від 12.08.2020 у судовому засіданні оголошено перерву до 28.08.2020 о/об 10 год. 40 хв.
28.08.2020 у судовому засіданні оголошувалась перерва на 04.09.2020 о 12:00 без винесення ухвали.
Розгляд справи 04.09.2020 відповідно до вимог ст. 222 Господарського процесуального кодексу України здійснювався за допомогою звукозаписувального технічного засобу, а саме програмно - апаратного комплексу "Оберіг".
У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, просить суд задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача проти позову заперечив з підстав викладених у відзиві від 30.07.2020. В обґрунтування відзиву зазначив, що нежитлове приміщення № 130 будинку № 6 по вул. Цитрусовій у м. Запоріжжя, площею 107,2 кв.м, було передано відповідачу в оренду балансоутримувачем з самовільно переобладнаною системою опалення, у приміщенні відсутні радіатори з опалення, що зафіксовано Актом обстеження приміщення від 10.06.2016. Зокрема зауважив, що у зв'язку з наявними суперечками станом на сьогоднішній день договір купівлі-продажу теплової енергії між сторонами не укладено. Незважаючи на відсутність договору відповідач сплачував розрахунки за теплову енергію по фактичному споживанню відповідно до розрахунку теплового навантаження на опалення за формулою Q=Q1ккал/год=337. Однак, вказані періодичні сплати не свідчать про визнання боргу та розрахунку складеного позивачем. На думку відповідача, позивачем не надано доказів поставки теплової енергії відповідачу в обсягах заявлених до стягнення, не надано обсягів фактично спожитої відповідачем теплової енергії у спірний період та доказів обліку теплової енергії за приладами обліку для визначення правомірності розрахунку вартості послуг. Просить суд у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Позивач скориставшись своїм правом, наданим ст. 166 Господарського процесуального кодексу України, надав суду відповідь на відзив від 19.08.2020.
В судому засіданні 04.09.2020 судом, в порядку ст. 240 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення, судом оголошено, що повний текст рішення буде складено протягом 5 днів.
Заслухавши доводи представників позивача та відповідача, суд установив наступне.
Рішенням Запорізької міської ради № 17 від 11.01.2002 "Про створення комунальних підприємств теплових мереж" створено Концерн "Міські теплові мережі".
Відповідно до п. п. 2.1, 2.2, 2.4 Статуту Концерну "Міські теплові мережі", основною метою діяльності Концерну є здійснення виробничо-технічної діяльності, спрямованої на надійне та безперебійне забезпечення споживачів тепловою енергією. Предметом діяльності підприємства є, зокрема, виробництво теплової енергії, розподілення теплової енергії для обігріву житла і побутової потреби населення та на комунально-побутові потреби підприємств, організацій, установ і її збут. Основними функціями Концерну є: забезпечення розвитку теплофікаційного господарства та забезпечення тепловою енергією для комунально-побутових потреб населення, бюджетних установ і організацій, госпрозрахункових підприємств, інших об'єктів, розташованих в зоні діяльності Концерну; - збір коштів за послуги теплопостачання зони діяльності Концерну (територія міста Запоріжжя) з метою централізованих розрахунків за енергоресурси.
З позовної заяви вбачається, що об'єктом теплопостачання Концерну "Міські теплові мережі" є нежитлове приміщення № 130 цокольного поверху (літ.А-5) площею 107,2 кв.м, в будинку № 6 по вул. Цитрусовій у м. Запоріжжя, яке перебуває у користуванні ФОП Хомченко Т.Г. на підставі договору оренди нежитлового приміщення № 262/3 від 10.06.2016.
Відповідно пункту 5.13 Договору оренди Позивач повинен був укласти відповідні договори з постачальником комунальних послуг
Станом на момент розгляду спору, договір купівлі-продажу теплової енергії між сторонами не укладено. Доказів звернення позивача до суду з позовом про спонукання відповідача до укладення договору купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді, матеріали справи не містять.
Позивач вказує на те, що незважаючи на відсутність укладеного між сторонами договору, з метою недопущення порушення прав інших мешканців житлового будинку за адресою: м. Запоріжжя, вул. Цитрусова, 6, у період: з листопада 2019 року по квітень 2020 року він здійснював відпуск теплової енергії, у тому числі й відповідачу. Облік відпущеної теплової енергії здійснювався по особовому рахунку № НОМЕР_1 . З урахуванням здійсненої відповідачем часткової оплати, залишок боргу за надані послуги теплопостачання складає 4197,40 грн. Внаслідок прострочення належного виконання зобов'язання позивачем нараховані 3% річних у сумі 11,34 грн.
З метою досудового врегулювання спору позивач звернувся до відповідача з вимогою № 950/091 від 04.06.2020 щодо погашення заборгованості за теплову енергію.
Вимога 04.06.2020 № 950/091 щодо погашення заборгованості за теплову енергію в розмірі 4197,40 грн надіслана відповідачу на адресу: 69071, м. Запоріжжя, вул. Цитрусова, 6, кв. 117 (а.с. 28), що підтверджується копією реєстру та фіскального чеку від 04.06.2020 (а.с. 29), яка залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
Надавши правову кваліфікацію правовідносинам сторін, оцінивши та дослідивши надані до матеріалів справи докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
За своєю правовою природою між сторонами склалися правовідносини у сфері постачання теплової енергії.
Правовідносини між Теплопостачальною організацією та Споживачем в сфері виробництва, транспортування та постачання теплової енергії регулюються Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Законом України "Про теплопостачання" від 02.06.2005 року за № 2633-ІУ, "Правилами користування тепловою енергією", затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України, від 03.10.2007 року за № 1198 та іншими нормативно-правовими актами України.
Статтею ст. 1 Закону України "Про теплопостачання" визначено, що теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу; система централізованого теплопостачання - сукупність джерел теплової енергії, магістральних та місцевих (розподільчих) теплових мереж, що об'єднані між собою та використовуються для теплозабезпечення споживача, населеного пункту, яка включає системи децентралізованого та помірно-централізованого теплопостачання.
Виходячи зі змісту ст. 2 Закону України "Про теплопостачання", він регулює відносини, що виникають у зв'язку з виробництвом, транспортуванням, постачанням і використанням теплової енергії, державним наглядом за режимами споживання теплової енергії, безпечною експлуатацією теплоенергетичного обладнання та безпечним виконанням робіт на об'єктах у сфері теплопостачання суб'єктами господарської діяльності незалежно від форм власності.
Теплогенеруюча організація - суб'єкт господарської діяльності, який має у своїй власності або користуванні теплогенеруюче обладнання та виробляє теплову енергію; Теплопостачальна організація - суб'єкт господарської діяльності з постачання споживачам теплової енергії (ст. 1 Закону України "Про теплопостачання", надалі - Закону). Таким є позивач у справі.
Відповідно до Закону України "Про природні монополії" Концерн "Міські теплові мережі" відноситься до суб'єктів природної монополії.
Основним предметом діяльності Концерну є виробництво теплової енергії, розподіл теплової енергії для підігріву житла і побутових потреб населення, підприємств, організацій і її збут.
Відповідно до Законів України "Про теплопостачання" та Правил користування тепловою енергією, затверджених Постановою КМУ від 03.10.2007 № 1198 теплова енергія може споживатись лише на підставі договору.
Відповідно до частини 4 статті 19 Закону України "Про теплопостачання", теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу теплової енергії та частини 1 статті 25 цього Закону, теплопостачальна організація має право укладати договори купівлі-продажу теплової енергії із споживачами.
Відповідно до ст. ст. 13, 16 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" централізоване опалення належить до житлово-комунальних послуг, порядок надання, якісні та кількісні показники яких мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства.
Згідно з ч. 2 ст. 275 ГК України, відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.
Отже, споживання теплової енергії можливо лише на підставі договору.
Згідно з ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник, при чому виробник послуг може бути і їх виконавцем.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 20 Закону "Про житлово-комунальні послуги" споживач зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору.
Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 21 Закону "Про житлово-комунальні послуги" виконавець зобов'язаний підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.
Статтею 24 Закону України "Про теплопостачання" визначено, що одним з основних обов'язків споживача теплової енергії є своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.
Статтею 25 Закону України "Про теплопостачання", закріплено права та основні обов'язки споживача теплової енергії, яка містить обов'язок споживача на своєчасне укладення договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.
Згідно із пунктом 4 "Правил користування тепловою енергією", затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1198 від 03.10.2007 року, користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору, а пунктом 14 Правил передбачений обов'язок споживача до початку подачі теплоносія до системи теплоспоживання укласти з теплопостачальною організацією такий договір.
Пунктом 5 ч. 3 ст. 20 Закону "Про житлово-комунальні послуги" встановлено обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
У статті 179 Господарського кодексу України закріплено, що укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язковим для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.
Таким чином, законодавством передбачений двосторонній обов'язок, щодо укладання договору про надання житлово-комунальних послуг, у зв'язку з чим у разі відмови на оплату таких послуг споживачем з посиланням на відсутність укладеного договору не беруться до уваги, оскільки споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Доказів укладення між сторонами у справі договору на постачання теплової енергії матеріали справи не містять.
Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.
Так, ст. 1212 ЦК України встановлено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Відповідно до ч.ч. 2, 3 цієї ж статті положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Згідно зі ст. 1213 ЦК України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
Аналіз ст. 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов'язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали.
Отже, відсутність укладеного між сторонами договору купівлі-продажу теплової енергії, не може бути підставою для звільнення відповідача від обов'язку проведення розрахунку за спожиту у спірний період теплову енергію.
Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні приписи містить ч. 7 ст. 193 ГК України.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність.
Згідно з ч. 1 ст. 275, ч. 6 ст. 276 ГК України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію. Розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону.
Відповідно до п. 23 Правил № 1198, розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються на межі продажу, яка є межею балансової належності (відповідальності), відповідно до договору на підставі показів вузла обліку згідно з діючими тарифами (цінами), затвердженими в установленому порядку. У споживачів, що не мають приладів комерційного обліку, обсяг фактично спожитої теплової енергії розраховується відповідно до теплового навантаження, визначеного у договорі, з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія в теплових мережах теплопостачальної організації, середньомісячної температури зовнішнього повітря та кількості годин (діб) роботи тепловикористального обладнання в розрахунковому періоді.
З позовної заяви вбачається, що спірне нежитлове приміщення є частиною житлового будинку та має єдину, невідокремлену систему теплопостачання з будинком.
Згідно з пунктом 22 Правил № 630 точками розподілу у багатоквартирному будинку, в яких здійснюється передача послуги централізованого опалення від виконавця споживачеві, є відгалуження від стояків у межах квартири.
Підведення централізованого опалення до стояка об'єкта теплопостачання свідчить про надання послуг позивачем.
На підтвердження обсягу відпущеної відповідачу теплової енергії позивачем надано в матеріали справи акти приймання-передачі теплової енергії за спірний період та розрахунок відпущеної теплової енергії. Дослідивши надані позивачем акти приймання-передачі теплової енергії та рахунки на їх оплату за спірний період (т. 1 а. с. 16-27), суд встановив, що всі вони містять посилання на особовий рахунок № НОМЕР_1 від 01.10.2016.
Облік відпущеної теплової енергії здійснювався по особовому рахунку № НОМЕР_1 .
Виставлення позивачем актів приймання-передачі теплової енергії на оплату відповідачем спожитої теплової енергії, є підставою для покладення на відповідача обов'язку зі сплатити суми боргу за надані позивачем послуги з поставки тепла до спірного об'єкту.
Відповідач не заперечує проти того, що позивачем здійснювалось постачання теплової енергії до будинку 6 по вул. Цитрусова у м. Запоріжжя у спірний період, однак зазначає, що у приміщенні, яке перебуває в нього на праві оренди відсутні радіатори опалення, тож позивачем необґрунтовано розраховується обсяг відпущеної фізичній особі підприємцю Хомченко Т.Г. теплової енергії з урахуванням 34 неіснуючих радіаторів.
В судовому засіданні 04.09.2020 представник позивача підтвердив, що нарахування за постачання теплової енергії відповідачу здійснювалось з урахування 34 радіаторів та тепловому навантаженню за їх наявності.
На підтвердження відсутності в приміщенні відповідача радіаторів опалення, останнім надано до суду Акт обстеження нежитлового приміщення за адресою: вул. Цитрусова, 6 від 10.07.2016, складеного комісією у складі майстра дільниці № 3 Базарової О.С., майстрів: Монько А.О. та Степанюка А.І. в присутності орендаря Хомченко Т.Г. у зв'язку з передачею приміщення в користування, яким встановлено, що на час обстеження приміщення знаходиться у задовільному санітарному та технічному стані, на стояках опалення відсутні радіатори, тривалий час вказане приміщення було вільним.
Відповідач звернув увагу суду, що в акті допущена технічна помилка щодо дати його складення, Акт обстеження був складений комісією 10.06.2016, у день укладення договору оренди.
Відповідач стверджує, що приміщення ним отримано в оренду без приладів опалення, а тому ФОП Хомченко Т.Г. замовила у фахівця ФОП Журавель Ю.М. (кваліфікаційний сертифікат серія АР № 004942 від 16.11.2012) виготовлення розрахунку витрат тепла на опалення за фактичним теплоспоживанням. На думку відповідача, теплове навантаження на опалення за фактичним споживанням має визначатись згідно складеного фахівцем розрахунку за формулою: Q = Q1 = 357 ккал/год.
У відзиві на позов відповідачем зазначається, що протягом спірного періоду відповідач здійснювала оплати на користь позивача за теплову енергію відповідно до теплового навантаження на опалення по фактичному споживанню, згідно вказаного розрахунку. Однак, вказані періодичні сплати не свідчать про визнання боргу та розрахунку складеного позивачем.
Суд вважає, що стягнення заборгованості за відпущену теплову енергію в гарячій воді встановлено, що нарахування відповідачем зазначеної ним формули при розрахунку фактичного споживання теплового навантаження є безпідставним. З огляду на наступне.
Правилами № 630 (із наступними змінами), передбачено, що споживач може відмовитися від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. Відключення споживача від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства. Самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється.
Відключення споживачів від мережі централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у разі, коли технічна можливість такого відключення передбачена затвердженою органом місцевого самоврядування відповідно до Закону України "Про теплопостачання" схемою теплопостачання, за умови забезпечення безперебійної роботи інженерного обладнання-будинку та вжиття заходів щодо дотримання в суміжних приміщеннях вимог будівельних норм і правил з питань проектування житлових будинків, опалення, вентиляції, кондиціонування, будівельної теплотехніки; державних будівельних норм з питань складу, порядку розроблення, погодження та затвердження проектної документації для будівництва, а також норм проектування реконструкції та капітального ремонту в частині опалення.
Порядком відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання, затвердженим наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 22.11.2005 № 4 передбачено, що користувач має право розірвати договір та вимагати відключення відповідних мереж, але для вирішення цього питання споживач має звернутися до постійно діючої міжвідомчої комісії при органі виконавчої влади чи місцевого самоврядування.
При позитивному рішенні комісії заявнику надається перелік організацій, до яких слід звернутися для отримання технічних умов для розробки проекту індивідуального (автономного) теплопостачання і відокремлення від мереж ЦО і ГВП. Відключення мереж ЦО і ГВП виконується монтажною організацією, яка реалізує проект, за участю представника власника житлового будинку або уповноваженої ним особи, представника виконавця послуг з ЦО і ГВП та власника, наймача (орендаря) квартири (нежилого приміщення) або уповноваженої ним особи. По закінченні робіт складається акт про відключення квартири (нежилого приміщення, секції, під'їзду, будинку) від мереж ЦО і ГВП і в десятиденний термін подається заявником до Комісії на затвердження.
Відповідно до абзацу 6 п. 40 Правил № 1198, споживач теплової енергії зобов'язаний погоджувати з теплопостачальною організацією нові підключення і відключення та переобладнання системи теплопостачання, які є причиною збільшення або зменшення обсягу споживання теплової енергії.
Припинення споживання теплової енергії повинно бути виконано з дозволу компетентного органу та в порядку, визначеному законодавством: з дозволу постійно діючої міжвідомчої комісії, яка створена органом місцевого самоврядування, за умови отримання технічних умов. Роботи по відключенню повинні проводитись монтажною організацією, яка реалізує проект, за участю представника власника житлового будинку або уповноваженої ним особи, представника виконавця послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води та власника, наймача квартири. Роботи з відключення виконуються у міжопалювальний період.
Самовільне втручання в діючі системи теплопостачання і теплоспоживання - будь-яка зміна проектного рішення теплопостачання об'єкта, виконана споживачем або будь-якою іншою організацією без погодження з теплопостачальною організацією.
Отже, при проведенні робіт по відключенню, переобладнанню приміщень від мереж централізованого опалення, у відповідача повинні бути в наявності передбачені чинним законодавством документи. Зазначені документи повинні містити вказівку на дату переобладнання системи опалення в приміщенні.
Матеріали справи не містять відповідної проектної документації, яка б засвідчувала факт відключення відповідача від мережі централізованого теплопостачання та доказів ненадання йому послуг з постачання тепла.
У даному випадку, відповідач не надав жодного доказу на підтвердження законності переобладнання системи теплопостачання в орендованому ним приміщенні, що свідчить про факт неузгодженості такого переобладнання системи опалення у встановленому вище порядку, а відповідно й відсутніми є підстави для здійснення розрахунку за формулою, яку відповідач просить застосувати.
Спір між сторонами виник стосовно розміру нарахованого позивачем обсягу спожитої ФОП Хомченко Т.Г. у період: з листопада 2019 по квітень 2020 теплової енергії і відповідно її вартості.
Як зазначалося вище у зв'язку з тим, що договір купівлі-продажу теплової енергії відповідач не уклав та користувався тепловою енергією, позивач здійснював нарахування плати за спожиту теплову енергію за показаннями будинкового приладу обліку на опалення, шляхом розподілення теплової енергії згідно розрахунку теплового навантаження, який виконано приватною фірмою «Тритан», ліцензія №00280 від 28.07.1997. Навантаження на опалення на житловий будинок - 0,406491 Гкал/год.
Дослідивши вказаний розрахунок, судом встановлено, що він виконаний у 2008 році та стосується лише приміщень 1-4 по вул. Цитрусовій, 6.
Стосовно приміщення № 130 (літ.А-5) по вул. Цитрусовій, 6, яке належить відповідачу на праві оренди, розрахунок в матеріалах справи відсутній.
У позовній заяві позивачем зазначено, що об'єкт теплопостачання не обладнано комерційним приладом обліку спожитої теплової енергії.
Згідно з п. 12 Правил № 630 у разі встановлення будинкових засобів обліку теплової енергії споживач оплачує послуги згідно з їх показаннями пропорційно опалюваній площі (об'єму) квартири (будинку садибного типу) за умови здійснення власником, балансоутримувачем будинку та/або виконавцем заходів з утеплення місць загального користування будинку.
У разі нездійснення таких заходів споживач не сплачує за опалення місць загального користування будинку.
У разі встановлення будинкових засобів обліку теплової енергії у багатоквартирному будинку, де окремі або всі квартири обладнані квартирними засобами обліку теплової енергії, споживачі, які не мають таких засобів обліку та які не передали виконавцю показання квартирних засобів обліку теплової енергії, оплачують таку послугу за показаннями будинкового засобу обліку теплової енергії пропорційно опалюваній площі (об'єму) квартири, не враховуючи витрати теплової енергії виконавця, юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, які є власниками або орендарями приміщень у цьому будинку, та сумарних витрат тепла за показаннями усіх квартирних засобів обліку.
Позивачем надано розрахунок розподілу обсягу спожитої теплової енергії для централізованого опалення нежитлового приміщення, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 ФОП Хомченко Т.Г. за період з листопада 2019 по квітень 2020 на загальну суму 6407,72 грн, з урахуванням здійсненої відповідачем часткової оплати (залишок боргу складає 4197,40 грн). Вказаний розрахунок засвідчений Провідним економістом відділу договірної та претензійно-позовної роботи філії Концерну «МТМ» Шевченківського району, провідним інженером відділу нарахувань та обліку філії Концерну «МТМ» Шевченківського району.
У відповіді на відзив позивачем зазначено, що співвласники багатоквартирного будинку за адресою Цитрусова, 6 у м. Запоріжжя, об'єдналися та створили ОСББ «Цитрусова 6». Житловий будинок по вул. Цитрусова, 6 м. Запоріжжя, обладнано будинковим приладом обліку теплової енергії. Відповідальною особою, а саме ОСОБА_2 , надавалися щомісячно покази будинкового приладу обліку теплової енергії (в довільній формі за власним підписом). В квітні 2020 року покази надані у телефонному режимі у зв'язку з карантинними заходами. Нарахування за спожиту теплову енергію ОСББ Цитрусова, 6 здійснювалось відповідно до знятих показів з будинкового приладу обліку.
На підтвердження викладеного до матеріалів справи позивачем надано акти зняття показань з будинкового засобу обліку за листопад 2019, грудень 2019, січень - квітень 2020 року, журнал показів засобу обліку по житловому будинку по вул. Цитрусова, 6.
Пунктом 14 Правил № 630 встановлено, що показання будинкових засобів обліку знімаються представником виконавця один раз на місяць у присутності постачальника та представника споживачів.
Судом встановлено, що акти зняття показань з будинкового засобу обліку за грудень 2019, квітень 2020 не засвідчені, на показах за листопад 2019 року, лютий, березень 2020 стоїть лише підпис без зазначення ПІБ особи, яка його здійснила. Документального підтвердження про те, що ОСОБА_2 є відповідальною особою для надання показів будинкового приладу обліку теплової енергії ОСББ «Цитрусова 6» не надано. Наведеної процедури зняття показань будинкових засобів обліку не додержано.
Отже в даному випадку позивачем не доведено належним чином факт поставки теплової енергії відповідачу у період: листопад 2019-квітень 2020 теплової енергії на суму 6407,72 грн, відповідно не доведеною є і заявлена до стягнення сума основного боргу 4197,40 грн.
Відповідач не здійснював самовільне відключення та переобладнання системи теплопостачання, які є причиною збільшення або зменшення обсягу споживання теплової енергії. Приміщення передано в оренду вже без радіаторів опалення, про що свідчить акт від 10.06.2016. В орендованому приміщенні відповідачем проведено утеплення приміщення, а саме заміна вікон, дверей, утеплення зовнішніх та внутрішніх стін.
Відповідно до п. 1 розділу II Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 22.11.2018 № 315, визначено, що для приміщень з індивідуальним опаленням та неопалюваних приміщень здійснюється розподіл теплової енергії, що надходить у ці приміщення від транзитних ділянок неізольованих трубопроводів внутрішньобудинкових систем опалення та ГВП, що прокладені у цих приміщеннях відповідно до пункту 4 розділу V цієї Методики, яким зокрема визначено, що обсяг теплової енергії, який надходить від ділянок неізольованого транзитного трубопроводу до неопалювального приміщення або приміщення з індивідуальним опаленням, в якому є ділянка такого трубопроводу, у тому числі частина стояка, або обладнання внутрішньо будинкової системи опалення, визначається розрахунково або за результатом енергетичного аудиту або обстеження інженерних систем цього приміщення.
Відповідно до абзацу 6 ст. 19 Закону України "Про теплопостачання", споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Рахунки за спожиту теплову енергію та Акти приймання - передачі теплової енергії не містять підпису відповідача
Доводи позивача, викладені ним у позовній заяві щодо вартості відпущеної теплової енергії, суд вважає безпідставними, оскільки розрахунок відповідачем повинен проводитися за фактично отриману теплову енергію.
Позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у сумі 11,34 грн за період з 20.12.2019 по 27.02.2020, які нараховані окремо за періоди відпуску теплової енергії листопад 2019 року по квітень 2020 року.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо іншій розмір процентів не встановлений договором або законом.
Інфляційні витрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю природою є компенсацією за понесені збитки, завдані знеціненням грошових коштів, а три відсотки річних - є платою за користування коштами, які не були своєчасно сплачені боржником.
Як передбачено ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору (ч. 1 ст. 631 ЦК України).
Згідно зі статтями 251, 253 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення; перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Статтею 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Виходячи з аналізу викладеного слідує, що для оцінки правильності нарахування позивачем компенсаційних санкцій слід встановити не тільки документально підтверджену суму боргу, а й дату коли зобов'язання мало бути виконано, тобто з'ясувати момент прострочення боржником виконання грошового зобов'язання. Прострочення слід розглядати як юридичний склад, що тягне за собою зміну правовідносин сторін по зобов'язанню, яке не виконано в строк. Складовими прострочення при цьому є такі юридичні факти: наявність між сторонами договірних відносин, настання строку виконання зобов'язання, невиконання стороною зобов'язання у встановлений строк.
Позивач дату прострочення виконання відповідачем зобов'язань розраховує виходячи з 20 числа місяця наступного за місяцем, що передує звітному періоду за кожним актом приймання - передачі теплової енергії.
Суд не погоджується з такою позицією позивача, оскільки між позивачем та відповідачем не укладено договір купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді. Перелічені документи (акти та рахунки), в розумінні норм чинного законодавства, є підставою для оплати наданих послуг після пред'явлення відповідної претензії про сплату заборгованості, однак які не містять посилань на строк його виконання.
Наданий до позовних матеріалів реєстр вручення споживачам актів та рахунків на оплату наданих послуг, також не є вимогою в розумінні ст. 530 ЦК України.
В даному випадку належним доказом-документом для початку обліку строку прострочення заборгованості із визначенням періоду початку та кінцевого строку виступає вимога про погашення заборгованості за теплову енергію, яка була надіслана на адресу відповідача 04.06.2020. Докази надсилання вимоги: реєстр на отриману кореспонденцію за червень 2020 року з печаткою поштового відділення Укрпошти та фіскальний чек від 04.06.2019.
Строк прострочення зобов'язання з оплати за поставлену теплову енергії за відсутності договору повинен відраховуватись зі збігом семи денного строку з дня отримання вимоги погасити заборгованість у розмірі 4197,40 грн.
Розрахунок 3% річних здійснено за загальний період з 20.12.2019 по 27.02.2020, окремо за кожним місяцем відпуску теплової енергії.
Враховуючи надсилання претензії на адресу відповідача 04.06.2020, підстави для стягнення 3% річних відсутні, оскільки обов'язок зі сплати коштів за відпущену теплову енергію у відповідача виник лише з претензії.
За приписами ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Згідно із ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи викладене суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Судовий збір відповідно до ст. 129 ГПК України покладається судом на позивача.
Керуючись ст. ст. 129, 202, 232, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
вирішив
У задоволенні позову відмовити.
Витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 07 вересня 2020 року.
Суддя І. С. Горохов