вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua
"08" вересня 2020 р. Cправа № 902/352/20
Господарський суд Вінницької області у складі головуючого судді Тварковського А.А., розглянувши без виклику сторін за наявними матеріалами в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕГА-БУД УКРАЇНА" (вул. Максимовича, буд.10, м. Вінниця, 21036)
до: Халояна Оганеса Гагіковича ( АДРЕСА_1 )
про стягнення 199574,9 грн,
Товариством з обмеженою відповідальністю "Мега-Буд Україна" подано позов до Халояна Оганеса Гагіковича про стягнення 199574,9 грн заборгованості за договором позики №1 (поворотної фінансової допомоги) від 17.07.2018.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач вказує, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Мега-Буд Україна" прийнято усну пропозицію Фізичної особи-підприємця Халояна Оганеса Гагіковича (29.05.2019 відповідач припинив господарську діяльність як ФОП) та в межах господарських відносин надано останньому поворотну фінансову допомогу на суму 153000 грн, що підтверджується, зокрема, платіжним дорученням від 17.07.2018 №791 з призначенням платежу: "поворотна фінансова допомога згідно договору №1 від 17.07.2018".
Як стверджує позивач, перед перерахуванням коштів 17.07.2018 Товариство з обмеженою відповідальністю "Мега-Буд Україна" підписало зі своєї сторони та надало відповідачу для підписання два примірники Договору позики (поворотної фінансової допомоги) від 17.07.2018 на суму 153000 грн. При цьому відповідачем підписаний з його сторони примірник зазначеного Договору не було повернуто.
Разом з тим у визначений Договором позики (поворотної фінансової допомоги) від 17.07.2018 строк - 17.12.2018 відповідач отриману позику не повернув.
Окрім того, відповідач не відреагував на подальші звернення позивача про повернення отриманих коштів в сумі 153000 грн у претензійному порядку, внаслідок чого Товариство з обмеженою відповідальністю "Мега-Буд Україна" звернулося із позовом до суду про стягнення з Халояна Оганеса Гагіковича 199574,9 грн заборгованості, з яких: 153000 грн - основного боргу, 42902,9 грн - процентів за користування позикою, 3672 грн - 3% річних.
Відповідно до вимог ч.ч. 6, 7 ст. 176 Господарського процесуального кодексу України на адресу Органу реєстрації Пасинківської сільської ради направлено запит вих. №902/352/20/517/20 від 15.04.2020 щодо реєстрації місця проживання та інших персональних даних (в т.ч. дати народження), що містяться в картотеці реєстраційного обліку про гр. Халояна Оганеса Гагіковича ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП - НОМЕР_1 ).
У відповідь на вказаний запит Виконавчий комітет Пасинківської сільської ради листом №02-20-36 від 22.04.2020 (вх. №01-34/3942/20 від 30.04.2020) підтвердив, що Халоян Оганес Гагікович дійсно зареєстрований за вказаною у позовній заяві адресою, однак за місцем реєстрації не перебуває, а його сім'я вибула до с. Агрономічне Вінницького району.
Ухвалою суду від 05.05.2020 за поданим позовом відкрито провадження у справі №902/352/20 в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання). Даною ухвалою встановлено сторонам строки для вчинення процесуальних дій, зокрема, на подання відповідачем відзиву на позовну заяву. Вказана ухвала вручена позивачу, що підтверджується відповідним рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке наявне в матеріалах справи.
Разом з тим, адресовані відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі, направлені як за адресою місця реєстрації, так і за адресою повідомленою Виконавчим комітетом Пасинківської сільської ради у с. Агрономічне Вінницького району, повернуті до суду із відміткою поштового відділення причин повернення: відсутність адресата за відповідними адресами.
Відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Порядок вручення рекомендованих поштових відправлень врегульовано Правилами надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270 (далі Правила).
Із вказаних Правил надання послуг поштового зв'язку слідує, що невручення рекомендованого поштового відправлення під час доставки є підтвердженням відсутності особи - адресата за адресою, а отже, день проставлення такої відмітки в поштовому повідомленні слід вважати днем вручення судового рішення в порядку, визначеному у п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України. При цьому неотримання відповідачем ухвали суду є наслідком його бездіяльності, оскільки, як уже зазначалося, відповідне направлення здійснювалося на адресу місця реєстрації відповідача та на адресу фактичного перебування.
За вказаних обставин у суду є достатні підстави вважати, що ним вжито належних заходів до повідомлення відповідача про судове провадження у справі.
У визначений судом строк відзиву відповідача на позовну заяву до суду не надійшло. При цьому суд враховує, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 30.03.2020 №540-IX, закінчилися через 20 днів після набрання чинності Законом України від 18.06.2020 №731-IX.
За частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Аналогічна норма міститься у частині 9 статті 165 ГПК України.
Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів частини 9 статті 165 та частини 2 статті 178 ГПК України.
Розглядаючи дану справу, суд з урахуванням ч. 2 ст. 11 ГПК України та ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" приймає до уваги припис ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою закріплене право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
Як стверджує позивач 17.07.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "МЕГА-БУД УКРАЇНА" та Фізичною особою-підприємцем Халояном Оганесом Гагіковичем було укладено договір позики №1 (поворотної фінансової допомоги), відповідно до якого остаточною датою повернення позики визначено 17.12.2018.
Згідно з платіжним дорученням №791 від 17.07.2018 позивачем перераховано Фізичній особі-підприємцю Халояну Оганесу Гагіковичу 153000 грн, у призначенні платежу зазначено: "Поворотна фінансова допомога згідно договору №1 від 17.07.2018 р. Без ПДВ".
Факт проведення вказаної операції підтверджується також заключною випискою по рахунку позивача за 17.07.2018 (а.с. 15, т.1).
Згодом, 14.05.2019 позивач звернувся до відповідача із претензією №МБ-14/05/19-1 від 14.05.2019 про повернення суми боргу 153000 грн. Реагування на вказану претензію матеріали справи не містять.
Неповернення відповідачем перерахованих останньому коштів слугувало підставою для звернення позивача із даним позовом до суду з посиланням на прострочення відповідачем виконання договірного зобов'язання. При цьому, окрім суми основного боргу, позивач просить стягнути з відповідача 42902,9 грн - процентів за користування позикою та 3672 грн - 3% річних.
Надаючи оцінку правовідносинам, які склалися між сторонами, суд враховує таке.
Відповідно до ч.1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з вимогами частин 1, 8 статті 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.
Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Згідно з ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Статтею 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
За приписами ст. 1047 Цивільного кодексу України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
З огляду на вищевикладені законодавчі приписи, судом встановлено, що договір позики №1 (поворотної фінансової допомоги) від 17.07.2018 зі сторони відповідача не підписано, підтверджуючих документів, які б свідчили про волевиявлення відповідача укласти договір на певних умовах за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку матеріали справи не містять.
З огляду на недотримання письмової форми договору, відсутні підстави вважати, що сторонами досягнуто усіх істотних умов щодо предмету, строку дії, строку повернення коштів тощо.
Отже, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся) в силу приписів ч.8 ст. 181 ГК України.
Таким чином, відсутні підстави для стягнення заявлених до стягнення сум в межах договірних відносин між сторонами внаслідок наналежного виконання зобов'язання на підставі ст. ст. 1048, 1050 Цивільного кодексу України.
Разом з тим суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.12.2019 у справі №917/1739/17 наголосила, що саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яку правову норму необхідно застосувати для вирішення спору, що узгоджується з принципом "jura novit curia" або "суд знає закони". Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
Аналогічний висновок, що неправильна юридична кваліфікація позивачем чи відповідачем спірних правовідносин не звільняє суд від обов'язку застосувати належні приписи викладено Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 13.02.2020 у справі №904/349/19.
Так, матеріалами справи підтверджується факт перерахування коштів з рахунку позивача на рахунок Фізичної особи-підприємця Халояна Оганеса Гагіковича в сумі 153000 грн. При цьому суд приймає до уваги приписи глави 83 Цивільного кодексу України, якою врегульовано набуття, збереження майна без достатньої правової підстави.
Відповідно до ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:
1) повернення виконаного за недійсним правочином;
2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;
3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;
4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Тобто, для виникнення зобов'язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.
Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зокрема, зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України). Тобто, зобов'язання з безпідставного набуття та збереження майна можуть бути наслідком таких юридичних фактів: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали. При цьому за змістом статті 1212 ЦК України зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень статті 1212 ЦК України.
Аналогічної правової позиції дотримується Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, зокрема, у постановах від 25.04.2019 у справі №904/2342/18 та від 12.02.2019 у справі № 910/20926/16.
Приписами ст. 1213 ЦК України встановлено, що набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
З огляду на наведені приписи матеріального права, враховуючи відсутність укладеного договору позики (поворотної фінансової допомоги), отримані відповідачем від позивача кошти в сумі 153000 грн відповідно до платіжного доручення №791 від 17.07.2018 підпадають під правову кваліфікацію безпідставно набутого майна в силу приписів ст.1212 ЦК України.
Таким чином, позов в частині стягнення основного боргу в сумі 153000 грн підлягає задоволенню у повному обсязі.
Щодо заявлених до стягнення 42902,9 грн - процентів за користування позикою та 3672 грн - 3% річних, суд зазначає таке.
Відповідно до ч.2 ст.1214 ЦК України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).
Відсилання у положеннях ст. 1212 ЦК до ст. 536 ЦК підтверджує, що нарахування процентів за зобов'язаннями з повернення неправомірно отриманих коштів підпорядковується загальним вимогам ЦК щодо плати за користування коштами, у тому числі передбачає дію відсилання у ст. 536 ЦК до спеціального закону - у даному разі - ч. 2 ст. 625 ЦК.
Згідно зі ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
За змістом ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З огляду на викладене, обґрунтованим є заявлення до стягнення з відповідача 3% річних.
Визначаючись із періодом прострочення суд враховує приписи ч.2 ст.530 ЦК України, відповідно до якої якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Так, матеріалами справи підтверджується пред'явлення позивачем вимоги про повернення коштів, датоване 14.05.2019 (а.с.16-25, т.1). При цьому позивачем здійснено нарахування 3% річних за період з 14.06.2019 по 31.03.2020, тому суд не вправі виходити за межі позовних вимог збільшуючи період нарахування на підставі ч.2 ст.530 ЦК України.
Суд, здійснивши перерахунок за допомогою програми "ЛІГА.ЗАКОН" заявлених до стягнення 3% річних за період прострочення з 14.06.2019 по 31.03.2020, встановив обґрунтованість такого нарахування в сумі 3668,87 грн, що на 3,13 грн є меншим, аніж заявлено позивачем.
Отже, у стягненні 3,13 грн 3% річних слід відмовити як заявлених безпідставно.
Разом з тим безпідставним є нарахування 42902,9 грн процентів за користування позикою на рівні облікової ставки Національного банку України, як то передбачено ст. 1048 ЦК України, позаяк таке нарахування можливе за наявності укладеного договору позики, а не в контексті правового регулювання безпідставно набутих коштів відповідно до глави 83 Цивільного кодексу України.
Відтак, у задоволенні позову в цій частині слід відмовити.
Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
На підставі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи вищевикладене, позов підлягає частковому задоволенню відповідно до визначеної судом правової кваліфікації.
В силу приписів ст.129 ГПК України витрати на судовий збір підлягають віднесенню на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, на відповідача покладаються витрати по сплаті судового збору в сумі 2350,03 грн та вказані витрати в сумі 643,59 грн залишаються за позивачем, враховуючи, що позивачем при зверненні з позовом до суду надмірно сплачено 259,34 грн.
Окрім того, судом розглянуто вимоги позивача про стягнення з відповідача 6000 грн витрат на правову допомогу, за результатами чого суд зазначає таке.
Згідно із ч.ч. 1-3 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до п. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
За змістом ч.3 ст.4 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро (організаційні форми адвокатської діяльності).
Як слідує з матеріалів справи, 10.03.2020 між позивачем ("Клієнт") та Вдовиченко Марією Іванівною ("Адвокат ") укладено Договір про надання правової допомоги №01/03/Ю (Договір), відповідно до якого, зокрема, сторони узгодили, що Адвокат має підготувати позовну заяву про стягнення заборгованості, що є предметом розгляду у даній справі, а також обумовили, що розмір гонорару адвоката розраховується на підставі вартості однієї роботи адвоката - 700 грн/год. Розрахунок вартості гонорару наводиться в Акті виконаних робіт (наданих послуг) (п.п.1.2., 3.2. Договору).
Пунктом 3.3. Договору визначено, що Клієнт компенсує Адвокату суму фактичних витрат, пов'язаних з виконанням обов'язків за цим договором, зокрема, витрати на нотаріальне посвідчення документів. Оплату судового збору, державного мита, інших обов'язкових платежів, експертизи, послуги перекладача, витрати по легалізації документів, телефонні переговори, кур'єрські послуги, витрати по відправці поштової кореспонденції, ксерокопіюванню, добові витрати, витрати на проїзд та проживання, пов'язані з виконанням цього договору, а також інші витрати, підтверджені відповідними документами.
Надання позивачу послуг Адвоката на суму 6000 грн підтверджується Актом від 20.05.2020 прийому-передачі наданих послуг (виконаних робіт) та понесених фактичних витрат за договором про надання правової допомоги №01/03/Ю від 10.03.2020 із відповідним додатком.
Факт проведення позивачем розрахунку за надані послуги підтверджується платіжним дорученням №907 від 10.04.2020 на суму 6000 грн.
Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Частиною 4 ст. 126 ГПК України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співрозмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.5 ст. 126 ГПК України). При цьому обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката. Таку правову позицію щодо права суду зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони, викладено в постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.
Відповідачем не подано клопотання про зменшення розміру витрат, на професійну правничу допомогу адвоката, а також доказів, котрі могли б підтвердити неспівмірність таких витрат, відтак у суду відсутні підстави втручатися у розмір визначеного сторонами гонорару, зміст наданих послуг та їх співмірність з предметом спору.
Згідно з п.3 ч.4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки, судом задоволено позовні вимоги у співвідношенні 78,5% від предмету позову, тому на користь позивача підлягає відшкодуванню 4710 грн, витрат на професійну правничу допомогу, при цьому витрати на адвоката в сумі 1290 грн суд залишає за позивачем.
Керуючись ст.ст. 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 42, 45, 46, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 79, 80, 86, 91, 123, 126, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Халояна Оганеса Гагіковича ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ; дата народження - ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕГА-БУД УКРАЇНА" (вул. Максимовича, буд.10, м. Вінниця, 21036; код ЄДРЮОФОПГФ 41159183) 153000 грн - основного боргу; 3668,87 грн - 3% річних, 2350,03 грн - витрат на сплату судового збору та 4710 грн - відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
3. У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕГА-БУД УКРАЇНА" щодо стягнення з відповідача 42902,9 грн - процентів за користування позикою, 3,13 грн - 3% річних відмовити, у зв'язку з чим витрати на сплату судового збору в сумі 643,59 грн та 1290 грн витрат на професійну правничу допомогу залишити за позивачем.
4. Згідно з приписами ч.1 ст.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
5. Відповідно до положень ч.1 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
6. Примірник повного судового рішення надіслати учасникам справи рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.
Повне рішення складено 08 вересня 2020 р.
Суддя А.А. Тварковський
віддрук. прим.:
1 - до справи;
2 - позивачу - вул. Максимовича, буд.10, м. Вінниця, 21036;
3, 4 - відповідачу - АДРЕСА_1