Справа № 206/1905/20
Провадження № 2/206/678/20
28 серпня 2020 року Самарський районний суд м. Дніпропетровська
у складі:
головуючий суддя Маштак К.С.
за участю:
секретаря судового засідання Гергіль Ю.І.
позивача ОСОБА_1
представника позивача ОСОБА_2
представника відповідача Онищенко Д.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «С.М.І.Т.», третя особа: ОСОБА_6 про стягнення матеріальної та моральної шкоди,-
І. Стислий виклад позиції позивачів, представника позивачів, заперечень відповідача та представника відповідача.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що07.03.2019 о 09 год. 00 хв. в місті Дніпро по вул. Андрія Сахарова в районі ЕО № 10, водій ОСОБА_6 керуючи автобусом Volkswagen державний номерний знак НОМЕР_1 , під час виконання розвороту не переконався в безпеці маневру та своїми діями водія ОСОБА_7 , який керував автомобілем Volkswagen Jetta, державний номерний знак НОМЕР_2 , який здійснював рух в зустрічному напрямку змусив змінити напрямок руху та різко гальмувати, внаслідок чого останній здійснив зіткнення з автомобілем BMW державний номерний знак НОМЕР_3 під керуванням водія ОСОБА_1 в наслідок даної ДТП водій ОСОБА_7 отримав тілесні ушкодження, водій ОСОБА_1 та пасажири ОСОБА_5 та ОСОБА_4 отримали тілесні ушкодження, автомобіль Volkswagen Jetta, державний номерний знак НОМЕР_2 та автомобіль BMW державний номерний знак НОМЕР_3 , отримали технічні пошкодження та завдано матеріальних збитків. Своїми діями водій ОСОБА_6 порушив вимоги п.п. 10.1, 10.4 Правил дорожнього руху, тобто скоїв правопорушення, передбачене ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Таким чином, своїми діями ОСОБА_6 завдав майнової шкоди (пошкодження автомобіля), фізичної та моральної шкоди (ушкодження здоров'ю позивачів). На момент ДТП автомобіль BMW, д.р.н. НОМЕР_2 належав позивачу ОСОБА_4 . На момент ДТП фактичний винуватець в заподіянні шкоди ОСОБА_6 працював водієм в ТОВ «С.М.І.Т.» та знаходився при виконанні посадових обов'язків (водій маршрутного таксі № 21). За фактом ДТП, внаслідок якого було пошкоджено майно позивача ОСОБА_4 , у ОСОБА_6 перед ОСОБА_4 виникло зобов'язання (деліктне, в силу Закону) відшкодувати завдану майнову шкоду, а силу положень ст. 1172 ЦК Україні таку шкоду повинен відшкодувати ТОВ «С.М.І.Т». Окрім цього, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_1 було завдано моральну шкоду, яка виразилась в їх хвилюваннях внаслідок ДТП, отриманих тілесних ушкодженнях, переживань за життя своїх родичів, які всі разом перебували в автомобілі в момент зіткнення та дістали тілесних ушкодженнь. З урахуванням глибини фізичних та моральних страждань ОСОБА_4 вважає, що їй має бути відшкодована моральна шкода у розмірі 50000 грн., а ОСОБА_5 та ОСОБА_1 по 35000 грн. кожному. В зв'язку із чим, позивачі просили: стягнути з відповідача матеріальну шкоду, завдану в результаті дорожньо-транспортної пригоди, в розмірі 457483,36 грн. на користь позивача ОСОБА_4 та моральну шкоду, завдану в результаті дорожньо-транспортної пригоди, в розмірі 50000 грн. на користь ОСОБА_4 , 50000 грн. на користь ОСОБА_5 та 35000 грн. на користь ОСОБА_1 , судові витрати позивачів покласти на відповідача (а.с. 5-9).
Представником відповідача було подано відзив на позовну заяву, згідно змісту якого останній зазначив, що розмір майнових збитків, заявлений до відшкодування, обґрунтований висновком судового експерта ОСОБА_8., викладеним у експертному дослідженні від 07.05.2019 № 6507 (у розмірі 555482,36 грн.) з урахуванням розміру отриманого страхового відшкодування (у розмірі 98000,0) грн.), становить 457482, 36 грн. Проте висновок експертного дослідження від 07.05.2019 № 6507 не може бути визнаний належним та допустимим доказом, так як він не містить того, що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та те, що висновок підготовлено для подання до суду. Докази наявності у ОСОБА_8 свідоцтва експерта відсутні, а тому за відсутності доказів щодо обґрунтованості вимог про відшкодування ТОВ «С.М.І.Т» майнової шкоди у розмірі 457482,36 грн., позовні вимоги ОСОБА_4 у цій частині підлягають відхиленню. Позовні вимоги позивачів щодо стягнення з ТОВ «С.М.І.Т.» моральної шкоди у загальному розмірі 135000 грн. також підлягають відхиленню, так як полісом обов'язкового страхування серії АМ № 9047517 застрахована цивільна відповідальність власників наземних транспортних засобів - відповідача у АТ СГ «ТАС» та цим полісом передбачено відшкодування шкоди заподіяної життю та здоров'я у розмірі 200000 грн., а тому вимоги щодо відшкодування моральної шкоди спричиненої тілесними ушкодженнями, отриманими у ДТП, мають бути заявлені саме до страхової компанії. До того ж розмір заявлених позивачами до відшкодування сум моральної шкоди не містить ані належного обґрунтування, ані відповідного підтвердження. Заявляючи про спричинену моральну шкоду у розмірі 50000 грн., ОСОБА_4 вказала, що вона виразилася у її хвилюваннях внаслідок ДТП, отриманих тяжких тілесних ушкодженнях, переживань за життя та здоров'я чоловіка ОСОБА_5 та сина ОСОБА_1 , які перебували разом із нею в автомобілі у момент зіткнення та дістали тілесних ушкоджень. Аналогічні обґрунтування містять і вимоги ОСОБА_5 щодо стягнення спричиненої йому моральної шкоди у розмірі 50 000 грн. та ОСОБА_1 щодо стягнення спричиненої йому моральної шкоди у розмірі 35 000,00 грн. Проте, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження отримання будь-ким з учасників ДТП тяжких тілесних ушкоджень, складу кримінального правопорушення передбаченого ст. 286 КК України під час досудового розслідування за фактом ДTП не встановлено. Освідування позивачів у встановленому законом порядку не проводилося. Натомість до позову долучено довідку від 24.02.2019 надану КНП «Міська клінічна лікарня № 6» Дніпровської міської ради. Обом рекомендовано амбулаторне лікування. Докази отримання будь-яких ушкоджень відповідачем-3 матеріали справи не містять. Під час досудового розслідування за фактом ДТП було призначено проведення експертизи тяжкості тілесних ушкоджень ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , однак останні від проходження обстеження експертами Бюро СМЕ відмовилися. Отже, твердження позивачів щодо пережитих ними страждань внаслідок отриманих ними тяжких тілесних ушкоджень під час ДТП є недоведеними та необґрунтованими, з огляду на що підлягають відхиленню. Окрім того, твердження позивачів щодо хвилювань внаслідок ДТП мають об'єктивно критично оцінюватися судом, адже відповідно до свідчень ОСОБА_7 з моменту виїзду на його смугу маршрутного таксі до моменту ДТП пройшло не більше однієї секунди, що позбавило його руху. Отже, саме ДТП (за краткістю моменту події) в силу фізіологічних особливостей людського сприйняття, не могло викликати у його учасників хвилювань. Таким чином, позивачами не доведено наявності причинно-наслідкового зв'язку між подією ДТП та заявленим розміром моральної шкоди. В зв'язку із чим, представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі т (а.с. 71-76).
Позивачами було подано відповідь на відзив на позовну заяву, згідно змісту якої останні зазначили, що висновок експерта містить інформацію щодо предмету доказування - розміру спричиненої матеріальної шкоди. Жодних порушень спеціальних НПА (Закон України «Про судову експертизу», Інструкція про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерством юстиції України від 8 жовтня 1998 року № 53/5) висновок експерта не містить, тож і підстави для не взяття до уваги такого висновку відсутні. «Спірний» (на думку Відповідача) висновок експерта виконано належною особою, що має відповідні знання та навички. Згідно Реєстру атестованих судових експертів Крутінь Володимир Iгopович є атестованим судовим експертом, строк дії свідоцтва - 30.11.2021 року, вид експертної діяльності «Визначення вартості колісних транспортних засобів та розміру збитку, завданого власнику транспортного засобу». Отже, такий висновок не може бути визнано недостовірним, оскільки його виконано належною особою. Висновки ВС викладені у Постанові ВС від 18.12.2019 року по справі № 522/1029/18, до яких апелює відповідач не підлягають застосуванню при оцінці доказової сили висновку експерта ОСОБА_8 з огляду на те, що справа, що розглядається, та справа № 522/1029/18 є абсолютно різними як за предметом спору/характером спірних правовідносин так і за суб'єктним складом. У відзиві відповідач зазначає про те, що з огляду на існування договору страхування між ним та АТ СГ «ТАС» позивачі позбавлені права вимагати відшкодування моральної шкоди безпосередньо у відповідача та зобов'язані звертатись з такою вимогою до страховика. Така позиція суперечить сталій судовій практиці суду касаційної інстанції, наведеній зокрема у Постанові ВСУ від 29 червня 2016 р. у справі № 6-192цс16. Потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов'язань - деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоду, про відшкодування цієї шкоди, або шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоду, застрахувала свою цивільно-правову відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування, або шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоду, за наявності передбачених статтею 1194 ЦК України підстав. Право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоду є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого, потерпілий не був, хоч цей договір і укладений на користь третіх оcіб. Закон надає потерпілому право одержати страхове відшкодування, але не зобов'язує його одержувати його. При цьому відмова потерпілого від права на одержання страхового відшкодування за договором не припиняє його права на відшкодування шкоди в деліктному зобов'язанні. Таким чином, потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов'язань - деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права: а) шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди; б) шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоду, застрахувала свою цивільну відповідальність, із вимогою по виплату страхового відшкодування; в) шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоду, за наявності передбачених статтею 1192 ЦК України підстав. Таким чином, вимога до відповідача про передачу автомобіля такої ж якості була б обґрунтованою і законодавець жодним чином не пов'язує це з наявністю/відсутністю договорів страхування. Фактично, ОСОБА_6 , ТОВ «С.М.І.Т.», АТ СГ «ТАС» - солідарні боржники позивачів. Окрім цього, жодна з постанов ВС, на яку посилається відповідач у відзиві окрім того, що правовідносини, що в них описані не за подібними правовідносинами та регулюються іншими актами законодавства (має місце спір щодо КАСКО, а не обов'язкового страхування) - не містить висновків чи то про відступлення від правових позицій двох вищезазначених Постанов ВСУ, чи то прямого висновку про неможливість заявлення вимог безпосередньо до винуватця в заподіянні шкоди, натомість, фактично констатують виникнення права звернення з вимогами до страховика особи, відповідальність якого застрахована (а.с. 88-91).
Представником відповідача було подано заперечення, згідно змісту якого останній зазначив, що незгода позивачів із висновками Великої Палати Верховного Суду з приводу надання оцінки належності та допустимості експертного висновку, як доказу у справі, жодним чином не змінює положень законодавства щодо обов'язковості їх врахування. У свою чергу, наявність багаторічного досвіду у експерта не змінює вимог процесуального законодавства до наданого ним висновку. Враховуючи, що предметом спору у справі є вимоги позивачів про стягнення шкоди, то саме на них покладається обов'язок довести її розмір. Оскільки до позовної заяви позивачами не надано доказів, які відповідають вимогам ст.ст. 77-80 ЦПК України, на підтвердження заявленої до стягнення суми майнової шкоди, позовні вимоги підлягають відхиленню судом як необґрунтовані. Твердження позивачів про правомірність заявлення грошових вимог до власника транспортного засобу, відповідальність якого застрахована, замість звернення до страховика, з посиланням на висновки Верховного Суду України 2016 року є юридично не вірними. Так, Велика Палата Верховного Суду 30.01.2019 при розгляді справи № 755/10947/17 зазначила, що незалежно від того, чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду. У даному випадку мова не йде про обмеження права позивачів на відшкодування шкоди особою, що її спричинила (як помилково зазначено у відповіді на відзив), а про належність особи відповідача за вказаними вимогами. Позивачі не враховують, що ТОВ «С.М.І.Т.» реально своїми діями не спричинив будь-якої шкоди майну позивачів, проте саме на нього, як власника джерела підвищеної небезпеки та роботодавця винної особи, законом покладається відповідальність за її спричинення. У свою чергу, закон перекладає обов'язок відповісти за спричинену шкоду з підприємства на її страховика, відповідно до умов укладеного між ними договору страхування (а.с. 156-158).
Представник відповідача подав до суду пояснення щодо доказів наданих позивачами по справі, згідно яких зазначив, що суд долучив новий висновок експерта за відсутності представника позивача з поважних на те причин. Відмінність вказаного висновку від висновку від 07.05.2019 полягає у даті його складення та наявності посилань на обізнаність експерта про кримінальну відповідальність та мету його складання. В іншому його зміст та висновки є тотожними висновку № 6507 від 07.05.2019. Однак, висновок від 31.07.2020 складався без огляду транспортного засобу. З приводу обґрунтування висновку № 6507 щодо вартості матеріального збитку КТЗ від 07.05.2019, то у таблиці на аркушах 4-7 експертного висновку, міститься перелік деформацій та пошкоджень КТЗ (91 позиція), згідно якого ремонт майже усіх з них є неможливим, при цьому у якості додатку до висновку долучено 27 фото пошкодженого автомобіля, з яких 4 - фото загального зовнішнього вигляду авто, 5 - подушок безпеки, що спрацювали при зіткненні, 1 - показників панелі спідометру, 1 - він-код авто, 1 - колесо без покришки, яке є цілим. Також у додатку наявне фото пошкодженого заднього бамперу авто, тоді як під час ДТП за участі автотранспортного засобу відповідача мало місце зіткнення у передню частину кузова. На інших 15 фото відображені деталі, що ймовірно знаходяться під капотом авто, без жодних пояснень щодо їх назви та стану, що унеможливлює ідентифікацію визначених у таблиці на арк. 4-7 пошкоджень з їх реальним станом на час обстеження авто. Також, не можна погодитися із визначенням ринкової вартості авто до пошкодження на підставі вартості авто БМВ 2009 року випуску, зазначеної в оголошеннях інтернет ресурсу Ria avto. Так, з роздруківки оголошень з сайту вбачається, що авто виставлені на продаж мали автоматичну коробку передач, тоді як експертний висновок не містить відомостей щодо оснащення авто позивача механічною, автоматичною або гібридною коробкою передач. Тоді як тип встановленої на авто трансмісії значно впливає на його вартість. Також з фото авто в об'явах вбачається, що усі вони виготовлені для європейського ринку, тоді як авто позивача зібраний для американського ринку і є значно дешевшим за аналогічне авто європейської комплектації. Ринкова вартість аналогічного авто американської зборки експертом не встановлювалася. Відтак, окрім невідповідності вимогам ст. 102 ЦПК України, висновок № 6507 від 07.05.2019 не містить доказів, що підтверджують достовірність зазначених у ньому відомостей, а отже не є належним та допустимим доказом у справі. Окрім вказаного, висновок експерта не може бути врахований судом, оскільки ним визначено лише матеріальний збиток внаслідок пошкодження автомобіля позивача, що дорівнює вартості автомобіля до ДТП, а вартість авто після ДТП не встановлювалася.
Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні пояснив, що користувався на момент ДТП автомобілем він, власником була його мати, в момент ДТП за кермом був саме він. Автомобіль не відремонтували, оскільки він не підлягав відновленню, тому продали його рік тому приблизно за 3000 доларів США.
Представник позивачів у судовому засіданні позов підтримав, просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі та додатково зазначив, що автомобіль не відремонтували, оскільки він не підлягає відновленню, його продали рік тому за 3000 доларів США, однак це не має ніякого значення, так як сума позовних вимог - це ринкова вартість автомобіля на момент його знищення.
Представник відповідача у судовому засіданні просив відмовити в задоволенні позову та зазначив, що доказів того, що позивачі були на лікарняному до суду не надали, також, позивачі не скористалися своїм правом на звернення про відшкодування моральної шкоди до страхової компанії
ІІ. Заяви, клопотання. Інші процесуальні дії у справі.
30.04.2020 позивачами подано дану позовну заяву з додатками (а.с. 1-46).
05.05.2020 по даній справі відкрито провадження, призначено підготовче судове засідання на 27.05.2020 та залучено ОСОБА_6 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору (а.с. 48).
20.05.2020 до канцелярії суду надійшла заява позивача ОСОБА_4 на виконання вимог ухвали суду з доказами направлення позовної заяви з додатками ОСОБА_6 (а.с. 51-53).
27.05.2020 судом було продовжено строк підготовче судове засідання та відкладено його проведення на 23.07.2020 у зв'язку з неявкою відповідача та третьої особи (а.с. 64).
11.06.2020 до канцелярії суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву з додатками (а.с. 71-86).
23.07.2020 до канцелярії суду від позивачів надійшла відповідь на відзив з додатками (а.с. 88-92).
23.07.2020 судом задоволено клопотання представника позивача про виклик експерта для надання пояснень, задоволено клопотання представника відповідача та надано йому строк для підготовки заперечень та направлення їх сторонам до 30.07.2020, зобов'язано представника позивача направити відповідь на відзив третій особі, розгляд справи по суті призначено на 05.08.2020 (а.с. 97-98).
23.07.2020 представник позивача подав до суду клопотання на виконання вимог суду щодо направлення відповіді на відзив третій особі (а.с. 103).
05.08.2020 позивачами подано до суду пояснення разом з актуалізованим висновком експерта (а.с. 106-150).
05.08.2020 судом долучено до матеріалів справи висновок експерта та у зв'язку із долученням нового доказу відкладено розгляд справи на 13.08.2020 та надано час для надання заперечень іншим учасникам справи (а.с. 151).
05.08.2020 до канцелярії суду від представника відповідача надійшли заперечення у поряду ст. 180 ЦПК України (а.с. 156-158).
13.08.2020 судом заслухано вступні слова представника позивачів та представника відповідача, заслухано відповіді на питання сторін, досліджено письмові докази, заслухано роз'яснення і доповнення висновку експерта, оголошено перерву до 28.08.2020 та надано час представнику відповідача для надання пояснень щодо висновку експерта та направлення їх сторонам (а.с. 165-167).
13.08.2020 та 18.08.2020 від судового експерта Крутінь В.І. надійшла заява, згідно якої останній просив вважати дати огляду автомобіля на 3 та 11 сторінці технічної помилкою та вважати правильною датою огляду 24 квітня 2019 року з доданим висновком № 7653 від 31.07.2020, який було повернуто експерту, оскільки такий висновок вже наявний в матеріалах справи (а.с. 169, 172).
26.08.2020 представник позивачів подав до канцелярії суду письмові пояснення з додатками, які були долучені до матеріалів справи (а.с. 177-188).
26.08.2020 представник відповідача подав до канцелярії суду пояснення щодо доказів наданих позивачем по справі, які були долучені до матеріалів справи (а.с. 192-196).
28.08.2020 судом заслухано вступне слово позивача ОСОБА_1 , заслухано його відповіді на питання та заслухано виступи в судових дебатах позивача, представника позивачів та представника відповідача (а.с. 202-203).
28.08.2020 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Відповідно до довідки по виписці за картою ОСОБА_4 , 10.04.2020 на картку позивача ОСОБА_4 надійшли кошти у розмірі 98000 грн., призначення - безготівкове зарахування АТ СК «ТАС», страхове відшкодування згідно Договору № АМ9047517 від 30.10.2019 (а.с. 10).
Згідно копії висновку № 6507 експертного дослідження автотоварознавця по визначенню вартості матеріального збитку КТЗ від 07.05.2019, вартість матеріального збитку, нанесеного власнику автомобіля BMW 750I, державній реєстраційний номер НОМЕР_3 , ідентифікаційний номер (VIN) НОМЕР_5 , пошкодженого у наслідок ДТП становить 555482,36 грн. (а.с. 11-31).
Згідно виписки з медичної карти стаціонарного хворого № 0291219 та довідки ОСОБА_5 отримав тілесні ушкодження у вигляді закритої черепено-мозкової травми, струсу головного мозку, ушибу грудної клітини праворуч, ушибленої рани підборіддя, ушибів, гематом, садин правого колінного суставу в ДТП 07.03.2019 близько 08.45 (а.с. 32, 34).
Відповідно до копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, власником автомобіля BMW 750I, державній реєстраційний номер НОМЕР_3 , ідентифікаційний номер (VIN) НОМЕР_5 був позивач ОСОБА_4 (а.с. 36).
Постановою Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 28.11.2019, яку постановою Дніпровського апеляційного суду залишено без змін по справі № 206/2800/19, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , працюючого водієм у ТОВ «СМІТ» визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ст. 124 КУпАП (а.с. 40-43, 44-46, 178-183, 184-188).
Згідно копії висновку № 7653 експертного дослідження автотоварознавця по визначенню вартості матеріального збитку КТЗ від 31.07.2020, вартість матеріального збитку, нанесеного власнику автомобіля BMW 750I, державній реєстраційний номер НОМЕР_3 , ідентифікаційний номер (VIN) НОМЕР_5 , пошкодженого у наслідок ДТП становить 555482,36 грн. (а.с. 108-148).
Також, судовим експертом ОСОБА_8 було роз'яснено свої висновки та надано відповіді на питання згідно яких останній зазначив, що транспортний засіб є знищеним та відновленню не підлягає, огляд проводився 24.04.2019, висновок був складений на підставі цього огляд, висновок дозволено складати на підставі раніше проведеного огляду. Вартість ремонту складається з вартості запчастин саме по VIN-коду даного транспортного засобу. Вартість матеріального збитку прирівнюється до вартості даного авто взагалі саме в такій комплектації та саме американського походження. Огляд транспортного засобу проводився за участю замовника та представника страхової компанії. Виборка, що була зроблена експертом, була з автомобілів такої ж комплектації, даний транспортний засіб придбаний не з аукціону, відновлювальний ремонт не проходив.
ІV. Докази, відхилені судом та мотиви їх відхилення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Згідно ч. 1 ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Суд відхиляє копії оглядів лікарів КЗ «Дніпропетровська шоста клінічна лікарня» ДОР» ОСОБА_4 оскільки останні не містять печаток лікарні, а огляд невропатолога взагалі не містить навіть ПІБ лікаря (а.с. 33, 35).
Суд відхиляє також копії постанови про закриття кримінального провадження від 24.04.2019 тА полісу № АМ 9047517, оскільки дані копії документів не засвідчені, оригінали документів до суду не надано (а.с. 79-81, 82).
V. Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.
Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно із частинами другою, п'ятою статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини першої статті 1188 ЦК України).
Підставами відшкодування шкоди за цим деліктом є: а) наявність шкоди; б) протиправна дія заподіювача шкоди; в) наявність причинного зв'язку між протиправною дією та шкодою. Вина заподіювача шкоди не вимагається. Тобто особа, яка завдала шкоди джерелом підвищеної небезпеки, відповідає й за випадкове її завдання (незалежно від вини).
Відповідно до частини третьої статті 988 ЦК України страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором.
Згідно зі статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Відповідно до частин першої, другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.
Пунктом 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено правило, згідно з яким, при настанні страхового випадку, страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Згідно з вимогами статті 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи.
Статтями 28, 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що шкода, заподіяна в результаті ДТП майну потерпілого, - це шкода, пов'язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті ДТП; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров'я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця ДТП.
Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц провадження № 14-176цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц.
У тих випадках, коли шкоди завдано працівниками під час виконання ними своїх трудових (службових) обов'язків, зобов'язання щодо її відшкодування покладаються на роботодавця (частина перша статті 1172 ЦК України).
Для покладення на юридичну особу відповідальності, передбаченої статтею 1172 ЦК України, необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника; причинний зв'язок між такою поведінкою і шкодою; вина особи, яка завдала шкоду), так і спеціальних умов (перебування у трудових відносинах з юридичною особою або фізичною особою - роботодавцем незалежно від характеру таких відносин; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов'язків).
Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов'язків необхідно розуміти виконання роботи згідно з трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору або посадової інструкції, але доручається роботодавцем або викликана невідкладною виробничою необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами протягом усього робочого часу.
Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 21 вересня 2016 року у справі № 6-933цс16.
Аналіз норм статей 1187 та 1172 ЦК України дає підстави стверджувати, що особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб'єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб'єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець.
Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Судувід 05 грудня 2018 року(справа № 426/16825/16-ц).
Судом встановлено, що ОСОБА_6 працював водієм в ТОВ «С.М.І.Т.» та під час ДТП знаходився при виконанні посадових обов'язків (водій маршрутного таксі № 21), даний факт не оспорювався відповідачем та підтверджується матеріалами справи.
Покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності, а отже страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, зобов'язаний сплатити потерпілій розмір завданої шкоди, що і було зроблено - страхова компанія АТ СГ «ТАС» виплатило позивачу ОСОБА_4 страхове відшкодування у розмірі 98000 грн.
А власник транспортного засобу якого (або водія якого для юридичних осіб) визнано винним у дорожньо-транспортній пригоді, в силу положень статей 1187, 1194 ЦК України, зобов'язаний відшкодувати потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою, яка підлягає також зменшенню на суму франшизи.
Аналогічні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду: № 200/13471/16-ц від 11.09.2019 року; № 209/5115/15-ц від 29.08.2019 року; № 369/4994/16 від 14.08.2019 року; № 910/12722/18 від 03.07.2019 року; № 742/3364/17 від 05.06.2019 року; № 757/20309/15-ц від 27.03.2019 року; № 183/3903/16 від 07.03.2019 року; № 902/1142/17 від 27.02.2019 року; № 640/4185/15-ц від 06.02.2019 року; № 243/4692/17 від 14.01.2019 року.
Що стосується визначення вартості матеріальних збитків, то згідно п. 9 Постанови Пленуму ВС «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27.03.1992 № 6 при визначенні розміру відшкодування шкоди, заподіяної майну, незалежно від форм власності, судам слід враховувати, що відшкодування шкоди шляхом покладення на відповідальну за неї особу обов'язку надати річ того ж роду та якості, полагодити пошкоджену річ, іншим шляхом відновити попереднє становище в натурі застосовується, якщо за обставинами справи цей спосіб відшкодування шкоди можливий. У разі коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості на час розгляду справи втраченого майна, робіт, які необхідно провести, щоб полагодити пошкоджену річ, усунути інші негативні наслідки неправомірних дій заподіювача шкоди як при відшкодуванні в натурі, так і при відшкодуванні заподіяних збитків грішми, потерпілому на його вимогу відшкодовуються неодержані доходи у зв'язку із заподіянням шкоди майну.
Постановлюючи рішення про стягнення на користь потерпілого відшкодування вартості майна, що не може використовуватись за призначенням, але має певну цінність, суд одночасно повинен обговорити питання про передачу цього майна після відшкодування збитків особі, відповідальній за шкоду.
Дане питання було обговорено в судовому засіданні, однак представник відповідача не визнав позовні вимоги в повному обсязі, що в свою чергу позбавляє можливості вирішити питання щодо передачу цього майна (транспортного засобу) після відшкодування збитків особі, відповідальній за шкоду через свою передчасність.
За таких обставин, оскільки в судовому засіданні було встановлено, що страхова компанія АТ СГ «ТАС» виплатило позивачу ОСОБА_4 страхове відшкодування у розмірі 98000 грн., а згідно копії висновку № 7653 експертного дослідження автотоварознавця по визначенню вартості матеріального збитку КТЗ від 31.07.2020, вартість матеріального збитку, нанесеного власнику автомобіля BMW 750I, державній реєстраційний номер НОМЕР_3 , ідентифікаційний номер (VIN) НОМЕР_5 , пошкодженого у наслідок від ДТП становить 555482,36 грн., суд, враховуючи ліміт відповідальності страховика, приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з ТОВ «С.М.І.Т.» на користь позивача ОСОБА_4 матеріальної шкоди в розмірі 457482,36 грн., як різниці між фактичним розміром шкоди та страховим відшкодуванням (з урахуванням франшизи) є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в своїй постанові від 10.03.2020 по справі № 761/2941/17.
Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Частиною 3 ст. 23 ЦК України встановлено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності та справедливості.
Відповідно до роз'яснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо). Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану тощо, при цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості і справедливості. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Необхідно з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позначених моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі, чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду, та з чого він при цьому виходить.
Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної) прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
В деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.
Отже, саме позивачі повинні довести не тільки протиправність поведінки відповідача, а й наявність самої моральної шкоди та причинний зв'язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою.
Так, позивач ОСОБА_4 в своїй позовній заяві посилається на те, що внаслідок ДТП вона отримала тяжкі тілесні ушкодження, при цьому жодного доказу на підтвердження цього до суду не надала, так як тяжкість тілесних ушкоджень встановлюється висновком експерта або спеціаліста, а медична документація, відхилена судом, не містить відомостей про тяжкість тілесних ушкоджень.
До того ж, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому тяжкі тілесні ушкодження є кримінальним правопорушенням, відповідальність за яке передбачено ч. 2 ст. 286 КК України, а не ст. 124 КУпАП.
Позивач ОСОБА_5 взагалі в позовній заяві обґрунтовує розмір моральної шкоди у розмірі 35000 грн., а просить стягнути 50000 грн., однак жодна з цих сум не доведена належними доказами оскільки наявність тілесних ушкоджень такого характеру не може бути однозначною підставою для відшкодування моральної шкоди, адже моральна шкода полягає саме в моральних переживань у зв'язку з отриманими тілесними ушкодженнями, а згідно медичної документації позивачі після ДТП та протягом всього часу до звернення з позовною заявою до психолога не зверталися, доказів отримання саме моральних страждань або якихось моральних переживань з цього приводу суду не надано, висновки експерта-психолога також до суду не надано.
Доказів, що позивач ОСОБА_1 отримав якісь тілесні ушкодження матеріали справи взагалі не містять.
До того ж, слід зазначити, що надана позивачами медична документація не може бути належним доказом підтвердження завдання саме фізичного болю та страждань, яких фізичні особи зазнали у зв'язку ушкодженням здоров'я.
Виходячи з вищевикладеного, а також враховуючи, що позивачами не надано доказів та не доведено, що позивачам було завдано фізичного болю та страждань, яких фізичні особи зазнали у зв'язку ушкодженням здоров'я, порушенням їх життєвих зв'язків та настання інших негативних наслідків та окрім цього жодним чином не обґрунтовано суму моральної шкоди, яку визначено ними саме у розмірі 50000 грн., 50000 грн. та 35000 грн. відповідно, суд вважає, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивачів моральної шкоди в загальному розмірі 135000,00 грн. задоволенню не підлягають.
Щодо стягнення з відповідача на користь позивачів витрат на правову допомогу слід зазначити, що стаття 59 Конституції України гарантує кожному право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009 визначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
При цьому, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 справа № 826/1216/16.
Так у відповідності до ч. ч. 1, 2 ст. 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
При цьому, ч. 2 ст. 137 ЦПК України встановлює, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Ч. 3 ст. 137 ЦПК України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Натомість, представником позивачів відповідних доказів до закінчення судових дебатів надано суду не було та не зроблено заяву, що такі докази будуть подані протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.
В той же час, зі сторони позивачів не було надано жодного належного доказу, який би свідчив про отримання гонорару у заявленому розмірі, а саме: квитанції до прибуткового касового ордера, платіжного доручення з відміткою банку або іншого банківського документу, касового чеку, посвідчення про відрядження.
Крім того, у відповідності до статті 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті першій Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
За приписами частини 3 статті 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 ЦК України. Зокрема, стаття 903 ЦК України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Глава 52 ЦК України регулює загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг. Стаття 632 ЦК України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
Згідно зі статтею 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Таким чином, системний аналіз наведених вище норм законодавства дозволяє зробити наступні висновки: договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені в частині 2 статті 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»); за своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 ЦК України; як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару; адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв; адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»; відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.
Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».
У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.
Відповідна правова позиція викладена у додатковій постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06.03.2019 справа № 922/1163/18.
Однак, в договорі про надання правової допомоги визначено лише сума даного договору складає 400,00 грн. за 1 годину та оплата винагороду здійснюється на підставі Акту приймання-передачі наданих послуг, виставленого адвокатом, однак жодного акту до матеріалів справи не долучено стороною позивачів.
Також, зі сторони позивачів, не було долучено розрахунку правових витрат та детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (кількість витраченого адвокатом часу, вартість вчинення конкретної послуги, тощо), що є також підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
В той же час, суд відхиляє доводи відповідача про недопустимість та неналежність висновку експерта від 07.05.2020, оскільки у ньому не було зазначено, що експерт попереджений про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та в ньому не зазначено, що він підготовлений для подання до суду з посиланням на позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18, з огляду на таке.
По-перше, позивачами та їх представником було надано до суду копії висновку № 7653 експертного дослідження автотоварознавця по визначенню вартості матеріального збитку КТЗ від 31.07.2020, в якому зазначено, що експерт попереджений про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та в ньому зазначено, що він підготовлений для подання до суду.
По-друге, експерт ОСОБА_8 в судовому засідання, попереджений про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок і за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків підтримав свій висновок та надав аргументовані відповіді на запитання учасників справи, чим доповнив його та роз'яснив.
Що стосується визначення розміру збитків у висновку експерта, то згідно ч. 3 ст. 103 ЦПК України висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.
Однак, відповідач та його представник правом на подання альтернативного висновку або зверненням до суду з клопотанням про призначення відповідної експертизи не скористалися, тому в суду не має підстав відхиляти висновок експерта, виготовлений на замовлення позивача та/або визнавати його недійсним, неналежним.
У п. 24 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» (заява №7460/03) та п. 23 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гурепка проти України №2» (заява №38789/04) наголошується на принципі рівності сторін одному із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом; у розумінні «справедливого балансу» кожній стороні повинна надаватися розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (рішення у справі «Ankerl v. Switzerland» від 23 жовтня 1996 р., заява №17748/91 п. 38).
Доводи представника відповідача з приводу того, що вартість матеріальних збитків встановлювалася виходячи з деталей для автомобілей європейського ринку не заслуговують на увагу, оскільки з висновку експерта та його доповнень вбачається, що вартість деталей встановлювалася саме по VIN-коду пошкодженого транспортного засобу.
Так само, не заслуговують на увагу доводи представника відповідача щодо різних комплектацій автомобілів порівняних з автомобілем BMW 750I, державній реєстраційний номер НОМЕР_3 , ідентифікаційний номер (VIN) НОМЕР_5 , адже як пояснив експерт в судовому засіданні він порівнював автомобілі зі схожою комплектацією та визначив ринкову вартість.
Що стосується доводів представника відповідача з приводу проведення експертизи без огляду транспортного засобу, то відповідно до п. 1.5 Розділу IV Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерством юстиції України від 8 жовтня 1998 року № 53/5, на експертизу може бути поставлене питання про вартість відсутнього товару (майна). У таких випадках у документі про призначення експертизи (залучення експерта) зазначається про відсутність об'єкта та вказуються матеріали справи, на підставі яких повинна проводитись експертиза (рахунки, товарно-транспортні накладні, описи в позовних заявах, протоколах допиту потерпілих тощо).
Окрім цього, експертом ОСОБА_8 вже проводився огляд транспортного засобу BMW 750I, державній реєстраційний номер НОМЕР_3 , ідентифікаційний номер (VIN) НОМЕР_5 та на підставі саме цього огляду була проведена експертиза від 31.07.2020, дана експертиза не суперечить експертизі від 07.05.2019.
Таким чином, доводи відповідача та його представника є необґрунтованими, суб'єктивно надуманими та не ґрунтуються на вимогах закону, тому суд їх відхиляє.
Так, згідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно положень ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси юридичних осіб у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За змістом ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
В свою чергу, практика Європейського суду з прав людини як джерела права, а ЄСПЛ притримується у своїх рішеннях позиції того, що суд вправі обґрунтовувати свої висновки лише доказами, що випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту, тобто таких, що не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the UnitedKingdom), п. 161, Series A заява № 25).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року, рішення ЄСПЛ в справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, рішення ЄСПЛ у справі «Трофимчук проти України» від 28.10.2010).
Враховуючи вищевикладене, вислухавши представників сторін та позивача ОСОБА_1 , дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в ній докази, вислухавши відповіді на запитання експерта, суд приходить до обґрунтованого висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, отже суд приходить до висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача ОСОБА_4 витрати, понесені нею, щодо сплати судового збору в сумі 4574,83 грн., в іншій частині судові витрати зі сплати судового збору задоволенню не підлягають.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 11, 22, 29, 29 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст. ст. 11, 15, 16, 22, 23, 988, 1166, 1167, 1172, 1187, 1188, 1191, 1194ЦК України, ст. ст. 4, 5, 12, 13, 76, 81, 82, 134, 137, 141, 258, 264-265 ЦПК України,
Позовні вимоги ОСОБА_4 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 ), ОСОБА_5 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_7 ), ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_8 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «С.М.І.Т.» (місцезнаходження: м. Дніпро, просп. Пушкіна, буд. 15, корп. 2, кв. 23, ЄДРПОУ 34916418), третя особа: ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_2 ) про стягнення матеріальної та моральної шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «С.М.І.Т.» на користь ОСОБА_4 матеріальну шкоду в розмірі 457482,36 грн.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «С.М.І.Т.» на користь ОСОБА_4 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 4574,83 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду через суд першої інстанції, що відповідає приписам пункту 15, підпункту 15.5 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне судове рішення складено 07.09.2020.
Головуючий суддя: К.С. Маштак