Справа № 455/720/18
Провадження № 2/455/94/2020
Іменем України
04 вересня 2020 року м.Старий Самбір
Старосамбірський районний суд Львівської області
у складі: головуючого - судді Пошивака Ю.П.,
секретар судового засідання - Сенета Г.Н.,
розглянувши матеріали цивільної справи №455/720/18 за позовною заявою Львівського державного університету внутрішніх справ до ОСОБА_1 про стягнення витрат, пов'язаних з утриманням відповідача у вищому навчальному закладі Міністерства внутрішніх справ,
12.06.2018 року Львівський державний університет внутрішніх справ звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення витрат, пов'язаних з утриманням відповідача у вищому навчальному закладі Міністерства внутрішніх справ, посилаючись на те, що відповідно до наказу Львівського державного університету внутрішніх справ від 06.08.2009 року за №333 ОСОБА_1 було зараховано курсантом першого курсу денної форми навчання.
Після цього, між Львівським державним університетом внутрішніх справ, УМВС України у Львівській області та ОСОБА_1 було укладено договір про підготовку фахівця у вищому навчальному закладі МВС України.
Відповідно до п.2.3.6 та 3.2 цього договору відповідач був зобов'язаний у разі звільнення з органів внутрішніх справ по закінченні навчання до спливу встановленого трирічного терміну перебування на службі відшкодувати витрати, пов'язані з його утриманням у навчальному закладі.
Наказом УМВС України у Львівській області від 17.07.2015 року №507 о/с ОСОБА_1 було звільнено з органів внутрішніх справ згідно п.64 «є» «Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ» за порушення дисципліни.
Згідно з проведеним розрахунком сума фактичних витрат, пов'язаних з утриманням курсанта ОСОБА_1 у Львівському державному університеті внутрішніх справ становить 26465,89 гривень.
За таких обставин, просить стягнути з відповідача на користь Львівського державного університету внутрішніх справ кошти в сумі 26465,89 гривень та судові витрати.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.06.2018 року справа передана судді Ніточко Л.Й..
Ухвалою судді від 01.08.2018 року справу прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та визначено, що розгляд справи слід проводити за правилами спрощеного позовного провадження, передбаченого ст.ст. 274-279 ЦПК України з повідомленням сторін, призначено судове засідання на 14.11.2018 року на 09 годину 15 хвилин.
Наказом від 10.07.2019 року суддю ОСОБА_2 відраховано зі штату Старосамбірського районного суду Львівської області у зв'язку з її смертю 07.07.2020 року.
З огляду на вказані обставини, на підставі розпорядження керівника апарату суду Волошина І.С. по даній справі був призначений повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями. Призначення не відбулося, оскільки не вистачає потрібної кількості суддів для розподілу справи.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.08.2020 року справу передано для розгляду судді Пошиваку Ю.П..
Ухвалою судді від 20.08.2020 дану справу було прийнято до розгляду та визначено, що справа буде розглядатися за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 14 годину 00 хвилин 04.09.2020. Також даною ухвалою було визначено строки для подання сторонами відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив, заперечення.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, про час та місце слухання справи повідомлявся належним чином. 31.08.2020 року до суду від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутністю представника позивача, справу розглядати в порядку спрощеного провадження без виклику сторін.
Відповідач ОСОБА_1 також в судове засідання не з'явився, про час та місце слухання справи повідомлявся належним чином, причин неявки суду не повідомив.
Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов наступного висновку.
Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
Згідно із частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, із цивільних та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
У частині першій статті 1 ЦК України указано, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Разом із цим за приписами частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною першою статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; 2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спорах між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом; 6) спорах щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації; 8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності; 9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов'язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб; 10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб; 11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони», за винятком спорів, пов'язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю; 12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень»; 13) спорах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років»; 14) спорах із суб'єктами владних повноважень з приводу проведення аналізу ефективності здійснення державно-приватного партнерства; 15) спорах, що виникають у зв'язку з оголошенням, проведенням та/або визначенням результатів конкурсу з визначення приватного партнера та концесійного конкурсу.
Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб'єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу.
Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов'язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов'язаних з реалізацією публічної влади.
Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
Суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
За змістом статті 9 Закону України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 року, чинного на час виникнення спірних правовідносин (укладення договору), на курсантів, слухачів, ад'юнктів, інших атестованих працівників, у тому числі й викладацького складу навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ України, поширюються права і обов'язки, гарантії правового і соціального захисту та відповідальність працівників міліції.
Відповідно до частини першої статті 20 Закону України «Про міліцію» працівник міліції є представником державного органу виконавчої влади, а тому його служба є публічною.
Згідно зі статтею 18 Закону України «Про міліцію» підготовка фахівців у вищих навчальних закладах Міністерства внутрішніх справ України за державним замовленням здійснюється на підставі договору про навчання, який укладається між навчальним закладом, головним управлінням, управлінням Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим, області, місті Києві або Севастополі чи на транспорті та особою, яка навчається. Типову форму договору затверджує Міністерство внутрішніх справ України за погодженням з центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки.
Курсанти вищих навчальних закладів МВС України у разі дострокового розірвання договору через небажання продовжувати навчання або через недисциплінованість чи в разі відмови від подальшого проходження служби на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ після закінчення вищого навчального закладу, а також особи начальницького складу органів внутрішніх справ, які звільняються із служби протягом трьох років після закінчення вищого навчального закладу МВС України за власним бажанням, через службову невідповідність або за порушення дисципліни, відшкодовують МВС України витрати, пов'язані з їх утриманням у вищому навчальному закладі, в порядку, установленому Кабінетом Міністрів України. У разі відмови від добровільного відшкодування витрат таке відшкодування здійснюється в судовому порядку.
Враховуючи викладене, на курсантів вищих навчальних закладів МВС України поширювалися права та обов'язки, гарантії правового і соціального захисту, а також відповідальність працівників міліції. Служба відповідача є публічною, у зв'язку із чим справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Отже, спори між учасниками цих правовідносин є публічно-правовими та їх вирішення належить до юрисдикції адміністративних судів.
Такий висновок узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 квітня 2020 року (справа № 235/5858/18), а також постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 723/18/17 (провадження № 14-563цс18), від 04 вересня 2019 року у справі № 127/7858/18 (провадження № 14-373цс19), у яких зазначено, що спори, пов'язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема й з питаннями відповідальності за невиконання договору підготовки фахівця, що призвели до відшкодування фактичних витрат, пов'язаних з утриманням у навчальному закладі, навіть якщо подання відповідного позову про відшкодування витрат відбувається після її звільнення з державної служби, підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства.
У межах цивільного судочинства суд не може досліджувати та встановлювати правомірність дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця, оскільки така можливість передбачена лише в адміністративному судочинстві на підставі статті 19 КАС України, якою охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення.
Відповідно до п.2 ч.2 ст.200 ЦПК України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.
Згідно п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України суд свою ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Отже, судом встановлено, що провадження у справі було відкрито помилково, оскільки цей спір повинен вирішуватися за правилами КАС України, та приходить до переконання про необхідність закриття провадження у справі та роз'яснити позивачу його право на звернення до суду із вказаним позовом у порядку адміністративного судочинства.
На підставі викладеного, та керуючись п.2 ч.2 ст.200, п.1 ч.1 ст. 255, п.15 ч.1 ст.353 ЦПК України, суд, -
Провадження у справі за позовною заявою Львівського державного університету внутрішніх справ до ОСОБА_1 про стягнення витрат, пов'язаних з утриманням відповідача у вищому навчальному закладі Міністерства внутрішніх справ, - закрити.
Роз'яснити позивачу його право на звернення до суду із вказаним позовом у порядку адміністративного судочинства
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи за правилами п.п. 15.5 п. 15 Перехідних положень ЦПК України ухвала може бути оскаржена у зв'язку з порушенням правил підсудності протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення шляхом подачі апеляційної скарги до Львівського апеляційного суду через Старосамбірський районний суд.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено ЦПК України.
Ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на пеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч.2 ст.358 ЦПК України.
Суддя Ю.П.Пошивак