Справа №463/6433/20
Провадження №4-с/463/36/20
судового засідання
20 серпня 2020 року Личаківський районний суд м. Львова
в складі: головуючого судді Гирич С.В.
з участю секретаря судового засідання Попович Х.І.
представника скаржника - прокурора Бучка Р.В.
у м. Львові
у відкритому судовому засіданні,
розглянувши скаргу Заступника військового прокурора Львівського гарнізону на дії державного виконавця Галицького відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Кізюк Роксолани Олегівни,
скаржник звернувся до суду зі скаргою, в якій просить визнати неправомірним повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання № 14184 від 27.04.2020, винесене державним виконавцем Галицького відділу державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Кізюк Роксоланою Олегівною; зобов'язати державного виконавця Галицького відділу державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Кізюк Роксолану Олегівну відкрити виконавче провадження за рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 19.02.2018 по справі №463/5582/17.
Скаргу мотивує тим, що повертаючи виконавчий документ без прийняття до виконання державний виконавець послався на те, що у виконавчому документі не передбачені заходи примусового виконання рішення суду. Проте, державний виконавець буквально та вузько тлумачить норми закону, ст.16 ЦК України та іншими нормами ЦК України не передбачено такого способу захисту цивільних прав як «вилучення та передача предметів». У свою чергу, глава 29 ЦК України не передбачає іншого способу захисту прав власника, який позбавлений володіння річчю, ніж «витребування». Зазначене свідчить про необхідність розширеного тлумачення поняття «вилучення та передача предметів» як способу примусового виконання судового рішення про витребування майна. Саме такий спосіб виконання забезпечить у повному обсязі поновлення порушених інтересів власника, оскільки вилучення у боржника і передача предметів стягувачу дозволить останньому в повній мірі реалізовувати правомочність володіння переданим майном, якої він був позбавлений. Крім того, враховуючи те, що судом видано виконавчий лист, який повністю відповідає резолютивний частині судового рішення, останнє, в силу ст. З Закону України «Про виконавче провадження», підлягає примусовому виконанню до його фактичного виконання у повному обсязі або визнання відповідного виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню в порядку ст. 432 ЦПК України. Повернення виконавчого документа без прийняття до виконання грубо порушує право держави в особі Міністерства оборони України (стягувана) на примусове виконання рішення суду, що є недопустимим з огляду на вимоги, визначені ст. 18 ЦПК України, у зв'язку з чим повідомлення про повернення виконавчого листа без прийняття до виконання підлягає скасуванню.
Від Галицького відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) надійшов відзив на скаргу, в якому виконавець цитує норми статтей, та підсумовуючи зазначає, що резолютивна частина виконавчого документа повинно було містити слова «зобов'язати…» або «виселити…».
В судовому засіданні представник скаржника - прокурор скаргу підтримав, дав пояснення аналогічні, наведеним в скарзі.
Державний виконавець в судове засідання не з'явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялась у встановленому законом порядку, причин неявки не повідомила, клопотання про відкладення не подала. З врахуванням поданого заперечення, в якому викладено позицію державного виконавця, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи у відсутності виконавця на підставі наявних матеріалів.
Заслухавши думку прокурора, оглянувши матеріали скарги, суд приходить до наступного висновку.
Як вбачається із матеріалів скарги, рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 19.02.2018 по справі № 463/5582/17 задоволено позов заступника військового прокурора Львівського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Концерну «Військторгсервіс» до ОСОБА_1 про витребування від ОСОБА_2 у власність держави в особі Міністерства оборони України приміщення перукарні, загальною площею 26,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Постановою Львівського апеляційного суду від 14.05.2019 по справі № 463/5582/17 апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Личаківського районного суду міста Львова від 19.02.2018 - без змін.
Постановою Верховного Суду від 13.02.2020 по справі №463/5582/17 касаційну скаргу адвоката Мицика О.В. в інтересах ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Личаківського районного суду міста Львова від 19.02.2018 та постанову Львівського апеляційного суду від 14.05.2019 - без змін.
03.04.2020 Личаківським районним судом м. Львова видано виконавчий лист № 463/5582/17 про витребування від ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у власність держави в особі Міністерства оборони України приміщення перукарні, загальною площею 26,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Разом з тим, як вбачається із матеріалів скарги, повідомленням державного виконавця Галицького відділу ДВС у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиціїї (м. Львів) Кізюк Р.О. від 27.04.2020 №14184 повернуто виконавчий документ стягувачу без прийняття до виконання на підставі п.7 ч.4 ст.4 Закону України «Про виконавче провадження», у зв'язку з тим, що виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень.
Відповідно до ст. 447 Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України), сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Частиною 1 ст.74 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Відповідно до ч.1, п.1 ч.2 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Згідно ст. 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід'ємним елементом права на судовий захист, передбаченого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Європейський суд з прав людини зазначає, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Важко уявити, щоб ст.6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у ст. 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи конвенцію. Отже, для цілей ст. 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (рішення від 19.03.97 у справі «Hornsby v. Greece», п.40 та).
Відповідно ст.18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх в добровільному порядку, визначає Закон України «Про виконавче провадження» та Інструкція з організації примусового виконання рішень, затверджена наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 №512/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 02.04.2012 за № 489/20802 зі змінами та доповненнями.
Як вбачається із оскаржуваного повідомлення, повертаючи виконавчий документ без прийняття до виконання державний виконавець послався на те, що у виконавчому документі не передбачені заходи примусового виконання рішення суду.
Згідно положень п.7 ч.4 ст.4 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувану органом державної виконавчої служби без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень.
Перелік заходів примусового виконання судового рішення передбачено ст. 10 Закону.
Зокрема, відповідно до п. З ч. 1 ст. 10 Закону України «Про виконавче провадження» до заходів примусового виконання судового рішення віднесено вилучення в боржника і передача стягувачу предметів. Виконання рішень такої категорії, в свою чергу, регламентовано ст. 60 Закону.
Прокурор під час пред'явлення позову, а також суд під час ухвалення рішення, керувались ст.388 Цивільного кодексу України (далі- ЦК України), якою визначено конкретний спосіб захисту цивільних прав. Відтак судовим рішенням передбачено спосіб його виконання - «витребувати майно».
Вказаний спосіб захисту цивільних прав кореспондує із заходом примусового виконання, передбаченим п.3 ч.1 ст.10 Закону України «Про виконавче провадження», - «вилучення та передача предметів» стягувачу.
Таким чином, суд погоджується із доводами скаржника та приходить до переконання, що державним виконавцем помилково протактовано положення Закону України «Про виконавче провадження», оскільки положеннями ЦК України передбачено саме такий спосіб захисту прав власника як витребування майна.
Крім того, враховуючи те, що судом видано виконавчий лист, який повністю відповідає резолютивний частині судового рішення, останнє, в силу ст.3 Закону України «Про виконавче провадження», підлягає примусовому виконанню до його фактичного виконання у повному обсязі або визнання відповідного виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню в порядку ст. 432 ЦПК України.
Враховуючи викладене та той факт, що захід примусового виконання визначений резолютивною частиною рішення Личаківського районного судум. Львова від 19.02.2018, відтак, повернення виконавчого документа без прийняття до виконання грубо порушує право держави в особі Міністерства оборони України (стягувана) на примусове виконання рішення суду, що є недопустимим з огляду на вимоги, визначені ст.18 ЦПК України, у зв'язку з чим повідомлення про повернення виконавчого листа без прийняття до виконання підлягає скасуванню.
Керуючись ст.259 ЦПК України, суд
скаргу задоволити.
Визнати неправомірними дії державного виконавця Галицького відділу державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Кізюк Роксолани Олегівни щодо винесення повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання №14184 від 27.04.2020, винесене державним виконавцем Галицького відділу державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Кізюк Роксоланою Олегівною.
Зобов'язати державного виконавця Галицького відділу державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Кізюк Роксолану Олегівну відкрити виконавче провадження за рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 19.02.2018 по справі №463/5582/17.
Ухвала суду у відповідності до ст.261 ЦПК України набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим кодексом.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення через місцевий суд до Львівського апеляційного суду.
Учасник справи якому ухвала суду не була вручена в день її проголошення або складення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом 15 днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду згідно ст.354 ЦПК України.
Дата складення повного тексту ухвали суду - 25 серпня 2020 року.
Суддя: Гирич С. В.