Справа № 463/650/19
Провадження № 2/463/521/20
27 серпня 2020 року Личаківський районний суд м. Львова
в складі:
головуючого судді Гирич С. В.
з участю секретаря судового засідання Заверухи О.В.
позивача ОСОБА_1
відповідача ОСОБА_2
в м. Львові
у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження,
розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання,
позивач звернувся до суду із позовом до відповідачів про стягнення солідарно за договором №22/2008 ЛФ про надання кредиту від 04.04.2008 року пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання за лютий 2018 року на загальну суму 10 500 грн.
Позов мотивує тим, що рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 07 квітня 2014 року частково задоволено позов ОСОБА_1 , вирішено стягнути з ОСОБА_2 та його поручителів у солідарному порядку на користь ОСОБА_1 заборгованості за договором №22/2008ЛФ, а саме 12 500 грн. тіла кредиту, 20 972,25 грн. процентів за користування кредитом та 12500 грн. пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, а всього 45 972,25 грн. Разом з тим, відповідачі ухиляються від виконання рішення суду, кошти не повертають. За відсутності інших підстав, передбачених договором або законом, зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору. Відповідно до п. 4.3 кредитного договору в разі виникнення заборгованості в погашенні кредиту та/або користування кредитом, через 14 днів з дня обумовленої дати сплати наведеної в п.5.1 договору, позичальник сплачує додаткові проценти за користування коштами кредитодавця в розмірі 3% від суми залишку кредиту за кожен день користування кредитом. За своєю правовою природою така сума є неустойкою. Якщо зобов'язання боржником порушене, стягнення неустойки є наслідком такого порушення. Таким чином, додаткові проценти за користування кредитом по договору за лютий 2018 року становить 10 500 грн. Оскільки відповідачі добровільно кошти не повертають, змушений звернутись до суду із позовом.
Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 20 листопада 2019 року скасовано заочне рішення Личаківського районного суду м. Львова від12 серпня 2019 року, призначено справу до судового розгляду в порядку спрощеного судового провадження, надано відповідачам строк на подання відзиву.
Від відповідача ОСОБА_2 до суду поступив відзив на позовну заяву, в якому відповідач із позовом не погоджується, вважає такий безпідставним. Відповідно п.2 ч.2 ст.21 ЗУ «Про споживче кредитування» сукупна сума неустойки (штраф, пеня), нарахована за порушення зобов'язань споживачем на підставі договору про споживчий кредит, яким і є договір кредиту № 22/2008ЛФ від 04.04.2008 року, укладений між ОСОБА_2 та Кредитною спілкою «Либідь», не може перевищувати половини суми, одержаної споживачем за таким договором, і не може бути збільшена за домовленістю сторін. Оскільки, сума кредиту за вищезазначеним договором кредиту становила 20 000 грн., відповідно загальний розмір неустойки (штрафу, пені), що може бути стягнутий за порушення зобов'язань не може перевищувати 10 000 грн.
Враховуючи те, що загальний розмір сум неустойки (штрафу, пені), які стягнуті позивачем із ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 значно перевищує визначену законом сукупну суму неустойки, станом на 01.12.2019 така перевищує 60 000 гривень, відповідно стягнення додаткових відсотків визначених п. 4.3. договору кредиту № 22/2008ЛФ від 04.04.2008 року, а також інших відсотків, штрафних санкцій за даним договором на користь є неправомірним.
Окрім цього, відповідно до ст.1054 ЦК України коло кредитодавців за кредитним договором обмежується банківськими та іншими фінансовими установами, заміна кредитора у зобов'язанні, що виникає на підставі договору споживчого кредиту, на особу, яка не являється кредитодавцем згідно ст.1054 ЦК України, є неправомірною. Відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням ч.3 ст.512, ст.1054 ЦК України, оскільки для зобов'язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб'єкт, а саме кредитор - банк або інша фінансова установа, з погодження Національного Банку України. Отже, умови договору кредиту № 22/2008ЛФ від 04.04.2008 року вцілому та п. 4.3 договору кредиту не може застосовуватися до відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , оскільки, кредитні відносини, що виникли внаслідок укладеного договір кредиту не передбачаються можливості заміни кредитора - фінансової установи на фізичну особу.
У судовому засіданні позивач позов підтримав у повному обсязі з наведених у ньому мотивів.
Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні проти позову заперечив, надав пояснення аналогічні, наведеним в відзиві на позовну заяву.
Відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 у судові засідання неодноразово не прибули, хоч про час та місце розгляду справи були належним чином повідомленими шляхом надсилання судових повісток за адресою реєстрації місця проживання та розміщення оголошення про виклик до суду на веб-порталі Судової влади України, причин неявки не повідомили, клопотання про відкладення розгляду справи не подали. З врахуванням наведеного, суд вважає за можливе розглянути справу у їх відсутності на підставі наявних у справі доказів.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши подані докази та перевіривши усі обставини справи, на які сторони посилаються, суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що 04.04.2008 між КС «Либідь» в особі Львівської філії та ОСОБА_2 укладено кредитний договір, згідно якого відповідачу надано кредит на суму 20 000 грн. на строк до 04.04.2010 зі сплатою за користування кредитними коштами 0,13699% від суми залишку кредиту, за кожен день користування.
В якості забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 04.04.2008 між КС «Либідь» в особі Львівської філії та ОСОБА_3 і ОСОБА_4 укладено договори поруки №22/2008ЛФ/1 та №22/2008ЛФ/2 відповідно, за умовами яких поручителі зобов'язались відповідати перед кредитором в повному обсязі за виконання позичальником зобов'язань, що випливають з кредитного договору. В разі невиконання позичальником зобов'язань за договором, позичальник та поручителі відповідають перед кредитодавцем як солідарні боржники. КС «Либідь» в особі Львівської філії виконала своє зобов'язання надавши ОСОБА_2 обумовлену суму кредиту.
Згідно договору про відступлення права вимоги від 29.03.2013 до позивача ОСОБА_1 перейшли всі права первісного кредитора у вищезазначеному зобов'язанні в обсязі і на умовах, які існували на момент переходу цих прав, а також ті, які в подальшому будуть виникати на підставі основного договору.
Судом також встановлено, що рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 07 жовтня 2014 року вирішено стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 за Договором № 22/2008 ЛФ про надання кредиту від 04.04.2008 року 12 500 грн. тіла кредиту, 20 972,25 грн. процентів за користування кредитом та 12500 грн. пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, а всього на суму 45 972,25 грн. та солідарно стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 за Договором № 22/2008 ЛФ про надання кредиту від 04.04.2008 року 12 500 грн. тіла кредиту, 20 972,25 грн. процентів за користування кредитом та 12 500 грн. пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, а всього на суму 45 972,25 грн. Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 12.02.2015 року зазначене рішення залишено без змін.
Згідно ч.4 та ч.5 ст.82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Таким чином, суд вважає доведеним факт укладення договору, факт переходу прав та обов'язків кредитора до позивача відносно відповідачів, та факт існування заборгованості та, зокрема, тіла кредиту в розмірі 12 500 грн.
Крім того, відповідно до ч.1 ст.417 ЦПК України, вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
Скасовуючи рішення суду першої та апеляційної інстанцій у цій справі, Верховний Суд прийшов до висновку, що у постанові Верховного Суду України від 02.09.2015 у справі № 6-667цс15, Верховний Суд України дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про розірвання кредитного договору та стягнення заборгованості за кредитним договором, оскільки відступлення права вимоги не спричиняє правових наслідків. Мотивуючи дану постанову Верховний Суд України вказав, що зобов'язання, які випливають з кредитного договору, укладеного кредитною спілкою, тісно пов'язані з особою кредитора, оскільки надання кредитних коштів здійснено за рахунок об'єднання грошових внесків членів кредитної спілки, тому в силу положень статті 515 ЦК України заміна кредитора у таких зобов'язаннях не допускається. Разом із тим, у справі, яка переглядається, обґрунтовуючи позов ОСОБА_1 посилався на ухилення відповідачами від виконання грошового зобов'язання щодо стягнення коштів за кредитним договором, підтвердженого рішення суду, яке набрало законної сили. Вказував, що в силу положень статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Тому доводи відповідача про застосування до цього спору позиції Великої Палата Верховного Суду викладеної в постанові від 11.09.2018 року у справі № 909/968/16 не заслуговують на увагу, оскільки з приводу набуття права вимоги у позивача по цьому кредиту між сторонами вже розглядався спір і є остаточне рішення касаційної інстанції, яке у відповідності до положень ст.18 ЦПК України є обов'язкові до виконання.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачі не виконують зобов'язання по кредитному договору, вказані обставини відповідач ОСОБА_2 не заперечує та сам зазначає в відзиві на позов.
Відповідно до ст. 554 ч.1 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Згідно із п.2.1 договорів поруки, поручителі зобов'язуються відповідати перед кредитодавцем в повному обсязі за виконання позичальником зобов'язань, що виникають з договору № 22/2008ЛФ від 04.04.2008. Пунктом 2.2 договору поруки передбачено, що в разі невиконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позичальник та поручитель відповідають перед кредитодавцем як солідарні боржники.
Суд враховує, що відповідно до ч. 3 ст. 554 ЦК України особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки. Тобто із змісту вказаної норми вбачається можливим встановлення поруки щодо виконання одного і того ж зобов'язання одночасно з боку декількох осіб. Така порука виникає лише на підставі її спільного надання у формі укладення одного договору декількома поручителями. Лише у випадку укладення одного договору декількома поручителями (спільна порука) поручителі відповідають перед кредитором солідарно з боржником та солідарно між собою. Відповідно до норм законодавства у такому випадку кожен з поручителів відповідає перед кредитором разом з боржником як солідарні боржники.
Відповідно до п.4.3 кредитного договору, в разі виникнення заборгованості в погашенні кредиту та/або процентів за користуванням кредитом, через 14 днів з дня обумовленої дати сплати наведеної в п.5.1 договору, позичальник сплачує додаткові проценти за користування коштами кредитодавця в розмірі 3% від суми залишку кредиту за кожен день користування кредитом.
Зазначена заборгованість за своєю правовою природою є неустойкою.
Неустойкою (штрафом, пенею), згідно вимог ст. 549 ЦК України, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення.
Неустойка є способом забезпечення виконання зобов'язання та наслідком його порушення. До моменту порушення зобов'язання неустойка виконує функцію забезпечення, тобто стимулює боржника до належного виконання. Якщо зобов'язання боржником порушене, стягнення неустойки є наслідком такого порушення.
Згідно вимог ч.2 ст.551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Суд вважає безпідставними посилання відповідача на положення п.2 ч.2 ст.21 Закону України «Про споживче кредитування» від 15 листопада 2016 року №1734-VIII щодо сукупної суми неустойки, оскільки відповідно до положень пункту 2 Розділу IV Прикінцеві та перехідні положення, дія цього закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені після дня набрання чинності цим Законом - 10 червня 2017 року.
Таким чином, суд приходить до переконання, що оскільки заборгованість за договором №22/2008ЛФ від 04.04.2008 станом на лютий 2018 року погашена не була, таким чином позивач ОСОБА_1 має право на додаткові проценти за користування коштами кредитодавця в розмірі 3% від суми залишку кредиту за кожен день користування кредитом, а тому вимоги позивача є підставними та підлягають до задоволення.
У відповідності до ст.141 ЦПК України, з врахуванням задоволення позову, з відповідачів в рівних частках на користь держави слід стягнути судові витрати, які складаються із судового збору в розмірі 768,4 грн.
Керуючись положеннями статтей 2, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд
позов задоволити.
Стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 пеню за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання за договором №22/2008 ЛФ про надання кредиту від 04.04.2008 року за лютий 2018 року в розмірі 10 500 грн. (десять тисяч п'ятсот гривень)
Стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 пеню за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання за договором №22/2008 ЛФ про надання кредиту від 04.04.2008 року за лютий 2018 року в розмірі 10 500 грн. (десять тисяч п'ятсот гривень)
Стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в рівних частках на користь держави судові витрати в розмірі 768,4 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок)
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з часу складання повного судового рішення через місцевий суд до Львівського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне найменування (ім'я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):
позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ;
відповідач: ОСОБА_2 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ;
відповідач: ОСОБА_3 ; АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ;
відповідач: ОСОБА_4 ; АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_4 .
Дата складення повного тексту рішення - 01 вересня 2020 року.
Суддя: Гирич С. В.