07 вересня 2020 року
м. Київ
Справа № 905/126/20
Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду Баранця О.М.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Машинобудівний завод «Квік»
на постанову Східного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Пушай В.І., Барбашова С.В., Попков Д.О.
від 27.07.2020
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Машинобудівний завод «Квік»
до відповідача: Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця»
про визнання недійсною умови п. 3.4 договору № Дон/Т-18745/НЮ-В від 17.10.2018 в частині обов?язку замовника з оплати робіт після реєстрації податкової накладної, стягнення заборгованості в сумі 2 598 114,00 грн, пені в сумі 226 132,06 грн, інфляційних втрат в сумі 10 318,73 та 3 % річних в сумі 51 962,98 грн
Товариство з обмеженою відповідальністю «Машинобудівний завод «Квік» 17.08.2020 звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Східного апеляційного господарського суду від 27.07.2020 у справі № 905/126/20.
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.08.2020 визначено склад колегії суддів: Баранець О.М. - головуючий, Ткач І.В., Кролевець О.А.
Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15.01.2020 № 460-ІХ внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України, які набрали чинності з 08.02.2020.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Машинобудівний завод «Квік» подало касаційну скаргу 17.08.2020, що підтверджується поштовим конвертом, в якому її надіслано на адресу Верховного Суду. Отже зазначена касаційна скарга підлягає розгляду в порядку, що діє після набрання чинності Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15.01.2020 № 460-ІХ.
Перевіривши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Машинобудівний завод «Квік» суддею встановлено, що вона не відповідає вимогам статті 290 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 287 Господарського процесуального кодексу України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
Приписами частини 3 статті 311 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 290 Господарського процесуального кодексу України у касаційній скарзі повинно бути зазначено, серед іншого, підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України у касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Касаційний господарський суд звертає увагу скаржника, що в разі оскарження судового рішення суду на підставі пунктів 3, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник має зазначити про відсутність такого висновку щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; та/або зазначити підставу касаційного оскарження з урахуванням частини першої, третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України.
Так, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно , а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
Якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо не дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень, наведений в частині другій статті 287 Господарського процесуального кодексу України, є вичерпним.
Отже, системний аналіз наведених положень Господарського процесуального кодексу України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої статті 287 Господарського процесуального кодексу України у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до приписів Господарського процесуального кодексу України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
Таким чином процесуальний закон покладає на скаржника обов'язок зазначати у касаційній скарзі про неправильне застосування яких конкретно норм матеріального та/або порушення норм процесуального права припустилися суди нижчих інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень та чітко визначити конкретну підставу (підстави) касаційного оскарження судового рішення, передбаченої (передбачених) статтею 287 Господарського процесуального кодексу України, з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку.
Крім того, скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях.
З урахуванням змін до Господарського процесуального кодексу України, які набрали чинності 08.02.2020, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
При цьому посилання скаржника на постанову Вищого господарського суду України від 05.11.2013 у справі № 910/9276/13 як на підставу для відкриття касаційного провадження Верховний Суд не приймає, оскільки постанови Вищого господарського суду України не є джерелом правозастосовчої практики в розумінні частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України.
У касаційній скарзі скаржник не зазначає конкретний пункт частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України та не зазначає, які саме правові висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах не враховані судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваного судового рішення, чи необхідність від їх відступлення, або відсутність таких висновків.
Лише посилання скаржника, як на підставу для відкриття касаційного провадження, на порушення норм процесуального та матеріального права, без зазначення конкретних норм права (пункт, частина, стаття), які, на думку скаржника, неправильно чи з порушенням застосовано судом апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваного судового рішення, не можна вважати таким, що відповідає вимогам пункту 5 частини 2 статті 290 ГПК України.
З огляду на викладене та, враховуючи принцип диспозитивності та принцип рівності всіх сторін перед Законом та судом, Верховний Суд доходить висновку, що касаційна скарга не відповідає вимогам пункту 5 частини другої статті 290 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з частиною другою статті 292 Господарського процесуального кодексу України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.
Відповідно до частини другої статті 174 Господарського процесуального кодексу України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).
Таким чином, суд касаційної інстанції зазначає, що Товариству з обмеженою відповідальністю «Машинобудівний завод «Квік» необхідно усунути недоліки касаційної скарги, шляхом наведення суду конкретної підстави (підстав) касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції, яка передбачена (передбачені) частиною другою статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Наслідком неусунення названих недоліків протягом установленого строку є повернення касаційної скарги відповідно до частини четвертої статті 174 Господарського процесуального кодексу України.
З урахуванням наведеного касаційна скарга подана без додержання відповідних вимог процесуального законодавства, а тому підлягає залишенню без руху на підставі частини другої статті 292 Господарського процесуального кодексу України для надання строку на усунення встановлених недоліків.
Відповідно до частини 2 статті 174 Господарського процесуального кодексу України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Керуючись статтями 174, 234, 235, 290, 292 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Машинобудівний завод «Квік» на постанову Східного апеляційного господарського суду від 27.07.2020 у справі № 905/126/20 залишити без руху.
2. Установити скаржнику строк десять днів з дня вручення ухвали для усунення недоліків касаційної скарги у такий спосіб:
- навести конкретну підставу (підстави) касаційного оскарження судових рішень, визначену (визначені) у частині другій статті статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
3. Роз'яснити, що у разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали скарга буде вважатись неподаною та буде повернута скаржнику.
4. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя - доповідач О. Баранець