ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРCОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул.Театральна,18, м. Херсон, 73000,
тел./0552/26-47-84, 49-31-78, факс 49-31-78, веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/
07 вересня 2020 року Справа № 923/555/20
Господарський суд Херсонської області у складі судді Сулімовської М.Б., розглянувши справу
за позовом: Приватної організації "Українська ліга авторських і суміжних прав", м.Київ
до відповідача: Фізичної особи- підприємця Баутіна Антона Юрійовича, м.Олешки Херсонської області
про стягнення заборгованості в сумі 6931,14 грн.
Позивач Приватна організація "Українська ліга авторських і суміжних прав" звернувся до господарського суду із позовною заявою до відповідача Фізичної особи-підприємця Баутіна Антона Юрійовича про стягнення 6931,14 грн. заборгованості.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням умов договору №КБР-106/06/18А від 01.06.2018р.
Ухвалою від 15.06.2020р. позовну заяву Приватної організації "Українська ліга авторських і суміжних прав" прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, встановлено сторонам строки для подання заяв по суті справи.
10.07.2020р. позивачем подано додаткові пояснення.
21.07.2020р. від позивача надійшла заява про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Ухвала господарського суду від 15.06.2020р. про відкриття провадження у справі, направлена відповідачеві за адресою, відомості щодо якої містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, повернулась до господарського суду з відміткою поштового відділення "адресат відсутній за вказаною адресою".
Відповідно до п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011р., в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (повідомленою суду позивачем в позові, та за адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.
Частиною 3 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України визначено, що підстави, час та черговість подання заяв по суті справи визначаються цим Кодексом або судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За приписами ч.1 ст.165 Господарського процесуального кодексу України, у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову.
Відзиву на позов, заяв та клопотань від відповідача не надходило.
Частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Згідно з приписами статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Судом також враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.
При цьому, Європейський суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського Суду з прав людини у справах "Савенкова проти України" від 02.05.2013, "Папазова та інші проти України" від 15.03.2012).
Європейський суд щодо тлумачення положення "розумний строк" в рішенні у справі "Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства" роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
Відповідно до ст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до статті 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10.03.2020р. Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (із змінами і доповненням), з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу встановлено карантин з 12.03.2020 до 22.05.2020 на усій території України.
Відповідно до п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 № 392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів", з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, установлено з 22.05.2020 до 22.06.2020 із урахуванням епідемічної ситуації в регіоні карантин, продовживши на всій території України дію карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2".
Постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2020 № 500 "Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України" внесено зміни, зокрема, до постанови Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 № 392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів", якою з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з 22.05.2020 до 31.07.2020, установлено карантин, продовживши на всій території України дію карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2".
Окрім того, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30.03.2020 № 540-IX, внесено, зокрема, зміни до Господарського процесуального кодексу України.
Так, у відповідності до п. 4 Розділу Х "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України, в редакції вищевказаного Закону, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину.
Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов'язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).
17.07.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" №731-ІХ від 18.06.2020.
Відповідно до вказаного закону пункт 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України викладено в такій редакції: під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.
Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином.
У п. 2 прикінцевих та перехідних положень Закону від 18 червня 2020 року №731-ІХ встановлено, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу Х "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України, пункту 3 розділу ХІІ "Прикінцеві положення" Цивільного процесуального кодексу України, пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.
Проте, відповідних заяв від відповідача до суду не надходило.
Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
З урахуванням наведеного, розгляд справи проводився в межах розумного строку, та з урахуванням приписів Господарського процесуального кодексу України, за наявними у справі доказами.
Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Судове рішення підписано без його проголошення у відповідності до приписів ч.4 ст.240 ГПК України 07.09.2020р. після виходу головуючого у справі судді з відпустки.
Дослідивши матеріали справи, суд -
Позивач Приватна організація "Українська ліга авторських і суміжних прав" звернувся до господарського суду із позовною заявою до відповідача Фізичної особи- підприємця Баутіна Антона Юрійовича про стягнення 6931,14 грн. заборгованості.
Обґрунтовуючи свої вимоги позивач зазначає, що 01.06.2018р. між Приватною організацією "Українська ліга авторських і суміжних прав" та Фізичною особою- підприємцем Баутіним Антоном Юрійовичем було укладено договір №КБР-106/06/18А.
Відповідач відповідно до умов Договору зобов'язується виплатити позивачу винагороду (Роялті) за використання в комерційній діяльності музичних творів шляхом їх публічного виконання.
Як зазначає позивач, відповідачем мали бути здійсненні платежі за 2 періоди по 3 місяці - 1500 грн. за період 01.06.2018р.-31.08.2018р. та 1800 грн. за період 01.06.2019р. по 31.08.2019р., але останній не здійснив жодної оплати, у зв'язку з чим за ним обліковується заборгованість в сумі 3300,00 грн.
Крім того, у зв'язку із прострочення сплати основної заборгованості, позивач просить стягнути з відповідача 3300,00 грн. штрафу, 139,66 грн. 3% річних та 191, 48 грн. інфляційних.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову у повному обсязі, з огляду на наступне.
Як слідує з матеріалів справи та встановлено господарським судом, 01.06.2018р. між Приватною організацією "Українська ліга авторських і суміжних прав" (УЛАСП), що здійснює колективне управління майном суб'єктів авторського права та суміжних прав в особі Генерального директора Рогового А.М., який діє на підставі Статуту та Фізичною особою-підприємцем Баутіним Антоном Юрійовичем (Користувач) було укладено договір №КБР-106/06/18А на право використання в комерційній діяльності музичних творів.
Згідно умов договору "Українська ліга авторських і суміжних прав" є організацією, що має повноваження надавати право (виключну ліцензію) на використання в комерційній діяльності музичних творів, а також здійснювати збір винагороди (роялті) за таке використання на підставі Свідоцтва про облік організацій колективного управління майновими правами суб'єктів авторського права та суміжних прав №19/2011 від 24 січня 2011 року, виданого Державним департаментом інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України.
Відповідно до п. 3.1. Договору, Користувач здійснює використання в комерційній діяльності музичних творів шляхом їх публічного виконання, а УЛАСП надає Користувачу на умова, визначених цим Договором, право (невиключну ліцензію) на публічне виконання творів.
Користувач, в свою чергу, зобов'язується виплатити винагороду (роялті) на поточний рахунок УЛАСП відповідно до умов цього Договору.
За надане невиключне право Користувач, відповідно до пункту 3.3. Договору, зобов'язується перераховувати на поточний рахунок УЛАСП винагороду (роялті), узгоджену Сторонами у відповідних додатках до Договору не пізніше ніж за 5 днів до початку наступних трьох місяців, за які здійснюється платіж. Перший платіж здійснюється не пізніше трьох календарних днів після підписання Договору.
Відповідно до п. 3.4 Договору, Користувач зобов'язується не пізніше 20-го числа місяця, наступного за звітним кварталом, надавати УЛАСП звіт про використані твори за формою, наведеною у додатку № 3 до даного договору.
В Додатку №1 до Договору сторони визначили перелік закладів, в яких Користувач здійснює використання творів - літнє кафе "Чернігівське", Херсонська область, м.Олешки, вул.Пролетарська, буд.122-а.
Згідно п. 1.2. Додатку № 2 до Договору, загальний розмір платежу за період від 01 червня по 31 серпня з дня набуття чинності Договору становить 1500,00 гривень.
В п.6.1 Договору сторони дійшли згоди про те, що Договір набирає чинності з моменту його підписання Сторонами і діє до 31.08.2018р., а частині невиконаних фінансових зобов'язань, фінансових санкцій та будь-яких інших зобов'язань - до їх повного виконання.
Згідно п. 6.2. Договору, якщо жодна із сторін не повідомляє іншу сторону про припинення дії цього Договору, протягом місяця до завершення строку дії Договору (через що Договір продовжить свою дію на той самий строк), то розмір платежів за цим Договором збільшується на двадцять відсотків і так кожного разу, коли дію Договору буде продовжено. Положення про збільшення розміру платежів (винагороди) є обов'язковим для виконання без підписання сторонами будь-яких додаткових угод, воно діє з першого дня коли Договір було автоматично продовжено.
Так з урахуванням положень укладеного між сторонами договору відповідачем мали бути здійсненні наступні платежі 1500,00 гривень за період 01.06.2018-31.08.2018 та 1800,00 гривень за період 01.06.2019-31.08.2019.
Разом з тим, відповідач свої зобов'язання не виконав, у зв'язку з чим за ним обліковується заборгованість в сумі 3300,00 грн., протилежного суду не доведено.
Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
За приписами ст.16 цього Кодексу, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно ст.4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною.
Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.
Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
В даному випадку позивачем обрано вірний спосіб захисту порушеного права, який відповідає тим, що передбачені законодавством, та забезпечить відновлення порушеного права позивача.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.3 Цивільного кодексу України, однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.
Згідно ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частина 1 ст.627 Цивільного кодексу України передбачає, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За приписами частини 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
В п.6.3 Договору сторони визначили, що укладений між ними Договір є ліцензійним договором з приводу оплатного використання об'єктів права інтелектуальної власності, тобто Творів.
Відповідно до ч. 1 ст. 1109 ЦК України, за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону.
Відповідно до ч. 3-6 ст. 1109 ЦК України, у ліцензійному договорі визначаються вид ліцензії, сфера використання об'єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об'єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо), розмір, порядок і строки виплати плати за використання об'єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір.
Вважається, що за ліцензійним договором надається невиключна ліцензія, якщо інше не встановлено ліцензійним договором.
Предметом ліцензійного договору не можуть бути права на використання об'єкта права інтелектуальної власності, які на момент укладення договору не були чинними.
Права на використання об'єкта права інтелектуальної власності та способи його використання, які не визначені у ліцензійному договорі, вважаються такими, що не надані ліцензіату.
Відповідно до ч. 1 ст. 1110 ЦК України, ліцензійний договір укладається на строк, встановлений договором, який повинен спливати не пізніше спливу строку чинності виключного майнового права на визначений у договорі об'єкт права інтелектуальної власності.
Відповідно до п. 5.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 12 від 17.10.2012 року "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності", якщо ліцензійним договором передбачено оплатне використання об'єкта права інтелектуальної власності, ліцензіарові не може бути відмовлено у вимозі про стягнення плати з мотиву невикористання ліцензіатом відповідного об'єкта (якщо договір є чинним).
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Доказів погашення заборгованості відповідачем за Договором №КБР-106/06/18-А в сумі 3300,00 грн. до суду не подано.
За наведених обставин, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в розмірі 3300,00 грн. обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Суд зауважує, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором (ч. 2 ст. 193 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
У зв'язку із неналежним виконанням відповідачем умов договору в частині своєчасного погашення платежів позивач просить стягнути з останнього 3300,00 грн. штрафу.
Так одним із видів господарських санкцій, згідно з частиною другою статті 217 ГК України, є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 ГК України).
Стаття 549 ЦК України встановлює, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до п. 3.6. Договору, якщо Користувач прострочить платіж стосовно одного місяця на строк більший ніж 4-ри (чотири) місяці, то Користувач повинен буде сплатити УЛАСП штраф, що складає 100% від розміру простроченого платежу.
Позивачем нараховано штраф у розмірі 100% від суми простроченого платежу, а саме 3300,00 грн.
Розрахунок штрафу здійснено позивачем арифметично вірно, з урахуванням положень укладеного між сторонами договору.
Таким чином, вимоги в цій частині підлягають задоволенню у повному обсязі.
Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 139,66 грн. 3% річних, 191,48 коп. інфляційних втрат.
Частиною 1 статті 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Розрахунок річних та збитків від інфляції здійснено за періоди з 04.06.2018р. по 13.05.2020р. та 27.05.2019р. по 13.05.2020р. окремо за кожним платежем.
Судом перевірено надані позивачем розрахунки 3% річних та збитків від інфляції, які підлягають стягненню з відповідача, та встановлено правильність їх нарахування.
За наведених обставин, суд задовольняє вимоги Приватної організації "Українська ліга авторських і суміжних прав" щодо стягнення з відповідача 139,66 грн. 3% річних та 191,48 коп. інфляційних втрат.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
За приписами ст. ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, господарський суд дійшов висновку, що позов є обґрунтованим, нормативно та документально доведеним, та підлягає задоволенню.
Так з відповідача Фізичної особи-підприємця Баутіна Антона Юрійовича на користь позивача Приватної організації "Українська ліга авторських і суміжних прав" підлягає стягненню 3300,00 грн. основного боргу, 3300,00 грн. штрафу, 139,66 грн. 3% річних, 191,48 коп. інфляційних втрат.
При зверненні до суду із даним позовом позивачем було сплачено судовий збір в сумі 2102,00 грн. на підставі платіжного доручення №758 від 04.05.2020р.
За наведеного, з відповідача, з урахуванням положень ст.129 ГПК України, підлягає стягненню на користь позивача 2102,00 грн. судового збору.
Також 21.07.2020р. від позивача до суду надійшла заява про стягнення з відповідача 6000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Розглянувши означену заяву суд зазначає наступне.
За приписами ст.123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 126 ГПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
Враховуючи наведені положення ст. 126 ГПК України, витрати за надану професійну допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи сплачені вони фактично, чи лише будуть сплачені у майбутньому.
Вирішуючи питання про розподіл витрат, пов'язаних з наданням правничої допомоги адвокатом, суд враховує, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Суд не має право втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Так на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем подано до суду:
- договір про надання професійної правової допомоги № 8.238-А від 15.04.2020р., укладений між адвокатським об'єднанням "ІНТЕЛКРАФТС" та Приватною організацією "Українська ліга авторських і суміжних прав" (клієнт);
- наказ № 8.238 від 15.04.2020р.;
- довіреність від 15.04.2020р.;
- свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія КВ № 000083 (Хлєбніков С.Г.) та № 3228 від 28.02.2008 року ( Сербуль О.Ю. );
- акт від 08.07.2020 приймання -передачі наданих послуг з професійної правничої допомоги, яка підлягає сплаті клієнтом.
Як слідує з означеного акту, адвокатським об'єднанням надано клієнту (позивачу) правову допомогу на суму 6000 грн, а саме:
- вивчення та аналіз положень договору №КБР-106/06/18А від 01.06.2018р. вартістю 200 грн.;
- надання консультації щодо порядку стягнення заборгованості, участі у нарадах клієнта з питань збирання доказів виконання договору №КБР-106/06/18А від 01.06.2018р. вартістю 300 грн.;
- складання тексту позовної заяви вартістю 3000 грн.;
- роздруківка, посвідчення копій документів вартістю 750 грн.;
- надання консультації клієнту з приводу вікриття провадження у справі, порядку і строків судового розгляду, роз'яснення клієнту змісту ухвал суду вартістю 750 грн.;
- підготовка процесуальних документів вартістю 1000 грн.
Відповідно до акта приймання-передачі наданих послуг з професійної правничої допомоги, яка підлягає сплаті клієнтом, сторонами було узгоджено, що сплата за всю проведену роботу згідно акту здійснюється протягом 10 днів з моменту набрання рішенням Господарського суду Херсонської області по даній справі законної сили.
Відповідно до п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України, однією з основних засад господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
З огляду на викладене, суд вважає обґрунтованими та підтвердженими належними доказами понесені позивачем Приватною організацією "Українська ліга авторських і суміжних прав" судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6000грн., які в повному обсязі підлягають відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача.
Керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76-80, 86, 126, 129, 232, 233, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити у повному обсязі.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Баутіна Антона Юрійовича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Приватної організації "Українська ліга авторських і суміжних прав" (02002, м. Київ, вул. Євгена Сверстюка, буд. 23, офіс 1016, код ЄДРПОУ 37396233) - 3300 (три тисячі триста) грн. 00 коп. основного боргу, 3300 (три тисячі триста) грн. 00 коп. штрафу, 139 (сто тридцять дев'ять) грн. 66 коп. 3% річних, 191 (сто дев'яносто одну) грн. 48 коп. інфляційних втрат, 2102 (дві тисячі сто дві) грн. 00 коп. судового збору, 6000 (шість тисяч) грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 07.09.2020р.
Суддя М.Б. Сулімовська