Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"03" вересня 2020 р. м. ХарківСправа № 922/3013/19
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Аріт К.В.
розглянувши матеріали справи
за позовом Керівника Первомайської місцевої прокуратури Харківської області, м. Первомайський
до 1. Головного управління Держгеокадастру у Харківської області, м.Харків , 2.ФОП Томко Андрія Івановича, м. Красноград , 3. СТОВ "Мрія", с.Петрівка
про визнання незаконним та скасування наказу, визнання недійсними договорів, скасування реєстрації, пов
за участю представників:
прокурор - Клейн Л.В. (посвідчення №051089 від 02.10.2018 року) ;
відповідача-1 - не з'явився;
відповідача-2 - Винник А.В.(адвокат, ордер ВІ №1003723 від 28.12.2019 року);
відповідача-3 - Винник А.В.(адвокат, ордер ВІ №1003720 від 10.01.2020 року).
Керівник Первомайської місцевої прокуратури Харківської області звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до 1) Головного управління Держгеокадастру у Харківської області, 2) Фізичної особи-підприємця Томко Андрія Івановича, 3) Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія", в якій просить суд:
1) визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держземагенства у Харківській області "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду" № 1291-СГ від 18.06.2014;
2) визнати недійсним укладений 07.07.2014 між Головним управлінням Держземагенства у Харківській області та Томко Андрієм Івановичем договір оренди землі сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства площею 27,1219 га, яка розташована за межами населених пунктів на території Кирилівської сільської ради Красноградського району Харківської області, скасувавши державну реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно №6461402 від 24.07.2014;
3) визнати недійсним укладений 01.06.2018 між фізичною особою-підприємцем Томко Андрієм Івановичем та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Мрія" договір суборенди земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 35,8217 га, яка розташована за межами населених пунктів на території Кирилівської сільської ради Красноградського району Харківської області, скасувавши державну реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно № 27162789 від 17.07.2018;
4) зобов'язати Фізичну особу-підприємця Томко Андрія Івановича (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) повернути, а Головне управління Держгеокадастру у Харківської області (ідентифікаційний код юридичної особи 39792822) прийняти земельну ділянку загальною площею 35,8217 га, що знаходиться за адресою: Кирилівська сільська рада Красноградського району Харківської області, кадастровий номер: 6323381000:03:000:0110 вартістю 1245452,18 грн.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 03.10.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №922/3013/19 за правилами загального позовного провадження, призначивши підготовче засідання.
Ухвалою суду від 06.11.2019 року провадження у справі №922/3013/19 було зупинено до вирішення Великою палатою Верховного суду справи №626/1055/17-ц (провадження №61-47694св18).
Ухвалою суду від 31.07.2020 року провадження у справі №922/3013/19 поновлено, призначено підготовче засідання на 11.08.2020 року, яке протокольною ухвалою суду було відкладено на 18.08.2020 року.
Відповідач-1 надав до суду наступні документи:
- відзив (вх.№25445 від 23.10.19, а.с.187-194), в якому проти позову заперечує повністю;
- клопотання (вх.№25444 від 23.10.19, а.с.195-198) про закриття провадження у справі, на підставі п.1 ч.1 ст.231 ГПК України, або залишення позову без розгляду;
- пояснення про те, що позов не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства з посиланням на постанову Верховного суду у справі №626/1055/17 від 19.02.2020 року.
Відповідач-2 надав до суду відзив (вх.№25502 від 23.10.19, а.с.221-224), в якому просить відмовити в задоволенні позову.
Відповідач-3 надав до суду наступні документи:
- клопотання (вх.№25498 від 23.10.19, т.1 а.с.236-237) про зупинення провадження у справі;
- клопотання (вх.№25497 від 23.10.19, т.1 а.с.238-240) про закриття провадження у справі;
- відзив (вх.№25500 від 23.10.19, а.с.207-211) про застосування строку позовної давності та відмову в задоволенні позову.
Прокурор надав до суду заперечення проти клопотань відповідачів про закриття провадження у справі та про залишення позову без розгляду.
Надані документи судом прийнято до розгляду та долучено до матеріалів справи.
Ухвалою суду від 18.08.2020 року продовжено строк проведення підготовчого провадження по справі №922/3013/19 на 30 днів до 24.09.2020 року включно, підготовче засідання відкладено на 03.09.2020 року.
У підготовчому засіданні 03.09.2020 року представник відповідачів-2,3 підтримував клопотання про закриття провадження та залишення позову без розгляду, проти яких прокурор заперечував.
Представник відповідача-1 у судове засідання 03.09.2020 року не з'явився, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.
Розглянувши клопотання про закриття провадження у справі, на підставі п.1 ч.1 ст.231 ГПК України, та про залишення позову без розгляду, суд зазначає наступне.
Статтею 20 ГПК України передбачені особливості предметної та суб'єктної юрисдикції господарських судів, якими уточнено коло спорів, що розглядаються господарськими судами, та встановлено, що господарські суди розглядають справи у спорах, які виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (в тому числі землю) крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем.
Матеріалами справи підтверджено доводи прокурора про те, що фактичним землекористувачем спірної земельної ділянки виступає юридична особа, а саме СТОВ «Мрія» (в силу укладеного між ФОП Томко А.І. та СТОВ «Мрія» договору суборенди земельної ділянки від 01.06.2018), а фактичним орендарем земельної ділянки є також юридична особа ФОП Томко А.І. (в силу здійснення реєстрації ФОП Томко А.І. 07.12.2017).
Зокрема, 07.07.2014 року між ГУ Держгеокадастру у Харківській області та Томко А.І. укладено договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності для ведення фермерського господарства загальною площею 35,8217 га, який 24.07.2014 року зареєстровано реєстраційною службою Красноградського районного управління юстиції Харківської області.
Після чого, Томко А.І. 07.12.2017 року здійснено реєстрацію фізичної - особи підприємця Томко А.І.
У подальшому, 01.06.2018 року між ФОП Томко А.І. та СТОВ «Мрія» укладено договір суборенди земельної ділянки площею 35,8217 га, який 17.07.2018 року зареєстровано державним реєстратором Красноградської районної державної адміністрації Харківської області та є чинним і на теперішній час.
Враховуючи, що спірна земельна ділянка надавалася відповідачу-2 саме для ведення фермерського господарства, спірні правовідносини регулюються спеціальним законом у цій сфері.
Так, відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про фермерське господарство» (далі - Закон) фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до Закону.
Згідно з ч.4 ст.1 Закону фермерське господарство підлягає державній реєстрації як юридична особа або фізична особа-підприємець.
Згідно з ч.3 ст.7 Закону земельні ділянки для ведення фермерського господарства передаються громадянам України у власність і надаються в оренду із земель державної або комунальної власності.
Після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом, для державної реєстрації юридичних осіб (ст.8 Закону).
Тобто, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов'язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов'язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.
Відповідно до ст.12 Закону земельні ділянки, які використовуються фермерським господарством на умовах оренди, входять до складу земель фермерського господарства.
З комплексного аналізу норм статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону можна зробити висновок, що після укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство реєструється в установленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов'язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.
До даного висновку також дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 12.12.2018 року у справі №704/26/17-ц, від 03.04.2019 року у справі №628/776/18.
Таким чином, оскільки згідно з ч.4 ст.1 Закону фермерське господарство може утворюватися як юридична особа або фізична особа-підприємець, їхні земельні спори з іншими юридичними особами, зокрема з органом державної влади, щодо користування земельними ділянками, наданими із земель державної або комунальної форми власності, підвідомчі виключно господарським судам.
Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2018 року у справі №348/992/16-ц тау постановах Верховного Суду від 14.11.2018 року по справі №368/546/16-ц, від 22.08.2018 року по справі №606/2032/16-ц, від 13.06.2018 року по справі №474/100/16-ц, від 13.03.2018 року по справі №348/992/16-ц, №628/776/18 від 03.04.2019 року.
Органи прокуратури зверталися до Красноградського районного суду Харківської області з позовною заявою до ГУ Держгеокадастру у Харківській області, Томко А. І. та СТОВ «МРІЯ» з тих самих підстав та з того ж предмету спору, а саме про визнання незаконним та скасування наказу, визнання недійсними договорів оренди та суборенди земельних ділянок, скасування їх державної реєстрації.
Ухвалою Красноградського районного суду Харківської області від 27.11.2018 року (№ 626/1064/17) провадження у вказаній цивільній справі закрито на підставі п.1 ч.1 ст. 255 ЦПК України, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Дана ухвала набрала законної сили, не оскаржувалася учасниками справи, та є чинною на даний час.
Враховуючи викладене, у даній справі відсутні будь-які підстави для закриття провадження у справі.
Позов у цій справі подано у вересні 2019 року в інтересах держави керівником Первомайської місцевої прокуратури, який з огляду на відсутність у іншого державного органу повноважень щодо звернення до господарського суду, є позивачем у справі.
Згідно з п.3 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Поняття "інтереси держави" з огляду на процесуальний аспект та особливості такого виду представництва держави органами прокуратури свого часу аналізував Конституційний Суд України (рішення від 08.04.1999 №3-рп/99 в справі № 1-1/99), зазначивши, зокрема, про те, що:
- державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (абз. 2 п. З рішення);
- інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств (абз. З п. 4 рішення);
- із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (абз. 4 п. 4 рішення).
Зазначені висновки Конституційного Суду України не втратили своєї актуальності й на теперішній час.
Згідно зі ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" (далі - Закон), представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина 1).
Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (абзац 1 частини 3).
Згідно зазначеної норми Закону прокурор одержує передбачену законом можливість захищати права та інтереси не конкретного державного органу, а дещо абстрактні "інтереси держави", що в широкому сенсі можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів і являти собою потребу в здійсненні загальнодержавних дій, програм, спрямованих, зокрема, на гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, а також охорону землі, лісів, водойм як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання, в тому числі й територіальних громад.
Згідно з ч.2 ст.5 Конституції України носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
Відповідно до ст.14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, у зв'язку з чим захист інтересів держави у сфері земельних правовідносин є одним із пріоритетних напрямів представницької діяльності прокурорів.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч.5 ст.53 ГПК України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Конституція України (ст.ст.13, 14, 16) визначає, що земля є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України - обов'язок держави.
За правилами ст.ст. 4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель. Основними принципами земельного законодавства є, зокрема: поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.
Положеннями ст.80 ЗК України закріплено суб'єктний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб'єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб'єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючі право власності через відповідні органи державної влади, є суб'єктом права власності на землі державної власності.
З огляду на положення ст. 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.
Положеннями ст.122 ЗК України визначені повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування відповідно із земель державної та комунальної власності.
Таким чином, земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об'єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.
Правовідносини, пов'язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять "суспільний", "публічний" інтерес, а незаконність рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.
Аналогічний висновок, даний ЄСПЛ у рішенні від 2 листопада 2004 року в справі "Трегубенко проти України" про те, що "...правильне застосування законодавства незаперечно становить "суспільний інтерес" (п. 54).
В силу норм ЗК України особою, уповноваженою державою для здійснення відповідних функцій щодо розпорядження земельними ділянками від її імені є ГУ Держгеокадастру у Харківській області, яке не може бути позивачем, оскільки в даному випадку є відповідачем у справі.
Аналогічних висновків дійшов Вищий господарський суд України у постанові від 18.01.2017 року при розгляді справи №925/1476/15, Верховний Суд України у постановах від 23.05.2006 року у справі №16/472, від 03.04.2007 року у справі №05-5-46/8142, від 15.05.2007 року у справі № 12/111.
Верховний Суд у постанові від 26.07.2018 року у справі №926/1111/15, вирішуючи питання про правомірність звернення прокурора з аналогічним позовом до суду дійшов поміж іншого, висновку, що прокурор, вважаючи, що оспорюваним рішенням порушуються державні інтереси мав не тільки законне право, а й обов'язок здійснити захист таких інтересів, обравши при цьому один із способів захисту, передбачених ст.16 ЦК України.
Згідно з Положеннями про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 15 від 14.01.2015, Держгеокадастр є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.
Статтею 9 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" встановлено, що державний контроль за використанням та охороною земель, дотриманням вимог законодавства України про охорону земель і моніторинг ґрунтів здійснюються шляхом, зокрема внесення до органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування клопотань щодо:
- приведення у відповідність із законодавством прийнятих ними рішень з питань регулювання земельних відносин, використання га охорони земель;
- припинення права користування земельною ділянкою відповідно до закону.
Тобто у випадку виявлення відповідних порушень земельного законодавства посадові особи Держгеокадастру обмежуються внесенням таких клопотань, а не звертаються до суду з вимогами про визнання незаконними рішень та недійсними укладених на їх підставі правочинів.
Аналогічні повноваження Держгеокадастру передбачені ст.152 ЗК України та п.4 Положення, затвердженого постановою КМУ № 15 від 14.01.2015 року.
Згідно з п.5 зазначеного положення голова Держгеокадастру є Головним державним інспектором у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель, а його перший заступник та заступник - відповідно першим заступником та заступником Головного державного інспектора у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель.
Незалежно від рівня органу, в якому державні інспектори займають посади та безпосередньо реалізують державний нагляд (контроль), вони відповідно до ст.10 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель", крім іншого, мають право: звертатися до суду з позовом щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився.
Слід зазначити, що жодним із наведених вище нормативно-правових актів, не передбачено інших підстав звернення до суду згаданого органу, окрім перерахованих.
Таким чином, приймаючи до уваги, що даний позов не пов'язаний з відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також поверненням самовільно чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився, та враховуючи, що чинним законодавством визначено орган, уповноважений державою здійснювати функції контролю за використанням та охороною земель, однак, у вказаного державного органу відсутні повноваження щодо звернення до суду з даного питання, що унеможливлює здійснення ним захисту інтересів держави у даній сфері, прокурором пред'явлено цей позов в інтересах держави як позивачем, який володіє спеціальною процесуальною правоздатністю.
Аналогічна позиція викладена у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2018 року у справі № 372/2180/15-ц.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 05.02.2019 року у справі №910/7813/18 також звернув увагу на обмеженість повноважень Держгекадастру щодо звернення до суду з відповідними позовами в межах виконання функції державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства.
Крім цього, п.5 Положення про Держгеокадастр, затвердженого постановою КМУ № 15 від 14.01.2015, передбачено, що вказаний орган з метою організації своєї діяльності надає територіальним органам методичну і практичну допомогу, проводить перевірки їх діяльності, аналізує результати діяльності територіальних органів, що забезпечують здійснення повноважень з розпорядження землями державної власності сільськогосподарського призначення, розробляє заходи щодо підвищення ефективності функціонування територіальних органів.
Отже, у даній ситуації для визначення Держгеокадастру позивачем у справі необхідно підтвердити існування таких фактів: наявність у вказаного органу права та обов'язку здійснювати захист інтересів держави шляхом звернення до суду з означеним позовом та встановлення юридичної відповідальності за невиконання або неналежне виконання такого обов'язку.
Крім цього, ст.120 Конституції України встановлено, що організація, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади визначаються Конституцією і законами України.
У зв'язку із викладеним, твердження представника відповідача-1 про те, що належним позивачем у даній справі є Держгеокадастр, а не прокурор, як самостійний позивач, є таким, що не ґрунтується на вимогах Закону.
На підставі викладеного, керуючись статтями ст.228, 231, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України -
1. Відмовити в задоволенні клопотань відповідачів-1,3 про закриття провадження у справі.
2. Відмовити в задоволенні клопотання відповідача-1 про залишення позову без розгляду.
Копію ухвали надіслати учасникам справи.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Ухвала оскарженню не підлягає. Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.
Повний текст ухвали складено 07.09.20
Суддя К.В. Аріт