02.09.2020 Справа № 920/247/20
м. Суми
Господарський суд Сумської області у складі судді Джепи Ю.А. за участі секретаря судового засідання Галашан І.В. розглянувши без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи № 920/247/20
за позовом: фізичної особи-підприємця Зубко Наталії Анатоліївні ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , e-mail: ІНФОРМАЦІЯ_1 ),
до відповідача: фізичної особи-підприємця Примака Володимира Петровича ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ),
про стягнення 3372,15 грн.
Позивач звернувся до суду з позовною заявою, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість в сумі 3372,15 грн, з них: 3300,00 грн основного боргу, 57,68 грн пені, 07,87 грн - 3 % річних, 06,60 грн інфляційних збитків, а також стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору в сумі 2102,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо поставки товару, попередньо плаченого позивачем.
У позовній заяві представник позивача просить суд розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження.
До позовної заяви представником позивача додано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, який складається із судового збору в сумі 2102,00 грн.
Ухвалою від 17.03.2020 постановлено відкрити провадження у справі № 920/247/20; справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами; розгляд справи по суті призначити на 30.04.2020, 10:30; встановити відповідачу строк для подання заяви із запереченнями проти розгляду справи у порядку спрощеного провадження та відзиву на позов із урахуванням вимог статей 165, 251 ГПК України до 20.04.2020; встановити позивач строк для подання до суду відповіді на відзив із урахуванням вимог статей 166, 251 ГПК України до 24.04.2020; встановити відповідачу строк для подання до суду заперечення із урахуванням вимог статей 167, 251 ГПК України до 27.04.2020.
30.04.2020 розгляд зазначеної справи по суті не відбувся у зв'язку з відпусткою судді Джепи Ю.А., що унеможливлювало розгляд справи, однак не було підставою для проведення повторного автоматизованого розподілу справи.
Відповідно частини тринадцятої до статті 32 ГПК України справа, розгляд якої розпочато одним суддею чи колегією суддів, повинна бути розглянута тим самим суддею чи колегією суддів, за винятком випадків, які унеможливлюють участь судді у розгляді справи, та інших випадків, передбачених Господарським процесуальним кодексом України.
Враховуючи факт виходу судді Джепи Ю.А. з відпустки та положення частини тринадцятої статті 32 Господарського процесуального кодексу України, суд ухвалою від 04.05.2020 призначив справу № 920/247/20 до розгляду по суті в судовому засіданні на 04.06.2020, 12:00, без повідомленням (виклику) учасників справи.
Ухвалою суду від 04.06.2020 у справі № 920/247/20 постановлено відкласти розгляд справи по суті на 23.07.2020, 11:30; повторно встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов до 21.07.2020; повторно встановлено позивачу строк для подання до суду відповіді на відзив - до 23.07.2020 та зобов'язано позивача надати суду письмові пояснення та докази отримання ним рахунку-фактури № 1 від 27.11.2019 саме від відповідача, а також письмові пояснення щодо сплати позивачем за платіжним дорученням № 16 від 28.11.2019 грошових коштів в сумі 3300,00 грн саме на рахунок відповідача на підставі доданого до позовної заяви рахунку-фактури № 1 від 27.11.2019, обґрунтувавши чому саме в сумі 3300,00 грн і за який товар визначений у цьому рахунку-фактури.
23.07.2020 розгляд зазначеної справи не відбувся у зв'язку з відпусткою судді Джепи Ю.А., що унеможливлювало розгляд справи, однак не було підставою для проведення повторного автоматизованого розподілу справи.
Враховуючи факт виходу судді Джепи Ю.А., з відпустки та положення частини тринадцятої статті 32 ГПК України, суд ухвалою від 28.07.2020 призначив справу № 920/247/20 до розгляду по суті в судовому засіданні на 02.09.2020, 11:30 та повторно зобов'язав позивача надати суду письмові пояснення та докази отримання ним рахунку-фактури № 1 від 27.11.2019 саме від відповідача, а також письмові пояснення щодо сплати позивачем за платіжним дорученням № 16 від 28.11.2019 грошових коштів в сумі 3300,00 грн саме на рахунок відповідача на підставі доданого до позовної заяви рахунку-фактури № 1 від 27.11.2019, обґрунтувавши чому саме в сумі 3300,00 грн і за який товар визначений у цьому рахунку-фактури.
27.08.2020 до суду від представника позивача надійшли додаткові пояснення (вх. № 7521/20 від 27.08.2020), де останній зазначає, що рахунок № 1 від 27.11.2019 отриманий позивачем за допомогою електронного месенджера Viber від представника відповідача за телефоном +380 (66) 641 88 43. Щодо сплати позивачем грошових коштів в сумі 3 300,00 грн за рахунком № 1 від 27.11.2019 на загальну суму 29 250,00 грн, представник позивача зазначає, що оскільки товар територіально знаходився в іншій області, для оцінки його якостей та товарного вигляду з відповідачем попередньо було досягнуто домовленості про часткову поставку товару, у зв'язку з чим позивачем сплачено саме цю суму. На підставі наведеного, представник позивача підтримує заявлені позовні вимоги та просить суд їх задовольнити в повному обсязі.
Зазначені додаткові пояснення представника позивача прийнято судом до розгляду та долучено до матеріалів цієї справи.
Копію ухвали від 28.07.2020 у справі № 920/247/20 судом надіслано відповідачу за адресою, яка зазначена позивачем у позовній заяві, а саме: вул. Леніна, буд. 86, с. Іванівка, Великописарівський район, Сумська область, 42839, та отримано останнім 03.08.2020, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, повернуте на адресу суду відділенням поштового зв'язку.
Таким чином, відповідач вважається таким, що належним чином повідомлений про розгляд справи Господарським судом Сумської області.
Станом на 02.09.2020 від відповідача на адресу суду не надходило заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, відзиву на позов та письмових заперечень по суті позовних вимог.
Відповідно до статті 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими Господарським процесуальним кодексом України для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
За приписами статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Відповідно до частини четвертої статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги продовження процесуальних строків на час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами у відповідності до вимог частини другої статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлені наступні обставини.
Позивач у позовній заяві зазначає, що у листопаді 2019 між ним та відповідачем досягнуто усної домовленості про придбання товару, а саме: 45 одиниць ялинок на загальну суму 29 250,00 грн.
На реалізацію первісних домовленостей 27.11.2019 позивачем отримано від відповідача рахунок-фактуру № 1 на загальну суму 29 250,00 грн (а.с. 25).
29.11.2019 позивачем здійснено попередню оплату на користь відповідача в сумі 3 300,00 грн, що підтверджується копією платіжного доручення № 16 від 28.11.2019 (а.с. 12).
Проте, відповідачем не виконано свого зобов'язання щодо поставки позивачеві попередньо оплаченого ним товару.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначає, що його неодноразові звернення до відповідача з проханням передати попередньо оплачений товар або повернути сплачені позивачем кошти в сумі 3 300,00 грн, відповідачем не здійснено поставку товару та не повернуто сплачені позивачем кошти, у зв'язку з чим на його адресу позивачем направлено 31.01.2020 вимогу про повернення грошових коштів (а.с. 14).
Проте відповідач протягом семи днів з моменту отримання вищезазначеної вимоги, попередньо оплачений товар позивачеві не передав та по закінченню цього строку гроші не повернув.
Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Статтею 174 ГК України визначено, що підставою виникнення господарських зобов'язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.
Статтею 193 ГК України встановлено обов'язок суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до вимог частини першої статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
За приписами частини першої статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Пунктом 1 частини першої статті 530 ЦК України визначено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).
За правилами частини шостої статті 265 ГК України, до відносин поставки, не врегульованих Господарським кодексом України, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Згідно частин другої, третьої статті 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати; на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 ЦК України від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати.
Відповідно до частини першої статті 665 ЦК України, у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу.
Письмову вимогу повернути отриману відповідачем попередню оплату у сумі 3 300,00 грн позивачем направлено відповідачеві 31.01.2020, проте відповіді на вимогу позивача відповідачем не направлено, поставку попередньо оплаченого товару не здійснено та грошові кошти в сумі 3 300,00 грн не повернуто.
Враховуючи наведені обставини, зокрема те, що факт сплати позивачем в якості попередньої оплати частини вартості товару в сумі 3 300,00 грн, що підлягає постачанню згідно рахунку-фактури № 1 від 27.11.2019 в сумі 3 300,00 грн, підтверджується копією платіжного доручення № 16 від 28.11.2019 та не спростовується відповідачем (відповідач заперечень щодо позовних вимог (відзиву на позов) не подав), позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача попередньої оплати за товар в сумі 3 300,00 грн визнаються судом правомірними, обґрунтованими, і такими, що підлягають задоволенню на підставі статей 525, 526, 629, 693, 712 Цивільного кодексу України.
Щодо стягнення з відповідача на користь позивача пені в сумі 57,68 грн, нарахованої за період з 12.02.2020 по 11.03.2020 суд зазначає наступне.
Згідно статей 230, 231 ГК України штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
Стаття 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
Згідно статті 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
За приписами частин першої, третьої статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Встановлене у статті 547 Цивільного кодексу України, правило має загальний та універсальний характер стосовно форми і правочинів із забезпечення виконання зобов'язання. На зазначені правочини поширюються вимоги статті 207 ЦК, що встановлюють обов'язкову письмову форму.
У відповідності до частини першої статті 548 цього ж кодексу, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встанов лено договором або законом.
З аналізу наведеної норми вбачається, що договором мають встановлюватися способи, які взмозі стимулювати виконання своїх зо бов'язань належними сторонами. Воно може встановлюватися відповідно правочином у письмовій формі, випливати з чинного законодавства або ж із звичаїв ділового обороту.
Оскільки між сторонами у справі не укладено відповідного правочину щодо забезпечення виконання зобов'язання у вигляді неустойки (пені) у письмовій формі, то у позивача відсутнє право на стягнення з відповідача пені й вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 57,68 грн, нарахованої за період з 12.02.2020 по 11.03.2020, задоволенню не підлягають.
Щодо стягнення з відповідача на користь позивача 3 % річних в сумі 07,87 грн, нарахованих за період з 12.02.2020 по 11.03.2020, та інфляційних втрат в сумі 06,60 грн, нарахованих за лютий 2020 року суд зазначає наступне.
Згідно з статей 526, 530 ЦК України та статті 193 ГК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 цього Кодексу).
Положеннями статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Здійснений позивачем розрахунок відсотків річних та інфляційних втрат суд вважає арифметично вірним.
Судом встановлено, що відповідачем прострочено не виконано свого зобов'язання щодо поставки товару та не повернуто позивачеві сплачені ним кошти за цей товар, а тому суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3 % річних в сумі 07,87 грн та інфляційні втрати в сумі 06,60 грн за вказаний вище період.
Відповідно до частини першої статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.
Згідно частин першої, третьої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, належними, допустимими, достовірними, достатніми та підлягають задоволенню частково з урахуванням вищевикладеного.
Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до вимог статті 129 ГПК України судовий збір в сумі 2065,84 грн покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись статтями 123, 129, 233, 236-238, 248, 252, 256 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з фізичної особи-підприємця Примака Володимира Петровича ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь фізичної особи-підприємця Зубко Наталії Анатоліївні ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) заборгованість за непоставлений товар в сумі 3 300,00 грн, 3 % річних в сумі 07,87 грн, інфляційні втрати в сумі 06,60 грн та витрати по сплаті судового збору в сумі 2065,84 грн.
3. В частині позовних вимог щодо стягнення пені в сумі 57,68 грн - в задоволенні позову відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Згідно зі ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до ст. 256, 257 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.
Повне рішення складено та підписано суддею 07 вересня 2020 року.
Суддя Ю.А. Джепа