ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
28.08.2020Справа № 910/11455/16
За позовом Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний
банк»
До Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця»
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Державне підприємство «Донецька залізниця»
За участю Прокуратури міста Києва
Про стягнення заборгованості
Господарський суд міста Києва у складі
судді Спичака О.М.
за участю секретаря судового засідання
Тарасюк І.М.
Представники учасників судового процесу:
від позивача: Діденко Ю.О., Спєров Д.К., Награбовський О.В.;
від відповідача: Кулініч А.П.;
від третьої особи: не з'явився;
прокурор: Константинова І.В.;
Публічне акціонерне товариство «Перший український міжнародний банк» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Обґрунтовуючи поданий позов позивач посилається на неналежне виконання третьою особою умов кредитних договорів №13.11-555 від 07.11.2013р., №13.11-556 від 07.11.2013р., №13.11-557 від 07.11.2013р. За твердженнями заявника, зобов'язання Державного підприємства «Донецька залізниця» перейшли до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в порядку правонаступництва.
Заперечуючи проти позовних вимог, відповідачем зазначено, що Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» не стало правонаступником Державного підприємства «Донецька залізниця» у зв'язку з нездійсненням державної реєстрації припинення Державного підприємства «Донецька залізниця», відсутністю укладеного між позивачем та третьою особою передавального акту, який би підтверджував перехід прав та зобов'язань саме за спірними правочинами, та положеннями постанови Кабінету Міністрів України №604 від 12.11.2014р. «Деякі питання інвентаризації майна підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, яке розміщено на тимчасово окупованій території та території проведення антитерористичної операції». До того ж, вказаним учасником судового процесу наголошено, що до наявних в матеріалах справи передавальних актів, в яких відображено права та обов'язки щодо майна, що після реорганізації шляхом злиття переходить до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», грошові зобов'язання третьої особи за кредитними договорами №13.11-555 від 07.11.2013р., №13.11-556 від 07.11.2013р., №13.11-557 від 07.11.2013р. не відображено.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.06.2016р. було залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Державне підприємство «Донецька залізниця».
29.06.2016 р. Публічне акціонерне товариство «Перший український міжнародний банк» звернулось до місцевого суду із заявою про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просило суд стягнути з відповідача на користь позивача 18 766 420,62 дол США заборгованості по сплаті тіла кредиту, що за офіційним курсом Національного банку України станом на 16.06.2016 р. становить 467 051 958,01 грн, 3 285 116,99 дол США заборгованості по сплаті процентів за користування кредитними коштами, що за офіційним курсом Національного банку України станом на 16.06.2016 становить 81 758 815,58 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.07.2016р., яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.09.2016р., позовні вимоги позивача задоволені повністю, а саме, стягнуто з Публічного акціонерного товариства «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» на користь Публічного акціонерного товариства «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» грошові кошти: 18 766 420,62 дол. США кредиту, що за офіційним курсом НБУ станом на 16.06.2016р. року становить 467 051 958,01 грн., 3 285 116,99 дол. США процентів, що за офіційним курсом НБУ станом на 16.06.2016 року становить 81 758 815,58 грн та 206 700,00 грн. судового збору.
Постановою Вищого господарського суду України від 23.11.2016р. частково задоволено касаційну Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» рішення Господарського суду міста Києва від 25.07.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.09.2016р. скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Скасовуючи рішення попередніх судових інстанцій Вищим господарським судом України вказано на передчасність висновків стосовно того, що Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» є правонаступником Державного підприємства «Донецька залізниця». У постанові суду касаційної інстанції вказано, що встановивши, що згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» зареєстроване 21 жовтня 2015 року, є правонаступником, зокрема, Державного підприємства «Донецька залізниця», з дати реєстрації, запис про що не скасовано та не оскаржено, місцевий та апеляційний господарські суди не надали належної правової оцінки тій встановленій обставині, що згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Державне підприємство «Донецька залізниця» з 25 листопада 2014 року перебуває у стані припинення за рішенням власників.
Згідно автоматизованого розподілу справи між суддями від 15.12.2016р. справу №910/11455/16 передано на розгляд судді Спичаку О.М.
Ухвалою суду від 26.12.2016р. справу № 910/11455/16 прийнято до свого провадження суддею Спичаком О.М. та призначено її до розгляду.
Ухвалами від 27.09.2017р. судом було призначено по справі №910/11455/16 судову експертизу, проведення якої доручено Одеському науково-дослідному інституту судових експертиз, провадження по справі зупинено.
Супровідним листом судом було направлено на адресу експертної установи матеріали справи №910/11455/16 для проведення експертного дослідження та вирішення питань, що поставлені в ухвалі суду.
09.04.2020р. до суду надійшов висновок Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз.
Ухвалою від 13.04.2020р. поновлено провадження у справі; постановлено розгляд справи здійснювати у порядку загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 13.05.2020р.
13.05.2020р. судом було відкладено підготовче засіданні на 10.06.2020р.
10.06.2020р. судом було відкладено підготовче засідання на 30.06.2020р.
30.06.2020р. підготовче засідання було відкладено на 15.07.2020р.
15.07.2020р. представником позивача було подано заяву про залишення без розгляду позову Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний банк» до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в частині стягнення процентів за період з 04.06.2016р. по 14.06.2016р. у розмірі 63076,02 дол. США.
Ухвалою від 15.07.2020р. залишено позов Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний банк» до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в частині стягнення процентів за період з 04.06.2016 по 14.06.2016 у розмірі 63076,02 дол. США, без розгляду на підставі п.5 ч.1 ст.226 Господарського процесуального кодексу України.
15.07.2020р. судом було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 26.08.2020р.
Судом було розглянуто та залишено без задоволення клопотання відповідача про винесення окремої ухвали щодо експерта Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз.
При цьому, судом враховано, що за приписами ч.1 ст.246 Господарського процесуального кодексу України суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу. Тобто, з системного аналізу наведеної вище правової норми полягає, що постановлення окремої ухвали є правом, а не обов'язком суду.
26.08.2020р. розгляд справи по суті відкладено на 28.08.2020р.
Представником позивача у судовому засіданні 28.08.2020р. було надано усні пояснення по суті справи, згідно змісту яких позовні вимоги підтримано в повному обсязі.
Представником відповідача було надано усні пояснення по справі, згідно яких проти задоволення позову надано заперечення.
Прокурором було надано усні пояснення по справі.
Третя особа у судове засідання 28.08.2020р. не з'явилась.
З приводу неявки вказаного учасника судового процесу суд зазначає наступне.
Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті (ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України).
Зі змісту п.1 ч.3 ст.202 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу за відсутності учасника справи, якого було належним чином повідомлено про судове засідання, та яким не було повідомлено про причини неявки.
Згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.
У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст.69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.
Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов'язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).
Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.11 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).
Отже, за висновками суду, неявка третьої особи не перешкоджає розгляду спору у судовому засіданні 28.08.2020р.
В судовому засіданні 28.08.2020р. на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення позивача, відповідача та прокурора, Господарський суд міста Києва,
07.11.2013р. між Публічним акціонерним товариством «Перший український міжнародний банк» (банк) та Державним підприємством «Донецька залізниця» (позичальник) було укладено кредитні договори № 13.11-555, № 13.11-556 та № 13.11-557, відповідно до п. 1.1 яких банк зобов'язується надати позичальнику кредит у розмірі 6 255 473,54 дол. США, а позичальник зобов'язується прийняти кредит, використати його за цільовим призначенням, сплатити плату за кредит та повернути позивачу кредит в повному обсязі в порядку та строки, обумовлені кредитними договорами. Кредит надається позичальнику у вигляді поновлювальної кредитної лінії з щоденним лімітом кредитування.
За умовами п. 7.1 кредитних договорів № 13.11-555 від 07.11.2013р., № 13.11-556 від 07.11.2013р., № 13.11-557 від 07.11.2013р. за користування кредитом позичальник зобов'язаний сплатити банку відповідну плату.
У п. 7.2.1 кредитних договорів №13.11-555 від 07.11.2013р., № 3.11-556 від 07.11.2013р., №13.11-557 від 07.11.2013р. вказано, що проценти за користування кредитом нараховуються банком за ставкою у розмірі 11% річних (із розрахунку 360 днів на рік).
Пунктами 7.2.2 кредитних договорів № 13.11-555 від 07.11.2013р., № 13.11-556 від 07.11.2013р., № 13.11-557 від 07.11.2013р. передбачено, що період нарахування процентів складає календарне число днів. Датою закінчення періоду нарахування процентів є перший банківський день після 10 числа (без його урахування) або день, що передує даті повернення кредиту, а початком - дата надання кредиту та/або перший банківський день після 10 числа (з його урахуванням).
Нараховані проценти повинні сплачуватися позичальником щомісячно не пізніше 1 банківського дня, наступного за 10 числом кожного місяця (п. 7.2.4 кредитних договорів №13.11-555 від 07.11.2013р., № 13.11-556 від 07.11.2013р., № 13.11-557 від 07.11.2013р.).
Згідно п. 1.1 додаткових угод № 5 від 29.04.2015 р. до кредитних договорів № 13.11-555 від 07.11.2013р., № 13.11-556 від 07.11.2013р., № 13.11-557 від 07.11.2013р. проценти за період з 13.10.2014 р. по 10.08.2015 р. повинні бути сплачені позичальником не пізніше 01.09.2015 р.
Позичальник зобов'язаний повернути кредит в повному обсязі не пізніше 04.11.2016 р. (п. 16.1 кредитних договорів № 13.11-555 від 07.11.2013р., № 13.11-556 від 07.11.2013р., № 13.11-557 від 07.11.2013р.).
З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договори № 13.11-555 від 07.11.2013р., № 13.11-556 від 07.11.2013р., № 13.11-557 від 07.11.2013р. як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та третьої особи взаємних цивільних прав та обов'язків.
За своїм змістом та правовою природою укладені між позивачем та третьою особою. договори є кредитними договорами, які підпадають під правове регулювання норм статей 1054-10571 Цивільного кодексу України, а в частині, що не суперечить вказаним нормам та умовам договору, регулюється ст.1046-1053 Цивільного кодексу України.
На виконання умов кредитних договорів № 13.11-555 від 07.11.2013 р., № 13.11-556 від 07.11.2013 р. та № 13.11-557 від 07.11.2013 р. позивач надав Державному підприємству «Донецька залізниця» кредитні кошти в загальному розмірі 18 766 420,62 дол США, що підтверджується копіями меморіальних валютних ордерів № TR.6476173.1038.5420 від 29.11.2013 р., № TR.6476207.843.5420 від 29.11.2013 р. та № TR.6476093.840.5420 від 29.11.2013 р. про перерахування кредитних коштів на користь третьої особи та банківськими виписками про рух коштів на рахунках Державного підприємства «Донецька залізниця» за період з 07.11.2013 р. по 14.06.2016 р.
Проте, за поясненнями позивача, Державним підприємством «Донецька залізниця» заборгованість за укладеними кредитними договорами вчасно не оплачено, у зв'язку з чим позивач звернувся з вимогою про дострокове повернення кредиту з Акціонерного товариства «Українська залізниця», як правонаступника за правами та обов'язками Державного підприємства «Донецька залізниця».
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідачем вказано на відсутність підстав вважати Акціонерне товариство «Українська залізниця» правонаступником Держаного підприємства «Донецька залізниця» за зобов'язаннями, що виникли з кредитних договорів № 13.11-555 від 07.11.2013р., № 13.11-556 від 07.11.2013р., № 13.11-557 від 07.11.2013р.
Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).
Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Способи захисту мають універсальний характер, вони можуть застосовуватись до всіх чи більшості відповідних суб'єктивних прав. Разом з тим зазначений перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним. Відповідно до ст.16 Цивільного кодексу України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
Виходячи зі змісту ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
Частиною 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.
За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитними договорами позивачем повинно бути доведено обставини виникнення між сторонами зобов'язальних відносин з кредитування, надання кредиту позичальником, виникнення саме у відповідача обов'язку з повернення суми кредиту та сплати процентів за користування кредитним коштами, строк виконання якого настав.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.
За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.
Згідно зі ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін.
В силу норм ч.2 ст.1069 Цивільного кодексу України, права та обов'язки сторін пов'язані з кредитуванням рахунка, визначаються положеннями про позику та кредит (параграфи 1 і 2 глави 71 цього кодексу), якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 2 ст.345 Господарського кодексу України встановлено, що у кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.
За приписами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
Статтею 1056-1 Цивільного кодексу України передбачено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування.
Отже, виходячи з умов договорів № 13.11-555 від 07.11.2013р., № 13.11-556 від 07.11.2013р., № 13.11-557 від 07.11.2013р. та вимог чинного законодавства, суд дійшов висновку, що строк повернення кредитних коштів в сумі 18 766 420,62 дол.США та сплати процентів за користування кредитом в сумі 3 222 040,97 дол.США, які нараховані банком до 03.06.2016р., настав.
Обставини наявності заборгованості за вказаними вище договорами у заявленому до стягнення розмірі підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем та третьою особою більш вірогідними доказами не спростовані.
Судом вище вказувалось, що скасовуючи судові рішення попередніх інстанцій Вищим господарським судом України у постанові від 23.11.2016р. вказано на передчасність висновків стосовно того, що Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» є правонаступником Державного підприємства «Донецька залізниця». У постанові суду касаційної інстанції вказано, що встановивши, що згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» зареєстроване 21 жовтня 2015 року, є правонаступником, зокрема, Державного підприємства «Донецька залізниця», з дати реєстрації, запис про що не скасовано та не оскаржено, місцевий та апеляційний господарські суди не надали належної правової оцінки тій встановленій обставині, що згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ДП «Донецька залізниця» з 25 листопада 2014 року перебуває у стані припинення за рішенням власників.
Наразі, судом враховано, що згідно ч.1 ст.316 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
З метою виконання вказівок суду касаційної інстанції ухвалами від 27.09.2017р. судом було призначено по справі №910/11455/16 судову експертизу, проведення якої доручено Одеському науково-дослідному інституту судових експертиз, провадження по справі зупинено.
На вирішення судового експерта поставлено наступні питання: чи підтверджується даними бухгалтерського та податкового обліку Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» та Державного підприємства «Донецька залізниця» передання у порядку правонаступництва Державним підприємством «Донецька залізниця» на користь Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» грошових зобов'язань (заборгованості) за кредитним договором №13.11-555 від 07.11.2013р., укладеним між Публічним акціонерним товариством «Перший український міжнародний банк» та Державним підприємством «Донецька залізниця», (з урахуванням внесених відповідними додатковими угодами змін)? Якщо так, то визначити в якому розмірі? Якщо ні, визначити яким чином станом на теперішній час у бухгалтерському та податковому обліку Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» та Державного підприємства «Донецька залізниця» відображено заборгованість за вказаним правочином? Чи підтверджується даними бухгалтерського та податкового обліку Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» та Державного підприємства «Донецька залізниця» передання у порядку правонаступництва Державним підприємством «Донецька залізниця» на користь Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» грошових зобов'язань (заборгованості) за кредитним договором №13.11-556 від 07.11.2013р., укладеним між Публічним акціонерним товариством «Перший український міжнародний банк» та Державним підприємством «Донецька залізниця», (з урахуванням внесених відповідними додатковими угодами змін)? Якщо так, то визначити в якому розмірі? Якщо ні, визначити яким чином станом на теперішній час у бухгалтерському та податковому обліку Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» та Державного підприємства «Донецька залізниця» відображено заборгованість за вказаним правочином? Чи підтверджується даними бухгалтерського та податкового обліку Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» та Державного підприємства «Донецька залізниця» передання у порядку правонаступництва Державним підприємством «Донецька залізниця» на користь Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» грошових зобов'язань (заборгованості) за кредитним договором №13.11-557 від 07.11.2013р., укладеним між Публічним акціонерним товариством «Перший український міжнародний банк» та Державним підприємством «Донецька залізниця», (з урахуванням внесених відповідними додатковими угодами змін)? Якщо так, то визначити в якому розмірі? Якщо ні, визначити яким чином станом на теперішній час у бухгалтерському та податковому обліку Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» та Державного підприємства «Донецька залізниця» відображено заборгованість за вказаним правочином?
За наслідками проведення судової експертизи експертами Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз було складено висновок №18-1919/1920 від 28.12.2019р.
У висновку №18-1919/1920 від 28.12.2019р. встановлено, що зобов'язання Державного підприємства «Донецька залізниця» за кредитними договорами № 3.11-555 від 07.11.2013р., №13.11-556 від 07.11.2013р., №13.11-557 від 07.11.2013р. відображені на балансі Акціонерного товариства «Укрзалізниця».
Проте, суд звертає увагу на те, що за приписами ч.ч.1, 2 ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Виключна правова проблема правонаступництва Акціонерного товариства «Укрзалізниця» за зобов'язаннями Державного підприємства «Донецька залізниця» була вирішена у постанові від 16.06.2020р. Великої Палати Верховного Суду по справі №910/5953/17. Зокрема, визначено наступне.
Відповідно до частин першої та п'ятої статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Згідно з частиною третьою статті 3 Закону України «Про акціонерні товариства» акціонерне товариство може бути створене шляхом заснування або злиття, поділу, виділу чи перетворення підприємницького (підприємницьких) товариства, державного (державних), комунального (комунальних) та інших підприємств у акціонерне товариство. Товариство вважається створеним і набуває прав юридичної особи з дати його державної реєстрації в установленому законодавством порядку.
Відповідно до ч.15 ст.37 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» (в редакції, яка діяла на дату реєстрації Акціонерного товариства «Укрзалізниця») злиття вважається завершеним з моменту державної реєстрації новоутвореної юридичної особи та державної реєстрації припинення юридичних осіб, що припиняються у результаті злиття.
Законом України «Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» визначено правові, економічні та організаційні особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування, 100 відсотків акцій якого належать державі, управління і розпорядження його майном та цей Закон спрямований на забезпечення економічної безпеки і захисту інтересів держави.
Відповідно до частин третьої, шостої, сьомої та дев'ятої статті 2 цього Закону: товариство утворюється як публічне акціонерне товариство, 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності, на базі Державної адміністрації залізничного транспорту України, а також підприємств, установ та організацій залізничного транспорту загального користування, які реорганізовуються шляхом злиття; товариство є правонаступником усіх прав і обов'язків Державної адміністрації залізничного транспорту України та підприємств залізничного транспорту; оприлюднення затвердженого КМУ переліку підприємств залізничного транспорту, на базі яких утворюється товариство, є офіційним повідомленням для кредиторів про припинення таких суб'єктів господарювання; одночасно з прийняттям рішення про утворення товариства КМУ формує комісію з утворення товариства, до складу якої входять представники КМУ, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту, Державної адміністрації залізничного транспорту України, Фонду державного майна України, центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики, профспілок, що діють у галузі; комісія у чотиримісячний строк з дня затвердження її складу подає центральному органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту, для затвердження у місячний строк зведений передавальний акт, зведений акт оцінки майна залізничного транспорту загального користування, а також проект статуту товариства для подання КМУ; зведені передавальний акт та акт оцінки складаються на основі узагальнених даних передавальних актів та актів оцінки, складених стосовно цілісного майнового комплексу кожного підприємства залізничного транспорту; розмір статутного капіталу товариства визначається під час його утворення згідно зі зведеним актом оцінки майна залізничного транспорту загального користування.
Пунктом 2 розділу ІІІ «Перехідні та прикінцеві положення» цього Закону встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, діють у частині, що не суперечить цьому Закону.
Державну реєстрацію Акціонерного товариства «Укрзалізниця» здійснено 21 жовтня 2015 року. Згідно зі статутом, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 735, АТ «Укрзалізниця» є правонаступником усіх прав і обов'язків Державної адміністрації залізничного транспорту України та підприємств залізничного транспорту, серед яких ДП «Донецька залізниця». Товариство набуває статусу юридичної особи з дня його державної реєстрації в установленому законом порядку.
При реорганізації юридичної особи відбувається універсальне правонаступництво. При універсальному правонаступництві все майно особи як сукупність прав та обов'язків, які їй належать, переходить до правонаступника чи правонаступників, при цьому в цій сукупності переходять усі окремі права та обов'язки, які належали на момент правонаступництва правопопереднику незалежно від їх виявлення на той момент.
Ухвалюючи рішення про реорганізацію, уповноважений орган юридичної особи спрямовує свою волю на передачу не окремого майна, прав або обов'язків, а усієї їх сукупності.
У процедурі реорганізації підприємств залізничного транспорту у формі злиття все майно, права та обов'язки державних підприємств, які припиняються, переходять до правонаступника - Акціонерного товариства «Укрзалізниця». Держава не має права вилучити якусь частину майна, зокрема ту, що знаходиться на неконтрольованій території, і не передати її (частину) правонаступнику.
При реорганізації в формі злиття немає значення, чи вказано в передавальному акті про правонаступництво щодо певного майна, прав чи обов'язків. Адже правонаступник лише один, що унеможливлює виникнення будь-яких спорів щодо переходу майна, прав чи обов'язків.
Частини друга та третя статті 107 Цивільного кодексу України до внесення до них змін згідно із Законом України від 26 листопада 2015 року «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» та деяких інших законодавчих актів України щодо децентралізації повноважень з державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», який набрав чинності 13 грудня 2015 року, мали таку редакцію: «Після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами та задоволення чи відхилення цих вимог комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу), які мають містити положення про правонаступництво щодо всіх зобов'язань юридичної особи, що припиняється, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов'язання, які оспорюються сторонами. Передавальний акт та розподільчий баланс затверджуються учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про її припинення, крім випадків, встановлених законом». Тобто і для передавального акта, і для розподільчого балансу встановлювалися однакові вимоги.
Натомість у редакції, чинній з 13 грудня 2015 року, цими нормами встановлено, що після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами та задоволення чи відхилення цих вимог комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу), який має містити положення про правонаступництво щодо майна, прав та обов'язків юридичної особи, що припиняється шляхом поділу, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов'язання, які оспорюються сторонами.
Отже, лише при припиненні суб'єкта господарювання шляхом поділу в розподільчому балансі визначається правонаступництво. Внаслідок же злиття, приєднання або перетворення правонаступником є лише одна особа і будь-який розподіл прав та обов'язків при таких видах реорганізації неможливий.
Відсутність у передавальному акті Державного підприємства «Донецька залізниця» від 05 серпня 2015 року певного майна чи зобов'язань не свідчить про те, що відповідач не став правонаступником за ними, оскільки Акціонерне товариство «Укрзалізниця» як єдиним правонаступником прийнято усе майно та усі зобов'язання підприємств, які припиняються шляхом злиття.
Законом України «Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», постановами Кабінету міністрів України № 200 та №604, а також статутом передбачено, що товариство володіє майном на двох режимах: на праві власності (майно передане до статутного капіталу); на праві повного господарського відання ( майно, що знаходиться на тимчасово окупованих територіях та в зоні АТО, тобто майно, яке вибуло із фактичного володіння держави; майно, що залишається у державній власності і щодо якого встановлені певні обмеження щодо розпорядження для АТ «Укрзалізниця»).
Передача майна не у власність Акціонерного товариства «Укрзалізниця», а у повне господарське відання, не означає, що це майно залишилося в повному господарському віданні державних підприємств залізничної галузі, які припиняються, або те, що реорганізація не відбулась чи призупинена.
Так, стаття 10 Закону України «Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» має назву» Обмеження щодо розпорядження майном Товариства» і визначає, що магістральні залізничні лінії загального користування та розміщені на них технологічні споруди, передавальні пристрої, що безпосередньо використовуються для забезпечення процесу перевезень, а саме: залізничні станції та колії загального користування, тягові підстанції, контактна мережа та інші пристрої технологічного електропостачання, системи сигналізації, централізації, блокування та управління рухом поїздів, об'єкти і майно, призначені безпосередньо для виконання аварійно-відновлювальних робіт, є державною власністю та закріплюються за Товариством на праві господарського відання. Товариство не може відчужувати, передавати в користування, оренду, лізинг, концесію, управління, заставу, безоплатне користування, вносити до статутного (складеного) капіталу суб'єктів господарювання майно, зазначене в частині першій цієї статті, та вчиняти щодо нього інші правочини, наслідком яких може бути відчуження такого майна.
За змістом пунктів 4, 5 Постанови Кабінету Міністрів України «Про утворення Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» №200 від 25.06.2014р. комісія з утворення Акціонерного товариства «Укрзалізниця» мала у чотиримісячний строк з дати затвердження її персонального складу подати Міністерству інфраструктури: зведений акт оцінки майна, що вноситься до статутного капіталу товариства; зведені передавальні акти майна, земельних ділянок; проект статуту товариства. Міністерство інфраструктури мало, серед іншого забезпечити проведення інвентаризації, затвердити переліки та зведені акти інвентаризації майна (зокрема Державної адміністрації залізничного транспорту та підприємств, зазначених у додатку 1); затвердити зведений акт оцінки, зведені перелік і передавальний акт майна; подати в установленому порядку КМУ на затвердження проект статуту товариства; вжити до 31 грудня 2015 року заходів для припинення Державної адміністрації залізничного транспорту та підприємств, зазначених у додатку.
Пунктами 1, 2 Постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання інвентаризації майна підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, яке розміщене на тимчасово окупованій території та території проведення антитерористичної операції» № 604 від 12.11.2014р. установлено, що майно (активи, власний капітал та зобов'язання) підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, їх структурних підрозділів, яке розміщене на тимчасово окупованій території та території проведення антитерористичної операції, не включається до переліків і зведених актів інвентаризації майна, а відображається в балансі (крім зобов'язань підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, їх структурних підрозділів, які розташовані на тимчасово окупованій території) і закріплюється в частині активів за АТ «Укрзалізниця» на праві господарського відання до проведення його інвентаризації та оцінки відповідно до пункту 2 цієї постанови. Під час проведення інвентаризації та оцінки майна мають бути сформовані окремі акти обліку активів, власного капіталу і зобов'язань державних підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, їх структурних підрозділів, які розташовані на тимчасово окупованій території та території проведення антитерористичної операції, за даними фінансової звітності за видами активів, власного капіталу та зобов'язань у розрізі статей балансу на останню дату, на яку надавалася фінансова звітність; сформовані окремі акти обліку активів, які розміщені на тимчасово окупованій території і обліковуються на балансах підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, їх структурних підрозділів, які розташовані на іншій території України; після завершення тимчасової окупації та завершення проведення антитерористичної операції має бути проведена інвентаризація та оцінка майна і за результатами подані пропозиції щодо зміни статутного капіталу АТ «Укрзалізниця» згідно із законодавством.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16.06.2020р. по справі №910/5953/17 викладено висновок, що вказані вище положення постанов Кабінету Міністрів України №200 від 25.06.2014р. «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» та № 604 від 12.11.2014р. «Деякі питання інвентаризації майна підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, яке розміщене на тимчасово окупованій території та території проведення антитерористичної операції» взагалі не регулюють питання правонаступництва, не призупиняють реорганізацію і не визначають те, що певне майно чи зобов'язання не переходить до Акціонерного товариства «Укрзалізниця», оскільки вони лише описують порядок обліку такого майна - за якою вартістю воно обліковується, відображається в балансі чи обліковується на позабалансових рахунках.
Законом України «Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» передбачено, що оприлюднення затвердженого Кабінетом Міністрів України переліку підприємств залізничного транспорту, на базі яких утворюється Товариство, є офіційним повідомленням для кредиторів про припинення таких суб'єктів господарювання (частина сьома статті 2 цього Закону).
Також відповідно до частини восьмої статті 2 Закону про особливості утворення Укрзалізниці під час утворення товариства, формування його статутного капіталу та припинення Державної адміністрації залізничного транспорту України і підприємств залізничного транспорту, у тому числі під час відступлення права вимоги, переведення боргу, проведення реорганізації, не застосовуються положення законодавства щодо: необхідності одержання згоди кредиторів стосовно заміни боржника у зобов'язанні (переведення боргу), якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; права кредиторів вимагати у зв'язку з проведенням реорганізації забезпечення виконання зобов'язань, їх дострокового припинення або виконання та відшкодування збитків; неможливості завершення реорганізації до задоволення вимог, заявлених кредиторами.
Таким чином, законодавець встановив для кредиторів юридичних осіб, які припиняються шляхом злиття, інші гарантії захисту законних інтересів їх прав, аніж встановлені статтями 105 і 107 Цивільного кодексу України. Такий підхід зумовлений унікальним статусом Акціонерного товариства «Укрзалізниця» для економіки України як монополіста на ринку перевезень залізничним транспортом, будь-які процеси реорганізації якого не повинні перешкоджати роботі такого підприємства, зокрема перевезенням вантажів та пасажирів. Права кредиторів можуть вважатися належним чином захищеними закріпленням в частині шостій статті 2 Закону про особливості утворення Укрзалізниці положень про правонаступництво Акціонерного товариства «Укрзалізниця» щодо усіх прав і обов'язків Державної адміністрації залізничного транспорту України та підприємств залізничного транспорту.
Слід також зазначити, що Законом України «Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», постановою Кабінету Міністрів України №200 від 25.06.2014р. «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» передбачено наступні етапи проведення реорганізації: 1) інвентаризація майна юридичних осіб, які підлягають злиттю, та складення передавального акта, 2) затвердження статуту нової юридичної особи (АТ «Укрзалізниця»), 3) державна реєстрація АТ «Укрзалізниця»; 4) припинення державних підприємств залізничного транспорту.
Передавальний акт складено 05 серпня 2015 року, державну реєстрацію Акціонерного товариства «Укрзалізниця» здійснено 21 жовтня 2015 року, однак припинення Державного підприємства «Донецька залізниця» не зареєстровано
Враховуючи, що відповідно до частини шостої статті 2 Закону про особливості утворення Укрзалізниці товариство є правонаступником усіх прав і обов'язків Державної адміністрації залізничного транспорту України та підприємств залізничного транспорту, правонаступництво не пов'язується з державною реєстрацією припинення підприємства залізничного транспорту, а кредиторам не надавалося право вимагати дострокового виконання вимог у порядку, передбаченому статтею 107 Цивільного кодексу України, тобто всі їхні вимоги перейшли в повному обсязі до Акціонерного товариства «Укрзалізниця», датою виникнення універсального правонаступництва Акціонерного товариства «Укрзалізниця» щодо підприємств залізничної галузі, які припиняються шляхом злиття, слід вважати дату його державної реєстрації - 21 жовтня 2015 року, з якої воно є правонаступником Державного підприємства «Донецька залізниця».
Такий висновок підтверджується і змістом статті 3 Закону про особливості утворення Укрзалізниці, яким установлено обмеження в діяльності Державної адміністрації залізничного транспорту України, підприємств залізничного транспорту, що реорганізовуються. Закон передбачає, що з дня прийняття рішення Кабінетом Міністрів України про утворення Акціонерного товариства «Укрзалізниця» і до його державної реєстрації Державна адміністрація залізничного транспорту України, підприємства залізничного транспорту, господарські товариства, 100 відсотків акцій (часток, паїв) яких належать державі та вносяться до статутного капіталу Товариства, не мають права без згоди центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту: вчиняти правочини, які можуть призвести до відчуження майна, вартість якого становить більше 5 відсотків балансової вартості активів Державної адміністрації залізничного транспорту України та підприємств залізничного транспорту на день затвердження останнього балансового звіту; скорочувати чисельність працівників; здійснювати випуск цінних паперів, надавати позики; передавати нерухоме майно в оренду; передавати майно в заставу або безоплатне користування; придбавати акції (частки, паї) у статутному (складеному) капіталі господарських товариств. Ураховуючи, що такі обмеження встановлені саме до дати державної реєстрації Акціонерного товариства «Укрзалізниця», можна дійти висновку, що з дати державної реєстрації саме Акціонерного товариства «Укрзалізниця» має право на здійснення господарської діяльності та укладення відповідних правочинів, а не державні підприємства, які припиняються.
Стаття 5 Закону України «Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» передбачає, що Акціонерне товариство «Укрзалізниця» провадить діяльність, у тому числі пов'язану з державною таємницею, до отримання необхідних ліцензій та інших документів дозвільного характеру на основі відповідних документів, отриманих підприємствами залізничного транспорту, у межах строку їх дії. Отже, уже з дня державної реєстрації Акціонерного товариства «Укрзалізниця» мало право здійснювати будь-які види господарської діяльності, які потребували ліцензій чи дозволів, на підставі ліцензій та інших дозвільних документів, отриманих підприємствами залізничної галузі, які знаходилися в процедурі припинення, включаючи Державним підприємством «Донецька залізниця».
Державна реєстрація рішення про припинення Державного підприємства «Донецька залізниця» була здійснена 25 листопада 2014 року. Таким чином, на момент звернення до суду Державне підприємство «Донецька залізниця» знаходилася в процедурі припинення біля двох років.
У постанові Великої Палати Верховного Суду наголошено, що пунктами 51, 52 розділу ІІІ «Перехідні та прикінцеві положення» Закону про особливості утворення Укрзалізниці зі змінами, внесеними згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо підприємств залізничного транспорту, майно яких розташоване на території проведення антитерористичної операції» та Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо підприємств залізничного транспорту, майно яких розміщене в районі відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, проведення антитерористичної операції», встановлено, що до проведення відповідно до законодавства інвентаризації і оцінки майна підприємств залізничного транспорту, що розміщене на території проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та затвердження передавального акта щодо цього майна Товариству як правонаступнику прав і обов'язків зазначених підприємств встановити мораторій на звернення стягнення на активи Товариства за зобов'язаннями таких підприємств. Мораторій на звернення стягнення на активи Товариства, встановлений згідно з пунктом 5-1 цього розділу, втрачає чинність після проведення відповідно до законодавства інвентаризації і оцінки майна підприємств залізничного транспорту, що розміщене на території проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та затвердження передавального акта щодо цього майна Товариству, але не пізніше ніж через шість місяців з дня припинення здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях та відновлення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей.
Ці норми також свідчать про перехід майна (прав та обов'язків) підприємств залізничного транспорту, розміщених на території проведення антитерористичної операції, до Акціонерного товариства «Укрзалізниця. Якщо вважати, що обов'язки таких підприємств не перейшли до Акціонерного товариства «Укрзалізниця», то введення мораторію позбавлене юридичного змісту.
З урахуванням наведеного вище, Велика Палата Верховного Суду визначила, що Акціонерне товариство «Укрзалізниця» є правонаступником Державного підприємства «Донецька залізниця» з дати державної реєстрації Акціонерного товариства «Укрзалізниця».
За таких обставин, виходячи з вищевикладеного у сукупності, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладено у постанові від 16.06.2020р. по справі №910/5953/17, суд дійшов висновку щодо обгрунтованості заявлення позивачем вимог про стягнення заборгованості з повернення тіла кредиту та сплати процентів за кредитними договорами № 13.11-555 від 07.11.2013р., № 13.11-556 від 07.11.2013р., № 13.11-557 від 07.11.2013р. саме до відповідача як правонаступника Державного підприємства «Донецька залізниця».
Таким чином, виходячи з вищевикладеного у сукупності суд дійшов висновку, що позов Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний банк» до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по тілу кредиту в сумі 18 766 420,62 дол.США та процентів за користування кредитом в сумі 3 222 040,97 дол.США є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.
При цьому, з приводу визнання еквівалента іноземної валюти у національній валюті у судовому рішенні, суд вважає за доцільне звернути увагу на таке.
Статтею 533 Цивільного кодексу України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Заборони на виконання грошового зобов'язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.
Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.
Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України.
У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Тому, як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. При цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 Цивільного кодексу України, а також частини першої статті 1049 Цивільного кодексу України України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України. Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019р. по справі 723/304/16-ц.
Що стосується можливості і порядку визначення в рішенні суду еквівалента суми боргу в національній валюті, то Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц вказала, що зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, вносить двозначність до розуміння суті обов'язку боржника, який може бути виконаний примусово.
Отже, з метою недопущення вказаної двозначності, господарський суд дійшов висновку щодо визначення в резолютивній частині рішення про стягнення заборгованості саме у валюті зобов'язання - доларі США без наведення еквіваленту у національній валюті України.
З приводу заяви представника відповідача про поворот виконання рішення Господарського суду міста Києва від 25.07.2016р., яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.09.2016р., суд зазначає наступне.
Поворот виконання судового рішення в господарському судочинстві врегульований статтею 333 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до частини другої статті 333 Господарського процесуального кодексу України якщо рішення після його виконання скасовано і справу повернуто на новий розгляд, суд, ухвалюючи рішення, вирішує питання про поворот виконання, якщо при новому розгляді справи він: закриває провадження у справі; залишає позов без розгляду; відмовляє в позові повністю; задовольняє позовні вимоги в меншому розмірі.
Отже, зазначена норма містить вичерпний перелік підстав, за наявності яких суд вирішує питання про поворот виконання саме рішення суду ухваленого по суті спору.
Поворот виконання рішення - це процесуальна гарантія захисту майнових прав учасників справи, яка полягає у поверненні сторін виконавчого провадження в попереднє становище через скасування правової підстави для виконання рішення та повернення стягувачем боржнику всього одержаного за скасованим рішенням.
Рішенням Конституційного Суду України від 02.11.2011 № 13-рп/2011 у справі № 1-25/2011 зазначено, що поворот виконання рішення - це процесуальна гарантія захисту майнових прав особи, яка полягає у поверненні сторін виконавчого провадження в попереднє становище через скасування правової підстави для виконання рішення та повернення стягувачем відповідачу (боржнику) всього одержаного за скасованим (зміненим) рішенням. Інститут повороту виконання рішення спрямований на поновлення прав особи, порушених виконанням скасованого (зміненого) рішення, та є способом захисту цих прав, у разі отримання стягувачем за виконаним та у подальшому скасованим (зміненим) судовим рішенням неналежного, безпідставно стягненого майна (або виконаних дій), оскільки правова підстава для набуття майна (виконання дій) відпала.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.07.2016р., яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.09.2016р., позовні вимоги позивача задоволені повністю, а саме, стягнуто з Публічного акціонерного товариства «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» на користь Публічного акціонерного товариства «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» грошові кошти: 18 766 420,62 дол. США кредиту, що за офіційним курсом НБУ станом на 16.06.2016 року становить 467 051 958,01 грн., 3 285 116,99 дол. США процентів, що за офіційним курсом НБУ станом на 16.06.2016 року становить 81 758 815,58 грн та 206 700,00 грн. судового збору.
30.09.2016р. на виконання Господарського суду міста Києва від 25.07.2016 року у справі №910/11455/16, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.09.2016 року, яке набрало законної сили з 20.09.2016 року було видано відповідний наказ.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем було сплачено грошові кошти на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 25.07.2016р., яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.09.2016р., що підтверджується платіжним дорученням №460/24-7 від 07.10.2016р. на суму 628 435 264,82 грн.
Постановою Вищого господарського суду України від 23.11.2016р. частково задоволено касаційну Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» рішення Господарського суду міста Києва від 25.07.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.09.2016р. скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Судом вище вказувалось, що 15.07.2020р. представником позивача було подано заяву про залишення без розгляду позову Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний банк» до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в частині стягнення процентів за період з 04.06.2016 по 14.06.2016 у розмірі 63076,02 дол. США.
Ухвалою від 15.07.2020р. залишено позов Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний банк» до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в частині стягнення процентів за період з 04.06.2016 по 14.06.2016 у розмірі 63076,02 дол. США, без розгляду на підставі п.5 ч.1 ст.226 Господарського процесуального кодексу України.
Отже, керуючись приписами ст.333 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для здійснення повороту рішення Господарського суду міста Києва від 25.07.2016 року у справі №910/11455/16 шляхом стягнення Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний банк» на користь Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» грошових коштів в сумі 63076,02 дол.США.
Одночасно, з огляду на висновки суду щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості по тілу кредиту в сумі 18 766 420,62 дол.США, процентів за користування кредитом в сумі 3 222 040,97 дол.США та судового збору в сумі 206 700 грн., в цій частині відсутні підстави, визначені ч.2 ст.333 Господарського процесуального кодексу України для здійснення повороту виконання.
В контексті наведеного суд зазначає, що інститут повороту виконання рішення направлений саме на забезпечення повернення боржнику стягнутих грошових коштів у разі встановлення судом під час нового розгляду справи обставин відсутності підстав для їх стягнення.
Одночасно, суд звертає увагу сторін, що у даному випадку питання припинення зобов'язань у зв'язку з перерахування грошових коштів повинно бути вирішено сторонами не під час нового розгляду справи, а на стадії виконання судового рішення.
За таких обставин, з огляду на вищевикладене, заява Акціонерного товариства «Українська залізниця» про поворот виконання рішення підлягає частковому задоволенню.
Надаючи оцінку іншим доводам сторін судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того,
вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від
27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019 Верховного Суду по справах №910/13407/17 та №915/370/16.
З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду щодо задоволення позову.
Згідно приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240, 333 Господарського процесуального кодексу України,
1. Задовольнити позовні вимоги повністю.
2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (03680, м.Київ, вул.Тверська, будинок 5, ЄДРПОУ 40075815) на користь Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний банк» (04070, місто Київ, вул.Андріївська, будинок 4, ЄДРПОУ 14282829) заборгованість по тілу кредиту в сумі 18 766 420,62 дол.США, проценті за користування кредитом в сумі 3 222 040,97 дол.США та судовий збір в сумі 206 700 грн.
3. В поворот виконання рішення Господарського суду міста Києва від 25.07.2016 року у справі №910/11455/16 стягнути з Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний банк» (04070, місто Київ, вул.Андріївська, будинок 4, ЄДРПОУ 14282829) на користь Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (03680, м.Київ, вул.Тверська, будинок 5, ЄДРПОУ 40075815) грошові кошти в сумі 63076,02 дол.США.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
5. Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч.1 ст.256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Повний текст складено та підписано 07.09.2020р.
Суддя О.М. Спичак