вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"02" вересня 2020 р. м.Київ Справа№ 910/16307/19
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Яковлєва М.Л.
суддів: Дикунської С.Я.
Шаптали Є.Ю.
за участю секретаря судового засідання: Майданевич Г.А.
за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 02.09.2020 року у справі №910/16307/19 (в матеріалах справи).
Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги
Приватного підприємства "Стітекс"
на рішення Господарського суду міста Києва від 06.04.2020, повний текст якого складено та підписано 08.04.2020
у справі №910/16307/19 (суддя Босий В.П.)
за позовом Приватного підприємства "Стітекс"
до Публічного акціонерного товариства "Банк Богуслав"
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: 1. ОСОБА_1 , 2. ОСОБА_2
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: 3.Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Затварницької Інни Петрівни
про визнання договорів іпотеки припиненими, скасування записів про реєстрацію іпотеки та заборон.
У листопаді 2019 року Приватне підприємство «Стітекс» (далі - ПП «Стітекс») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Банк Богуслав» (далі - відповідач) про визнання договорів іпотеки припиненими, скасування записів про реєстрацію іпотек та заборон.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок припинення зобов'язань за кредитним договором №15/01-КР-25/2012 від 28.09.2012, зобов'язання за іпотечними договорами від 19.07.2016 та 28.09.2012, укладеними з метою забезпечення виконання боржником грошового зобов'язання, також припинились, проте відповідач ухиляється від зняття обтяжень з предметів іпотеки.
В свою чергу, відповідач у поданому відзиві заперечував проти задоволення позовних вимог з огляду на те, що у позивача відсутнє право заявляти відповідні вимоги щодо припинення договорів іпотеки, оскільки він не є власником нерухомого майна, переданого в іпотеку. Також відповідач вказує на те, що заборгованість позивача за кредитним договором №15/01-КР-25/2012 від 28.09.2012 на даний момент не погашена у повному обсязі, що унеможливлює визнання припиненими спірних договорів іпотеки та скасування записів про реєстрацію іпотек та заборон.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.04.2020 у справі №910/16307/19 у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено обґрунтованості підстав на які він посилається заявляючи свої позовні вимоги, а також наявності саме у нього порушеного права внаслідок невчинення відповідачем дій, спрямованих на вилучення із записів про реєстрацію іпотек та заборон відчуження спірного нерухомого майна, переданого в іпотеку банку третіми особами.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 06.04.2020 у справі №910/16307/19 скасувати та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Також скаржником заявлено клопотання про зменшення розмір судового збору до 3 153,00 грн.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник посилається на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.
Крім того, скаржник посилається на те, що суд першої інстанції дійшов до помилкових висновків про відсутність порушеного права позивача.
Також скаржник стверджує, що у зв'язку з визнанням припиненими зобов'язань за кредитним договором, відповідач в безумовному порядку мав вчинити дії зі зняття заборон з нерухомого майна, переданого в іпотеку третіми особами.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.05.2020, справу №910/16307/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Куксов В.В., Шаптала Є.Ю.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.05.2020 відмовлено Приватному підприємству "Стітекс" у задоволенні клопотання про зменшення розміру судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 06.04.2020 у справі №910/16307/19 та апеляційну скаргу Приватного підприємства "Стітекс" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.04.2020 у справі №910/16307/19 залишено без руху.
28.05.2020 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшло клопотання про усунення недоліків у відповідності до вищезазначеної ухвали суду.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.06.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства "Стітекс" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.04.2020 у справі №910/16307/19; розгляд апеляційної скарги Приватного підприємства "Стітекс" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.04.2020 у справі №910/16307/19 призначено на 11.08.2020 о 10:00 год.; встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв (відзивів) та клопотань в письмовій формі протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали.
05.08.2020 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
У зв'язку з перебуванням судді Куксова В.В., який входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, у відпустці з 10.08.2020, розпорядженням керівника апарату суду №09.1-08/2331/20 від 10.08.2020 призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/16307/19.
Так, за наслідками проведення перерозподілу справи №910/16307/19, відповідно до витягу з протоколу автоматизованого визначення складу колегії суддів від 10.08.2020 визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Яковлєв М.Л.; судді: Шаптала Є.Ю., Дикунська С.Я.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.08.2020 апеляційну скаргу Приватного підприємства "Стітекс" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.04.2020 у справі №910/16307/19 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Яковлєв М.Л., судді: Шаптала Є.Ю., Дикунська С.Я., а також розгляд апеляційної скарги Приватного підприємства "Стітекс" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.04.2020 у справі №910/16307/19 призначено на 02.09.2020 о 11:40 год.
Учасники справи наданим їм процесуальним правом не скористалися та у судове засідання, яке відбулося 02.09.2020, не з'явились, своїх представників не направили, про причини своєї неявки суд не повідомили. При цьому, судом апеляційної інстанції було вчинено всі дії з метою належного повідомленні їх про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.
Враховуючи викладене та те, що матеріали справи містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання, явка учасників справи не визнавалась обов'язковою, а також нез'явлення їх не перешкоджає вирішенню спору, колегія суддів вважає можливим розглянути справу у відсутності останніх.
Також учасники справи не скористалися своїм правом згідно ч.1 ст.263 ГПК України та не надали суду відзивів на апеляційну скаргу, що згідно ч.3 ст. 263 ГПК не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення.
Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, оскаржуване судове рішення не підлягає скасуванню чи зміні, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 28.09.2012 між відповідачем, як кредитором, та Приватним підприємством «Саліус», як позичальником, був укладений кредитний договір №15/01-КР-25/2012 (далі - Кредитний договір), відповідно умов якого кредитор відкриває позичальнику відновлювальну відкличну кредитну лінію, в межах якої надає позичальнику в користування грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути кредитору кредит та сплатити проценти за його користування.
З метою забезпечення виконання грошового зобов'язання позичальника за Кредитним договором, були укладені наступні договори іпотеки, посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Затварницькою Інною Петрівною:
- 19.07.2016 між відповідачем, як іпотекодержателем, та ОСОБА_1 , як іпотекодавцем, за умовами якого в іпотеку передані нежилі приміщення №1, 2,3 (групи приміщень №10) в літ. А, загальною площею 225,70 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3; реєстраційний номер нерухомого майна - 389793280000;
- 19.07.2016 між відповідачем, як іпотекодержателем, та ОСОБА_1 , як іпотекодавцем, за умовами якого в іпотеку передане нежиле приміщення №69 в літ. А, загальна площа 201,40 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 196,50 кв.м; реєстраційний номер нерухомого майна - 389718280000;
- 28.09.2012 відповідачем, як іпотекодержателем, та ОСОБА_2 , як іпотекодавцем, за умовами якого в іпотеку передано нежиле приміщення №63 (в літ. А), загальною площею 141,5 кв.м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 .
Відомості щодо укладення вказаних договорів іпотеки були внесені у відповідні реєстри, що підтверджується долученою позивачем Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта за №187441619, №187442284 та №185898365.
30.08.2017 між відповідачем, як кредитором, Приватним підприємством «Саліус», як первісним боржником, та позивачем, як новим боржником, був укладений договір про переведення боргу, за умовами якого первісний боржник переводить свій борг на нового боржника, внаслідок чого новий боржник заміняє первісного боржника в Кредитному договорі.
Пунктом 2 договору про переведення боргу від 30.08.2017 передбачено, що позивач зобов'язався у термін до 20.09.2019 погасити відповідачу заборгованість Приватного підприємства «Саліус» у розмірі 909 000 дол. США за отриманим кредитом, сплатити суму прострочених первісним боржником процентів за період з квітня по вересень 2017 року у термін до 31.10.2017 та в подальшому щомісячно сплачувати відсотки з розрахунку 11% річних від суми боргу.
Також 30.08.2017 між вказаними сторонами був укладений договір №56 про внесення змін та доповнень до Кредитного договору, відповідно до якого позивач замінив первісного позичальника як зобов'язану сторону у Кредитному договорі та став позичальником за таким договором, у зв'язку з чим його умови (зокрема, преамбула, п. 2.1.1, п. 2.1.3, п. 2.1.4, п. 2.2.5, п. 3.1, п. 3.2, розділ 10, п. 6.1.11) були викладені в новій редакції.
Внаслідок заміни позичальника за Кредитним договором, сторонами були внесені відповідні зміни до договорів іпотеки від 19.07.2016 та 28.09.2012.
Як свідчать матеріали справи, рішенням Господарського суду міста Києва від 19.06.2018 у справі №910/2758/18, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2019, визнано припиненим зобов'язання позивача на суму 897 601,88 доларів США за кредитним договором № 15/01-КР-25/2012 від 28.09.2012, укладеним Приватним підприємством «Саліус» з Публічним акціонерним товариством «Банк Богуслав», обов'язки боржника за яким перейшли до ПП «Стітекс» за договором про переведення боргу від 30.08.2017.
Постановою Верховного Суду від 14.08.2019 постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2019 та рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2018 у справі №910/2758/18 залишено без змін.
22.08.2019 позивач звернувся до відповідача з листом щодо надання згоди на зняття обтяжень з предметів іпотеки, якими забезпечено виконання зобов'язань за Кредитним договором.
Проте, відповідач вказаний лист залишив без відповіді.
Спір у справі виник у зв'язку з неправомірною, на думку позивача, бездіяльністю Банку щодо незняття обтяжень з предметів іпотеки, у зв'язку з чим позивачем заявлено вимогу про визнання договорів іпотеки від 19.07.2016 та 28.09.2012 припиненими, а також скасування відповідних записів про реєстрацію іпотек та заборон відчуження.
У відповідності до ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
В частині першій статті 575 Цивільного кодексу України іпотека визначена як окремий вид застави нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Загальні умови припинення господарських зобов'язань визначені в ст.202 Господарського кодексу України, відповідно до якої господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами. Господарське зобов'язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду. До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
В силу положень ч.1 ст.598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Підстави припинення зобов'язань визначені в статтях 599-601, 604-609 Цивільного кодексу України, відповідно до яких зобов'язання припиняється: виконанням проведеним належним чином; переданням відступного; зарахуванням; за домовленістю сторін; прощенням боргу; поєднанням боржника і кредитора в одній особі; неможливістю його виконання; смертю фізичної особи та ліквідацією юридичної особи.
Згідно з ч.5 ст.3 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.
Підстави припинення правила застави визначені ст. 593 Цивільного кодексу України, а іпотеки, як окремого виду застави також і статтею 17 Закону України «Про іпотеку».
Так, відповідно до ч.1ст.593 Цивільного кодексу України право застави припиняється у разі:
1) припинення зобов'язання, забезпеченого заставою;
2) втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет застави;
3) реалізації предмета застави;
4) набуття заставодержателем права власності на предмет застави.
Право застави припиняється також в інших випадках, встановлених законом.
У відповідності до ст.17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом.
Позивач посилаючись на рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2018 у справі №910/2758/18, яким визнано припиненим його зобов'язання на суму 897 601,88 доларів США за Кредитним договором, вважає, що договори іпотеки від 19.07.2016 та 28.09.2012 є припиненими на підставі ч.5 ст.3 Закону України «Про іпотеку».
В той же час, згідно з положеннями ст.593 Цивільного кодексу України та ст.ст.3, 17 Закону України «Про іпотеку» застава (іпотека) як забезпечувальне зобов'язання, що має похідний характер від основного зобов'язання, зокрема, припиняється у разі припинення виконанням зобов'язання, виконання якого забезпечене іпотекою.
При цьому, законодавство не вимагає від іпотекодавця будь-яких дій, пов'язаних з припиненням застави (іпотеки), адже за відсутності іншої обґрунтованої заборгованості застава (іпотека) припиняється за фактом припинення виконанням основного зобов'язання.
Крім того, з огляду на положення ст.тс.509, 526, 598 Цивільного кодексу України та ст.ст.1, 7 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється лише у разі припинення у повному обсязі основного зобов'язання, забезпечення якого передбачено іпотечним договором. Тобто часткове припинення основного зобов'язання, зокрема шляхом його виконання, за загальним правилом, не має наслідком припинення забезпечувального зобов'язання.
Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 14.08.2018 по справі №906/1130/17.
Також колегія суддів зазначає, що обставина повного припинення зобов'язань за Кредитним договором має бути доведена в розрізі кожного зобов'язання позичальника, у тому числі щодо основної суми кредиту, процентів за користування кредитними коштами та іншими обов'язковими платежами, передбаченими укладеними між сторонами кредитним договором та додатковими угодами до нього.
Як вбачається з матеріалів справи, предметом розгляду справи №910/2758/18 була вимога позивача про визнання зобов'язань припиненим на суму 897 601,88 дол. США за Кредитним договором на підставі положень ст. 601 Цивільного кодексу України.
Так, саме на вказану суму судами всіх інстанцій було встановлено припинення грошового зобов'язання позивача перед відповідачем, а не взагалі відсутність грошового зобов'язання за Кредитним договором, що підтверджується наявними в матеріалах справи судовими рішеннями.
Розглядаючи вказану справу, судами було встановлено, що відповідно до листа-вимоги Банку №209/14 сума боргу ПП «Стітекс» за Кредитним договором станом на 03.11.2017 складала 907 500,00 дол. США.
Крім того, з долученої позивачем до позовної заяви копії листа вбачається, що директор позивача висловлював намір вжиття заходів до погашення залишку заборгованості за Кредитним договором, що утворилася внаслідок визнання припиненим зобов'язань на суму 897 601,88 дол. США та заявленою сумою до погашення з боку відповідача - у розмірі 9 898,12 дол. США.
Тобто, сам позивач до моменту звернення із даним позовом до суду погоджувався із тим фактом, що грошове зобов'язання його перед відповідачем за Кредитним договором припинилося не у повному обсязі.
Більш того, до відзиву на позовну заяву відповідачем було додано розрахунок заборгованості за Кредитним договором станом на 09.12.2019, з якого вбачається існування у позивача боргу.
Позивачем відповідно до ст.ст.76, 77 ГПК України не надано доказів на спростування вищевказаного, тому колегія суддів визнає твердження позивача про повне виконанням грошового зобов'язання, на забезпечення якого були укладені договори іпотеки, недоведеними та передчасними.
Таким чином, враховуючи у даному випадку сукупність встановлених вище обставин та положення ст.ст.75-79, 86 ГПК України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Твердження позивача про те, що суд першої інстанції дійшов до помилкових висновків про відсутність порушеного права позивача, колегією суддів відхиляються з огляду на наступне.
У відповідності до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з ст.16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Цією ж статтею визначено і орієнтовний перелік способів захисту. В пункті 7 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України визначено припинення правовідношення, як один із способів захисту цивільних прав.
Крім того, частиною другою статті 20 Господарського кодексу України визначено, що способами захисту прав суб'єктів господарювання є, зокрема, визнання наявності або відсутності прав та припинення господарських правовідносин.
Звертаючись з даним позовом до суду, позивач посилався на приписи ст.391 Цивільного кодексу України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
В той же час, матеріалами справи підтверджується, що власниками спірного нерухомого майна, переданого в іпотеку за договорами іпотеки 19.07.2016 та 28.09.2012 є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які виступали сторонами договорів іпотеки - іпотекодавцями нерухомого майна.
З огляду на що, право на звернення до суду із позовом про припинення правовідносин за договорами іпотеки та скасування записів про реєстрацію заборон та обтяжень у даному випадку належить саме майновим поручителям як іпотекодавцем спірного нерухомого майна.
При цьому, під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов'язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
До господарського суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Водночас за змістом зазначеної статті порушення права чи законного інтересу або спір щодо них повинні існувати на момент звернення до суду.
Однак, позивачем не доведено наявності саме у нього порушеного права внаслідок невчинення відповідачем дій, спрямованих на вилучення із записів про реєстрацію іпотек та заборон відчуження спірного нерухомого майна, переданого в іпотеку відповідачу третіми особами.
Вказане додатково підтверджує відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Порушень або неправильного застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права колегією суддів під час перегляду справи не встановлено.
Доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі, колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи. Також відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення в розумінні ст.277 ГПК України з викладених в апеляційній скарзі обставин.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла до висновку про те, оскаржуване рішення суду першої інстанції, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог, відповідає законодавству та матеріалам справи, а тому відсутні підстави для його скасування чи зміни. Колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.
Судові витрати (судовий збір) на підставі ст.129 ГПК України покладаються на скаржника.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 129, 252, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
1.Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Стітекс" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.04.2020 у справі №910/16307/19 залишити без задоволення.
2.Рішення Господарського суду міста Києва від 06.04.2020 у справі №910/16307/19 залишити без змін.
3.Судові витрати покласти на Приватне підприємство "Стітекс".
4. Матеріали справи №910/16307/19 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.
Повний текст судового рішення складено 07.09.2020.
Головуючий суддя М.Л. Яковлєв
Судді С.Я. Дикунська
Є.Ю. Шаптала