ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
03 вересня 2020 року м. ОдесаСправа № 916/2423/19
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Колоколова С.І.
суддів: Головея В.М., Поліщук Л.В.
секретар судового засідання: Федорончук Д.О.
за участю представників учасників справи:
від позивача: Саєнко Р.К., довіреність № 1-2055, дата видачі : 28.12.19;
від відповідача: Кожевіна О.В., довіреність № 1243, дата видачі: 01.06.20;
від третьої особи: Остапенко В.М., довіреність № 14-201, дата видачі: 17.05.19.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Акціонерного товариства «Укртрансгаз» та Акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України"
на рішення Господарського суду Одеської області від „09" грудня 2019р., повний текст якого складено та підписано „17" грудня 2019р.
у справі № 916/2423/19
за позовом Акціонерного товариства „Укртрансгаз"
до Акціонерного товариства „Українська залізниця" в особі регіональної філії „Одеська залізниця" акціонерного товариства „Українська залізниця"
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України"
про стягнення та зобов'язання вчинити певні дії,
головуючий суддя - Желєзна С.П.
місце ухвалення рішення: Господарський суд Одеської області
В судовому засіданні 03.09.2020р. згідно ст.233 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
В серпні 2019 р. Акціонерне товариство „Укртрансгаз" звернулось до Господарського суду Одеської області із позовною заявою про зобов'язання Акціонерного товариства „Українська залізниця" в особі регіональної філії „Одеська залізниця" Акціонерного товариства „Українська залізниця" повернути в натурі безпідставно набуте майно - природний газ у обсязі 4,816 тис. куб. метрів та стягнення 27 227,79 грн., що є вартістю безпідставно набутого майна - природного газу в обсязі 4,816 тис. куб. метрів.
Позовні вимоги обґрунтовані фактом безпідставного набуття відповідачем у березні 2016р. природного газу із газотранспортної системи, власником якого є позивач. Крім того, в обґрунтування заявлених позовних вимог АТ „Укртрансгаз" наголошено, що для відбору природного газу відповідач зобов'язаний укласти договір постачання природного газу, що прямо передбачено Кодексом газотранспортної системи та Правилами постачання природного газу. Проте, відповідач, незважаючи на відсутність у нього постачальника природного газу та за відсутності договірних відносин із позивачем здійснив відбір природного газу із газотранспортної системи. Наведене, за переконанням АТ „Укртрансгаз", свідчить про наявність правових підстав для зобов'язання відповідача повернути безпідставно набуте майно та стягнення вартості набутого майна у порядку ст. 1212 ЦК України.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 23.10.2019р. залучено до участі у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Акціонерне товариство „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України".
Рішенням Господарського суду Одеської області (суддя Желєзна С.П.) від 09.12.2019р. у позові відмовлено повністю.
Рішення місцевого господарського суду мотивоване отриманням спірного об'єму природного газу на підставі укладеного між АТ „Українська залізниця" та АТ „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України" договору постачання природного газу, яким передбачено поставку природного газу у березні 2016р., у зв'язку з чим, зазначене спірне споживання природного газу не може бути кваліфіковане як несанкціонований відбір природного газу.
Крім того, судом першої інстанції було встановлено існування обов'язку постачальника природного газу щодо повідомлення споживача про необхідність самостійно обмежити чи припинити газоспоживання з певного періоду, у разі необхідності здійснення заходів з обмеження або припинення газопостачання споживачу. Враховуючи відсутність у матеріалах справи доказів на підтвердження повідомлення АТ „Українська залізниця" про наявність у нього обов'язку обмежити споживання природного газу, а також відсутність доказів щодо замовлення постачальника заходів стосовно обмеження або припинення газопостачання споживачу, господарський суд дійшов висновку про недоведеність позивачем факту неправомірного споживання АТ „Українська залізниця" у березні 2016р. природного газу в обсязі 4,816 тис. куб. м.
Водночас, місцевий господарський суд зауважив, що положеннями цивільного законодавства не надано права особі, яка вважає себе власником майна, одночасно вимагати повернення майна та відшкодування його вартості, з огляду на неправомірне застосування подвійної відповідальності за одне порушення.
Не погоджуючись з рішенням господарського суду, АТ «Укртрансгаз» звернулося до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 09.12.2019р. скасувати повністю і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги АТ «Укртрансгаз» в повному обсязі.
Апелянт вважає оскаржуване рішення незаконним та необґрунтованим, таким, що прийнято при неповному з'ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених в оскаржуваному рішенні, обставинам справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Так скаржник зазначає, що відповідач, незважаючи на відсутність у нього будь-яких підстав для відбору природного газу з газотранспортної системи, безпідставно та без оформлення будь-яких договірних відносин з позивачем здійснив відбір 4,816 тис.куб.м. природного газу, що підтверджується матеріалами справи та було встановлено судом.
Виходячи з такого, оскільки відповідачу в березні 2016 року не було подано до газотранспортної системи жодного обсягу природного газу жодним постачальником, то відбір 4,816 тис.куб.м. природного газу відповідачем був здійснений з обсягів природного газу позивача, що були придбані останнім за результатами проведення публічних закупівель (копії договорів купівлі-продажу природного газу та актів приймання-передачі газу є в матеріалах справи) та подані до газотранспортної системи на виконання функцій Оператора ГТС.
Таким чином, відсутність правових підстав у відповідача підтверджує незаконність його дій з відбору природного газу.
Скаржник звертає увагу суду апеляційної інстанції на наявність умов, що є правовою підставою для застосування ст.1212 ЦК України, оскільки відповідач набув природний газ позивача у березні 2016 року в обсязі 4,816 тис.куб.м. без будь-якої підстави.
При цьому, на думку скаржника, висновки суду першої інстанції стосовно відбору природного газу відповідачем за нібито договором постачання природного газу укладеним з НАК «Нафтогаз України» не відповідають дійсним обставинам справи та не підтверджуються жодними належними та допустимими доказами.
Крім того, скаржник вважає, що суд першої інстанції помилково та безпідставно, посилаючись на відсутність в матеріалах справи доказів на підтвердження вжиття Постачальником або Оператором ГРМ/ГТС на замовлення Постачальника заходів щодо обмеження або припинення газопостачання споживача, дійшов до висновку про недоведеність позивачем факту споживання АТ «Українська залізниця» у березні 2016 року природного газу із порушенням вимог чинного законодавства, оскільки АТ «Укратрансгаз» є оператором газотранспортної системи, що було підтверджено судом першої інстанції, а тому у позивача відсутні будь-які обов'язки щодо повідомлення відповідача, як споживача природного газу про припинення газопостачання.
Вищезазначене свідчить про неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи та про невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, а також про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, а саме: ст.ст. 334,1212,1213 ЦК України, абз.2 п.3 глави 5 розділу VI Кодексу газотранспортної системи, п.10 розділу 2, п.14 розділу II Правил постачання природного газу, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Крім того скаржник зазначає про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, зокрема, ст.ст. 7,73,86,91,236 ГПК України та зазначає, що матеріали справи свідчать про те, що судом першої інстанції безпідставно та необґрунтовано прийнято оскаржуване рішення без врахування доказів та доводів, наданих позивачем.
Також, не погоджуючись з вказаним рішенням господарського суду, Акціонерне товариство „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України" звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 09.12.2019р. у справі №916/2423/19 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на те, що рішення прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
Зокрема, скаржник зазначає наступне:
- НАК «Нафтогаз України» не постачав природний газ у березні 2016 року, матеріали справи не містять зворотнього;
- за відсутності у газотранспортній системі природного газу, виділеного відповідачу постачальником, відповідачем було фактично спожито газ з обсягів, що належать АТ «Уктрансгаз», факт закупівлі природного газу АТ «Укртрансгаз» для виробничо-технологічних потреб, власних потреб та послуг балансування підтверджено наданими з позовною заявою матеріалами;
- у відповідача були відсутні правові підстави для набуття майна позивача, та відсутні договірні відносини між сторонами спору щодо постачання газу.
Апелянт зазначає, що суд мав дослідити саме фактичні обставини справи - чий природний газ фактично спожив відповідач у спірний період; чи підтверджується документально належними доказами споживання газу у спірному обсязі та з ресурсу якого постачальника. Однак, даним обставинам судом оцінки надано не було.
Крім того, скаржник вважає, що суд, здійснивши висновки про споживання відповідачем природного газу з ресурсу НАК «Нафтогаз України», вийшов за межі доказування у даній справі.
Також скаржник зазначає, що суд, не дослідивши та надавши належну оцінку доводам третьої особи та позивача, робить висновок про споживання відповідачем природного газу у рамках договору постачання природного газу виходячи лише з факту наявності планових обсягів. Проте, дане твердження є таким, що протирічить діючому законодавству.
Крім того, скаржник зазначає, що матеріали справи не містять підписного сторонами акту приймання-передачі природного газу, відтак факт передачі товару не відбувся. На адресу НАК «Нафтогаз України» не надходили для підписання акти приймання-передачі за березень 2016 року за договором №3120/16-ТЕ-23.
Висновки суду щодо споживання відповідачем природного газу з ресурсу НАК «Нафтогаз України» не ґрунтуються на фактичних обставинах та доказах.
Враховуючи наведене, скаржник вважає, що рішення Господарського суду Одеської області від 09.12.2019 року по справі №916/2423/19 прийнято з порушенням ст. 42, ч.9 ст.80, ч.5 ст.165,ч.4 ст. 236 ГПК України, ст.92, ч.2 ст.203,ч.1 ст.316, ч.1 ст.1212 ЦК України,ч.3 ст.12 ЗУ «Про ринок природного газу»,п.1 розд.2 Правил постачання природного газу.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.02.2020 клопотання Акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України" про поновлення строку на апеляційне оскарження задоволено; поновлено Акціонерному товариству „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України" строк на апеляційне оскарження; зупинено дію рішення Господарського суду Одеської області від 09.12.2019 року у справі № 916/2423/19. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Одеської області від „09" грудня 2019р. у справі № 916/2423/19; призначено розгляд апеляційної скарги Акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України" на 26 березня 2020 року о 10:30 год.
Крім того, ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.02.2020 року клопотання Акціонерного товариства „Укртрансгаз" про поновлення строку на апеляційне оскарження задоволено; поновлено Акціонерному товариству „Укртрансгаз" строк на апеляційне оскарження. зупинено дію рішення Господарського суду Одеської області від 09.12.2019 року у справі № 916/2423/19; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства „Укртрансгаз" на рішення Господарського суду Одеської області від „09" грудня 2019р. у справі № 916/2423/19; об'єднано розгляд апеляційних скарг Акціонерного товариства „Укртрансгаз" та Акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Одеської області від 09 грудня 2019 року у справі № 916/2423/19 в одне апеляційне провадження; призначено розгляд апеляційної скарги Акціонерного товариства „Укртрансгаз" до сумісного розгляду з апеляційною скаргою Акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України" на 26 березня 2020 року о 10:30 год.
АТ «Українська залізниця» у відзиві на апеляційні скарги висловило заперечення щодо їх задоволення, посилаючись на їх необґрунтованість та просило рішення Господарського суду Одеської області від 09.12.2019р. у справі №916/2423/19 залишити без змін, а апеляційні скарги АТ «Укртрансгаз» та АТ «НАК «Нафтогаз України» - без задоволення.
20.03.2020 від Акціонерного товариства „Укртрансгаз" надійшло клопотання про відкладення розгляду справи №916/2423/19 на іншу дату.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.03.2020 року відкладено розгляд справи №916/2423/19 без визначення дати судового засідання, в зв'язку з введенням з 12 березня до 03 квітня 2020 року на усій території України карантину на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року №211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2".
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 05.05.2020 повідомлено учасників справи про те, що судове засідання у справі №916/2423/19 відбудеться 11.06.2020 року об 11:30 год.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.06.2020 оголошено перерву у розгляді апеляційної скарги до „06" серпня 2020 року об 11:00 год.
31.07.2020р. до суду надійшла заява представника Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" - адвоката Остапенко В.М., якою заявник просить надати йому (електронна адреса ІНФОРМАЦІЯ_1 , телефон НОМЕР_1 ) можливість участі у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів - через систему відеоконференцзв'язку "EasyCon".
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 05.08.2020 прийнято справу № 916/2423/19 до провадження та розпочато апеляційний розгляд справи колегією суддів Південно-західного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Колоколова С.І., суддів Головея В.М., Разюк Г.П. Призначено розгляд апеляційних скарг Акціонерного товариства "Укртрансгаз" та Акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України" на 03 вересня 2020 року об 11:00 год. Ухвалено провести судове засідання 03.09.2020р. об 11.00год. у справі №916/2423/19 у приміщенні Південно-західного апеляційного господарського суду (зал судових засідань №6, третій поверх) у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою програмного забезпечення «EasyCon».
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.09.2020 прийнято справу № 916/2423/19 до провадження та розпочато апеляційний розгляд справи колегією суддів Південно-західного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Колоколова С.І., суддів Головея В.М., Поліщук Л.В., призначено розгляд апеляційних скарг Акціонерного товариства "Укртрансгаз" та Акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України" на 03 вересня 2020 року об 11:00 год. Ухвалено провести судове засідання 03.09.2020р. об 11.00год. у справі №916/2423/19 у приміщенні Південно-західного апеляційного господарського суду (зал судових засідань №6, третій поверх) у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою програмного забезпечення «EasyCon».
03.09.2020 від АТ «Укртрансгаз» надійшли додаткові письмові пояснення, які скаржник просив врахувати при перегляді в апеляційному порядку рішення Господарського суду Одеської області від 09.12.2019 року у справі №916/2423/19.
У судовому засіданні в режимі відеоконференції 03.09.2020р. представники скаржників просили задовольнити власні апеляційні скарги.
Представник відповідача заперечував проти задоволення апеляційних скарг.
Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційних скарг, відзив на них, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла наступних висновків.
Відповідно до ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарським судом, 27.04.2015р. між АТ „Укртрансгаз" (Покупець) та АТ„Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України" (Продавець) було укладено договір про закупівлю природного газу №1504000825-ВТВ, відповідно до п. п. 1.1, 1.2 якого за цим договором Продавець зобов'язується передати у власність Покупця у 2015р. природний газ, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити газ на умовах договору. Газ, що продається за цим договором, використовується Покупцем виключно для забезпечення виробничо-технологічних витрат та власних потреб.
Відповідно до п. 3.3 договору про закупівлю природного газу №1504000825-ВТВ від 27.04.2015р. приймання-передача газу, переданого Продавцем Покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу.
Згідно з п. 12.1 договору про закупівлю природного газу №1504000825-ВТВ від 27.04.2015р. цей договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині поставки газу до 31.12.2015р. включно, а в частині розрахунку - до їх повного здійснення.
31.03.2016р. між АТ „Укртрансгаз" та АТ„Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України" відповідно до умов договору про закупівлю природного газу №1504000825-ВТВ від 27.04.2015р. було підписано акт приймання-передачі природного газу у обсязі 115 129,089 тис. куб. м., вартість якого складає 864 158 942,04 грн., а також акт приймання-передачі природного газу у обсязі 58 396,825 тис. куб. м., вартість якого складає 438 326 568,46 грн.
21.12.2015р. між АТ„Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України" (Постачальник) та АТ „Українська залізниця" в особі виробничого підрозділу Одеського заводу залізобетонних конструкцій служби будівельно-монтажних робіт і цивільних споруд регіональної філії „Одеська залізниця" (Споживач) було укладено Договір постачання природного газу №3120/16-ТЕ-23 (далі - Договір№3120/16-ТЕ-23).
Відповідно до п. п. 1.1, 1.2 Договір №3120/16-ТЕ-23 Постачальником були прийняті на себе зобов'язання щодо передання у власність Споживачу у 2016р. природний газ, а Споживачем були прийняті на себе зобов'язання з прийняття та оплати природного газу на умовах договору. Газ, який постачається за цим договором, використовується Споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.
З преамбули договору постачання природного газу №3120/16-ТЕ-23 від 21.12.2015р. вбачається, що АТ„Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України" та АТ „Українська залізниця" при підписання даного договору керувались Законом України „Про ринок природного газу" та постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2015р. №758 „Про затвердження Положення про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу (відносини у перехідний період)".
Умовами п. 2.1 договору постачання природного газу №3120/16-ТЕ-23 від 21.12.2015р. визначено, що АТ„Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України" зобов'язується, зокрема у березні 2016р. передати Споживачеві природний газ у обсязі до 18 тис. куб. м.
Згідно з п. 3.2 договору постачання природного газу №3120/16-ТЕ-23 від 21.12.2015р. Споживач до 15 числа місяця, що передує місяцю поставки газу, надає Постачальнику належним чином оформлену заявку на планові обсяги використання газу на наступний місяць, підписану уповноваженою особою. Обсяги поставки підтверджуються Постачальником на відповідний місяць поставки у встановленому порядку.
Відповідно до п. 3.4 договору постачання природного газу №3120/16-ТЕ-23 від 21.12.2015р. приймання-передача газу, переданого Постачальником Споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг використання природного газу споживачем у відповідному місяці постачання встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку природного газу.
Згідно з п. п. 7.1,7.4 договору постачання природного газу №3120/16-ТЕ-23 від 21.12.2015р. Споживач має право отримувати природний газ відповідно до даного договору; Споживач зобов'язаний самостійно припиняти (обмежувати) використання природного газу у випадку відсутності або недостатності підтвердженого обсягу природного газу, виділеного Споживачу.
Послуги з транспортування природного газу розподільними газопроводами у березні 2016р. були надані відповідачу ПАТ „Одесагаз", що підтверджується наданим відповідачем актом від 31.03.2016р. про транспортування природного газу обсягом 4,816 тис. куб. м., а також виставленим ПАТ „Одесагаз" рахунком-фактурою №000250/3/3/1 від 01.04.2016р.
На підставі платіжного доручення №1217 від 31.05.2016р. АТ „Українська залізниця" згідно договору постачання природного газу №3120/16-ТЕ-23 від 21.12.2015р. було перераховано на рахунок АТ„Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України" грошові кошти у розмірі 115 913,13 грн.
Зі звіту про фактичні обсяги розподілу природного газу по постачальникам у березні 2016р., який складено ПАТ „Одесагаз", вбачається, що АТ „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України" у березні 2016р. не мало підтвердженого обсягу номінацій по договорах постачання природного газу для населення, релігійних та бюджетних організацій.
З реєстру обсягу газу, що були використані споживачами по договорам з АТ „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України" у березні 2016р. вбачається, що обсяг спожитого Одеським заводом залізобетонних конструкцій Регіональної філії „Одеська залізниця" газу згідно алокації складає 4,816 тис. куб. метрів.
При цьому, з наданої АТ „Укртрансгаз" довідки, підписаної головним бухгалтером вбачається, що АТ „Укртрансгаз" у березні 2016р. здійснювало списання природного газу на балансування.
22.09.2016р. між АТ „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України" та АТ „Українська залізниця" було підписано акт звірки взаєморозрахунків за договором №3120/16-ТЕ-23 від 21.12.2015р. станом на 31.08.2016р., з якого вбачається, що сальдо на користь АТ „Українська залізниця" складає 12 550,92 грн.
Звертаючись до господарського суду із позовними вимогами до АТ „Українська залізниця", позивачем було наголошено про відбір відповідачем у березні 2016р. природного газу за відсутності укладеного договору постачання природного газу та за відсутності будь-яких договірних відносин із позивачем та відсутності жодного постачальника. Позивач наголошує, що газ у газотранспортній системі належав саме йому, в підтвердження чого послався на договори купівлі-продажу природного газу, укладених за наслідками проведення публічних закупівель.
АТ «Укртрансгаз» вважає, що факт безпідставного відбору природного газу об'ємом 4,816 тис. куб. м. підтверджується звітом АТ «Одесагаз» про фактичні обсяги розподілу природного газу по постачальниках за березень 2016р., реєстром обсягів газу, що були використані споживачами по договорах з НАК «Нафтогаз України» у березні 2016р. та копію довідки головного бухгалтера Акціонерного товариства "Укртрансгаз" про списання газу на балансування 01.01.2016р.-30.06.2018р.
Надаючи оцінку аргументам місцевого господарського суду у відповідності до підпункту б) пункту 3 частини 1 статті 282 ГПК України, з урахуванням меж апеляційного перегляду у відповідності до вищенаведених приписів ст.269 ГПК України, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
За змістом ст.ст. 4, 5 Господарського процесуального кодексу України, ст.15 Цивільного кодексу України та ст.20 Господарського кодексу України правомірність і обґрунтованість задоволення позовних вимог вимагає наявності та доведеності наступної сукупності елементів: наявність у Позивача захищуваного суб'єктивного права/охоронюваного законом інтересу, порушення (невизнання або оспорювання) такого права/інтересу з боку визначеного Відповідача та належність (адекватність характеру порушення та відповідність вимогам діючого законодавства) застосованого способу судового захисту. Відсутність або недоведеність будь-якого із вказаних елементів, що становлять предмет доказування для Позивача, унеможливлює задоволення позову.
Сутність розглянутого місцевим судом спору полягає у примусовому поверненні на підставі ст.ст.1212, 1213 Цивільного кодексу України Відповідачем безпідставно набутого майна - природного газу в обсязі 4,816 тис.куб.м., а також стягненні 27 227,79 грн, що є вартістю такого безпідставно набутого майна.
Положення ст.1212 Цивільного кодексу України, які визначають умови задоволення вимог у кондикційних зобов'язаннях, обов'язковою умовою для повернення майна передбачають одночасну сукупність трьох елементів:
- збільшення (набуття) майна у набувача (або збереження такого майна) з одночасним зменшенням майна у потерпілого у відповідному розмірі (або не збільшення такого майна);
- збільшення (збереження) майна у набувача за рахунок потерпілого;
- первісна відсутність правових підстав для збільшення (збереження) майна у набувача, або відпадіння таких підстав у подальшому (як у розглядуваному випадку стверджує Позивач).
Встановлення сукупності зазначених умов є предметом доказування для Позивача та, відповідно, оцінки для суду.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Відповідно до ст. 1213 ЦК України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень глави 83 ЦК України, що відповідає висновку, сформульованого Верховним Судом України у постанові від 02.10.2013р. у справі № 6-88цс13.
За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов'язаннях. Натомість для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Наведене дозволяє дійти висновку, що обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.
Верховним Судом у постанові від 17.04.2019р. по справі №757/16163/17 наголошено, що ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред'явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов'язаний договірними правовідносинами щодо речі.
Узагальнюючи викладене, можна дійти висновку про те, що кондикція - позадоговірний зобов'язальний спосіб захисту права власності або іншого речового права, який може бути застосований самостійно. Кондикція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб'єктним складом підпадає під визначення зобов'язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.
Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна.
Виходячи з положень ст.1213 Цивільного кодексу України, повернення безпідставно набутого майна в натурі та відшкодування вартості такого майна є взаємовиключними способами судового захисту в кондиційних правовідносинах.
При цьому, законодавцем сформульована пріоритетність натурального повернення безпідставно набутого майна, тоді як грошове відшкодування такого майна застосовується у випадку встановлення судом (доведення Позивачем) неможливості його повернення.
Наразі, в позовній заяві зазначені вимоги заявлені одночасно Позивачем як самостійні вимоги.
Положеннями цивільного законодавства не надано права особі, яка вважає себе власником майна, одночасно вимагати повернення майна та відшкодування його вартості, з огляду на неправомірне застосування подвійної відповідальності за одне порушення.
Водночас, судова колегія наголошує на тому, що існування договору про закупівлю природного газу між позивачем та ПАТ «НАК «Нафтогаз України» жодним чином не підтверджує споживання відповідачем природного газу, який належить позивачу.
Доказів, які б свідчили про те, що природний газ в обсязі 4,816 тис. куб. м., станом на дату звернення з позовом до суду, знаходиться у відповідача, у матеріалах справи не міститься. Не надано АТ «Укртрансгаз» та НАК «Нафтогаз України» і доказів того, що вказаний обсяг природного газу є не використаним відповідачем.
Підсумовуючи наведене, судова колегія зазначає, що доказами, наявними у матеріалах справи та доводами апеляційної скарги не спростовано недоведеність факту відбору саме відповідачем природного газу в обсязі 4,816 тис. куб. м. з газотранспортної системи АТ «Укртрансгаз».
Також судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про неможливість застосування до спірних правовідносин приписів ст. 1212 ЦК України, враховуючи наявність укладеного між сторонами по справі договору.
Разом з тим, дослідивши обґрунтованість доводів позивача щодо вимог про натуральне повернення такого майна - природного газу в обсязі 4,816 тис. куб. м., судова колегія доходить наступних висновків.
Правові засади функціонування ринку природного газу Закону України визначені положеннями Закону України „Про ринок природного газу" від 9 квітня 2015 року N 329-VIII (з наступними змінами і доповненнями, в редакції чинній на дату виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до п. п. 17, 18 27, 37 ч. 1 ст. 1 Закону України „Про ринок природного газу" оператор газотранспортної системи - суб'єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із транспортування природного газу газотранспортною системою на користь третіх осіб (замовників); постачальник природного газу (далі - постачальник) - суб'єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із постачання природного газу; оператор газосховища - суб'єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із зберігання (закачування, відбору) природного газу з використанням одного або декількох газосховищ на користь третіх осіб (замовників); споживач - фізична особа, фізична особа - підприємець або юридична особа, яка отримує природний газ на підставі договору постачання природного газу з метою використання для власних потреб, а не для перепродажу, або використання в якості сировини.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України „Про ринок природного газу" ринок природного газу функціонує на засадах вільної добросовісної конкуренції, крім діяльності суб'єктів природних монополій, та, зокрема, за принципом забезпечення високого рівня захисту прав та інтересів споживачів природного газу, у тому числі забезпечення першочергового інтересу безпеки постачання природного газу, зокрема шляхом диверсифікації джерел надходження природного газу.
Положеннями ч. 1 ст. 11 Закону України „Про ринок природного газу" врегульовано, що з метою забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу на суб'єктів ринку природного газу у виключних випадках та на визначений строк можуть покладатися спеціальні обов'язки в обсязі та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України після консультацій із Секретаріатом Енергетичного Співтовариства. Такі обов'язки мають бути чітко визначеними, прозорими, недискримінаційними та заздалегідь не передбачати неможливість їх виконання. Такі обов'язки не повинні обмежувати постачальників, створених відповідно до законодавства інших держав - сторін Енергетичного Співтовариства, у праві на здійснення постачання природного газу споживачам України. Такі обов'язки не можуть покладатися на споживачів.
Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 12 Закону України „Про ринок природного газу" постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов'язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Якість та інші фізико-хімічні характеристики природного газу визначаються згідно із встановленими стандартами та нормативно-правовими актами. Права та обов'язки постачальників і споживачів визначаються цим Законом, Цивільним і Господарським кодексами України, правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу.
Відповідно до ч. 2 ст. 13 Закону України „Про ринок природного газу" споживач зобов'язаний, зокрема: 1) укласти договір про постачання природного газу; 2) забезпечувати своєчасну та повну оплату вартості природного газу згідно з умовами договорів; 3) не допускати несанкціонованого відбору природного газу; 4) забезпечувати безперешкодний доступ уповноважених представників оператора газотранспортної системи, оператора газорозподільної системи до вузлів обліку природного газу та з метою встановлення вузлів обліку газу; 5) припиняти (обмежувати) споживання природного газу відповідно до вимог законодавства та умов договорів.
Відповідно до п. 1 розділу II Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2496 (в редакції чинній на дату виникнення спірних правовідносин), підставою для постачання природного газу споживачу є: наявність у споживача, об'єкт якого підключений до газорозподільної системи, договору розподілу природного газу, укладеного в установленому порядку між споживачем та Оператором ГРМ, та присвоєння споживачу Оператором ГРМ персонального ЕІС-коду як суб'єкту ринку природного газу; наявність у споживача, об'єкт якого підключений до газотранспортної системи, договору транспортування природного газу, укладеного в установленому порядку між споживачем та Оператором ГТС, та присвоєння споживачу Оператором ГТС персонального ЕІС-коду як суб'єкту ринку природного газу; наявність у споживача укладеного з постачальником договору постачання природного газу та дотримання його умов; наявність підтвердженого обсягу природного газу на відповідний розрахунковий період для потреб споживача; відсутність простроченої заборгованості споживача за поставлений природний газ перед діючим постачальником (за його наявності), що має підтверджуватися письмовою довідкою діючого постачальника або складеним з ним актом звірки взаєморозрахунків.
Згідно з абзацом 1-3 п. 9 розділу II Правил постачання природного газу постачальник забезпечує споживача необхідним підтвердженим обсягом природного газу на визначений договором період. За розрахункову одиницю поставленого природного газу приймається метр кубічний природного газу, приведений до стандартних умов і виражений в енергетичних одиницях. Підтверджені обсяги природного газу визначаються за правилами, встановленими Кодексом газотранспортної системи, та доводяться споживачу на умовах укладеного між постачальником та споживачем договору постачання природного газу.
Відповідно до абзацу 2 п. 10 розділу II Правил постачання природного газу споживач самостійно контролює власне газоспоживання та для недопущення перевищення підтвердженого обсягу природного газу в розрахунковому періоді має самостійно і завчасно обмежити (припинити) власне газоспоживання. В іншому разі до споживача можуть бути застосовані відповідні заходи з боку постачальника, передбачені цим розділом та розділом VI цих Правил, у тому числі примусове обмеження (припинення) газопостачання.
Господарським судом під час вирішення даного спору було встановлено, що АТ «Українська залізниця» здійснювало споживання природного газу у березні 2016р. на підставі укладеного із АТ „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України" договору постачання природного газу.
Статтею 20 Закону України „Про ринок природного газу" встановлено, що оператор газотранспортної системи на виключних засадах відповідає за надійну та безпечну експлуатацію, підтримання в належному стані та розвиток, включаючи нове будівництво та реконструкцію, газотранспортної системи з метою задоволення очікуваного попиту суб'єктів ринку природного газу на послуги транспортування природного газу, враховуючи поступовий розвиток ринку природного газу. Суб'єкт господарювання, який отримав ліцензію на провадження діяльності з транспортування природного газу, є оператором газотранспортної системи.
Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 22 Закону України „Про ринок природного газу" з метою виконання функцій, передбачених частиною першою статті 20 цього Закону, оператор газотранспортної системи зобов'язаний здійснювати балансування та функції оперативно-диспетчерського управління газотранспортною системою в економний, прозорий та недискримінаційний спосіб.
Згідно з п. 1 глави 1 розділу X Кодексу газотранспортної системи оператор газотранспортної системи має право припинити транспортування природного газу в точці входу до газотранспортної системи або точці виходу з газотранспортної системи у випадках, зокрема, несанкціонованого відбору природного газу.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 59 Закону України „Про ринок природного газу" суб'єкти ринку природного газу, які порушили законодавство, що регулює функціонування ринку природного газу, несуть відповідальність згідно із законом. Правопорушеннями на ринку природного газу зокрема є: несанкціонований відбір природного газу; використання природного газу споживачами в обсягах, що перевищують підтверджені в установленому порядку постачальниками.
Згідно пункту 5 глави 1 розділу І Кодексу газотранспортної системи під несанкціонованим відбором природного газу розуміється - відбір природного газу: за відсутності по суб'єкту ринку природного газу підтвердженої номінації (підтвердженого обсягу природного газу) на відповідний розрахунковий період; без укладення відповідного договору з постачальником; шляхом самовільного під'єднання та/або з навмисно пошкодженими приладами обліку природного газу або поза охопленням приладами обліку; шляхом самовільного відновлення споживання природного газу.
Місячна номінація - це заявка замовника послуг транспортування, надана оператору газотранспортної системи стосовно обсягів природного газу, які будуть подані замовником послуг транспортування протягом місяця в розрізі кожної доби до газотранспортної системи в точках входу та відібрані з газотранспортної системи в точках виходу, у тому числі у розрізі контрагентів (споживачів) замовника та їх точок комерційного обліку (за необхідності).
Доводи третьої особи АТ «НАК Нафтогаз України» стосовно того, що оскільки нею не надавались номінації на постачання природного газу відповідачу на березень 2016 року та не було підписано акт приймання-передачі природного газу за вказаний період, що свідчить про відсутність господарських операцій з поставки природного газу між ним та відповідачем, колегією суддів відхиляється, виходячи з наступного.
Постановою Кабінету Міністрів України від 22 березня 2017 р. N 187 «Про затвердження Положення про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу», яка діяла до 1 листопада 2018 р. та була чинною станом на березень 2018 року, визначено обов'язок НАК "Нафтогаз України" обов'язок НАК "Нафтогаз України" продавати природний газ постачальникам природного газу для потреб побутових споживачів, релігійних організацій (крім обсягів, що використовуються для провадження їх виробничо-комерційної діяльності) та державного підприємства України "Міжнародний дитячий центр "Артек" на умовах та у порядку, що визначені цим Положенням. (п.п.2 п.3 Положення).
Природний газ використовується НАК "Нафтогаз України" виключно для потреб побутових споживачів, релігійних організацій (крім обсягів, що використовуються для провадження їх виробничо-комерційної діяльності), державного підприємства України "Міжнародний дитячий центр "Артек" та виробників теплової енергії в рамках виробництва теплової енергії з метою надання послуг з опалення і постачання гарячої води населенню, релігійним організаціям та державному підприємству України "Міжнародний дитячий центр "Артек" (п.6 Положення).
Отже, судова колегія констатує факт того, що на підставі викладеного, НАК "Нафтогаз України" був зобов'язаний видати номінації теплогенеруючим і теплопостачальним організаціям відповідно до договорів, які укладені між ними, та постачати природний газ виробникам теплової енергії для виробництва теплової енергії, тобто - це було обов'язком ПАТ "НАК "Нафтогаз України", а не його правом (аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 21.03.2018р. у справі № 911/656/17, від 14.05.2018р. у справі № 926/680/17).
Крім того, судова колегія звертає увагу, що планові обсяги постачання природного газу визначені сторонами у п. 2.1 Договору №1320/16-ТЕ-23 від 21.12.2015р. і такі обсяги постачання є узгодженими в силу умов вказаного Договору.
Умовами п. 2.1 договору постачання природного газу № 1320/16-ТЕ-23 від 21.12.2015р. визначено, що АТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» зобов'язується, зокрема, у березні 2016р. передати Споживачеві природний газ у обсязі до 18 тис. куб. м.
А тому, із зазначеного вбачається, що АТ «Українська залізниця» здійснювало споживання природного газу у березні 2016 р. із дотриманням вимог чинного законодавства, зокрема, на підставі укладеного із АТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» договору постачання природного газу, що спростовує доводи апелянтів.
Беручи до уваги, що між позивачем, відповідачем та третьою особою в спірний період існували договірні відносини з визначеним обсягом постачання, розподілу та транспортування природного газу відповідно до укладених договорів, судова колегія вважає, що дії відповідача не можуть бути кваліфіковані як несанкціонований відбір природного газу за спірний період (аналогічних висновків за подібних правовідносин дійшов Верховний Суд у постанові від 21.03.2018р. у справі №911/656/17).
Згідно з п. 13 розділу II Правил постачання природного газу Постачальник має право ініціювати/вживати заходів з припинення або обмеження в установленому порядку постачання природного газу споживачу, зокрема, в разі: проведення споживачем неповних або несвоєчасних розрахунків за договором; відмови від підписання акта приймання-передачі без відповідного письмового обґрунтування.
Відповідно до п. 14 розділу II Правил постачання природного газу за необхідності здійснення заходів з обмеження або припинення газопостачання споживачу постачальник надсилає споживачу не менше ніж за три доби (для підприємств металургійної та хімічної промисловості - не менше ніж за 5 діб) до дати такого припинення повідомлення (з позначкою про вручення) про необхідність самостійно обмежити чи припинити газоспоживання з певного періоду (день, година тощо) та у визначений зі споживачем час має право опломбувати запірні пристрої споживача, за допомогою яких споживач самостійно обмежив чи припинив подачу газу на власні об'єкти. Повідомлення має бути складено відповідно до форми повідомлення, встановленої наказом Міністерства палива та енергетики України від 03 липня 2009 року № 338, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 28 липня 2009 року за № 703/16719, та містити підставу припинення, дату та час, коли споживачу необхідно самостійно обмежити чи припинити споживання природного газу. Постачальник має право здійснити заходи з обмеження чи припинення газопостачання споживачу через залучення до цих робіт Оператора ГРМ/ГТС.
Проте, матеріали справи не містять доказів вжиття постачальником заходів з припинення або обмеження в установленому порядку постачання природного газу споживачу, повідомлення відповідача про наявність у останнього обов'язку обмежити споживання природного газу.
Тому судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність позивачем факту споживання АТ "Українська залізниця" у березні 2016р. природного газу із порушенням вимог чинного законодавства.
Крім того, колегія суддів зазначає, що факт не підписання між постачальником та споживачем актів приймання-передачі природного газу не впливає на вирішення судом питання правомірності споживання відповідачем природного газу, оскільки зазначене питання стосується виключно належного виконання сторонами за договором постачання природного газу №1320/16-ТЕ-23 від 21.12.2015р.
Аргументом апелянтів щодо безпідставності набуття відповідачем природного газу за текстом позовної заяви є відсутність у відповідача постачальника природного газу у відношенні цього газу, проте, колегія суддів зазначає, що АТ "Укртрансгаз" не доведено належними та допустимими доказами того, що відповідачем спожито природний газ саме з ресурсу позивача.
З реєстру обсягів газу вбачається, що відповідний обсяг природного газу був використаний відповідачем як споживачем за договором з Акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» із мереж Акціонерного товариства «Укртрансгаз», проте жодним чином не вбачається, що спожитий газ був власністю АТ «Укртрансгаз».
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що відповідачем у спірний період природний газ було спожито на підставі укладеного з НАК "Нафтогаз України" Договору постачання природного газу, що в повній мірі спростовує твердження апелянтів про відсутність у відповідача постачальника та будь-яких підстав для відбору природного газу у спірний період.
Лише одне посилання на наявність договору з НАК "Нафтогаз України" №1504000825-ВТВ від 27.04.2015 року не свідчить про споживання відповідачем газу АТ "Укртрансгаз".
Підсумовуючи вищевикладене, враховуючи наявність укладеного між відповідачем та АТ „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України" договору постачання природного газу, яким передбачено поставку природного газу у березні 2016р., приймаючи до уваги відсутність в матеріалах справи доказів на підтвердження повідомлення відповідача про наявність у останнього обов'язку обмежити споживання природного газу, а також вжиття з боку Постачальника або Оператора ГРМ/ГТС на замовлення Постачальника заходів щодо обмеження або припинення газопостачання споживача, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність позивачем факту неправомірного споживання відповідачем у березні 2016р. природного газу у обсязі 4,816тис. куб. м. передачі без достатніх правових підстав природного газу з його газотранспортної системи Відповідачу, та отримання цього газу останнім, що зумовлює неможливість задоволення заявлених позовних вимог та зобов'язання відповідача повернути позивачу майно (природний газ) на підставі ст.1212 Цивільного кодексу України.
За результатами апеляційного перегляду рішення місцевого господарського суду колегією суддів не було встановлено наявності неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права в розумінні ч.2 ст.277 ГПК України або порушення норм процесуального права, які згідно з ч.3 цієї ж норми є обов'язковою підставою для скасування судового рішення.
Відповідно до ст.276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до приписів ст.129 ГПК України, судовий збір за апеляційний перегляд рішення покладається на скаржників.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, Південно-західний апеляційний господарський суд
1.Апеляційні скарги Акціонерного товариства «Укртрансгаз» та Акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України" залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Одеської області від 09.12.2019р. у справі №916/2423/19 залишити без змін.
Відповідно до ст.284 ГПК України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом 20 днів, які обчислюються у відповідності до ст.288 ГПК України.
Повний текст постанови
складено 07.09.2020р.
Головуючий суддя С.І. Колоколов
Суддя В.М. Головей
Суддя Л.В. Поліщук