Справа № 189/968/20
2-о/189/45/20
Іменем України
02.09.2020 року смт. Покровське
Покровський районний суд Дніпропетровської області
в складі головуючого судді Степанової О.С.
при секретарі Комеристій І.А.,
розглянувши в судовому засіданні в смт. Покровське Покровського району Дніпропетровської області заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: Відділ державної реєстрації актів цивільного стану по Васильківському, Межівському, Покровському районах Південно - Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) про встановлення факту смерті, -
Заявниця звернулася до суду з вищеназваною заявою, у якій просить встановити факт смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Донецьк Донецької області. В своїй заяві вона зіслалася на те, що являється дружиною ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . ІНФОРМАЦІЯ_2 її чоловік ОСОБА_2 помер в м. Донецьк Донецької області. Факт смерті ОСОБА_2 підтверджується наступними доказами: свідоцтвом про смерть, серії НОМЕР_1 від 13.03.2020 року, лікарським свідоцтвом про смерть № 167 від 11.03.2020 року, довідкою про причину смерті від 11.03.2020 року, фотографіями з місця поховання.01 вересня 2020 року, заявниця звернулася до Відділу державної реєстрації актів цивільного стану по Васильківському, Межівському, Покровському районах Південно - Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) із заявою про реєстрацію смерті її чоловіка ОСОБА_2 та отримання свідоцтва про смерть для подальшого оформлення своїх спадкових прав, однак на її заяву Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по Васильківському, Межівському, Покровському районах Південно - Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) - було відмовлено у реєстрації смерті у зв'язку з тим, що надані нею документи видані так званою ДНР, а отже не є дійсними і не створюють будь-яких правових наслідків, та рекомендовано звернутися до суду для встановлення факту смерті. В зв'язку з чим, заявниця просить задовольнити заяву.
Справу розглянуто відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України у відсутності заявниці та представника заінтересованої особи, які надіслали до суду заяви з проханням розглянути справу за їх відсутності.
Заявниця заяву підтримала та просить її задовольнити.
Представник заінтересованої особи рішення просить винести на розсуд суду.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується заява, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що заява підлягає задоволенню з наступних підстав.
З копії довідки № 1229001183 від 28.11.2014 року вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 є внутрішньо переміщеною особою (а.с. 6).
Згідно копії лікарського свідоцтва про смерть, № 167 від 11.03.2020 року, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 7).
Як вбачається з копії довідки про причину смерті, № 167 від 11.03.2020 року, причиною смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є дихальна недостатність, грип А (Н1,N1) з двосторонньою пневмонією (а.с. 8).
Відповідно копії свідоцтва про смерть, серії НОМЕР_1 від 13.03.2020 року, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Донецьк Ворошиловський район (а.с. 9).
Як вбачається з копії свідоцтва про укладення шлюбу, серії НОМЕР_2 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 уклали шлюб 19.08.1978 року, актовий запис № 488. Після укладення шлюбу ОСОБА_3 змінила своє прізвище на « ОСОБА_4 » (а.с. 10).
Відповідно до копії листа про відмову у проведенні державної реєстрації смерті від 01.09.2020 року, ОСОБА_1 було відмовлено у реєстрації смерті ОСОБА_2 , у зв'язку з тим, що надані нею документи видані на тимчасово окупованій території України, а отже є недійсними і не створює правових наслідків (а.с. 13).
Так, відповідно до п.8 ч.1 ст.315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.
Згідно з абз. 2 ч.1 ст. 317 ЦПК України заява про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана родичами померлого або їхніми представниками до суду за межами такої території України.
У даному випадку заяву подано дружиною померлого.
На підтвердження факту смерті ОСОБА_2 заявниця подала копію свідоцтва про смерть, серії НОМЕР_1 від 13.03.2020 року, з якого видно, що ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Донецьк Ворошиловський район Донецька Народна Республіка, копію довідки про причину смерті, № 167 від 11.03.2020 року, копію лікарського свідоцтва про смерть № 167 від 11.03.2020 року, та фотографії місця поховання.
Оцінюючи свідоцтво про смерть, суд виходить з того, що смерть особи є юридичним фактом, що має наслідком припинення, зміну та виникнення багатьох правовідносин, а тому має безпосереднє значення для реалізації різними особами своїх прав.
Відповідно до ст.ст. 3, 8, 9 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).
Таким чином, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів про смерть особи, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки суд розуміє, що можливості збору доказів смерті особи на окупованій території можуть бути істотно обмеженими, у той час як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації цілої низки прав людини, включаючи право власності (спадкування), право на повагу до приватного та сімейного життя тощо.
Ухвалене судом рішення у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, підлягає негайному виконанню. Рішення у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути оскаржено в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. Оскарження рішення не зупиняє його виконання (ч. 4 ст. 317 ЦПК України).
На підставі вищевикладеного, суд вважає факт смерті ОСОБА_2 встановленим.
Таким чином, керуючись ст.ст. 141, 211, 265-269, 315, 317 ЦПК України, суд, -
Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: Відділ державної реєстрації актів цивільного стану по Васильківському, Межівському, Покровському районах Південно - Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) про встановлення факту смерті - задовольнити.
Встановити факт смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Донецьк Донецької області.
Відповідно до вимог ч. ч. 4,5 ст.317 ЦПК України допустити негайне виконання рішення шляхом його невідкладного направлення до Відділу державної реєстрації актів цивільного стану по Васильківському, Межівському, Покровському районах Південно - Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) - для державної реєстрації смерті ОСОБА_2 .
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Відповідно до Розділу VІІІ п.п.15.5 п.15 ч. 1 Перехідних положень ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду через Покровський районний суд Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: О.С. Степанова