19.08.2020
Справа № 482/2360/19
Номер провадження 2/482/210/2020
19 серпня 2020 року м. Нова Одеса
Новоодеський районний суд Миколаївської області у складі:
головуючого судді Баранкевич В.О., секретаря судового засідання Шведової Я.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Нова Одеса цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, -
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, підписаним та поданим його представником - ОСОБА_3 , до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.
На обґрунтування позову вказано, що 07 серпня 2017 року позивач згідно укладеного договору позики (розписки), позичив відповідачу 1000 доларів США, яку відповідач зобов'язвася повернути до 07.02.2018 року.
Факт отримання коштів підтверджується власноручно складеною відповідачем борговою розпискою, підписаною відповідачем. У розписці сторони погодили порядок та умови повернення грошових коштів.
У встановлений у розписці строк відповідач повернув позивачу частину суми позики та залишився винним позивачу 370 доларів США, що в еквіваленті за курсом НБУ становить 8778,17 грн. та скло - «форточку» на автомобіль «МАН», який належить позивачу на праві приватної власності вартістю 11500,00 грн.
Відповідно, позивач вважає, що відповідач винен йому загальну суму боргу у розмірі 20278,17 грн., однак, всупереч взятому на себе зобов'язанню, ухиляється від його виконання, у зв'язку із чим позивач просить стягнути з відповідача на його користь вказану суму боргу у розмірі 20278,17 грн. та та понесені судові витрати.
У судове засідання позивач та його представник не з'явилися. Представник позивача надав до суду заяву про розгляд справи з-за відсутності позивача та його представника, позовні вимоги підтримано в повному обсязі.
Відповідач у судове засідання не з'явився, натомість надав на адресу суду заяву, якою позовні вимоги позивача визнав частково, саме у розмірі залишку боргу у розмірі 370 доларів США, в іншій частині позову - стосовно скла - «форточки» на автомобіль «МАН» не визнав, просив суд розглядати справу у його відсутність.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося, оскільки сторони не зявилися до зали судового засідання.
Вивчивши доводи позову, дослідивши матеріали справи та оцінивши досліджені у судовому засіданні докази у їх сукупності, судом встановлені наступні факти та відповідні ним правовідносини.
Судом встановлено, що 07 серпня 2017 року позивач ОСОБА_1 згідно укладеного договору позики (розписки), позичила відповідачу ОСОБА_2 1000 доларів США, безвідсотково, терміном до 07 лютого 2018 року.
Факт отримання коштів підтверджується власноручно складеною відповідачем борговою розпискою від 07.08.2017 року, у якій міститься підпис відповідача ОСОБА_2 .
У встановлений строк, відповідач повернув позивачу частину позики, , що підтверджено власноручним записом на вказаній розписці позивачем (дослівно) « ОСОБА_4 остался должен 370 доларов США» (рос. мов.).
Оригінал розписки наявний у позивача та наданий до суду.
Крім цього, вищевказана росписка містить дописку позивачем « ОСОБА_4 остался должен 370 доларов США и стекло-форточка» на МАН» (рос. мов.).
Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Положеннями статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог та на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Згідно з ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із ч.2 ст.1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржнику кредитором за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
У правовій позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18.09.2013 № 6-63цс13, вказано, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Аналогічні по суті висновки містяться й у постановах Верховного Суду України від 11.11.2015у справі №6-1967цс15,від 08.06.2016 у справі №6-1103цс16, 18 вересня 2013 року №6-63цс13, від 24 лютого 2016 року №6-50 цс 16 та вказівки в постанові ВСУ від 26.09.2018 у справі №483/1953/16-ц, які відповідно до ст.417 ЦПК України є обов'язковими для застосування іншими судами загальної юрисдикції таких норм права.
Так, відповідно до вказаних висновків Верховного Суду України, досліджуючи договори позики чи боргові розписки, суди повинні також виявляти справжню правову природу укладеного договору незалежно від найменування документа і, зважаючи на встановлені результати, робити відповідні правові висновки.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов'язанням її повернення та дати отримання коштів.
Суд вважає, що зазначена розписка є належним письмовим доказом укладення між позивачем та відповідачем договору позики в указаній в ній сумі в розмірі 1 000 доларів США.
Вона підтверджує як його укладення, так і умови договору, суму позики, дату отримання коштів в борг, зобов'язання їх повернення у визначену в ній дату; а також засвідчує отримання відповідачем (боржником) від кредитора (позивача) вказаної грошової суми. Розписка також підтверджує право позивача вимагати від відповідача повернення суми боргу, і обов'язок відповідача - виплатити позивачу зазначену суму боргу. Цей доказ містить інформацію щодо предмета доказування.
31.10.2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду (справа № 707/2606/16-ц, провадження № 61-28762св18, досліджуючи питання виконання боргового зобов'язання при наявності оригіналу боргової розписки у кредитора, зробив наступний висновок, статтею 545 ЦК України визначено, що прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.
Отже, наявність оригіналу боргової розписки у позивача, кредитора, свідчить про те, що боргове зобов'язання не виконане в повному обсязі.
Судом встановлено, що у позивача ОСОБА_1 наявна розписка відповідача ОСОБА_2 , яка досліджена судом та в якій відповідач зазначив про отримання ним 07.08.2017 року від позивача грошових коштів в сумі 1000 доларів США, зі строком повернення суми боргу до 07.08.2017 року.
Ч. 1 ст.1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Вирішуючи спір, суд виходить із того, що розписка надана відповідачем позивачу, містить у собі всі складові, які дають підстави вважати про укладення між сторонами саме договору позики на суму саме 1 тис доларів США. Розписка містить дані щодо умови отримання позичальником у борг із зобов'язанням його повернення та дати отримання грошових коштів.
Відповідно до ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права та виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов позики та Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Крім того, статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.
При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до статті 192 ЦК України, іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Тобто, відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Заборони на виконання грошового зобов'язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.
Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Крім того, висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі № 14-134цс18.
Аналогічна правовапозиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 року у справі № 373/2054/16-ц.
У відповідності до ч. 1 та 3 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Факт того, що відповідач повернув частину позики і залишився винним позивачу 370 доларів США з отриманих у борг 1 тис. доларів США, підтверджується записом про це у розписці, зробленій особисто позивачем, про що позивач зазначає у позові і що не заперечує відповідач у своїй заяві, поданій до суду.
Відповідно, в зв'язку з несвоєчасним виконанням взятого на себе зобов'язання стосовно повернення боргу, у відповідача виник обов'язок щодо повернення позивачу залишку грошових коштів у розмірі 370 доларів США, що в еквіваленті за курсом НБУ становить 8778,17 грн.за договором позики.
Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача боргу у вигляді скла - «форточки» на автомобіль «МАН», який належить позивачу на праві приватної власності вартістю 11500,00 грн., то вказана вимога не підлягає задоволенню з тих підстав, що сама розписка не містить даних про те, що відповідачем бралася вказана матеріальна річ у борг, а запис про наявність такої внесений у розписку не відповідачем, який писав цю розписку під час укладання домовленості, а позивачем, після повернення відповідачем частини боргу.
Крім іншого, заявлена позивачем вимога стосовно стягнення з відповідача боргу у вигляді скла - «форточки» на автомобіль «МАН» суперечить самій правовій природі розписки, оскільки письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Позивач не надав суду належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що відповідачем дійсно було взято у борг скло - «форточку» на автомобіль «МАН», вартістю 11500,00 грн., відповідно, позивачем та його представником не було доведено того, що у відповідача виникли перед позивачем зобов'язання грошового характеру у розмірі 11500,00 грн. на підставі боргової розписки від 07.08.2017 року, отже сторона позивача не довела належними та допустимими доказами факту передачі та отримання відповідачем у борг скла - «форточки» на автомобіль «МАН», вартістю 11500,00 грн., а тому, оцінивши дослідженні в судовому засіданні докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в цій частині не підтверджені належними доказами у справі, та відсутні правові підстави для їх задоволення.
За такого, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума заборгованості за договором позики від 07.08.2017 року у розмірі 370 доларів США, що в еквіваленті за курсом НБУ становить 8778,17 грн.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Судові витрати позивача по сплаті судового збору у сумі 769,00 грн. підлягають відшкодуванню відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у розмірі 332,82 грн.
Керуючись ст. ст. 12, 76, 141, 259, 264, 265, 273, 285 ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 , суму боргу за договором позики від 07.08.2017 року у розмірі 370 (триста сімдесят) доларів США, що в еквіваленті за курсом НБУ становить 8778 (вісім тисяч сімсот сімдесят вісім) грн.. 17 коп.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 , судовий збір у розмірі 332 (триста тридцять дві) грн. 82 коп.
В іншій частині позову відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Миколаївського апеляційного суду через Новоодеський районний суд Миколаївської області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Головуючий: