Справа № 761/39998/19 Головуючий у суді першої інстанції: Осаулов А.А.
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/3424/2020 Доповідач у суді апеляційної інстанції: Волошина В.М.
01 липня 2020 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого Волошиної В.М.
Суддів Слюсар Т.А., Мостової Г.І.
Секретаря судового засідання Спеней О.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 - представника ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 03 грудня 2019 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт капітал» про захист прав споживачів та припинення кредитного зобов'язання.
Заслухавши доповідь судді Волошиної В.М., перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи скарги, колегія суддів, -
У жовтні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт капітал» про захист прав споживачів та припинення кредитного зобов'язання, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що на підставі укладеного 22 червня 2007 року з АТ «Укрсиббанк» договору про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу № 1117416900 він отримав кредит у розмірі 30 600,00 доларів США та зобов'язувався повернути суми позики, а також сплатити плату за користування кредитом та виконати всі інші зобов'язання передбачені кредитним договором в строк до 22 червня 2014 року. 08 грудня 2011 року між АТ «Укрсиббанк» та АТ «Дельта банк» укладено договір відступлення права вимоги за кредитним договором № 1117416900 від 22 червня 2007 року.
У зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за договором новий кредитор звернувся до суду з позовом про дострокове стягнення кредитної заборгованості та за результатом вирішення вимог Шевченківським районним судом міста Києва ухвалено заочне рішення від 17 березня 2014 року про стягнення з позичальника солідарно з поручителем заборгованість за кредитним договором достроково у повному обсязі.
На підставі вказаного рішення судом видано виконавчий лист, який був поданий стягувачем до органів виконавчої служби. 09 листопада 2018 року АТ «Дельта банк» та ТОВ ««Вердикт капітал» уклали договір купівлі-продажу майнових прав, відповідно до умов якого банк відступив компанії право вимоги заборгованості за цим кредитним договором. 29 травня 2019 року Шевченківським районним відділом державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві винесено постанову про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа, виданого на виконання судового рішення 17 березня 2014 року, у зв'язку з його повним виконанням.
Посилаючись на повне виконання судового рішення, просив визнати припиненим кредитне зобов'язання, яке виникло на підставі кредитного договору №11174169000, який укладено 22 червня 2007 року між ОСОБА_2 та АКІБ «Укрсиббанк», правонаступником якого є ТОВ «Вердикт капітал».
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 03 грудня 2019 року у позові ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт капітал» про захист прав споживачів та припинення кредитного зобов'язання відмовлено.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, представник позивача подав апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі порушує питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, яким позов ОСОБА_2 задовольнити, мотивуючи тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначав, що судом першої інстанції не враховано, що 17 березня 2014 року Шевченківським районним судом міста Києва було ухвалено заочне рішення про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором, борг стягнуто достроково у повному обсязі. 28 січня 2019 року боржником здійснена остання проплата в рахунок виконання вказаного судового рішення, що підтверджується відповідними банківськими квитанціями. 29 травня 2019 року Шевченківським районним відділом державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження відносно виконання вищезазначеного рішення суду у зв'язку з його повним виконанням. Отже має місце виконання боржником ОСОБА_2 кредитного зобов'язання, яке здійснено в порядку передбаченому законодавством, а тому зобов'язання має бути визнано припиненим на підставі статті 599 ЦК України.
Що стосується 3% річних та інфляційних нарахувань, позивач, пославшись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі №127/15672/16-ц, вважає, що вказані складові зобов'язання полягають у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів щодо національної валюти - гривня, тоді як зобов'язання, що виконано боржником ОСОБА_2 характеризується іноземною валютою його виконання, що підтверджується кредитним договором.
У поданому відзиві на апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт капітал» просить відхилити апеляційну скаргу ОСОБА_2 , а рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на те, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини, що мають значення для справи та дійшов вірного висновку про те, що борг у повному обсязі ОСОБА_2 перед новим кредитором - ТОВ «Вердикт Капітал» не погашено, що свідчить про передчасність та безпідставність позовних вимог. Звернуло увагу на те, що виконавчий лист №761/822/14-ц про стягнення боргу з ОСОБА_2 був виданий Шевченківським районним судом міста Києва 30 травня 2014 року, при цьому постанова про закінчення виконавчого провадження (ВП №51988222), в зв'язку зі стягнення боргу згідно наведеного виконавчого листа була винесена 29 травня 2019 року. Отже, протягом п'яти років мало місце прострочення виконання (неналежне виконання) кредитного зобов'язання, що виступає підставою для стягнення кредитором - ТОВ «Вердикт Капітал» сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України.
У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 підтримав доводи апеляційної скарги. Представник відповідача Старча А.В. - заперечував, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, що 22 червня 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" та ОСОБА_2 укладено договір про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу №11174169000, за умовами якого банк надав позичальнику ОСОБА_2 кредит у розмірі 30 600,00 доларів США, що дорівнює еквіваленту 154 530,00 грн., а ОСОБА_2 зобов'язався повернути фактично отримані кошти, сплатити проценти за користування отриманими кредитними коштами у порядку, розмірі та у строк, встановлені кредитним договором, з кінцевим терміном повернення кредиту до 22 червня 2014 року (а.с. 9-17).
Пунктом 3.1.2. розділу 3 кредитного договору сторони зобов'язання передбачили право банку вимагати від позичальника дострокового повернення всієї наданої йому суми кредиту та сплатити плати за кредит, змінивши про цьому терміни повернення кредиту та плати за кредит у порядку, визначеному розділом 6 договору, у разі порушення позичальником термінів погашення будь-яких своїх грошових зобов'язань за договором.
08 грудня 2011 року між АТ «Укрсиббанк» та АТ «Дельта банк» укладено договір відступлення права вимоги за кредитним договором № 1117416900 від 22 червня 2007 року.
У зв'язку з неналежним виконанням позичальником зобов'язань за кредитним договором заочним рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 17 березня 2014 року задоволено позов АТ «Дельта банк». Стягнуто з ОСОБА_2 солідарно з ОСОБА_5 на користь АТ «Дельта банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 376 940,29 грн., судовий збір у розмірі 3 441,00 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь АТ «Дельта банк» 630,00 грн. за розміщення оголошення в засобах масової інформації (а.с. 22-24).
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 15 березня 2019 року замінено стягувача Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» на його правонаступника Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» з примусового виконання виконавчих листів № 761/822/14-ц, виданих 30 травня 2014 року Шевченківським районним судом міста Києва на виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 17 березня 2014 року (а.с. 25-27).
29 травня 2019 року Шевченківським районним відділом державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві винесено постанову про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа, виданого на виконання судового рішення 17 березня 2014 року, у зв'язку з його повним виконанням (а.с. 7).
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_2 про визнання припиненим кредитного зобов'язання, яке виникло на підставі договору №11174169000 від 22 червня 2007 року, укладеного між ОСОБА_2 та АКІБ «Укрсиббанк», правонаступником якого є ТОВ «Вердикт капітал», суд першої інстанції свій висновок мотивував тим, що позивач не виконав кредитні зобов'язані в строки встановлені кредитним договором, а погашення присудженої заборгованості через 5 років після ухвалення судового рішення, не є підтвердженням належного виконання зобов'язання. Права та інтереси кредитора у цих правовідносинах забезпечені частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду першої інстанції.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає з наступних підстав.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).
Правові наслідки порушення грошового зобов'язання боржником визначені статтями 1050, 625 ЦК України, які передбачають відповідальність боржника та зобов'язують його сплатити суму боргу кредитору.
Для перевірки доводів учасників справи судом апеляційної інстанції витребувано цивільну справу № 761/822/14-ц за позовом ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Із оглянутих матеріалів цивільної справи (№ 761/822/14-ц) колегією суддів встановлено, що у зв'язку з порушенням позичальником строків повернення грошових коштів, що встановлені договором та виникненням заборгованості, новий кредитор ПАТ «Дельта Банк» 08 січня 2014 року звернувся до суду, пред?явивши вимогу про стягнення з ОСОБА_2 солідарно з фінансовим поручителем ОСОБА_5 заборгованості за договором про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу №11174169000 від 22 червня 2007 року.
Заявлені вимоги у даній справі стосувалися дострокового стягнення залишку тіла кредиту у розмірі 197 794,62 грн., нарахованих та несплачених в строк процентів за користування кредитом у розмірі 179 145,67 грн., а всього 376 940,29 грн.
Заочним рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 17 березня 2014 року задоволено позов ПАТ «Дельта Банк». Стягнуто з ОСОБА_2 солідарно з ОСОБА_5 на користь АТ «Дельта банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 376 940,29 грн., судовий збір у розмірі 3 441,00 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь АТ «Дельта банк» 630,00 грн. за розміщення оголошення в засобах масової інформації (а.с. 75-77 справа 761/822/14-ц).
Встановлені обставини у цивільній справі № 761/822/14-ц вказують на те, що кредитор, пред'явивши вимогу про дострокове стягнення кредиту, такими діями на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості за кредитним договором у справі № 761/822/14-ц засвідчує такі зміни.
Судове рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 17 березня 2014 року учасниками справи не оскаржувалось, набрало законної сили.
З метою примусового виконання судового рішення стягувачем отримані виконавчі листи та пред'явлені до державної виконавчої служби (а.с. 82 справа № 761/822/14-ц). Стосовно боржника ОСОБА_2 виконавчий лист подано до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві (а.с. 179 справа № 761/822/14-ц).
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 15 березня 2019 року замінено стягувача Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» на його правонаступника Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» з примусового виконання виконавчих листів № 761/822/14-ц, виданих 30 травня 2014 року Шевченківським районним судом міста Києва на виконання рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 17 березня 2014 року (а.с. 203-204 справа № 761/822/14-ц).
Постановою старшого державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві від 29 травня 2019 року виконавче провадження ВП № 51988222 з примусового виконання виконавчого листа, виданого на виконання заочного судового рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 17 березня 2014 року, за яким боржником виступає ОСОБА_2 , закінчено у зв'язку з його повним виконанням (а.с. 7).
Із змісту мотивувальної частини постанови про закінчення виконавчого провадження ВП № 51988222 вбачається, що борг у повному обсязі стягнуто на депозитний рахунок відділу та перераховано стягувачу.
Отже, судове рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 17 березня 2014 року виконано в повному обсязі.
Звертаючись до суду з позовом про визнання припиненим кредитного зобов'язання №11174169000 від 22 червня 2007 року, укладеного між ОСОБА_2 та АКІБ «Укрсиббанк», правонаступником якого є ТОВ «Вердикт капітал», у зв'язку з виконанням основного зобов'язання на підставі статті 599 ЦК України, позивач посилався на невизнання кредитором ТОВ «Вердикт капітал» зазначеного факту.
Вказані обставини знайшли своє підтвердження у ході розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій. Відповідач ТОВ «Вердикт капітал», заперечуючи проти вимог позивача, посилався на те, що протягом п'яти років з часу пред'явлення виконавчого листа до примусового виконання та винесення постанови про закінчення виконавчого провадження ВП №51988222 мало місце прострочення виконання (неналежне виконання) боржником кредитного зобов'язання, що виступає підставою для стягнення кредитором ТОВ «Вердикт Капітал» з боржника сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України.
Згідно з пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права, що в рівній мірі означає як наявність права, так і його відсутність або й відсутність обов'язків.
За положеннями частини першої статті 599 ЦК України припинення основного зобов'язання у разі належного його виконання презюмується.
Таким чином, звернення особи до суду з позовом про визнання кредитного зобов'язання таким, що припинено, на підставі 599 ЦК України не є необхідним, проте такі вимоги можуть розглядатися судом у разі наявності відповідного спору.
Отже, виходячи із загальних засад цивільного законодавства та судочинства, права особи на захист в суді порушених або невизнаних прав, рівності процесуальних прав і обов'язків сторін (ст. ст. 3, 12-15, 20 ЦК України) слід дійти висновку про те, що в разі невизнання кредитором права позичальника, передбаченого статтею 599 ЦК України, на припинення зобов'язання таке право підлягає захисту судом шляхом визнання його права на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України.
Надаючи оцінку зібраним у справі доказам, судова колегія виходить з такого.
Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У статті 526 ЦК України визначено загальні умови виконання зобов'язання, а саме: зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно з частиною першою статті 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (частина друга статті 598 ЦК України).
Відповідно до статті 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Виходячи зі змісту статей 526, 599 ЦК України зобов'язання буде вважатися виконане належним чином, якщо таке виконання здійснене відповідно до умов договору та вимог законодавства, а якщо умови виконання не визначені у договорі або законі, то вони повинні бути виконані відповідно до звичаїв ділового обороту або до вимог, що зазвичай ставляться.
За положеннями частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до частини третьої статті 1049 ЦК України грошова позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалась, на банківський рахунок позикодавця.
Аналіз змісту наведених норм права дає підстави для висновку, що з часу зарахування на банківський рахунок сум, стягнутих за рішенням суду або добровільно сплачених позичальником на вимогу про дострокове повернення позики ці зобов'язання вважаються припиненими.
Встановлені колегією суддів фактичні обставини справи на підставі поданих та досліджених доказів свідчать про те, що заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 17 березня 2014 року виконано боржником ОСОБА_2 у повному обсязі. Борг, стягнутий за судовим рішенням, перераховано стягувачу, що підтверджується постановою про закінчення виконавчого провадження ВП № 51988222 від 29 травня 2019 року та не заперечується кредитором (відповідачем у справі) ТОВ «Вердикт Капітал».
Документального підтвердження обґрунтованої заборгованості позичальника та судових вимог кредитора на момент виконання рішення суду про дострокове стягнення заборгованості відповідачем (кредитором) ТОВ «Вердикт Капітал» не надано та матеріали справи не містять.
Таким чином, у зв'язку з повним виконанням боржником (позичальником за договором) ОСОБА_2 судового рішення, зобов'язання останнього перед Акціонерним комерційним інноваційний банк «УкрСиббанк», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт капітал», за кредитним договором в силу статті 599 ЦК України припинилось.
За таких обставин, вимога позивача про визнання припиненим кредитного зобов'язання, яке виникло на підставі кредитного договору № 11174169000, укладеного 22 червня 2007 року між ОСОБА_2 та Акціонерним комерційним інноваційний банк «УкрСиббанк», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт капітал», є доведеною та підлягає задоволенню.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції у порушення статей 264, 265 ЦПК України на зазначені положення закону уваги не звернув, з характером спірних правовідносин належним чином не визначився та дійшов помилкового висновку про відмову у позові ОСОБА_2 .
При цьому, суд першої інстанції безпідставно вважав, що за наявності невиконаного позичальником кредитного зобов'язання у строки, встановлені кредитним договором, та погашення, присудженої судом, заборгованості через 5 років після ухвалення судового рішення, не свідчать про належне виконання боржником зобов'язання та його припинення, оскільки права кредитора у цьому випадку забезпечені частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
За змістом статті 625 ЦК України нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності (спеціальним видом цивільно-правової відповідальності) боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, законодавець визначає обов'язок боржника на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахування рівня інфляції за порушення боржником грошового зобов'язання, вираженого в національній валюті, та три проценти річних за увесь час прострочення, тобто з моменту порушення грошового зобов'язання до момент його усунення.
Виходячи з правового аналізу положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України, наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 4 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).
З урахуванням змісту зазначених норм матеріального права та встановлених фактичних обставин у справі, яка переглядається, слід дійти висновку, що з ухваленням рішення про дострокове стягнення боргу у 2014 році зобов'язання позичальника ОСОБА_2 сплатити заборгованість за кредитним договором не припинилося та тривало до моменту фактичного виконання грошового зобов'язання, тобто до останнього платежу з погашення боргу на виконання судового рішення, який здійснено боржником 28 січня 2019 року. Проте, з дати остаточного платежу з погашення боргу, стягнутого за судовим рішення, за відсутності обґрунтованої заборгованості позичальника та судових вимог кредитора на момент виконання рішення суду про дострокове стягнення заборгованості, зобов'язання позичальника ОСОБА_2 перед кредитором припинилось в силу положень статті 599 ЦК України.
Таким чином, твердження суду першої інстанції, покладені в основу висновку при відмові у позові ОСОБА_2 , що кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, ґрунтується на припущеннях, оскільки доказів пред'явлення кредитором таких вимог до боржника матеріали справи не містять.
Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Неправильне застосування судом першої інстанції зазначених норм матеріального права у справі, яка переглядається, призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до статті 376 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення, ухваленого у цій справі, та прийняття нового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 .
Відповідно до положень статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позивач звільнений від оплати судового збору, тому за положеннями частини 1, 6 статті 141 ЦПК України судовий збір підлягає стягненню з відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт капітал» на користь держави у розмірі 1 921,00 грн.
Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу Короті Романа Олександровича - представника ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 03 грудня 2019 року скасувати і ухвалити нове рішення.
Позов ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт капітал» про захист прав споживачів та припинення кредитного зобов'язання задовольнити.
Визнати припиненим кредитне зобов'язання, яке виникло на підставі кредитного договору № 11174169000, укладеного 22 червня 2007 року між ОСОБА_2 та Акціонерним комерційним інноваційний банк «УкрСиббанк», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт капітал» (код ЄДРПОУ 36799749).
Стягнути Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт капітал» на користь держави судовий збір у розмірі 1 921,00 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. При оголошенні вступної та резолютивної частин судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий
Судді: