Ухвала
03 вересня 2020 року
м. Київ
справа №369/5486/19
провадження № 51-4155ск20
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, на вирок
Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 січня
2020 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 01 липня 2020 року щодо ОСОБА_4 ,
встановив:
У касаційній скарзі прокурор висловлює вимогу про перегляд у касаційному порядку вказаних судових рішень.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши дотримання прокурором порядку, строків касаційного оскарження та відповідність касаційної скарги вимогам закону, Верховний Суд дійшов такого висновку.
Згідно з пунктами 4, 5 ч. 2 ст. 427 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) у касаційній скарзі зазначається обґрунтування вимог особи, яка подала касаційну скаргу, із зазначенням того, у чому полягає незаконність та необґрунтованість судових рішень та вимоги особи, яка подає касаційну скаргу, до суду касаційної інстанції.
Положеннями ч. 1 ст. 438 КПК передбачено, що підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції можуть бути лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Як убачається з касаційної скарги, прокурор не виклав обґрунтування допущених судами таких порушень норм права, які тягнуть за собою обов'язкове скасування оспорюваних рішень на підставах, передбачених
ч. 1 ст. 438 КПК, з огляду на положення статей 370, 412-414, 419 цього Кодексу в їх взаємозв'язку.
При цьому слід звернути увагу на те, що в ухвалі апеляційного суду з посиланням на положення ст. 404 КПК зазначено про неможливість скасування вироку на підставах неправильної кваліфікації дій обвинуваченого у зв'язку з необхідністю застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення, оскільки таких вимог немає в апеляційній скарзі прокурора. Тому в касаційній скарзі прокурору належить висловитись про те, в чому полягає незаконність ухвали суду апеляційної інстанції з огляду на положення статей 404, 421 КПК.
Отже, касаційна скарга прокурора не відповідає вимогам кримінального процесуального закону, що перешкоджає вирішенню питання про відкриття касаційного провадження.
Відповідно до ст. 429 КПК суд касаційної інстанції, встановивши, що касаційну скаргу подано без додержання вимог, передбачених ст. 427 цього Кодексу, постановляє ухвалу про залишення касаційної скарги без руху, у якій зазначаються недоліки касаційної скарги і встановлюється строк, необхідний для їх усунення, що не може перевищувати п'ятнадцять днів з дня отримання ухвали особою, яка подала скаргу.
Залишення касаційної скарги без руху не перешкоджає відкриттю касаційного провадження за умови усунення зазначених у цій ухвалі недоліків, якщо скарга надійде у межах строку, визначеного ст. 426 КПК, або не пізніше п'ятнадцятиденного строку з дня одержання копії ухвали про залишення касаційної скарги без руху.
Враховуючи викладене та керуючись ч. 1 ст. 429 КПК, Верховний Суд
постановив:
Касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, на вирок Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 січня 2020 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 01 липня 2020 року щодо ОСОБА_4 залишити без руху та надати для усунення вищезазначених недоліків п'ятнадцятиденний строк із дня отримання копії ухвали.
У разі невиконання вимог Верховного Суду касаційна скарга буде повернута особі, яка її подала.
Ухвала оскарженню не підлягає.
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3