Постанова
Іменем України
02 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 213/10/18
провадження № 61-6508св19
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Ігнатенка В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 травня 2018 року у складі судді Соловйової Л. Я. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М., Каратаєвої Л. О.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.
На обґрунтування позовних вимог зазначав, що 30 грудня 2013 року між ним та ОСОБА_2 був укладений договір позики, згідно з яким він передав відповідачу в борг грошові кошти в розмірі 16 250 доларів США, що еквівалентно 465 824,64 грн, які останній зобов'язався повернути до 31 грудня 2014 року, про що свідчить власноруч написана відповідачем розписка, однак свої зобов'язання не виконав.
Посилаючись на те, що ОСОБА_2 у встановлений строк суму боргу за договором позики не повернув, на неодноразові усні звернення не реагує, ОСОБА_1 уточнивши позовні вимоги, просив стягнути з відповідача на свою користь 465 824,64 грн, що еквівалентно 16 250 доларам США.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 травня 2018 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти за розпискою від 30 грудня 2013 року в розмірі 417 138,62 грн, що за офіційним курсом Національного банку України станом на 23 травня 2018 року еквівалентно 16 000 доларів США.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач зобов'язання за договором позики, за яким позичив у позивача 16 000 доларів США належним чином не виконав, у встановлений строк кошти не повернув. Факт отримання в борг 250 доларів США за розпискою від 30 грудня 2013 року не знайшов свого підтвердження, а тому вимога про стягнення вказаної суми є не обґрунтованою і задоволенню не підлягає.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 06 лютого 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 травня 2018 року залишено без змін.
Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого суду, який всебічно та повно з'ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази, унаслідок чого ухвалив законне і обґрунтоване рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
У квітні 2019 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалені у справі судові рішення скасувати і передати справу на новий розгляд.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно визначили справжню природу укладеного договору, зробили невідповідні обставинам справи висновки про укладення ще одного договору позики, оскільки правовідносини за договором позики від 05 березня 2013 року вже було врегульовано рішенням Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 березня 2017 року й право позивача було захищено судом, а тому провадження у даній справі мало бути закрито відповідно до вимог пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України, за наявності рішення суду, постановленого з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Ухвалою Верховного Суду від 13 червня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У поданому 16 липня 2019 року відзиві, ОСОБА_1 просить касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на необґрунтованість скарги відповідача та законність судових рішень, оскільки відповідач не заперечив та не спростував факт добровільного написання розписки про отримання суми коштів в борг.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_2 здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Встановлено, що згідно наданої позивачем розписки від 30 грудня 2013 року, власноруч написаної відповідачем, ОСОБА_2 позичив у ОСОБА_1 16 000 доларів США строком до 30 грудня 2014 року. Стороною відповідача не заперечувався та не спростовувався факт добровільного написання розписки про отримання в борг грошових коштів.
Позивач ОСОБА_1 підтвердив, а відповідач не спростував, факт того, що фактично було передано в борг 16 000 доларів США.
Станом на дату звернення позивача з даним позовом ОСОБА_2 свої зобов'язання за договором позики не виконав, отримані ним кошти не повернув.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 3 ЦПК України в редакції, чинній на момент пред'явлення позову, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За змістом статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України.
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (частина друга статті 1047 ЦК України).
Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Аналогічний висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року за наслідками розгляду цивільної справи № 464/3790/16-ц.
Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Установивши, що між сторонами виникли правовідносини з договору позики, умови якого ОСОБА_2 не виконав, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача суми боргу за цим договором.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що спір щодо стягнення суми боргу між сторонами врегульовано рішенням Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 березня 2017 року й право позивача було захищено судом, а тому провадження у даній справі має бути закрито відповідно до вимог пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України, є безпідставними та на увагу не заслуговують, оскільки вказаним судовим рішенням з відповідача на користь ОСОБА_1 стягнуто суму боргу за розпискою від 05 березня 2013 року в сумі 169 931,66 грн, з яких 81 600 грн сума основного боргу, 81 061,44 грн інфляційні втрати та 3 % річних в розмірі 7 270,22 грн, а відтак предмет і підстави спору є різними.
Інші доводи касаційної скарги є аналогічними аргументам апеляційної скарги, які суд апеляційної інстанції належним чином перевірив та, ухвалюючи рішення, спростував з наведенням відповідних обґрунтованих мотивів.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій.
Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв'язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
З огляду на вищевикладене доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судами норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Ухвалені у справі судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Щодо розподілу судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 травня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 лютого 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. О. Кузнєцов
В. С. Жданова
В. М. Ігнатенко