Ухвала
03 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 752/301/15-ц
провадження № 61-12616ск20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,
вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 26 лютого 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 липня 2020 року у справі за позовом Київського національного університету імені Тараса Шевченка до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Міністерство оборони України про стягнення заборгованості,
У січні 2015 року Київський національний університет імені Тараса Шевченка (далі - КНУ ім. Т. Шевченка, університет) звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Міністерство оборони України про стягнення заборгованості.
Позов мотивовано тим, що починаючи з 1995 року між КНУ ім. Т. Шевченка та Міністерством оборони України укладені договори про підготовку спеціалістів від 11 вересня 1995 року та 22 грудня 1997 року.
З метою забезпечення освітньої діяльності до гуртожитку № 11 університету тимчасово поселено військовослужбовців із сім'ями. У 2011 році співпраця між КНУ ім. Т. Шевченка та Міністерством оборони України закінчилась, а разом з нею і термін проживання військовослужбовців у гуртожитку університету, проте відповідачі займаних ними приміщень не звільнили. Окрім того, починаючи з моменту заселення відповідачів до гуртожитку АДРЕСА_1 останні користувалися послугою з проживання та здійснювали оплату цієї послуги спочатку в повному обсязі, а згодом частково, що призвело до утворення заборгованості, яка станом на грудень 2014 року становила суму в розмірі 76 702,92 грн, а тому позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та просив стягнути зазначену заборгованість у примусовому порядку.
У жовтні 2017 року КНУ ім. Т. Шевченка збільшив розмір позовних вимог та змінив підстави позову. На обґрунтування вимог вказував, що 18 вересня 2015 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 виселились із кімнат гуртожитку АДРЕСА_1 . Відповідно до статуту університету усі будівлі, споруди, житло, надані КНУ ім. Т. Шевченка для здійснення статутної діяльності, належать університету на праві оперативного управління, та позивач фактично є балансоутримувачем будівлі на АДРЕСА_2 (гуртожиток).
ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 заселені до гуртожитку в 2002 році у порядку виключення для тимчасового проживання. При поселенні відповідачі були ознайомлені із правилами проживання в гуртожитку та порядком оплати за проживання. Впродовж проживання відповідачів до 18 вересня 2015 року КНУ ім. Т. Шевченка надавав останнім послуги з проживання, а вони, в свою чергу, до листопада 2008 року оплачували її відповідно до отриманих від університету квитанцій, дотримувались порядку проживання в гуртожитку, фактично усвідомлюючи наявність договірних відносин із університетом. Оплату отриманої послуги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 спочатку здійснювали в повному обсязі, а згодом частково, що призвело до утворення заборгованості за період з листопада 2008 року по 18 вересня 2015 року в сумі 90 232,13 грн.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 10 вересня 2019 року, провадження у цивільній справі в частині позовних вимог до ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , закрито.
З урахуванням наведеного, КНУ ім. Т. Шевченка просив суд стягнути солідарно із відповідачів заборгованість у сумі 90 232,13 грн, оскільки останні добровільно від сплати наданих та отриманих послуг відмовляються.
Справа розглядалася судами неодноразово.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 26 лютого 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 21 липня 2020 року, позов КНУ ім. Т. Шевченка задоволено частково.
Стягнуто солідарно із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь
КНУ ім. Т. Шевченка заборгованість у сумі 63 994,36 грн. В іншій частині позову відмовлено.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що КНУ ім. Т. Шевченка надавав, а ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 споживали послуги з користування електричною енергією та проживання у гуртожитку, однак безпідставно не виконували свого обов'язку зі сплати їх вартості у повному обсязі згідно з встановлених тарифів за наказом ректора КНУ ім. Т. Шевченка. З урахуванням встановлених обставин суд дійшов висновку про обґрунтованість підстав для стягнення з відповідачів заборгованості. Задовольняючи вимоги позову частково, судом враховано подану відповідачами заяву про застосування позовної давності.
22 серпня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 26 лютого
2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 липня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволені позову.
Верховний Суд дійшов висновку, що відсутні підстави для відкриття касаційного провадження з огляду на таке.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Відповідно до пунктів 1 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Предметом позову у цій справі є стягнення грошових коштів у сумі 90 232,13 грн, що є меншим, ніж сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (210 200,00 грн), а тому відповідно до вимог ЦПК України справа є малозначною.
Касаційна скарга не містить посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню.
При цьому Верховний Суд враховує рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року № R (95) 5, згідно яких державам-членам необхідно вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
Зазначення судом апеляційної інстанції у постанові про можливість її оскарження до суду касаційної інстанції не змінює характер та предмет позову у цій справі, та не спростовує наявність у Верховного Суду повноважень про відмову у відкритті касаційного провадження.
Оскільки, касаційну скаргу подано на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, та судом не встановлено передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадків за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню, тому відсутні підстави для відкриття касаційного провадження.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.
Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 1 частини шостої статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд,
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 26 лютого
2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 липня 2020 року у справі за позовом Київського національного університету імені Тараса Шевченка до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,третя особа: Міністерство оборони України про стягнення заборгованості відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:О. В. Ступак І. Ю. Гулейков Г. І. Усик