Іменем України
25 серпня 2020 року
м. Київ
справа № 2-2166/2011
провадження № 61-10951ск20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю.,
Червинської М. Є.,
розглянув касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , на постанову Дніпровського апеляційного суду
від 23 червня 2020 року в справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Центр міста» про визнання права власності,
У березні 2011 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Центр міста» (далі - ТОВ «Центр міста») про визнання права власності.
На обґрунтування позову зазначала, що між нею та ТОВ «Центр міста» 14 жовтня 2006 року було укладено договір № 96 про інвестування будівництва, відповідно до умов якого, відповідач зобов'язався організувати будівництво багатоповерхового житлового будинку, який розташований за адресою:
АДРЕСА_1 , а вона -інвестувати кошти у будівництво даного будинку відповідно до графіку, затвердженого сторонами спільно, загальною сумою 280 000,00 грн та після виконання будівельних робіт набути у власність визначене сторонами нежитлове приміщення на цокольному поверсі будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Розпорядженням міського голови від 14 лютого 2007 року
житловому комплексу по АДРЕСА_1 було присвоєно адресу -
АДРЕСА_2 .
Укладеним договором було передбачено, що відповідач зобов'язується після завершення будівництва ввести житловий будинок в експлуатацію та передати їй усі необхідні документи для отримання свідоцтва про право власності у комунальному підприємстві «ДМБТІ».
Позивач вказувала, що нею були у повному обсязі виконані обов'язки щодо сплати обумовлених договором коштів, однак вона не мала можливості оформити право власності на нежитлове приміщення, оскільки відповідач не надає необхідні документи, а саме: державний акт про прийняття в експлуатацію будинку та рішення Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради про його затвердження, іншу документацію.
Отже, дії відповідача перешкоджають їй здійснити реєстрацію права власності на належне їй нерухоме майно - нежитлове приміщення № 75, розташоване на цокольному поверсі багатоповерхового житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 .
Враховуючи вищевикладене, просила суд визнати за нею право власності на нежитлове приміщення № 75 поз. 1-7, загальною площею 218,6 кв. м, приямок літ. А 24, ґанок літ. А 20, розташоване на цокольному поверсі квартирного (багатоповерхового) житлового будинку літ. А-8,9, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , без додаткових актів введення в експлуатацію.
Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 квітня
2011 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на нежитлове приміщення № 75, поз.1-7, загальною площею 218,6 кв. м, приямок літ. а24, ґанок літ. а20, розташоване на цокольному поверсі квартирного (багатоповерхового) житлового будинку літ. А-8,9, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , без додаткових актів введення в експлуатацію.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 23 червня 2020 року рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 квітня 2011 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
23 липня 2020 року до Верховного Суду подано касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , на постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 червня 2020 року.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ).
За таких обставин розгляд касаційної скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону № 460-ІХ.
Відповідно до частини першої статті 394 ЦПК України одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
За змістом пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Вивчивши касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга є необґрунтованою з таких підстав.
Згідно з статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Статтями 181 та 182 ЦК України визначено, що до нерухомих речей (нерухомості) належать об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення, а право власності та інші речові права на нерухомі речі, зокрема, їх виникнення підлягають державній реєстрації.
Відповідно до частини другої статті 331 ЦК України, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає після закінчення будівництва об'єкта нерухомості, прийняття його до експлуатації та державної реєстрації права власності.
До прийняття новоствореного нерухомого майна в експлуатацію та його державної реєстрації право власності на цей об'єкт не виникає. До виникнення права власності на новозбудоване нерухоме майно право власності існує лише на матеріали, обладнання та інше майно, що було використано в процесі будівництва (частина третя статті 331 ЦК України).
Встановлено, що на час ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного рішення суду від 18 квітня 2011 року житловий багатоквартирний будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , не був введений в експлуатацію.
Відповідно до частини другої статті 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» (в редакції, чинні на день подання позовної заяви) допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення).
Згідно з частиною другою статті Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (в редакції, чинній на день подання позовної заяви) власники квартир багатоквартирних будинків та жилої площі в гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень будинку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов'язані брати участь у загальних витратах, пов'язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.
Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, встановивши, що спірне нежитлове приміщення, розташоване на цокольному поверсі багатоповерхового житлового будинку, який знаходиться за адресою:
АДРЕСА_2 , є допоміжним приміщенням вказаного житлового будинку (підвалом), де знаходяться відповідні мережі, комунікації та технічне обладнання будинку, тобто, спірне нежитлове приміщення є спільним майном власників багатоквартирного будинку, приміщенням загального користування, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову.
Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі 201/4974/16-ц провадження
№ 61-11933св19, постанові Верховного Суду від 16 травня 2019 року у справі
№ 446/1654/11 провадження № 61-10359св18.
Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість касаційної скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , на постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 червня 2020 року та відмову у відкритті касаційного провадження у даній справі на підставі пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України, оскільки Верховний Суд у постанові від 12 лютого
2020 року у справі 201/4974/16-ц провадження № 61-11933св19, постанові Верховного Суду від 16 травня 2019 року у справі № 446/1654/11 провадження № 61-10359св18 уже викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.
Керуючись частиною першою, пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , на постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 червня 2020 рокув справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Центр міста» про визнання права власності, відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: В. М. Коротун
С. Ю. Бурлаков
М. Є. Червинська