02 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 387/1088/17
провадження № 61-744 св 19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Головуючого - Крата В. І.
суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Згода»,
третя особа - виконавчий комітет Новоукраїнської міської ради Кіровоградської області,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу адвоката Булахова Віктора Дмитровича, який діє в інтересах товариства з обмеженою відповідальністю «Згода», на рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 05 вересня 2018 року в складі судді Цотка В. В. та на постанову Кропивницького апеляційного суду від 10 грудня 2018 року в складі колегії суддів Дудковського О. Л., Авраменко Т. М., Письменного О. А.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до ТОВ «Згода» та просив визнати недійсною додаткову угоду від 17 січня 2017 року до договору оренди землі від 15 жовтня 2008 року, укладеного між ОСОБА_1 і ТОВ «Згода».
В обґрунтування своїх вимог позивач указував, що він є власником земельної ділянки площею 5,44 га, кадастровий номер 3521781900:02:000:0683, яка розташована на території Дружелюбівської сільської ради Добровеличківського району Кіровоградської області.
17 січня 2007 року між сторонами укладений договір оренди земельної ділянки зі строком дії з 15 жовтня 2008 року до 15 жовтня 2018 року.
У серпні 2017 року ОСОБА_1 дізнався про існування додаткової угоди від 17 січня 2017 року до вказаного договору, якою його дію продовжено до 14 жовтня 2028 року.
Позивач указував, що його підпис в додатковій угоді підроблений, він не мав волевиявлення на укладення такої угоди та продовження дії договору оренди.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 05 вересня 2018 року позов задоволено, визнано недійсною додаткову угоду від 17 січня 2017 року до договору оренди землі від 09 січня 2007 року, зареєстрованого в КРФ ДП «ЦДЗК» 15 жовтня 2008 року за № 040836900144, укладену між ОСОБА_1 та ТОВ «Згода», право оренди на підставі якої зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 22 лютого 2017 року за № 19237981.
Суд першої інстанції виходив із того, що спірна додаткова угода суперечить волі ОСОБА_1 та підписана від його імені іншою особою, а тому така угода є недійсною.
Короткий зміст судового рішення апеляційного суду
Постановою Кропивницького апеляційного суду від 10 грудня 2018 року апеляційну скаргу відповідача залишено без задоволення, рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 05 вересня 2018 року - без змін.
Апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції повно та всебічно з'ясував осбтавини справи та дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову, а доводи апеляційної скарги правильності висновків суду не спростовують.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
29 грудня 2019 року представник відповідача подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 05 вересня 2018 року та на постанову Кропивницького апеляційного суду від 10 грудня 2018 року та клопотання про зупинення виконання оскаржуваних судових рішень.
Ухвалою Верховного Суду від 25 січня 2019 року відкрито касаційне провадження в даній справі, клопотання представника відповідача задоволено, зупинено виконання рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 05 вересня 2018 року до завершення розгляду касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 26 серпня 2020 року дана справа призначена до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі представник відповідача просить скасувати оскаржувані судові рішення як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Указує, що суди безпідставно взяли до уваги висновок повторної почеркознавчої експертизи, який не є належним доказом у даній справі, оскільки для її проведення були взяті лише експериментальні підписи позивача.
Відзив на касаційну скаргу
У лютому 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив позивача на дану касаційну скаргу, в якому він просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 5,44 гектара, з кадастровим номером 3521781900:02:000:0683, яка розташована на території Дружелюбівської сільської ради Добровеличківського району Кіровоградської області, на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії ІV №027772 виданого Добровеличківською райдержадміністрацією Кіровоградської області 30 березня 2002 року.
09 січня 2007 року між ОСОБА_1 і ТОВ «Згода» укладений договір оренди вказаної земельної ділянки, в якому вказаний термін дії договору з 15 жовтня 2008 року до 15 жовтня 2018 року.
Відповідно до додаткової угоди від 17 січня 2017 року, яка укладена до закінчення дії договору оренди, сторони домовилися про продовження терміну дії договору оренди земельної ділянки до 14 жовтня 2028 року.
Згідно з висновком повторної судової почеркознавчої експертизи від 24 липня 2018 року № 1.1-269/18, встановлено, що підпис від імені ОСОБА_1 у графі «Орендодавець» у примірнику додаткової угоди від 17 січня 2017 року виконав не ОСОБА_1 , а інша особа.
Для проведення експертизи надавалися матеріали даної цивільної справи, в якій містяться документи з вільними та експериментальними зразками підписів ОСОБА_1 .
У матеріалах справи містяться близько сорока вільних підписів ОСОБА_1 , а саме підписана ним позовна заява та завірені копії документів, які додані до даної заяви, а також розрахункові книжки, які містять вільний зразок підпису позивача.
Експерементальні зразки підписів ОСОБА_1 були відібрані у присутності представника позивача й представника відповідача та завірені суддею-доповідачем у даній справі в суді першої інстанції.
Повторна експертиза проведена відповідно до вимог чинного законодавства та Наукових-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга подана до набрання чинності Закону України № 460-ІХ від 15 січня 2020 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», тому відповідно до пункту 2 прикінцевих та перехідних положень вищезазначеного закону розглядається у порядку, що діяв до набрання чинності цим законом.
Згідно з положеннями статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
За результатами розгляду касаційної скарги колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Оскаржувані судові рішення не відповідають зазначеним вимогам закону.
Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.
Якщо сторона не виявила свою волю до вчинення правочину й до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов'язків, правочин є таким, що не вчинений, права та обов'язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.
За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Підпис є невід'ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).
За частиною першою статті 14 Закону України «Про оренду землі» (тут і далі - у редакції, чинній на дату, зазначену в спірних договорах) договір оренди землі укладається в письмовій формі, а за статтею 18 цього Закону договір оренди набирає чинності після його державної реєстрації.
У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.
Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими. Разом із тим Велика Палата Верховного Суду констатує, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.
Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року в справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19).
Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов'язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок (див. також постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року в справі № 504/2864/13-ц (пункт 71), від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 96), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 81), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 97)).
Суди першої та апеляційної інстанцій, установивши дійсні обставини справи, неправильно застосували норми матеріального права та з порушенням норм процесуального права дійшли висновку про наявність правових підстав для визнання додаткової угоди недійсною. Оскільки позивач оспорювану додаткову угоду не підписував, отже вона є неукладеною, а тому в задоволенні позову необхідно відмовити.
Ураховуючи викладене, наявні передбачені статтею 412 ЦПК України правові підстави для часткового задоволення касаційної скарги, скасування рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову.
З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 05 вересня 2018 року та постанова Кропивницького апеляційного суду від 10 грудня 2018 року скасовані і втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають, у зв'язку з чим відсутні підстави для поновлення їх виконання.
Керуючись статтями 400, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу адвоката Булахова Віктора Дмитровича, який діє в інтересах товариства з обмеженою відповідальністю «Згода» задовольнити частково.
Рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 05 вересня 2018 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 10 грудня 2018 року скасувати та ухвалити нове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Згода», третя особа виконавчий комітет Новоукраїнської міської ради Кіровоградської області про визнання додаткової угоди до договору оренди землі недійсною відмовити.
Із моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 05 вересня 2018 року та постанова Кропивницького апеляційного суду від 10 грудня 2018 року втрачають законну силу.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді Н. О. Антоненко
В. І. Журавель
Є. В. Краснощоков
М. М. Русинчук