Постанова
Іменем України
02 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 753/19823/14-ц
провадження № 61-38671св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Коротенка Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Київська міська рада, Департамент земельних ресурсів виконавчого комітету Київської міської ради, Відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Головного управління юстиції в місті Києві,
треті особи: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Новікова Ніна Антонівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Волошенюк Леся Олександрівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Київської міської ради, Департаменту земельних ресурсів виконавчого комітету Київської міської ради, Відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Головного управління юстиції в місті Києві, треті особи: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Новікова Ніна Антонівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Волошенюк Леся Олександрівна, про визнання недійсним та скасування рішення, визнання недійсними правочинів, усунення перешкод у користуванні майном
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 22 грудня 2017 року у складі судді Цимбал І. К. та постанову Апеляційного суду міста Києва від 26 квітня 2018 року у складі колегії суддів: Ратнікової В.М., Левенця Б. Б., Борисової О. В.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, який неодноразово уточнювала та змінювала, і остаточно просила: визнати незаконним та скасувати рішення Київської міської ради від 01 листопада 2012 року № 455/8739, на підставі якого ОСОБА_3 виділена у власність земельна ділянка на АДРЕСА_1 ; визнати недійсним і скасувати свідоцтво про право власності на земельну ділянку на АДРЕСА_1 , видане 06 березня 2014 року Реєстраційною службою Головного управління юстиції у місті Києві на ім'я ОСОБА_3 , зобов'язавши реєстраційну службу скасувати відповідний запис у державному реєстрі прав власності; визнати недійсним договір дарування земельної ділянки на АДРЕСА_1 від 05 квітня 2014 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Новіковою Н. А., зобов'язавши реєстраційну службу скасувати відповідний запис у державному реєстрі прав власності на нерухоме майно; визнати недійсним договір міни земельної ділянки на АДРЕСА_1 від 17 квітня 2015 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Волошенюк Л. О., зобов'язавши нотаріуса внести відповідні зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; зобов'язати ОСОБА_3 і Київську міську раду усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою і привести її у стан, що існував до порушення.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилалася на те, що вона є власником будинку АДРЕСА_2 з господарськими будівлями і спорудами, який розташований на земельній ділянці площею 0,1762 га, у тому числі: 0,101 га - під житловим будинком з господарськими спорудами, 0,415 га - під двором та 0,1246 - під городом. Частину цієї земельної ділянки площею 0,0849 га вона приватизувала, а інша частина земельної ділянки перебувала в її фактичному користуванні і вона мала намір її викупити. Зазначила, що певний час проживала в місті Маріуполі, а після повернення до Києва виявила, що невідомі люди збудували будинок на її ділянці. З'ясовуючи питання походження будівництва, вона дізналася, що на підставі рішення Київської міської ради від 01 листопада 2012 року № 455/8739 ОСОБА_3 оформив свідоцтво про право власності на земельну ділянку, якою вона користується, і подарував її ОСОБА_2 . У подальшому ОСОБА_2 уклала договір міни з ОСОБА_4 і ОСОБА_5 , у зв'язку з чим спірна ділянка перейшла в їх спільну часткову власність. Вважає, що рішення Київської міської ради про передання ОСОБА_3 ділянки, яка фактично перебуває в її тривалому користуванні, є незаконним, оскільки ця ділянка у неї не вилучалася, визначення та погодження її меж на місцевості не здійснювалося. Посилалася на те, що вона сама мала намір викупити цю ділянку, оскільки фактично користується нею, і згоди на її передання іншим особам не надавала. Вважає рішення Київської міської ради про виділення земельної ділянки незаконним, тому отримане на його підставі свідоцтво про право власності підлягає скасуванню, а укладені на його підставі правочини є недійсними.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Дарницький районний суд міста Києва рішенням від 22 грудня 2017 року у задоволенні позову відмовив.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що рішення Київської міської ради від 01 листопада 2012 року № 455/8739 «Про приватизацію земельних ділянок для будівництва і обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд» щодо приватизації ОСОБА_3 земельної ділянки прийнято відповідно до законодавства, при цьому інтереси позивачки щодо володіння або користування спірною земельною ділянкою у розмірі 0,100 га з кадастровим номером 8000000000:90:226:0006 на АДРЕСА_1 не були порушені, оскільки ця земельна ділянка не перебувала у її власності чи законному користуванні (на підставі договору оренди), а перебувала у комунальній власності Київської міської ради і була розташована за адресою, відмінною від адреси земельної ділянки, яка належить позивачці на праві власності, площею 0,0849 га кадастровий номер 8000000000:90:226:0004, за адресою: АДРЕСА_2 . З урахуваннмя законності рішення Київської міської ради від 01 листопада 2012 року № 455/8739 немає підстав для скасування державного акта на право власності на земельну ділянку ОСОБА_3 та визнання недійсними укладених в подальшому правочинів щодо відчуження цієї земельної ділянки.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Апеляційний суд міста Києва постановою від 26 квітня 2018 року рішення Дарницького районного суду міста Києва від 22 грудня 2017 року залишив без змін.
Своє рішення апеляційний суд мотивував тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи
У липні 2018 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Дарницького районного суду міста Києва від 22 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 26 квітня 2018 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що апеляційний суд неналежним чином повідомив її про дату судового засідання. При цьому зазначила, що строк дії її представника за довіреністю ОСОБА_6 закінчився 23 квітня 2018 року, а тому вона не мала повноважень на представництво її інтересів у суді. Суди не звернули уваги на те, що на переданій у власність ОСОБА_3 земельній ділянці знаходилось її майно, а саме: вигрібна яма, вбиральня та огорожа, і вона використовувала земельну ділянку під цими спорудами, яка була огороджена парканом. Суди не надали оцінки її аргументам про те, що ОСОБА_3 без погодження з нею меж земельної ділянки безпідставно передано у власність земельну ділянку площею 0,100 га, кадастровий номер 8000000000:90:226:0006. Апеляційний суд, пославшись на те, що спірна земельна ділянка перебувала у комунальній власності, безпідставно взяв до уваги нотаріальну заяву колишнього власника домоволодіння від 2006 року, оскільки така згода є нікчемним документом. Суди не дослідили питання правомірності набуття ОСОБА_3 права власності на земельну ділянку, оскільки відсутність у нього права користування земельною ділянкою унеможливлювала її приватизацію. Суди не взяли до уваги і того, що заочним рішення Дарницького районного суду міста Києва від 11 листопада 2013 року встановлено факт набуття нею права власності на будинок з надвірними будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_2 та факт переходу до неї права власності на ділянку площею 0,1762 га, на якій розташовані будинок та інші споруди, в порядку статті 120 Земельного кодексу України (далі - ЗК України). Апеляційний суд не врахував того, що Київська міська рада передала земельну ділянку у власність ОСОБА_3 в період знаходження в суді справи щодо оскарження шахрайських дій стосовно належного їй домоволодіння та земельної ділянки.
У вересні 2018 року ОСОБА_4 , ОСОБА_5 і Головне територіальне управління юстиції в місті Києві подали відзиви на касаційну скаргу, в яких просили залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на те, що ці судові рішення є законними і обґрунтованими, оскільки суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дали належну правову оцінку доказам, наданим сторонами.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 03 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
14 серпня 2018 року справа № 753/19823/14-цнадійшла до Верховного Суду.
Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 15 квітня 2020 року № 1091/0/226-20, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями та визначено колегію суддів.
Фактичні обставини справи
Суди попередніх інстанцій встановили, що домоволодіння АДРЕСА_2 належало ОСОБА_7 на підставі свідоцтва про право особистої власності на домоволодіння, виданого 24 січня 1992 року Виконавчим комітетом Харьківської районної ради народних депутатів міста Києва.
05 листопада 2003 року ОСОБА_7 подарувала ОСОБА_1 житловий будинок АДРЕСА_2 , що підтверджується договором дарування, посвідченим державним нотаріусом Шістнадцятої Київської державної нотаріальної контори Трапєзніковою З. О.
Рішенням Київської міської ради від 15 квітня 2004 року № 185-1/1395 «Про передачу громадянам у приватну власність земельних ділянок для будівництва і обслуговування будинків, господарських будівель і споруд» ОСОБА_1 (на підставі її заяви) виділено у власність земельну ділянку площею 0,0849 га на АДРЕСА_2 .
21 травня 2004 року ОСОБА_1 видано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0849 га на АДРЕСА_2 .
Розташована поряд земельна ділянка площею 0,1246 га перебувалп у комунальній власності Київської міської ради.
24 листопада 2010 року Головне управлінням житлового забезпечення Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) видало ОСОБА_3 свідоцтво про право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 загальною площею 57, 2 кв. м.
27 грудня 2011 року ОСОБА_3 звернувся до Київської міської ради із заявою про безкоштовне передання у приватну власність земельної ділянки площею 0,10 га для будівництва і обслуговування житлового будинку АДРЕСА_1 вже під збудований будинок, належний ОСОБА_3 на праві власності.
На підставі рішення Київської міської ради від 01 листопада 2012 року № 455/8739 «Про приватизацію земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд у Дарницькому районі міста Києва» ОСОБА_3 передано у власність земельну ділянку площею 0,10 га для будівництва і обслуговування житлового будинку АДРЕСА_1 .
06 березня 2014 року ОСОБА_3 отримав свідоцтво про право власності на вказану земельну ділянку.
05 квітня 2014 року ОСОБА_3 подарував земельну ділянку та розташований на ній будинок ОСОБА_2 .
06 квітня 2015 року ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , ОСОБА_5 уклали попередній договір міни квартири на будинок із земельною ділянкою за вказаною вище адресою.
17 квітня 2015 року ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , ОСОБА_5 уклали договір міни, згідно з яким ОСОБА_2 обміняла належну їй на праві власності земельну ділянку та розташований на ній будинок за адресою: АДРЕСА_1 на квартиру АДРЕСА_3 , яка належала ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на праві власності.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» якого встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Оскільки касаційна скарга надійшла до Верховного Суду до 08 лютого 2020 року, її розгляд Верховний Суд здійснює за правилами ЦПК України в редакції, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
Статтями 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено право на звернення до суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і, залежно від установленого, вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Відповідно до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).
У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (частина перша статті 155 ЗК України).
Результат аналізу наведених норм права дає підстави для висновку, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів, а тому суд повинен установити, чи були порушені або невизнані права, свободи чи інтереси особи, яка звернулася до суду за їх захистом, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову у їх задоволенні.
Відповідно до частин другої, п'ятої статті 158 ЗК України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, спір вирішується судом.
Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 зазначила, що у зв'язку з набуттям нею права власності на житловий будинок АДРЕСА_2 вона набула право і на земельну ділянку під цим будинком. Частину цієї ділянки площею 0,0849 га вона приватизувала, а інша частина перебувала в її фактичному користуванні і вона мала намір її викупити. У зв'язку з цим позивачка вважала, що передання у власність ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,100 га на АДРЕСА_1 порушено її права.
Відповідно до статті 81 ЦПК Україникожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суди попередніх інстанцій, дослідивши фактичні обставини справи, оцінивши наявні докази, дійшли правильного висновку, що рішення Київської міської ради від 01 листопада 2012 року № 455/8739 «Про приватизацію земельних ділянок для будівництва і обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд» щодо приватизації земельної ділянки ОСОБА_3 прийнято відповідно до вимог законодавства. При цьому інтереси позивачки щодо володіння або користування земельною ділянкою площею 0,100 га з кадастровим номером 8000000000:90:226:0006 на АДРЕСА_1 не були порушені, оскільки ця земельна ділянка не перебувала в її власності чи законному користуванні (на підставі договору оренди), а перебувала у комунальній власності Київської міської ради і була розташована за адресою відмінною від адреси земельної ділянки площею 0,0849 га з кадастровим номером 8000000000:90:226:0004, за адресою: АДРЕСА_2 , яка належить позивачці на праві приватної власності.
Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про недоведеність позовних вимог, оскільки позивачка не довела факту, що на переданій у власність ОСОБА_3 земельній ділянці знаходилось її майно, а саме: вигрібна яма, вбиральня та огорожа, тобто не довела факту накладення земельних ділянок. У зв'язку з відсутністю правових підстав для скасування рішення Київської міської ради від 01 листопада 2012 року № 455/8739 суди дійшли обґрунтованого висновку про незадоволення інших похідних вимог про визнання недійсними договорів, внесення змін до державного реєстру та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно і всебічно дослідили наявні у справі докази та дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 368 ЦПК України, в результаті чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.
Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не надали оцінки наявним у матеріалах справи доказам, які доводять порушення прав позивачки, не заслуговують на увагу, оскільки спростовуються встановленими судами обставинами справи.
Крім того, згідно з частиною другою статті 80 ЦПК України питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Не є підставою для визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради від 01 листопада 2012 року № 455/8739 і скасування свідоцтва про право власності на земельну ділянку на АДРЕСА_1 , виданого 06 березня 2014 року, саме лише бажання позивачки викупити цю земельну ділянку. Крім того, доказів на вчинення таких дій позивачка не надала.
Не заслуговують на увагу й аргументи касаційної скарги про те, що ОСОБА_3 не погоджував межі своєї земельної ділянки під час її формування з ОСОБА_1 , суміжними землекористувачами та не виносив межі вказаної земельної ділянки в натурі (на місцевості), оскільки суди встановили, що на час погодження меж спірної земельної ділянки право власності на суміжну земельну ділянку АДРЕСА_2 площею 0,0849 га, кадастровий номер 8000000000:90:226:0004 було зареєстровано за ОСОБА_8 , а тому саме з ним відбувалось погодження меж ділянки, яка передавалась у власність ОСОБА_3 . Рішення Київради про передання земельної ділянки у власність ОСОБА_3 було прийнято 01 листопада 2012 року. Рішення Дарницького районного суду міста Києва, яким було визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки на АДРЕСА_2 , укладений між ОСОБА_3 , який діяв від імені ОСОБА_1 , та ОСОБА_8 , скасовано державний акт серії ЯЖ № 032254 на земельну ділянку кадастровий номер 8000000000:90:226:0004, виданий 27 жовтня 2008 року на ім'я ОСОБА_8 , та визнано за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку площею 0,0849 га, розташовану на АДРЕСА_2 , було постановлено лише 11 листопада 2013 року.
Крім того, непогодження меж земельної ділянки саме по собі не свідчить про незаконність рішення про затвердження проєкту землеустрою та про передання земельної ділянки у власність.
Вищевикладене узгоджується з правовим висновком, викладеним Верховним Судом у складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 23 січня 2019 року у справі № 580/168/16-ц (провадження № 61-19526сво18) та Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 20 березня 2019 року у справі № 350/67/15-ц (провадження № 14-652цс18).
Доводи ОСОБА_1 про те, що заочним рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 11 листопада 2013 року у справі № 753/10719/13-ц встановлено факт набуття нею права власності на будинок з надвірними будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_2 та факт переходу до неї права власності на ділянку площею 0,1762 га, на якій розташовані будинок та інші споруди, в порядку статті 120 ЗК України, обґрунтовано спростовані апеляційним судом з посиланням на те, що предметом спору у справі № 753/10719/13-ц є земельна ділянка на АДРЕСА_2 , площею 0,0849 га, кадастровий номер 8000000000:90:226:0004, недійсність укладеного щодо неї договору купівлі-продажу та скасування виданого 27 жовтня 2007 року на ім'я ОСОБА_8 державного акта про право власності на землю. Водночас предметом спору у цій справі є законність рішення Київської міської ради від 01 листопада 2012 року № 455/8739, згідно з яким ОСОБА_3 було передано у власність земельну ділянку площею 0,10 га, та укладених в подальшому правочинів щодо відчуження вказаної земельної ділянки. Тому обставини, встановлені рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 11 листопада 2013 року у справі № 753/10719/13-ц, стосуються інших предметів спору та доказування.
Крім того, згідно з частиною сьомою статті 82 ЦПК України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для суду.
Аргументи касаційної скарги ОСОБА_1 про неналежне її повідомлення про судове засідання в апеляційному суді не заслуговують на увагу з огляду на таке.
Статтею 128 ЦПК України визначено, що суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов'язковою. Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно. Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. Стороні чи її представникові за їхньою згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам судового процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про дату, час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку.
Згідно з частиною п'ятою статті 130 ЦПК України вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі.
Апеляційний суд міста Києваухвалою від 03 квітня 2018 року відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 22 грудня 2017 року.
Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 03 квітня 2018 року справу призначено до судового розгляду на 26 квітня 2018 року з повідомленням учасників справи.
В судове засідання 26 квітня 2018 року ні позивач, ні її представник не з'явилися.
Апеляційний суд встановив, що представником ОСОБА_1 - адвокат Больсунова Г. О . 24 квітня 2018 року на адресу апеляційного суду направила заяву ОСОБА_1 від 23 квітня 2018 року, в якій вона просить розглядати справу за її відсутності з обов'язковою участю її представника - адвоката Больсунової Г. О. Також адвокат направила клопотання про розгляд справи в режимі відеоконференції з Орджонікідзевським районним судом міста Маріуполя. Це клопотання суд залишив без задоволення, оскільки воно подане з порушенням вимог частини другої статті 212 ЦПК України. При цьому суд виходив з того, що адвокат Больсунова Г. О. повідомлення про розгляд справи Апеляційним судом міста Києва 26 квітня 2018 року отримала 14 квітня 2018 року, а клопотання про слухання справи в режимі відеоконференції направила до суду лише 24 квітня 2018 року, причому копії цієї заяви сторонам не відправила.
Отже, доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про неналежне її повідомлення про судове засідання є необґрунтованими та спростовуються вищенаведеним.
Також безпідставними є і посилання ОСОБА_1 на те, що строк дії повноважень її представника за довіреністю ОСОБА_6 закінчився 23 квітня 2018 року, оскільки до заяви, поданої 24 квітня 2018 року, адвокат надала ордер від 23 квітня 2018 року та копію свідоцтва про заняття адвокатською діяльністю, тобто підтвердила наявність підстав для представництва.
Аргументи касаційної скарги в їх сукупності зводяться до неправильного розуміння заявником вимог законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин, що не може бути підставою для скасування оскаржених судових рішень.
Інші наведені у касаційній скарзі аргументи зводяться до незгоди з висновками судів стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки, і суди їх обґрунтовано спростували. З огляду на норми статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не має процесуальної можливості встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
Згідно з частиною третьою статті 401 та статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону, й підстав для їх скасування немає.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 22 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 26 квітня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:А. Ю. Зайцев
С. Ю. Бурлаков
Є. В. Коротенко