Постанова
Іменем України
26 серпня 2020 року
м. Київ
справа № 177/1944/16-ц
провадження № 61-49094св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),
суддів: Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,
Олійник А. С., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Фермерське господарство «Техагромет», Надеждівська сільська рада Криворізького району Дніпропетровської області,
треті особи: Управління Держгеокадастру у Криворізькому районі Дніпропетровської області, Виконавчий комітет Жовтоводської міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Фермерського господарства «Техагромет» на постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Зубакової В. П., Барильської А. П., Бондар Я. М.,
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Фермерського господарства «Техагромет» (далі - ФГ «Техагромет»), Надеждівської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області (далі - Надеждівська сільська рада), треті особи: Управління Держгеокадастру у Криворізькому районі Дніпропетровської області, Виконавчий комітет Жовтоводської міської ради, про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки.
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 10 січня 2013 року між ОСОБА_1 та ФГ «Техагромет» укладений договір оренди земельної ділянки, яка належить позивачу на праві приватної власності. Відповідно до пункту 1 договору оренди земельної ділянки ФГ «Техагромет» прийняло в строкове платне володіння та користування земельну ділянку, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Відповідно до акта прийому-передачі об'єкта оренди від 10 січня 2013 року, він передав ФГ «Техагромет» земельну ділянку у володіння та користування у стані, що відповідає умовам договору оренди. Згідно з пунктами 9-11 договору оренди земельної ділянки, ФГ «Техагромет» взяло на себе зобов'язання сплачувати позивачу щороку орендну плату за користування земельною ділянкою у розмірі 3 % від грошової оцінки земельної ділянки, що в сумі становить 3 296,17 грн у грошовій або натуральній формі за ринковими цінами. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням коефіцієнтів індексації. Орендна плата сплачується за договором не пізніше, як у термін від 15 серпня по 01 листопада кожного року. Згідно з пунктом 17 договору у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором сплачується пеня у розмірі 120 % річної облікової ставки НБУ несплаченої суми за кожен день прострочки. Пунктом 29 договору визначено, що обов'язком орендаря є використання земельної ділянки за цільовим призначенням, а також забезпечення екологічної безпеки при користуванні земельною ділянкою шляхом додержання вимог земельного та природоохоронного законодавства. У свою чергу ФГ «Техагромет», порушує умови договору оренди земельної ділянки, а саме: своєчасно не сплачує орендну плату за користування земельною ділянкою в повному обсязі, систематично не враховує при визначені розміру орендної плати за користування земельною ділянкою коефіцієнти індексації, пропонує отримувати орендну плату за користування земельною ділянкою в натуральній формі товарами, які не пройшли державний контроль якості продуктів, екологічну експертизу та перевірку на відповідність державним стандартам, веде сільськогосподарське виробництво на належній йому земельній ділянці без проведення сівозміни, систематичного внесення добрив, постійно вирощуючи соняшник, який виснажує земельну ділянку, порушує екологічний стан земельної ділянки, знищивши захисну лісосмугу обабіч земельної ділянки. Перешкоджає внесенню в строки, встановлені чинним законодавством, плати земельного податку. Крім того, він як орендодавець, жодного оригіналу договору оренди земельної ділянки із ФГ «Техагромет» у 2016 році для подання на державну реєстрацію до Жовтоводського міського управління юстиції не підписував.
Посилаючись на викладене, позивач, із урахуванням уточнених вимог, просив визнати недійсним договір, укладений 10 січня 2013 року між ОСОБА_1 та ФГ «Техагромет» в особі Окунєвої Ірини Олексіївни , що діє на підставі Статуту, зареєстрованого 24 лютого 2005 року № 14391020000000112, щодо оренди земельної ділянки, яка належить ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку від 22 липня 2004 року та має такі характеристики: загальна площа - 6,0287 га, у тому числі рілля - 6,0287 га, кадастровий номер 12:218:843:00:01:021:0006, який зареєстровано 16 лютого 2016 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Рішенням Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 16 березня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що під час судового розгляду позивач вказав на те, що всі справи щодо оренди земельної ділянки, яка належить йому на праві приватної власності, відповідно до державного акта серії ДП 113819, велись його дружиною ОСОБА_3 , та можливо саме вона ставила підпис у договорі оренди земельної ділянки, цей факт у судовому засіданні ніким не заперечувався. Доводи позивача про неналежне виконання умов договору, не можуть покладатися в основу визнання договору недійсним. Крім того, позивачем не доведено, що відповідач пропонує отримувати орендну плату в натуральній формі товарами, які не пройшли державний контроль якості продуктів, екологічну експертизу та перевірку на відповідність державним стандартам, веде сільськогосподарське виробництво без проведення сівозміни, систематичного внесення добрив, порушує екологічний стан земельної ділянки, знищивши захисну лісосмугу земельної ділянки. Позивач та відповідач уклали договір оренди земельної ділянки, при цьому позивач отримував кошти за оренду зазначеної земельної ділянки за 2013 - 2016 роки, що не заперечувалось у судовому засіданні самим позивачем. Суд не взяв до уваги доводи позивача, про непідписання ним вказаного договору, оскільки сторонами виконувались умови договору з 2013 року, що підтверджується поясненнями позивача та прийняттям ним орендної плати протягом тривалого часу. Крім того, з 2013 року позивач не звертався до суду із позовними вимогами про визнання договору неукладеним.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 04 грудня 2018 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову. Визнано недійсним договір, укладений 10 січня 2013 року між ОСОБА_1 та ФГ «Техагромет» в особі Окунєвої І. О. , щодо оренди земельної ділянки, яка належить ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку від 22 липня 2004 року та має такі характеристики: загальна площа - 6,0287 га, у тому числі рілля - 6,0287 га, кадастровий номер 12:218:843:00:01:021:0006, який зареєстровано 16 лютого 2016 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Ухвалюючи рішення, суд апеляційної інстанції виходив із того, що оскільки позивач не підписував договір оренди земельної ділянки від 10 січня 2013 року не може вважатися таким, що відповідає волевиявленню ОСОБА_1 та вимогам закону. Самі ж по собі доводи ФГ «Техагромет» про те, що протягом строку дії оспорюваного договору, він виконувався обома сторонами та орендодавець протягом 2013 - 2016 років отримував орендну плату не можуть безперечно свідчити про волевиявлення сторони на укладання договору оренди земельної ділянки саме на таких умовах, а виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. Оскільки позовна заява про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, укладеного та зареєстрованого у Жовтоводському міському управлінні юстиції 12 лютого 2016 року, подана до суду у грудні 2016 року, позивачем не пропущений строк позовної давності.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги
У грудні 2018 року ФГ «Техагромет» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 грудня 2018 року, в якій просить скасувати зазначене судове рішення та залишити у силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказує на те, що позивач не заперечував факт укладення між сторонами договору, проте вважав, що оскільки він його не підписав, то він є недійсним. Судом безпідставно відхилено заяву про застосування строку позовної давності. Судом не враховано, що у матеріалах справи є звернення позивача до ФГ «Техагромет» із пропозиціями про розірвання оспорюваного договору оренди від 05 квітня 2016 року та від 01 червня 2016 року, зі змісту яких убачається фактична обізнаність ОСОБА_1 про існування спірного договору.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.
За змістом статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - скасуванню та ухваленню нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Встановлені судами обставини
ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, площею 6,0287 га, розташованої на території Надеждівської сільської ради, про що свідчить державний акт на право власності на земельну ділянку серії ДП 113819 та витяг із Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 22 лютого 2016 року.
10 січня 2013 року між ОСОБА_1 та ФГ «Техагромет», в особі голови Окунєвої І. О. , укладений договір оренди земельної ділянки, площею 6,0287 га, у тому числі рілля - 6,0287 га, кадастровий номер 12:218:843:00:01:021:0006, який зареєстровано Надеждівською сільською радою 10 квітня 2013 року, про що в Книзі записів державної реєстрації договорів оренди вчинено запис № 111.
Відповідно до акта прийому-передачі об'єкта оренди, позивач передав зазначену земельну ділянку в користування ФГ «Техагромет» 10 січня 2013 року.
Згідно з Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, договір оренди земельної ділянки від 10 січня 2013 року, укладений між ОСОБА_1 та ФГ «Техагромет», зареєстровано у Жовтоводському міському управлінні юстиції 12 лютого 2016 року.
Відповідно до висновку експерта від 30 жовтня 2017 року № 3657-17 за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи встановлено, що підписи від імені ОСОБА_1 у графах: «Орендодавець» в оригіналі договору оренди земельної ділянки від 10 січня 2013 року, укладеному між ОСОБА_1 та ФГ «Техагромет», виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою.
Водночас суд з'ясував, що позивач протягом 2013 - 2016 років отримував від ФГ «Техагромет» орендну плату.
Визнаючи недійсним договір оренди земельної ділянки, суд апеляційної інстанції, дослідивши докази у справі й давши їм належну оцінку, враховуючи, що почеркознавчою експертизою встановлено, що підпис на договорі оренди земельної ділянки не належать ОСОБА_1 , дійшов висновку про невідповідність вимогам закону правочину щодо передачі в оренду земельної ділянки. Позивач особисто не підписував договір оренди землі, повноваження на це в установленому законом порядку іншій особі не надавав, що свідчить про відсутність волі орендодавця на його укладення, а тому наявні правові підстави для визнання його недійсним.
Разом з тим Верховний Суд не погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції з огляду на таке.
Нормативно-правове обґрунтування
За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.
Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).
Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб'єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб'єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов'язки. Здійснення правочину законодавством може пов'язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов'язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб'єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб'єктів цивільного права.
Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.
Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.
У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов'язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов'язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.
За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Отже, підпис є невід'ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.
Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).
За частиною першою статті 14 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі укладається в письмовій формі, а за статтею 18 цього Закону договір оренди набирає чинності після його державної реєстрації.
За частиною першою статті 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.
Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (частина друга цієї ж статті).
У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.
Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими. Разом із тим, у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.
За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) висловила позицію про те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.
Разом із цим суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України).
Згідно з частиною третьою статті 412 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
У справі, що розглядається, позивач звернувся з вимогою про визнання недійсним договору оренди, посилаюсь на те, що цей договір не підписував, умови його не погоджував, тож відповідач безпідставно відмовляє в поверненні використовуваної земельної ділянки позивачу як власнику цієї земельної ділянки, покликаючись до умов договору, підписаного невстановленою особою замість позивача.
Суди попередніх інстанцій повно встановлено обставини справи, за якими спірні договори позивач не підписував та, відповідно, істотних умов цих договорів не погоджував.
Отже, оскільки правочин, який не вчинено (договір, який не укладено) не підлягає визнанню недійсним, власник земельної ділянки вправі захищати своє порушене право на користування земельною ділянкою, спростовуючи факт укладення ним договору оренди земельної ділянки у мотивах негаторного позову та виходячи з дійсного змісту правовідносин, які склалися у зв'язку із фактичним використанням земельної ділянки.
Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов'язаним із позбавленням власника його права володіння на ці ділянки, з урахуванням неукладеного договору оренди.Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок, вважає порушеним, є подання негаторного позову про усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом пред'явлення вимоги про повернення таких ділянок. Негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок (див. також постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 71), від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 96), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 81), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 97)).
Таким чином, рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, оскільки його ухвалено при неправильному застосуванні норм матеріального права.
Рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову також не може залишатися в силі та підлягає скасуванню, з огляду на таке.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, входив із того, що відповідачем справлялася орендна плата в натуральній формі, що підтверджується відомостями, на видачу пшениці на суму 2 000,00 грн, кукурудзи - 500,00 грн, соняшника на суму 200,00 грн, у рахунок земельного паю за 2016 рік, у яких позивач ставив особистий підпис, у підтвердження отримання орендної плати, також цей факт підтверджується бухгалтерськими довідками ФГ «Техагромет» від 31 липня 2016 року, та від 31 жовтня 2016 року. Крім того, позивач отримував гроші за оренду землі за 2013, 2014, 2015 роки, що підтверджується відомостями про видачу орендної плати. Суд не взяв до уваги доводи позивача, про непідписання ним вказаного договору, оскільки сторонами виконувались умови договору з 2013 року, що підтверджується поясненнями позивача та прийняттям ним орендної плати протягом тривалого часу. Із 2013 року позивач не звертався до суду із позовними вимогами про визнання договору неукладеним. При цьому, оскільки договір оренди землі укладався сторонами строком на 10 років, звернення позивача з позовом у вересні 2016 року, до припинення вказаного договору, не вважається вчиненим після спливу позовної давності.
Тобто суд вважав, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки).
У праві України зазначена доктрина проявляється, зокрема, у кваліфікації певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи - сторони правочину (наприклад, прийняття оплати за товар за договором купівлі-продажу) як волевиявлення, яке свідчить про вчинення правочину, зокрема про його схвалення (див. постанову Верховного Суду України від 19 серпня 2014року у справі № 3-59гс14).
Відповідно до частини другої статті 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. Отже, конклюдентними діями може підтверджуватися лише укладення договору в усній формі.
Між тим, статтею 18 Закону України «Про оренду землі» договір оренди набирає чинності після його державної реєстрації. Зазначена норма виключає можливість укладення спірного договору шляхом вчинення конклюдентних дій, бо такий договір не може бути зареєстрований.
Отже, враховуючи конкретні встановлені судами обставини справи, що розглядається, Велика Палата Верховного Суду при розгляді аналогічної справи № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) зробила висновок про відсутність підстав для застосування доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) до правовідносин, що склалися між сторонами у справі.
Таким чином, оскільки правочин, який не вчинено (договір, який не укладено) не підлягає визнанню недійсним, власник земельної ділянки вправі захищати своє порушене право на користування земельною ділянкою, спростовуючи факт укладення ним договору оренди земельної ділянки у мотивах негаторного позову та виходячи з дійсного змісту правовідносин, які склалися у зв'язку із фактичним використанням земельної ділянки.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України).
Згідно з частиною третьою статті 412 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Враховуючи те, що позивач обрав неефективний спосіб захисту своїх порушених прав, Верховний Суд дійшов висновку про скасування рішень суду першої та апеляційної інстанцій та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Щодо розподілу судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Отже, з ОСОБА_1 на користь ФГ «Техагромет» підлягає стягненню судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 1 102,40 грн.
Керуючись статтями 141 406, 409, 411, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Фермерського господарства «Техагромет» задовольнити.
Рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 16 березня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 грудня 2018року скасувати та ухвалити нове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Фермерського господарства «Техагромет», Надеждівської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, треті особи: Управління Держгеокадастру у Криворізькому районі Дніпропетровської області, Виконавчий комітет Жовтоводської міської ради, про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Фермерського господарства «Техагромет»судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 1 102,40 грн.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Ступак
Судді: І. Ю. Гулейков
А. С. Олійник
Г. І. Усик
В. В. Яремко