03 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 2а-9429/12/1370
адміністративне провадження № К/9901/28483/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді - Калашнікової О.В.,
суддів: Губської О.А., Соколова В.М.,
за участю:
секретаря судового засідання - Кравченко Р.О.
представника позивача - Звіра Р.П.,
представник відповідача - Дереки Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції адміністративну справу №2а-9429/12/1370
за позовом Спеціалізованої Державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Львові Міжрегіонального головного управління ДФС до Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Західенерго", треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Головне управління Державної казначейської служби України у Львівській області, Міністерство фінансів України, про стягнення коштів, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою Офісу великих платників податків ДПС на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 26 січня 2016 року (головуючий суддя - Сакалош В.М.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 травня 2016 року (суд у складі головуючого судді - Мікули О.І., суддів: Качмара В.Я., Курильця А.Р.) у справі №2а-9429/12/1370
І. СУТЬ СПОРУ
1. Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у м. Львові Державної податкової служби (правонаступником якої є Офіс великих платників податків ДПС; далі - позивач, податковий орган) звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «ДТЕК ЗАХІДЕНЕРГО» (далі - відповідач, ПАТ «ДТЕК ЗАХІДЕНЕРГО»), треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Головне управління Державної казначейської служби України у Львівській області (далі - ГУ ДКС у Львівській області) та Міністерство фінансів України (далі - Мінфін), в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 29 січня 2013 року, просило:
-стягнути з ПАТ «ДТЕК ЗАХІДЕНЕРГО» борг (пеню) за субкредитною угодою від 26 листопада 1996 року №2014-1 у розмірі 53 245 324,11 грн;
- стягнуті суми зарахувати на рахунок Державної казначейської служби України №31114105701028, код за ЄДРПОУ 37567646, банк: ДКСУ м. Київ, МФО банку 820172.
1.1. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що заборгованість ПАТ «ДТЕК ЗАХІДЕНЕРГО) по пені за Договором про надання субкредиту від 26 листопада 1996 року №2014-1 становить 53 245 324 грн. 11 коп., що підтверджується поданням №1 та №2 від 24 січня 2013 року, винесеним ГУ ДКСУ у Львівській області.
ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
2. 01 листопада 1996 року між Україною та Міжнародним банком реконструкції та розвитку (МБРР) укладено Договір про надання позики (Проект розвитку ринку електроенергії) №4098-1 UA, відповідно до якого МБРР виступає Банком, який надає кредит Україні як Позичальнику.
3. На виконання вказаних положень Кредитної угоди 26 листопада 1996 року між Міністерством фінансів України та АК «Західенерго» укладено Договір про надання субкредиту стосовно використання коштів, наданих Україні Міжнародним банком реконструкції та розвитку (Договір про надання позики №4098-1 UA від 01 листопада 1996р.) для фінансування Проекту розвитку ринку електроенергії №2014-1 (надалі - Субкредитний договір).
4. Протягом 1997-2006 років Мінфін зверталось до відповідача із листами та доданими до них розрахунками сум, що підлягали поверненню згідно із Субкредитним договором.
5. У зв'язку з невиконанням ПАТ «ДТЕК Західенерго» фінансових зобов'язань за Субкредитним договором у відповідача виникла заборгованість, внаслідок чого ГУ ДК України у Львівській області складено відповідні подання для ведення претензійно-позовної роботи та безспірного списання з відповідача заборгованих сум.
6. Після складання вказаних подань, позивач звернувся до суду для стягнення заборгованості з ПАТ «ДТЕК Західенерго» за Субкредитним договором.
7. Справа неодноразово розглядалась в судах різних інстанцій.
8. Враховуючи часткове погашення заборгованості за Субкредитним договором та проведення звірки взаєморозрахунків ПАТ «ДТЕК Західенерго» з Мінфіном, ГУ ДКСУ у Львівській області, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 02 березня 2013 року №174 «Про питання обліку заборгованості, в тому числі простроченої, перед державою за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, бюджетними позичками/фінансовою допомогою, наданими Міністерством фінансів у 1993-1998 роках, нарахування пені та списання заборгованості», винесені наступні подання:
-подання №1 від 24 січня 2013 року, згідно з яким надано дозвіл для здійснення до ПАТ «ДТЕК Західенерго» заходів щодо стягнення пені за простроченою заборгованістю за Субкредитною угодою в сумі 52 423 237,70 (п'ятдесят два мільйони чотириста двадцять три тисячі двісті тридцять сім грн);
-подання №2 від 24 січня 2013 року, яким надано дозвіл для здійснення до ПАТ «ДТЕК Західенерго» заходів щодо стягнення пені за відсотками за Субкредитною угодою в сумі 822 086,42 (вісімсот двадцять дві тисячі вісімдесят шість грн 24 коп).
9. Вказані подання направленні до податкового органу для здійснення претензійно-правової роботи.
10. Враховуючи зменшення заборгованості за Субкредитним договором та прийняття 24 січня 2013 року подань №1,2, позивач 29 січня 2013 року подав до суду заяву про уточнення позовних вимог.
ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
11. Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 26 січня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 травня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.
12. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність підстав для стягнення спірної пені за наданими позивачем до суду поданнями.
13. Суди вказали, що чинним законодавством не передбачено відповідальність у виді пені та порядок її нарахування у випадку порушення ПАТ «ДТЕК ЗАХІДЕНЕРГО» умови договору Субкредиту.
13.1. У поданих позивачем та ГУ ДКСУ у Львівській області документах відсутній розрахунок розміру нарахованої пені, не вказано період та підстави для її нарахування, час виникнення та погашення простроченої заборгованості, її розмір та вид, не надано жодних документальних підтверджень щодо розміру і періодів виконання Міністерством фінансів України зобов'язань за Субкредитним договором, необхідних для здійснення перевірки розрахунку пені, нарахованої ГУ ДКСУ у Львівській області ПАТ «ДТЕК ЗАХІДЕНЕРГО» у розмірі 53245324,11 грн., що свідчить про неможливість перевірки правильності розрахунку у зв'язку з відсутністю необхідних первинних документів.
13.2. Крім того, суди також зазначили, що факт неправомірності нарахування пені в сумі, зазначеній у поданні №1 від 24 січня 2013 року за Договором про надання субкредиту від 26 листопада 1996 року №2014-1, укладеним між Міністерством фінансів України та ВАТ «Західенерго», встановлено постановою Львівського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2014 року у справі №2а-10083/10/1370, яка набрала законної сили, та в силу приписів ст.72 КАС України не потребує доказування.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНИХ СКАРГ ТА ВІДЗИВІВ (ЗАПЕРЕЧЕНЬ)
14. Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просив їх скасувати та ухвалити по справі нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
15. У касаційній скарзі зазначено, що спірна заборгованість (пеня за договором Субкредиту) є податковим боргом і стягується відповідно до Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».
16. Позивач у касаційній скарзі наголошує, що право на нарахування пені за простроченим зобов'язанням передбачене Порядком обліку заборгованості, в тому числі простроченої, перед державою за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, бюджетними позичками / фінансовою допомогою, наданими Міністерством фінансів у 1993 - 1998 роках, нарахування пені та списання безнадійної заборгованості, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 2011 року N174.
17. Представником позивача до суду касаційної інстанції подано додаткові пояснення до касаційної скарги, в яких зазначено, що Податковим кодексом передбачено право контролюючих органів стягувати суми простроченої заборгованості суб'єктів господарювання перед державою, проте, на податковий орган не покладено обов'язку перевіряти правомірність та обґрунтованість заборгованості.
18. Також у поясненнях вказано, що заборгованість ПАТ «ДТЕК ЗАХІДЕНЕРГО» залишається непогашеною, а доказів, які б свідчили про погашення заборгованості, що є предметом стягнення або спростування її наявності, відповідачем не подано до суду.
19. ПАТ «ДТЕК ЗАХІДЕНЕРГО» подало заперечення на касаційну скаргу, в яких просить залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
19.1. У запереченнях зазначено про безпідставність застосування до спірних правовідносин Постанови КМУ №1002 від 14 грудня 1995 року «Про порядок відшкодування збитків державного бюджету , що виникли внаслідок настання гарантійних випадків за іноземними кредитами, одержаними юридичними особами України під гарантії Уряду України» та наказу Міністерства фінансів України від 30 квітня 1996 року № 88 «Про затвердження порядку зарахування стягнутих сум для погашення заборгованості за іноземні кредити», оскільки у справі, що розглядається Кабінет Міністром України не приймались постанови про надання гарантій як за кредитним договором, так і Субкредитним договором, відповідач не укладав договорів застави під забезпечення таких договорів.
19.2. На думку представника відповідача, ГУ ДКСУ у Львівській області діяло з перевищенням повноважень щодо нарахування пені, окрім того, органи казначейства не належать ні до контролюючих органів, ні до органів стягнення, а тому не можуть застосовувати норми Закону України від 21 грудня 2000 року N 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».
V. ДЖЕРЕЛА ПРАВА
20. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
21. Підпунктом 20.1.19 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент подання заяви про уточнення позовних вимог) визначено, що контролюючі органи мають право застосовувати до платників податків передбачені законом фінансові (штрафні) санкції (штрафи) за порушення податкового чи іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи; стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми грошових зобов'язань та/або податкового боргу у випадках, порядку та розмірі, встановлених цим Кодексом та іншими законами України; стягувати суми недоїмки із сплати єдиного внеску; стягувати суми простроченої заборгованості суб'єктів господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) за кредитами (позиками), залученими державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) або під державні (місцеві) гарантії, а також за кредитами із бюджету в порядку, визначеному цим Кодексом та іншими законами України.
22. На момент звернення позивача до суду із цим позовом засади бюджетної системи України, її структуру, принципи, правові засади функціонування, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства визначав Бюджетний кодекс України від 21 червня 2001 року N 2542-III (далі - БК N2542-III).
23. Згідно з частиною четвертою статті 17 БК 2542-III у разі невиконання юридичними особами своїх зобов'язань щодо погашення та обслуговування наданих на умовах повернення кредитів, залучених державою або під державні гарантії, інших гарантованих державою зобов'язань, та стягнення заборгованості перед Державним бюджетом України з наданих підприємствам і організаціям позичок із державного бюджету, позичок, наданих за рахунок коштів, залучених державою або під державні гарантії, плати за користування цими позичками органи стягнення застосовують механізм стягнення цієї заборгованості у порядку, передбаченому законом для стягнення не внесених у строк податків і неподаткових платежів, включаючи погашення такої заборгованості за рахунок майна боржників.
24. З січня 2011 року почав діяти Бюджетний кодекс України від 8 липня 2010 року
N 2456-VI (далі - БК N 2456-VI).
25. Відповідно до частини дев'ятої статті 17 БК N 2456-VI прострочена заборгованість суб'єкта господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) за кредитом (позикою), залученим державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) або під державну (місцеву) гарантію, а також за кредитом з бюджету (включаючи плату за користування такими кредитами (позиками) та пеню) стягується з такого суб'єкта господарювання органами державної податкової служби, що є органами стягнення такої заборгованості у порядку, передбаченому Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" або іншим законом, включаючи погашення такої заборгованості за рахунок майна цього суб'єкта господарювання.
Позовна давність на вимоги щодо погашення такої заборгованості суб'єкта господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) не поширюється.
26. Порядок обліку заборгованості, в тому числі простроченої, перед державою за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, бюджетними позичками / фінансовою допомогою, наданими Міністерством фінансів у 1993 - 1998 роках, нарахування пені та списання безнадійної заборгованості, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 2011 року N174 (далі - Порядок №174). Вказаний порядок почав діяти з 11 березня 2011 року.
27. Пунктом 1 Порядку №174 передбачено, що він, зокрема, встановлює механізм нарахування пені Мінфіном на суми простроченої заборгованості перед державою за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, та територіальними органами Державної казначейської служби на суми простроченої заборгованості за бюджетними позичками / фінансовою допомогою, наданими Мінфіном у 1993 - 1998 роках.
28. Згідно з пунктом 2 Порядку №174 у ньому терміни вживаються у такому значенні:
-бюджетна позичка / фінансова допомога - сума коштів, надана Мінфіном у 1993 - 1998 роках позичальнику на поворотній основі за рахунок коштів державного бюджету на умовах угоди про надання бюджетної позички / фінансової допомоги;
- кредит - сума коштів, надана боржнику за рахунок коштів, залучених державою або під державні гарантії, на умовах кредитної (субкредитної) угоди;
-кредитна (субкредитна) угода, угода про надання бюджетної позички / фінансової допомоги - договори, укладені у будь-якій формі, відповідно до яких боржник отримав кредит, бюджетну позичку / фінансову допомогу;
-пеня - сума коштів, яку боржник зобов'язаний сплатити у разі порушення ним зобов'язань за кредитною (субкредитною) угодою, угодою про надання бюджетної позички / фінансової допомоги;
- прострочена заборгованість за кредитом - заборгованість боржника перед державою за кредитом (у тому числі за основним боргом, відсотками, платою за надання державних гарантій, кредитів тощо), не погашена у строк, визначений кредитною (субкредитною) угодою.
29. Пунктом 10 Порядку №174 визначено, що територіальні органи Державної казначейської служби здійснюють повідомлення органу державної податкової служби про суму нарахованої пені здійсненну Мінфіном, а також щодо нарахованої ними самостійно пені на суму заборгованості за бюджетними позичками/фінансовою допомогою.
30. Пунктом 12 Порядку №174 визначено, що пеня нараховується:
Мінфіном на прострочену заборгованість за кредитами;
територіальними органами Державної казначейської служби за місцем реєстрації боржника на прострочену заборгованість за бюджетними позичками / фінансовою допомогою.
Якщо облік заборгованості за бюджетними позичками/фінансовою допомогою здійснюється Державною казначейською службою, її територіальні органи нараховують пеню на підставі інформації про суми простроченої заборгованості, що надійшли від Державної казначейської служби відповідно до пункту 9 цього Порядку.
V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
31. 08 лютого 2020 року набув чинності Закон України від 15 січня 2020 року N460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон N 460-IX).
32. Згідно з пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону N 460-IX, касаційний розгляд справи буде здійснюватися в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
33. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності рішень судів першої та апеляційної інстанцій, згідно зі статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.
34. Аналізуючи доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для її часткового задоволення з огляду на наступне.
35. Відповідно до частин другої та третьої статті 242 КАС України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
36. Згідно з частиною першою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
37. Пунктом 4 частини третьої статті 2 КАС України визначено, що одним із принципів адміністративного судочинства є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі. Дотримання цього принципу вимагає від суду, який розглядає адміністративну справу, встановлення фактичних обставин справи, навіть якщо на них немає посилання сторін в їх доводах чи запереченнях, з витребуванням відповідних доказів в тому числі із власної ініціативи, що обумовлюється публічним характером спору в адміністративній справі.
38. Отже, для прийняття законного та обґрунтованого рішення суд, перш за все повинен визначити предмет спору у справі, характер спірних правовідносин та період виникнення цих правовідносин.
39. Згідно зі статтею 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
40. Оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій вказаним вимогам не відповідають з огляду на наступне.
41. Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення заборгованості з відповідача щодо пені по Субкредитному договору. Також судами попередніх інстанцій здійснено посилання на судові рішення у справі №2а-10083/10/1370.
42. Проте, Верховний Суд зазначає про передчасність таких висновків, виходячи з наступного.
43. З матеріалів справи вбачається, що податковий орган звернувся до суду із позовом у 2007 році для стягнення з ПАТ «ДТЕК Західенерго» заборгованості за Субкредитним договором. Вказана заборгованість була підтверджена наступними поданнями ГУ ДК України у Львівській:
-подання №35 від 02 липня 2007 року щодо заборгованості за відсотками по Субкредитному договору в сумі 2 788 335, 75 (два мільйони сімсот вісімдесят вісім тисяч триста тридцять п'ять доларів США 75 центів);
-подання № 36 від 02 липня 2007 року щодо коштів по погашенню простроченої заборгованості за платою за надання кредиту по Субкредитному договору в сумі 791 986,55 (сімсот дев'яносто одна тисяча дев'ятсот вісімдесят шість доларів США 55 центів);
-подання №37 від 02 липня 2007 року щодо коштів по погашенню простроченої заборгованості за основною сумою боргу по Субкредитному договору в розмірі 2 084 915,65 (два мільйони вісімдесят чотири тисячі дев'ятсот п'ятнадцять доларів США 65 центів);
-подання №38 від 02 липня 2007 року щодо пені за відсотками та за платою за надання кредиту по Субкредитному договору в розмірі 20 652 889,01 грн. (тридцять мільйонів шістсот пятдесят дві тисячі вісімсот вісімдесят девять грн 01 коп);
-подання №39 від 02 липня 2007 року щодо пені за основною сумою боргу за Субкредитним договором в сумі 4 300 262, 94 грн (чотири мільйони триста тисяч двісті шістдесят дві гривні 94 копійки);
-подання №40 від 02 липня 2007 року щодо пені за відсотками по погашенню субкредитів, наданих в рамках проектів, які фінансуються Європейським банком реконструкції та розвитку.
44. 29 січня 2013 року позивач подав до суду першої інстанції заяву про уточнення позовних вимог, оскільки станом на день звернення із цією заявою змінилась заборгованість відповідача за Субкредитним договором. В підтвердження нової заборгованості до заяви додано подання ГУ ДКС у Львівській області - №1, 2 від 24 січня 2013 року. Уточнені позовні вимоги стосувались стягнення пені за простроченою заборгованістю та пені за відсотками по погашенню Субкредиту без зазначення суми та періоду заборгованності.
45. Відповідно до частини першої статті 51 КАС України (в редакції, що діяла на момент подання позивачем заяви про уточнення позовних вимог) крім прав та обов'язків, визначених у статті 49 цього Кодексу, позивач має право в будь-який час до закінчення судового розгляду збільшити або зменшити розмір позовних вимог або відмовитися від адміністративного позову. Позивач має право відмовитися від адміністративного позову у суді апеляційної чи касаційної інстанції до закінчення відповідно апеляційного чи касаційного розгляду. Позивач має право до початку судового розгляду справи по суті змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.
46. Статтею 137 КАС України визначено, що позивач може протягом всього часу судового розгляду збільшити або зменшити розмір позовних вимог, подавши письмову заяву, яка приєднується до справи. До початку судового розгляду справи по суті позивач може змінити підставу або предмет адміністративного позову, подавши письмову заяву, яка приєднується до справи. Заява про зміну позовних вимог повинна відповідати вимогам, які встановлені цим Кодексом для позовних заяв. У разі невідповідності такої заяви вимогам статті 106 цього Кодексу суд своєю ухвалою повертає її позивачу. Ухвала суду, прийнята за результатами розгляду питання про прийняття заяви про зміну позовних вимог, окремо не оскаржується.
47. Отже, суд, розглядаючи заяву про зміну позовних вимог, повинен визначити (перевірити), чи така зміна зроблена в межах спірних правовідносин та прийняти відповідне процесуальне рішення.
48. Проте, приймаючи заяву про уточнення позовних вимог до розгляду, суд першої інстанції не перевірив цю обставину та не прийняв за результатом розгляду такої заяви жодного процесуального рішення. Суд апеляційної інстанції також не надав правової оцінки вказаній обставині.
49. Судами попередніх інстанцій під час розгляду не визначено предмет спору, не встановлено, що саме уточнювалось податковим органом при поданні заяви від 29 січня 2013 року, чи було здійснено зменшення позовних вимог, чи здійснено зміну предмета позову, чи була така зміна здійснена в межах спірних правовідносин.
50. Порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права щодо недотримання процедури розгляду заяви про уточнення позовних вимог призвело до неповного встановлення обставин справи.
51. Окрім того, приймаючи оскаржувані рішення, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про відсутність можливості перевірити підстави та правильність розрахунку нарахування спірної пені, оскільки відсутні необхідні первинні документи.
52. Крім того, Верховний Суд звертає увагу суддів під час нового розгляду справи на наступне.
53. Відповідно до статті 69 КАС України (в редакції на момент прийняття оскаржуваного рішення судом першої інстанції) доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.
54. Згідно з частиною п'ятою статті 71 КАС України суд може збирати докази з власної ініціативи.
55. Таким чином, суд першої інстанції на момент прийняття оскаржуваного рішення не був позбавлений можливості, згідно з нормами КАС України, що були чинні на той момент, встановлювати фактичні обставини справи, шляхом витребування доказів за власної ініціативи.
56. Також Верховний Суд зазначає, що суди попередніх інстанцій залишили поза увагою наявність подань ГУ ДКС у Львівській області від 02 липня 2007 року №№35-40 про заборгованість відповідача, включаючи заборгованість щодо пені, які стали підставою для звернення податкового органу до суду із позовом у 2007 році.
57. Посилання судів першої та апеляційної інстанції на обставини, встановлені судовими рішеннями у справі №2а-10083/10/1370 є необґрунтованими, оскільки без встановлення предмету спору у цій справі, неможливо встановити чи стосуються обставини, встановлені у справі № 2а-10083/10/1370 спірних правовідносин.
58. Наведене дає підстави стверджувати про невжиття судами першої та апеляційної інстанцій належних заходів щодо офіційного з'ясування обставин справи.
59. Оскільки вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження суду апеляційної інстанції, тому з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні) відсутня можливість перевірити Верховним Судом правильність його висновків в цілому по суті спору.
60. Враховуючи, що суд касаційної інстанції відповідно до частини другої статті 341 КАС України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, колегія суддів дійшла висновку, що відповідно положень частин другої-четвертої статті 353 КАС рішення судів попередніх інстанцій в цій справі необхідно скасувати з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
61. Під час нового розгляду справи суду слід дати юридичну оцінку вказаним обставинам, враховуючи наявність можливості у суду збирати докази із власної ініціативи, та в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та постановити рішення відповідно до вимог статті 242 КАС України.
VII. CУДОВІ ВИТРАТИ
62. Зважаючи на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
63. Керуючись статтями 341, 344, 349, 350, 353, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду
Касаційну скаргу Офісу великих платників податків ДПС задовольнити частково.
Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 26 січня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 травня 2016 року скасувати.
Справу №2а-9429/12/1370 направити на новий розгляд до Львівського окружного адміністративного суду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Повний текст постанови виготовлено 04 вересня 2020 року.
Судді О.В. Калашнікова
О.А. Губська
В.М. Соколов