04 вересня 2020 р.м. ХерсонСправа № 540/1709/20
Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Хом'якової В.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Херсонського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення адміністративно - господарських санкцій та пені,
встановив:
Херсонське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - відповідач), в якому просить стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь Херсонського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції у розмірі 29314,29 грн. та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 445,36 грн.
В обґрунтування позовних вимог Херсонське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів зазначило, що відповідач із числа середньооблікової кількості штатних працівників у 2019 році повинен був працевлаштувати одну особу з інвалідністю. Однак, в порушення вимог Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" у 2019 році ФОП ОСОБА_1 зазначеного нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю у кількості 1 робочого місця не виконав, адміністративно-господарські санкції у розмірі 29314,29 гривень за невиконання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю в строк до 16 квітня 2020 року самостійно не сплатило. Внаслідок несплати санкцій відповідачу було нараховано пеню у розмірі 445,36 гривень. Разом з тим, заборгованість в загальній сумі 29759,65 гривень в добровільному порядку ФОП ОСОБА_1 погашено не було, що на думку позивача негативно відображається на формуванні та наповненні Державного бюджету, спричиняє шкоду соціальним інтересам держави при реалізації державної політики в галузі соціального захисту осіб з інвалідністю, а тому Херсонське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось з даним позовом до суду про стягнення зазначених коштів.
Ухвалою судді від 07.07.2020 року відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) учасників справи.
Відповідач, належним чином повідомлений про розгляд справи, не скористався своїм правом щодо подання відзиву на позовну заяву чи будь-яких інших пояснень в обгрунтування своєї правової позиції відносно наявного спору.
У відповідності до положень ч. 5 ст. 262, ч. 1 ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з наступних підстав.
Судом установлено, що ФОП ОСОБА_1 є роботодавцем, який, відповідно до статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", зобов'язаний створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів.
20 лютого 2020 року відповідачем до Херсонського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів подано звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2019 рік (форма № 10-ПІ). За даними цього звіту середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу ФОП у 2019 році становила 14 осіб, з яких жодного працівника, якому відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність. При цьому у звіті визначено, що кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", повинна становити 1 особу (а.с. 8).
В ході перевірки звітності Херсонським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів було встановлено, що із числа середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу, що складає 14 осіб, у відповідача повинно бути працевлаштовано 1-ну особу з інвалідністю, в той час фактично, згідно даних звіту, ФОП не працевлаштовано жодної особи з інвалідністю. З огляду на зазначене, було зроблено висновок, що ФОП ОСОБА_1 норматив стосовно працевлаштування інвалідів у 2019 в кількості 1 особи з інвалідністю не виконав.
У зв'язку з цим, 21.02.2020 року позивачем на адресу ФОП ОСОБА_1 направлено претензію за невиконання нормативу робочих місць по працевлаштуванню осіб з інвалідністю у 2019 році за вих. №03-08/1776, відповідно до якої відповідач зобов'язаний в строк до 15 квітня 2020 року сплатити до державного бюджету адміністративно-господарські санкції в сумі 29314,29 гривень (а.с. 9).
Водночас, в строк до 15 квітня 2020 року ФОП ОСОБА_1 адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю сплачені не були.
Внаслідок несплати санкцій Херсонським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів було нараховано відповідачу пеню в розмірі 445,36 гривень, що підтверджується наявним у матеріалах справи розрахунком (а.с. 7).
Таким чином, загальна сума заборгованості ФОП ОСОБА_1 перед Херсонським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів складає 29759,65 гривень і на думку позивача підлягає стягненню в судовому порядку.
Вирішуючи питання про стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій і пені та, відповідно, встановлюючи в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій, суд враховує наступне.
Частиною 1 статті 17 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.1991 № 875-XII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 875-XII) визначено, що з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.
Підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю (ч. 2 ст. 17 Закону № 875-XII).
За змістом статті 19 Закону № 875-XII для підприємств, установ, організацій встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.
Так, у частині першій статті 17 Закону № 875-XII визначено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення (ч. 2 ст. 19 Закону № 875-XII).
Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону № 875-XII, підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
В силу приписів частини першої статті 20 Закону № 875-XII підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Водночас, суд наголошує, що адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Податковим кодексом України, а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.
У контексті наведеного суд відмічає, що, згідно зі частиною першою статті 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Частиною другою зазначеної статті Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону № 875-XII, забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону (ч. 3 ст. 19 Закону № 875-XII).
Згідно з ст. 18-1 Закону № 875-XII, інвалід, який не досяг пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітний. Рішення про визнання інваліда безробітним і взяття його на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання інваліда на підставі поданих ним рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів. Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань. Державна служба зайнятості може за рахунок Фонду соціального захисту інвалідів надавати дотацію роботодавцям на створення спеціальних робочих місць для інвалідів, зареєстрованих у державній службі зайнятості, а також проводити професійну підготовку, підвищення кваліфікації і перепідготовку цієї категорії інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Аналіз наведених правових норм свідчить на користь висновку, що на відповідача, як працедавця, покладено обов'язок створити робочі місця і умови для працевлаштування інвалідів, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів. В той же час, вказаний обов'язок не супроводжується обов'язком відповідача здійснювати пошук інвалідів для працевлаштування.
За змістом положень пункту 4 частини 3 статті 50 Закону України "Про зайнятість населення" від 05.07.2012 № 5067-VI (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) роботодавці зобов'язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).
Форму звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" та Порядок подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" затверджено наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 № 316 "Про затвердження форми звітності " 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" та Порядку її подання", зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17 червня 2013 року за № 988/23520 (далі - Порядок № 316).
Відповідно до п. 5 Порядку № 316 форма №3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.
Згідно з п. 3 Порядку № 316 форма № 3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця.
Актуальність зазначених у формі № 3-ПН вакансій уточнюється базовим центром зайнятості не рідше ніж двічі на місяць під час особистої зустрічі з роботодавцем, у телефонному режимі або через засоби електронного зв'язку (п. 4 Порядку № 316).
Таким чином, до обов'язків роботодавців стосовно забезпечення прав інвалідів на працевлаштування, крім створення відповідних робочих місць, відноситься також надання Державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації такого працевлаштування, і саме подання такої інформації (звітність форми №3-ПН) може свідчити про вчинення роботодавцем усіх дій, необхідних дій для працевлаштування інвалідів, і, відповідно, про наявність підстав для звільнення від відповідальності, передбаченої ст.20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні". Будь-які інші дії роботодавців не виправдовують та не звільняють від відповідальності за порушення правил господарської діяльності.
Згідно з ч.1, ч.2 20 Закону №875-XII, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
Відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України від 16.01.2003 №436-IV, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Такі вимоги закону реалізуються відповідно до ч. 3 ст. 50 Закону України від 05.07.2012 №5067 "Про зайнятість населення", згідно якої роботодавці зобов'язані, зокрема, своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).
Відтак, у справах цієї категорії визначальним є дослідження факту подання роботодавцями звітності форми №3-ПН протягом відповідного року.
Аналогічна правова позиція викладена Вищим адміністративним судом України в ухвалі від 20.04.2017 (справа №817/724/16 (К/800/27680/16).
Верховний Суд України у своєму рішенні від 20.06.2011р. №21-60а11 виклав правову позицію щодо застосування положень статей 18-20 Закону №875-ХІІ, відповідно до якої обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування. А оскільки відповідачем вжито усіх залежних від нього заходів щодо утворення робочих місць для працевлаштування інвалідів, на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, відсутність у населеному пункті за місцем знаходження відповідача інвалідів, які бажають працевлаштуватися.
Дану позицію підтримано й Верховним Судом у постанові від 22.03.2018 у справі №807/545/17.
Відповідно до ч.ч. 5, 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Матеріалами справи не підтверджено, що впродовж 2019 року відповідачем щомісяця до Великоолександрівської районної філії Херсонського обласного центру зайнятості подавалась звітність, форми № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", якою повідомлено уповноважений орган про наявність на підприємстві однієї вакансії для працевлаштування осіб з інвалідністю. Натомість, в матеріалах наявний лист Великоолександрівської районної філії Херсонського обласного центру зайнятості від 29.05.2020 №21/05/02/136/20, з якого, зокрема, вбачається, що згадана звітність не подавалась, а ФОП у 2019 році не інформував про створення робочих місць та вакантні посади, на яких може використовуватись праця осіб з інвалідністю.
Доказів того, що відповідач відмовляв інвалідам у прийнятті на роботу, матеріали справи також не містять.
Зважаючи на викладене, суд приходить до висновку, що відповідач як роботодавець у 2019 році не вжив усіх необхідних заходів для недопущення господарського правопорушення, а тому на нього повинна бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженим органом необхідної кількості інвалідів для працевлаштування.
Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ч. 1 ст. 72 вказаного Кодексу).
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 73 вказаного Кодексу).
За змістом статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на встановлені обставини справи, суд вважає, що Херсонським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів надано суду докази того, що відповідач не створив робочі місця для інвалідів, несвоєчасно надавав державній службі зайнятості інформацію щодо наявності вакансій, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і несвоєчасно звітував Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Враховуючи вищезазначене та предмет спору у даній справі, суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з ФОП ОСОБА_1 адміністративно-господарських санкцій та пені.
Таким чином, позов Херсонського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 242-246, 250, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
вирішив:
Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Херсонського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (код ЄДРПОУ 14125171) адміністративно-господарські санкції у розмірі 29314,29 грн. та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 445,36 грн. на банківські реквізити: (Одержувач: УК у м. Херсоні/м. Херсон/50070000, код 37959779, Банк: ГУДКСУ у Херсонській області IBAN UA118999980313131230000021002, Бюджетне кодування в призначенні платежу: *;101; код ЄДРПОУ підприємства; платежі до Фонду соціального захисту інвалідів за 2019 рік).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду через Херсонський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя В.В. Хом'якова
кат. 112040201