Справа № 500/1503/20
01 вересня 2020 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Чепенюк О.В.,
за участю секретаря судового засідання Кухар О.Л.,
представника відповідача Смика А.Я.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення пенсії,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, у якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо невиплати їй пенсії за віком за період з 01.02.2015 по 29.02.2020;
- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на її користь пенсію за віком за період з 01.02.2015 по 29.02.2020 у розмірі 120 000,00 грн;
В обґрунтування позову зазначає, що є пенсіонером та отримує пенсію за віком. Проте з лютого 2015 року позивачці припинено виплату пенсії, що підтверджується листом Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 11.06.2020 №1900-0403-8/8259. ОСОБА_1 стверджує, що жодного рішення про припинення виплати пенсії не отримувала. У грудні 2019 року змушена була покинути своє місце проживання та переїхати у м. Борщів Тернопільської області, де стала на облік як внутрішньо переміщена особа, про що свідчить довідка від 02.12.2019 №6102-5000240270. З 01.03.2020 позивачці поновлено виплату пенсії, однак відповідачем не виплачено заборгованість з пенсії, яка виникла з лютого 2015 року по лютий 2020 року, сума якої, за підрахунками ОСОБА_1 , становить 120 000,00 грн.
Крім того, вказує, що у листі від 11.06.2020 №1900-0403-8/8259 у відповідь на запит адвоката, відповідач зазначив, що відповідно до статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. Також згідно з постановою Кабінету Міністрів України «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» від 05.11.2014 №637 (далі - Постанова №637) суми пенсій, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. На даний час такий порядок не прийнято.
Позивачка вважає бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо невиплати їй пенсії за віком за період з 01.02.2015 по 29.02.2020 протиправною та такою, що порушує її право на пенсійне забезпечення, а також зазначає, що пенсія за вказаний період не була отримана нею саме з вини відповідача, а тому підлягає стягненню на підставі частини другої статті 46 Закону №1058-IV без обмеження будь-яким строком, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 06.07.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено судовий розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи, призначено судове засідання на 06.08.2020 о 14.30 год.
21.07.2020 до суду від відповідача надійшов відзив на позов (а.с.37-38), у якому відповідач проти позову заперечує та просить відмовити в його задоволенні. Зокрема, вказує, що згідно з розпорядженням від 06.01.2015 №16667 Управління Пенсійного фонду України в місті Добропіллі та Добропільському районі пенсія за віком ОСОБА_1 призначена та виплачена з 01.07.2014 по 31.01.2015. Пенсійну справу позивачки передано з Добропільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області та на підставі заяви позивачки відповідно до протоколу комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 06.12.2019 №20 поновлено виплату пенсії з 01.03.2020. Для з'ясування правових підстав припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.02.2015 Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області звернулося із запитом до Добропільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, проте станом на день подання відзиву відповіді не отримано. Крім того, відповідач у своєму відзиві звертає увагу суду, що позивачка, перебуваючи на обліку в Добропільському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області та знаючи про припинення нарахування та виплати пенсії у зазначений період, до суду не зверталася, відтак слід застосувати норми статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України). Серед іншого, відповідач також зазначає, що відповідно до статті 46 Закону №1058-IV нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії, відтак ціна позову є завищеною та не підтвердженою належними доказами. Крім того, згідно з Постановою №637 суми пенсій, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України, який на даний час не прийнято.
29.07.2020 до суду від позивачки надійшла відповідь на відзив на позовну заяву (а.с.49-50), у якій остання не погоджується з доводами відповідача, вказаними у відзиві та стверджує, що Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області безпідставно керується частиною першою статті 46 Закону №1058-IV при вирішенні питання щодо виплати пенсії за минулий період, тоді як вини позивачки в не отриманні пенсії за спірний період немає, тому застосуванню підлягає частина друга статті 46 Закону №1058-IV. ОСОБА_1 також зазначає, що нею не пропущено строків звернення до суду, визначених статтею 122 КАС України, оскільки в даному випадку такі строки врегульовано спеціальним законом, яким є Закон №1058-IV та посилається при цьому на постанову Верховного Суду від 24.04.2018 у справі №646/6250/17.
У судовому засіданні 06.08.2020 представник позивачки позовні вимоги підтримала з підстав, наведених у позовній заяві, просила позов задовольнити.
У судовому засіданні 06.08.2020 представник відповідача проти позову заперечив та просив відмовити у задоволенні позовних вимог з огляду на те, що на даний час Кабінетом Міністрів України не прийнято окремого порядку щодо умов виплати пенсій, не виплачених за минулий період до місяця їх відновлення.
У судовому засіданні 06.08.2020 оголошено перерву до 10:00 01.09.2020 у зв'язку з невиконанням відповідачем вимог ухвали суду від 06.07.2020 про відкриття провадження у справі та ненаданням інформації щодо розміру невиплаченої пенсії ОСОБА_1 за період з 01.02.2015 по 29.02.2020, повторно витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зазначену інформацію.
28.08.2020 та 31.08.2020 від відповідача надійшла до суду витребувана інформація та розрахунок суми невиплаченої пенсії ОСОБА_1 з 01.02.2015 по 29.02.2020, також надано відповіді Добропільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області на запит Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо підстав припинення виплат позивачці (а.с. 58-68).
У судове засідання 01.09.2020 позивачка, представник позивачки не прибули, причини неприбуття до суду не повідомили, клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило.
Враховуючи, що у судовому засіданні 06.08.2020 судом були заслухані пояснення учасників справи, дослідженні докази та оголошено перерву лише через відсутність розрахунку розміру невиплаченої пенсії ОСОБА_1 за період з 01.02.2015 по 29.02.2020, який подано відповідачем до суду, та враховуючи, що дана справа є справою незначною складності щодо одержання пенсійних виплат, для якої пріоритетним є швидке її вирішення, а також, заслухавши думку представника відповідача, який просив продовжити розгляд справи, суд постановив продовжити розгляд справи за відсутності позивачки (її представника).
Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у позовній заяві та заявах по суті спору, суд встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.
ОСОБА_1 є громадянкою України, її місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 (а.с.6). Позивачка є пенсіонером та отримує пенсію за віком, про що свідчить копія пенсійного посвідчення серії НОМЕР_2 (а.с.8).
Відповідно до довідки від 02.12.2019 №6102-5000240270 ОСОБА_1 перебуває на обліку як внутрішньо переміщена особа, фактичним місцем її проживання вказано адресу: АДРЕСА_2 (а.с.9).
У відповідь на адвокатський запит представника позивачки (а.с.10) Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області листом від 11.06.2020 №1900-0403-8/8259 (а.с.11) повідомило, що згідно з супровідним листом Добропільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 27.01.2020 №1203/04 (а.с.13) пенсія ОСОБА_1 виплачена по 31.01.2015. Відповідно до статті 46 Закону №1058-IV нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. Тому розмір заборгованості при поновлені пенсії становить: за період з 04.12.2016 по 31.11.2019 - 62757,20 грн (відкладений борг); за період з 01.12.2019 по 28.02.2020 - 6367,95 грн (поточний борг). Крім того, відповідач у вищезгаданому листі зазначив, що згідно з Постановою №637 суми пенсій, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. На даний час такий порядок не прийнято. Пенсія позивачці поновлена і виплачується з 01.03.2020 (а.с.11).
Як вбачається з розпорядження Добропільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 24.01.2020 (а.с. 43, 62) пенсійну справу №177017 ОСОБА_1 закрито згідно з запитом від 20.12.2019 № 825/03-03 Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області у зв'язку зі зміною місця проживання, пенсія виплачена по 31.05.2015, про що також свідчать відомості атестату №37 від 24.01.2020 Добропільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, розпорядження від 24.01.2020, супровідний лист від 27.01.2020 (а.с. 42, 61-62).
Відповідно до протоколу №20 від 06.12.2019 засідання комісії з призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Борщівської районної державної адміністрації (а.с.44-45) ОСОБА_1 призначено соціальні виплати як внутрішньо переміщеній особі.
Виплату пенсії позивачці поновлено з 01.03.2020.
Відповідно до розрахунку Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 28.08.2020 сума боргу по невиплаченій пенсії ОСОБА_1 за період з 01.02.2015 по 29.02.2020 становить 96 457,74 грн (а.с.67).
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати пенсії за період з 01.02.2015 по 29.02.2020, позивачка звернулась до суду з вищевказаним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує частину другу статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
З 22.11.2014 набрав чинності Закон України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20.10.2014 №1706-VII (далі - Закон №1706-VII), яким відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, закріплені гарантії для внутрішньо переміщених осіб.
Зокрема, відповідно до статті 7 Закону №1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на пенсійне забезпечення, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина-інвалід та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.
Факт внутрішнього переміщення відповідно до положень частини першої статті 4 Закону №1706-VII, а також згідно з пунктом 6 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509 (далі - Порядок № 509), підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Як зазначалось судом раніше, ОСОБА_1 перебуває на обліку як внутрішньо переміщена особа, що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 02.12.2019 №6102-5000240270. Доказів скасування вказаної довідки на час розгляду справи матеріали справи не містять.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон № 1058-IV.
Частиною третьою статті 4 Закону №1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону №1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів ПФУ та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Згідно із частиною першою статті 49 Закону №1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність як такі, що є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
За змістом вказаної норми припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття відповідного рішення і лише з підстав визначених статтею 49 Закону №1058-IV. Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування статті 49 Закону №1058-IV викладений Верховним Судом у постановленому 03.05.2018 рішенні у зразковій справі №805/402/18 (провадження № Пз/9901/20/18).
У вказаному рішенні Верховний Суд зазначив, що висновки в цій зразковій справі підлягають застосуванню в адміністративних справах, в яких позивач: 1) є громадянином України; 2) має статус внутрішньо переміщеної особи, що підтверджується довідкою органів соціального захисту населення про взяття її на облік, як внутрішньо переміщеної особи; 3) є пенсіонером та отримує пенсію, призначену їй відповідно до Закону № 1058-IV.
Відповідно до частини третьої статті 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Отже, висновки, викладені Верховним Судом у рішенні у зразковій справі № 805/402/18, підлягають обов'язковому врахуванню при вирішенні цієї справи, яка підпадає під вищевказані ознаки типової справи.
Суд зауважує, що доказів на підтвердження наявності передбачених статтею 49 Закону №1058-IV підстав для припинення виплати пенсії позивачці з 01.02.2015, рішення про припинення (призупинення) виплати пенсії тощо, відповідачем суду не надано, оскільки таке рішення органом пенсійного фонду не приймалося.
За таких обставин, суд погоджується з твердженням позивачки про порушення відповідачем вимог частини першої статті 49 Закону №1058-IV, оскільки ОСОБА_1 припинено виплату пенсії без прийняття відповідного рішення і за відсутності законодавчо встановлених підстав. При цьому, слід підкреслити пріоритетність застосування положень статті 49 Закону №1058-IV.
Відповідно до статті 46 Закону №1058-IV нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми не отриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Системний аналіз даної статті дає підстави дійти до висновку, що у ній містяться два строкових обмеження стосовно виплат пенсії за минулий час: три роки - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з власної вини; без обмеження строку - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з вини відповідного суб'єкта владних повноважень - органу, що призначає та виплачує пенсію.
Необхідними умовами застосування норми, яка дає право на виплату пенсії за минулий час без обмеження строку, є: 1) факт нарахування сум пенсій за минулий час, що підтверджується відповідними доказами; 2) доведеність вини пенсійного органу - наявність протиправних дій або протиправної бездіяльності, наслідками яких є невиплата сум пенсій.
Як встановлено судом, призначена пенсія виплачувались позивачці щомісяця до лютого 2015 року, після чого її виплата була припинена.
Матеріали справи свідчать, що рішення про скасування протоколу про призначення пенсії відповідачем не приймалось, позивачка перебуває на обліку у відповідача, як пенсіонер, а призначена пенсія нараховується згідно з законодавством.
Таким чином, нарахування пенсії позивачці не припинялося, а було припинено лише її виплату.
Суд звертає увагу, що відповідачем до спірних правовідносин помилково застосовані положення частини першої статті 46 Закону № 1058-IV, які регулюють питання виплати пенсії за минулий час пенсіонеру, який мав право її отримати, але не отримав своєчасно з власної вини.
Як встановлено судом під час розгляду справи, право на отримання позивачкою пенсії відповідачем не заперечується, а матеріалами справи підтверджено, що утворення заборгованості з виплати пенсії спричинене протиправною бездіяльністю відповідача, відтак до спірних правовідносин мають застосовуватись норми частини другої статті 46 Закону №1058-IV, за змістом яких нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.
Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 19.06.2018 у справі №646/6250/17 (адміністративне провадження №К/9901/261/18).
Отже, згідно з нормами частини другої статті 46 Закону № 1058-IV виплата пенсії позивачці підлягає поновленню з моменту її припинення. Право позивачки щодо виплати раніше призначеної пенсії є абсолютним та не може бути обмежено будь-яким строком.
Посилання відповідача на Постанову №637, відповідно до якої суми пенсій, які не виплачено за період до місяця їх відновлення, виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України, який на даний час відсутній, суд вважає безпідставними з огляду на наступне.
Вказана постанова Кабінету Міністрів України є підзаконним нормативно-правовим актом, тому не може змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.
За змістом конституційних норм (статті 113,116,117 Конституції України) Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення.
У преамбулі до Закону №1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Відповідно до пункту 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV, до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом, закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Таким чином, положення Закону № 1058-IV є пріоритетними в питаннях виплати пенсій.
Отже, незважаючи на те, що, відповідний окремий порядок виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі за минулий час Кабінетом Міністрів України не визначено, відсутність відповідного нормативно-правового документу, що визначає механізм реалізації права на отримання невиплаченої суми пенсії за минулий період не може бути визнано обґрунтованою підставою для позбавлення особи такого права, яке чітко закріплено у статті 46 Закону № 1058-IV, частина друга якої і підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
Також суд враховує, що право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державою і, за жодних умов, не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22 та 64 Конституції України).
Застосовуючи строки у зазначеній сфері, потрібно розрізняти право особи на соціальний захист та право особи на судовий захист. Право на соціальний захист особи реалізується відповідним суб'єктом владних повноважень, як правило, органом пенсійного фонду за зверненням такої особи з проханням надати певний статус та здійснити відповідні виплати. У випадку якщо особа вважає, що існує спір у публічно-правовій сфері стосовно реалізації її права на соціальний захист, зумовлений протиправними рішеннями, діями або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, така особа може звернутися до адміністративного суду з позовом, що буде уже способом реалізації права на судовий захист.
Строки у сфері соціального захисту застосовує відповідний суб'єкт владних повноважень або суд, у випадку, визнання рішення, дії чи бездіяльності відповідного суб'єкта протиправними та задоволення позову особи. У свою чергу, строк на звернення до суду застосовується виключно судом, як правило, на етапі прийняття рішення про відкриття провадження в адміністративній справі. Строк звернення до суду стосується виключно питання прийняття до розгляду або відмови у розгляді позовних вимог по суті, але не застосовується для прийняття рішення про задоволення чи не задоволення таких вимог, а також періоду протягом якого такі вимоги підлягають задоволенню.
Суд виходить з того, що у триваючих правовідносинах суб'єкт владних повноважень протягом певного проміжку часу ухиляється від виконання своїх зобов'язань (триваюча протиправна бездіяльність) або допускає протиправну поведінку (триваюча протиправна діяльність) по відношенню до фізичної або юридичної особи. Прикладом таких правовідносин є правовідносини, що виникають у сфері реалізації прав громадян на соціальних захист (пенсійне забезпечення, виплата заробітної плати тощо).
З огляду на позицію Конституційного Суду України, що міститься у рішенні №8-рп/2013 від 15.10.2013 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» і у рішенні №9-рп/2013 від 15.10.2013 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, а також на підставі аналізу положення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», суд дійшов висновку, що у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, позовна заява з вимогами, пов'язаними з виплатами сум пенсії за минулий час, у тому числі сум будь-яких її складових, може бути подано без обмеження будь-яким строком.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24.04.2018 у справі № 646/6250/17, від 19.03.2019 у справі №806/1952/18, від 23.07.2020 у справі № 761/28365/16-а.
У спірному випадку, враховуючи встановлені обставини справи та положення законодавства, суд приходить до переконання, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо невиплати позивачці пенсії за період з 01.02.2015 по 29.02.2020.
Щодо позовної вимоги про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на користь позивачки пенсії за віком за період з 01.02.2015 по 29.02.2020 у розмірі 120 000,00 грн, то суд враховує таке.
Пунктом 4 частини другої статті 245 КАС України зазначено, що в разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
При цьому, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з положеннями статті 1 Конвенції, статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Положеннями статті 14 Конвенції регламентовано, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
Таким чином, право позивачки на отримання пенсії є безперечним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов'язань.
В даному випадку наявність у позивачки статусу внутрішньо переміщеної особи створює для неї на відміну від інших громадян України певні перешкоди в отриманні її пенсії та потребує від пенсіонера здійснення додаткових дій, не передбачених законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема, ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду без прийняття відповідного рішення. Позивачка протягом тривалого часу була позбавлена гарантованого державою пенсійного забезпечення та виплати пенсії.
Відтак, на переконання суду, засіб захисту має бути ефективним, таким, що забезпечить відновлення порушених прав позивачки і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом суб'єкта владних повноважень. Обраний позивачкою спосіб захисту порушеного права шляхом стягнення заборгованості по пенсії у цій справі буде ефективним, є обгрунтованим та спрямованим на забезпечення поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
З огляду на зазначене та враховуючи, що виплату пенсії позивачки у період з 01.02.2015 по 29.02.2020 припинено з підстав, не передбачених Законом № 1058-IV, і під час розгляду справи відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду жодних належних і достовірних доказів на підтвердження правомірності своєї бездіяльності щодо невиплати позивачці пенсії за вказаний період, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог та вважає, що правильним та ефективним способом захисту порушеного права в даному випадку є визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо невиплати позивачці пенсії за віком за період з 01.02.2015 по 29.02.2020 та стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 пенсії за віком за минулий період з 01.02.2015 по 29.02.2020 включно у розмірі 96 457,74 грн. У задоволені решти позовних вимог слід відмовити.
Щодо клопотання позивачки про допущення негайного виконання рішення суду в частині присудження виплати пенсії в межах суми стягнення за один місяць, то суд зазначає наступне.
Згідно з вимогами статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи є підстави допустити негайне виконання рішення.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Оскільки присуджені позивачці виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, рішення підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення пенсії за один місяць.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд враховує, що позивачку ухвалою суду від 06.07.2020 було звільнено від сплати судового збору за подання до суду цієї позовної заяви, відтак підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 72-77, 90, 243-246, 255, 262, 295, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення пенсії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії за віком за період з 01.02.2015 по 29.02.2020.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області з на користь ОСОБА_1 пенсію за віком за період з 01.02.2015 по 29.02.2020 включно у розмірі 96 457,74 грн (дев'яносто шість тисяч чотириста п'ятдесят сім грн 74 коп).
У задоволені решти позовних вимог слід відмовити.
Допустити до негайного виконання рішення суду в частині виплати ОСОБА_1 заборгованості з пенсії за один місяць.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд.
Позивач: ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ).
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (Майдан Волі 3, місто Тернопіль, Тернопільська область, 46001, ідентифікаційний код юридичної особи 14035769).
Повний текст рішення складено 04.09.2020.
Головуючий суддя Чепенюк О.В.