про повернення позовної заяви
02 вересня 2020 року м. Київ № 320/5289/20
Суддя Київського окружного адміністративного суду Панова Г.В., розглянувши позовну заяву
ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області
про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області що полягає у невиплаті пенсії ОСОБА_1 за період з 01.07.2017 по 30.04.2019 включно;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію за період з 01.07.2017 по 30.04.2019 включно.
Відповідно до вимог частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи: відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Судом під час вирішення питання про відкриття провадження у справі встановлено недоліки позовної заяви, у зв'язку із чим ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 30.06.2020 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк протягом десяти днів з дня вручення копії ухвали, для усунення недоліків, про які вказано в ухвалі, а саме шляхом подання до суду: заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду та доказів на підтвердження обставин, що свідчать про існування обставин, що об'єктивно перешкоджали позивачу своєчасно реалізувати право на звернення до суду; докази що підтверджують скрутне матеріальне становище позивача та розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік або докази сплати судового збору в розмірі 840,80 грн.
14.08.2020 на адресу суду надійшла заява на усунення недоліків ОСОБА_1 , до якої долучено заяву про поновлення строку звернення до суду та заяву про звільнення від сплати судового збору.
В обґрунтування заяви про поновлення строку позовної давності для звернення до суду позивач зазначив зазначив, що з метою досудового врегулювання спору ним було подано ряд письмових заяв та усних звернень до відповідача. Крім того, в обґрунтування строку для звернення до адміністративного суду, позивач вказав, що згідно рішення Конституційного Суду України від 15.10.2013 № 8-рп/2013 у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, адміністративний позов з вимогами, пов'язаними з виплатами сум пенсії за минулий час, у тому числі будь-яких її складових, може бути подано без обмеження будь яким строком.
Розглянувши заяву позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду та письмові пояснення щодо обґрунтування пропуску такого строку, суд зазначає таке.
Відповідно до ч.2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який якщо не встановлено інше обчислюється з дня коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, а про порушення свої прав.
Залишаючи дану позовну заяву без руху, суд в ухвалі від 03.06.2020 вказав, що правовідносини, з приводу яких позивач звернувся до суду виникли у період 2017 року, зокрема коли позивачу було припинено виплату пенсії. Водночас з даним позовом до суду ОСОБА_1 звернувся - 18.06.2020, тобто з порушенням строку, визначеного статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Крім, того, суд зазначив, що як вказано позивачем у позовній заяві, 30.05.2019 він звернувся до Броварського відділу обслуговування громадян (сервісний центр) управління обслуговування громадян ГУ ПФУ у Київській області із заявою про виплату заборгованості по пенсії з липня 2017 року по квітень 2019 року Броварський відділ обслуговування громадян (сервісний центр) управління обслуговування громадян ГУ ПФУ у Київській області листом від 11.06.2019 повідомив, що виплата пенсії тимчасово припинена з 01.11.2017, згідно з рішенням комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат ВПО №66 від 03.11.2017.
Щодо посилань позивача на рішення Конституційного Суду України від 15.10.2013 № 8-рп/2013 , слід зазначити наступне.
Як вбачається з вказаного рішення Конституційного Суду України від 15.10.2013 № 8-рп/2013, на пленарному засіданні було розглянуто справу за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР. Тобто, предметом розгляду у справах було офіційне тлумачення положення частини другої статті 223 Кодексу Законів про працю, в аспекті того, чи поширюється необмежений строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати на вимоги про стягнення не нарахованих роботодавцем сум індексації заробітної плати та компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, а також інших виплат, на які працівник має право.
Так, зокрема згідно правових висновків Конституційного суду України викладених у вказаному рішенні «…В аспекті конституційного звернення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР зі змінами необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.».
З аналізу вказаного рішення вбачається, що вони стосуються правовідносин з приводу звернення до суду з позовами про стягнення заробітної плати, проте не є підставою для обчислення строків для звернення до суду із позовами з приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат.
Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу на практику Верховного Суду, який у своїх рішеннях, зокрема від 08.08.2019 справа № 127/13736/16-а (№ К/9901/42788/18) зазначає, що «незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.»
Як зазначив Верховний Суд у наведеному рішенні «позивачем вказано, що про порушення своїх прав дізнався з листа УПФУ в м. Вінниці від 14.03.2016 № 39/Ш-2, в якому відповідачем відмовлено проводити перерахунок пенсії на підставі ст.ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в розмірах, в яких зазначає позивач. Проте, враховуючи, що пенсія є щомісячним платежем, а її отримання, на думку позивача, в меншому розмірі, ніж передбачено законом відбувається щомісячно, про порушення своїх прав позивач мав дізнатися, отримуючи таку виплату за відповідний місяць. Позивач, звернувшись 30.06.2016 до суду з позовними вимогами за період з січня 2014 року, пропустив строк звернення до суду...». Слід зазначити, що за результатами розгляду касаційної скарги даний позов був залишений без розгляду.
Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини, сформульовану, зокрема, в рішеннях від 20.05.2010 у справі «Пелевін проти України», від 30.05.2013 у справі «Наталія Михайленко проти України» зазначено, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою: регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у справі «Креуз проти Польщі», що обмеження, накладене на доступ до суду, буде несумісним із пунктом першим статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законної мети або коли не існує розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю цілі, якої прагнуть досягти («Kreuz v. Poland» № 28249/95).
Суд наголошує, що пенсія є щомісячним платежем, а її не отримання, у даному випадку у розмірі, що передбачено законом свідчить що про порушення своїх прав, позивач дізнався, з моменту, коли йому було припинено виплату пенсії, зокрема з 01.08.2017.
Позивач, звернувшись у червні 2020 року до суду через засоби поштового зв'язку з позовними вимогами про виплату пенсії за період з 01.07.2017 по 30.04.2019 (включно), пропустив строк звернення до суду.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постановах від 08.08.2019 у справі №813/5002/17 (провадження № К/9901/55618/18) та від 08.08.2019 у справі № 127/13736/16-а (провадження № К/901/42788/18).
При цьому, у заяві про поновлення пропущеного строку позивач не зазначив причин, що перешкоджали йому звернутися до суду у 2017-2018-2019 роках, коли йому не виплачували за такі періоди пенсію та які поважні причини, зокрема хвороби, стихійні лиха, які відбулися у період з 2017 по 2019 роки перешкоджали позивачеві своєчасно звернутися до суду.
Верховний Суд у постанові від 06.03.2018 у справі №592/10486/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 72693953) зазначив, що спори у справах, пов'язаних із пенсійними виплатами, мають розглядатися у межах звернення до адміністративного суду, тобто в межах шестимісячного строку.
При цьому, слід зазначити, що судом не приймаються до уваги доводи позивача, викладені в обґрунтування заяви від 11.08.2020, оскільки позивачем не наведено жодної поважної обставини, в обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду та не надано жодного доказу в обґрунтування вказаних обставин.
За викладених обставин, суд дійшов висновку, що викладені позивачем в обґрунтування заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду обставини не є поважними.
Відповідно до частини першої статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Суд зазначає, що поважними причинами, що зумовили пропуск строку звернення до суду, визнаються обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами, які не дозволяють вчасно реалізувати право на судовий захист.
При цьому слід враховувати, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (рішення Європейського суду з прав людини від 21.02.1986 справа «Стаббігс та інші проти Великобританії»).
Будь-яких інших належним та допустимих доказів неможливості звернутись до суду за захистом порушеного права у строк, визначений чинним законодавством України, позивачем не надано.
Відтак, суд дійшов висновку, що заява позивача про поновлення пропущеного строку не містить поважних причин пропуску строку звернення до суду з даним позовом.
Пунктом 6 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Згідно пунктів 1 та 9 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху у встановлений судом строк; у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Беручи до уваги ту обставину, що позивачем не надано суду доказів, які б свідчили про існування обставин, що об'єктивно перешкоджали йому звернутись з даним позовом до суду у межах строків, встановлених законом, а судом з позовної заяви та доданих до неї матеріалів не встановлено підстав для визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає поверненню.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до приписів частини восьмої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню позивача до суду з подібним позовом після того, як перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.
На підставі викладеного, керуючись статтями 121-123, 161, 169, 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, - повернути позивачеві.
2. Роз'яснити позивачеві, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
3. Копію ухвали разом з матеріалами позовної заяви надіслати позивачеві.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Панова Г. В.