03 вересня 2020 року (о 17 год. 35 хв.)Справа № 280/3957/20 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Калашник Ю.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 158-б, код ЄДРПОУ 20490012) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовною заявою заяви до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач), в якій позивач просить:
визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не поновлення позивачу виплати пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 1, як шахтарю;
зобов'язати відповідача перерахувати розмір та поновити позивачу виплату пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 1, як шахтарю, з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, із застосуванням всіх підвищень, індексацій, надбавок та доплат, передбачених пенсійним законодавством України, як не працюючому пенсіонеру, дитині війни, здійснити осучаснення пенсії з 01.10.2017 відповідно до пенсійної реформи України та виплачувати на визначений пенсіонером банківський рахунок.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач до лютого 1994 року проживав у м. Дніпрорудному Запорізької області та отримував пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1, виплату якої припинено у зв'язку із виїздом з України на постійне місце проживання до Ізраїлю. 04.05.2020 представник ОСОБА_1 за нотаріально посвідченою довіреністю звернувся до відповідача із заявою про перерахунок та поновлення виплати пенсії, проте листом від 15.05.2020 №3773-4089/Є-02/8-0800/20 у поновленні виплати пенсії відмовлено та наведено перелік документів, необхідних для призначення пенсії. Вважає бездіяльність відповідача щодо не поновлення виплати пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 протиправною, оскільки виїзд на постійне проживання до Ізраїлю не може бути підставою для припинення виплати йому пенсії. Із посиланням на норми Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 №25-рп/2009 зазначає, що позивач має такі ж самі конституційні права, як громадянин України проживаючий на території України, у зв'язку із чим просить позовні вимоги задовольнити.
Ухвалою суду від 22.06.2020 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Сторонам повідомлено про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні) у судовому засіданні 20.07.2020. Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.
09.07.2020 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 31640), в якому зазначає, що позовну заяву подано з порушенням п. 11 ч. 5 ст. 160 КАС України, оскільки позивач вже звертався до суду із такою позовною заявою. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 25.03.2019 у справі № 280/4677/18 у задоволенні позову відмовлено. Окрім того, зазначає, що під час звернення до органу Пенсійного фонду України із заявою про поновлення пенсії, ОСОБА_2 , а ні в розумінні Цивільного кодексу України, а ні в розумінні Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не є законним представником ОСОБА_1 , а відтак не має права звертатись із вказаною заявою. Також, враховуючи матеріали архівної пенсійної справи ОСОБА_1 , позивачеві призначено пенсію Василівським райсобезом Запорізької області з 03 грудня 1990 року. 31.07.1994 позивача знято з обліку у Василівському райсобезі Запорізької області у зв'язку з виїздом до Ізраїлю. З аналізу наведених норм законодавства та враховуючи обставини справи відповідач наголошує наступне: виплату пенсії припинено позивачеві за 9 років до прийняття Закону №1058; виплату пенсії припинено Василівським райсобезом, який не може бути територіальним органом Пенсійного Фонду в контексті ст. 49 Закону №1058; Головне управління Пенсійного фону України в Запорізькій області не є правонаступником зазначеної установи; пенсія за віком ОСОБА_1 не призначалась органами Пенсійного фонду; позивач просить виплатити пенсію за минулий час, яка не була нарахована взагалі; заява про поновлення пенсії подана особою без належних на те повноважень; законні підстави для поновлення пенсії ОСОБА_1 відсутні. З урахуванням вищезазначеного просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Згідно зі ст. 258 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно з ч. 4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Таким чином, суд визнав за доцільне вирішити справу за наявними в ній матеріалами, в порядку письмового провадження.
Суд, оцінивши повідомлені обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.
Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.
З 03 листопада 1990 року, позивачу призначено пенсію по Списку № 1 Василівським райсобезом Запорізької області, про що свідчить Протокол № 3/324 від 20.11.1990 пенсійної справи № 119704/013 (а.с.43).
З 31.07.1994 позивача знято з обліку у Василівському райсобезі Запорізької області у зв'язку з виїздом до Ізраїлю (а.с.66 зворотній бік).
Так, у своєму позові представник позивача зазначив, що вже звертався у серпні 2018 року до відповідача із заявою про поновлення виплати пенсії, однак отримавши відмову оскаржив її до суду. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 25.03.2019 у справі №280/4677/18, яке залишено без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 03.07.2019, позивачу відмовлено у задоволені позовних вимог. Змінивши підстави позову (не поновлення виплати пенсії за заявою від 04.05.2020) позивач звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із вказаним позовом, а відтак твердження представника відповідача про порушення позивачем приписів п. 11 ч. 5 ст. 160 КАС України суд не приймає.
04.05.2020 ОСОБА_1 через свого представника, який діяв на підставі посвідченої та апостильованої довіреності, звернувся до ГУ ПФУ в Запорізькій області із заявою про призначення/перерахунок пенсії, в якій просив перерахувати та поновити з 07.10.2009 виплату пенсії, із застосуванням всіх підвищень, індексацій, надбавок та доплат, передбачених пенсійним законодавством України, як не працюючому пенсіонеру, дитині війни, здійснити запит пенсійної справи, інших недостатніх для поновлення виплати пенсії документів, здійснити осучаснення пенсії з 01.01.2017 відповідно до пенсійної реформи України. До заяви додано: нотаріально засвідчена копія паспорта (а.с.15).
Листом від 15.05.2020 №3773-4089/Є-02/8-0800/20 відповідачем надано відповідь, що звернення за призначенням пенсії здійснюється відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1. Також, у відповіді наведено перелік документів, необхідних для призначення пенсії (а.с.14).
Не погоджуючись з бездіяльність відповідача щодо не поновлення виплати пенсії, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом.
Ураховуючи викладене, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права та свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених Законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створення мережі державних, комунальних, приватних закладів по догляду за непрацездатними.
Стаття 24 Конституції України, гарантує громадянам України рівність конституційних прав незалежно від місця проживання. Крім того, Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами (ч.3 ст. 25 Конституції України).
Відповідно до п.2 ч.1 ст.49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-ІV (далі - Закон №1058-ІV), виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Згідно зі ст.51 Закону №1058-IV у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Рішенням Конституційного Суду №25-рп/2009 від 07.10.2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону України №1058-IV від 09.07.2003 "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Зазначені положення Закону №1058-IV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного Рішення №25-рп/2009 від 07.10.2009.
Також, у Рішенні Конституційного Суду №25-рп/2009 від 07.10.2009 зазначено, що оспорюваними нормами Закону України №1058-IV від 09.07.2003 "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
Відповідно до ст.152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Рішення Конституційного Суду України має преюдиційне значення при розгляді судами загальної юрисдикції позовів у зв'язку з правовідносинами, що виникли внаслідок дії положень законів України, визнаних неконституційними та є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.
На підставі наведеного суд приходить до висновку, що з 07.10.2009 - дня набрання чинності Рішенням Конституційного Суду №25-рп/2009 від 07.10.2009 щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України №1058-IV від 09.07.2003 "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону. З цього часу (07.10.2009) територіальні органи Пенсійного фонду України мають відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.
Проте, наявність обов'язку у відповідача відновити виплату пенсії не позбавляє позивача можливості захисту свого права.
Суд зазначає, що з 07.10.2009 виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону України № 1058-ІV. Із цього часу орган Пенсійного фонду має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.
Такий висновок узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.05.2020 у справі №815/1226/18, в якій суд вважав за необхідне відступити від висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 08.12.2015 у справі № 21-5653а15, від 12.04.2016 у справі № 462/9427/13-а, від 08.06.2016 у справі № 505/2135/14-а та від 11.10.2016 у справі № 404/4541/15-а, про те, що виниклі спори щодо поновленням виплати раніше призначених пенсій громадянам України, які проживають за її межами, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 мають вирішуватися з урахуванням норм процесуального права статей 99, 100 КАС України (у редакції, чинній до 15.12.2015).
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У п.51 Рішення Європейського суду з прав людини від 07.11.2013 по справі "Пічкур проти України" (Заява №10441/06) зазначено: " 51.Суд вважає, що цю справу слід відрізняти від вищезазначеного рішення у справі "Карсон та інші проти Сполученого Королівства" (Carson and Offers v. United Kingdom), у якому відмінність у поводженні, що оскаржувалася, стосувалася відсутності індексації існуючих пенсій для тих, хто проживає в інших державах, при тому, що ніхто не ставив під сумнів право заявника на отримання пенсії як таке. Проте у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця поживання заявника, що призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому Суд доходить висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в Україні, щодо самого права на отримання пенсії".
Також, у п.54 Рішення Європейського суду з прав людини від 07.11.2013 по справі "Пічкур проти України" (Заява №10441/06) зазначено: " 54.Вищезазначених міркувань Суду достатньо для висновку про те, що різниця у поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу".
Згідно з ч.2 ст.2 Закону України №1382-IV від 11.12.2003 "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Відсутність на даний час механізму виплати пенсій громадянам, які проживають у країнах, з якими не укладено міждержавних договорів щодо пенсійного забезпечення, не може бути підставою для позбавлення громадянина України гарантованого йому державою права на отримання пенсії у старості.
Отже, право позивача на отримання пенсії в Україні є конституційним правом громадянина України.
За наведених обставин, оскільки позивач у 1994 році виїхав на постійне місце проживання в Ізраїль, а йому пенсія була припинена в період проживання за кордоном, то, враховуючи той факт, що на даний час ОСОБА_1 не втратив громадянство України, він має право на поновлення її виплати.
Суд не приймає до уваги заперечення відповідача щодо відсутності підстав для задоволення заяви позивача про поновлення пенсії з огляду на те, що така заява подана не ним особисто та не долучено паспорта громадянина України, виходячи з наступного.
У п.1.5 "Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого 25.11.2005 Постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 (у редакції Постанови правління Пенсійного фонду України 07.07.2014 за №13-1), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.02.2005 за №1566/11846 (надалі - Порядок №22-1), зазначено, що заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України. При цьому у заяві про виплату частини пенсії непрацездатним членам сім'ї особи, яка знаходиться на повному державному утриманні, вказується адреса одержувача цієї частини пенсії. Заява про виплату недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера подається особою до органу, що призначає пенсію, в якому померлий пенсіонер перебував на обліку як одержувач пенсії. Заяву до органу, що призначає пенсію, про запит пенсійної справи особи, яка потребує опіки (піклування), якій опікуна (піклувальника) не призначено і яка перебуває на довготривалому лікуванні у закладі охорони здоров'я, подає адміністрація цього закладу. Заява на запит пенсійної справи за новим місцем проживання подається пенсіонером особисто до органу, що призначає пенсію, за новим місцем проживання (реєстрації). Адміністрація виправного закладу, де пенсіонер відбуває покарання, надсилає органу, що призначає пенсію, за місцезнаходженням цього закладу повідомлення про прибуття засудженого до закладу та довідку цього закладу із зазначенням реквізитів для перерахування пенсії.
Поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії. У випадку поновлення виплати пенсії особі, якій не було проведено перерахунок відповідно до статті 43 Закону, заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається відповідно до статті 40 Закону із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески та яка відповідно до цього Закону враховується для обчислення пенсій, призначених до 2004 року. При поновленні виплати пенсії та переведенні з одного виду пенсії на інший до наявних документів особа може додати: 1) документи про страховий стаж за період роботи до 01 січня 2004 року, який не врахований у пенсійній справі, у тому числі після призначення пенсії. За період роботи, починаючи з 01 січня 2004 року, відділ персоніфікованого обліку подає довідку із бази даних реєстру застрахованих осіб за формою згідно з додатком 1 до Положення, а у разі необхідності за формою згідно з додатком 3 до Положення; 2) довідку про заробітну плату відповідно до абзаців другого і третього підпункту 3 пункту 2.1 цього розділу; 3) документи про обставини, що впливають на розмір пенсії (наприклад, зміна кількості членів сім'ї, які перебували на утриманні пенсіонера чи померлого годувальника, виникнення (втрата) права на надбавку на непрацездатних членів сім'ї і надбавку на догляд за ними, визнання заявника одиноким і таким, що потребує сторонньої допомоги, визнання заявника інвалідом або учасником війни тощо). При переведенні на пенсію по інвалідності з іншого виду пенсії орган, що призначає пенсію, додає до пенсійної справи виписку з акта огляду МСЕК про встановлення або зміну групи інвалідності. Особи, які одержували пенсію від інших органів і звертаються до органів, що призначають пенсію, надають документ, що підтверджує розмір пенсії, строки її виплати та дату зняття з обліку за попереднім місцем отримання (п.2.8 Порядку №22-1).
Як зазначено у п.2.9 Порядку №22-1, особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік). Для дітей, які не мають паспорта, документом, який засвідчує вік, є свідоцтво про народження. До заяви: опікуна (піклувальника) додається копія рішення органу опіки та піклування про встановлення опіки чи піклування або відповідне рішення суду; батьків-вихователів додається угода про організацію діяльності дитячого будинку сімейного типу; патронатного вихователя додається копія договору про патронат.
Відповідно до п.2.22 Порядку №22-1 за документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також посвідку на постійне проживання.
При цьому, як зазначено у п.2.23 Порядку №22-1 документи, необхідні для призначення пенсії, можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію. Документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах. У разі якщо підтвердженням страхового стажу є трудова книжка, надається копія з неї, завірена адміністрацією підприємства, установи, організації за місцем останньої роботи або органом, що призначає пенсію.
Враховуючи наведене, поновлення виплати пенсії здійснюються за документами, що є в пенсійній справі. Подання позивачем додаткових документів при поновленні виплати пенсії є виключно його правом та не створює відповідного обов'язку щодо їх подачі.
Волевиявлення позивача щодо поновлення виплати пенсії оформлено ним письмово через його представника з наданням відповідних документів.
Водночас, посилання відповідача на відсутність у ОСОБА_2 , яким подано заяву про поновлення пенсії, повноважень на звернення до органів ПФУ в інтересах ОСОБА_1 , суд вважає необґрунтованими, оскільки відповідно до пункту 1.5 Порядку №22-1 заява про поновлення виплати пенсії може бути подана через законного представника, як це і зроблено позивачем - його представник Акерман О.М. має відповідну довіреність на вчинення дій від імені позивача, посвідчену нотаріально та апостильовану.
Даючи оцінку висновку відповідача щодо відсутності підстав для поновлення пенсії позивачу, оскільки ним не надано паспорту громадянина України, суд зауважує наступне.
Відповідно до ст.8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж. Тобто, однією з умов, які передбачають наявність у особи права на отримання пенсії є її належність до громадянства України.
Водночас, належність позивача до громадянства України підтверджено паспортом громадянина України для виїзду за кордон (а.с.12).
Згідно з п.1 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року №2503-ХІІ, документом, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України є паспорт громадянина України.
Відповідно до п. 2 Положення про паспорт громадянина України для виїзду за кордон, затвердженого постановою Верховної Ради України від 23.02.2007 №719-V, паспорт громадянина України для виїзду за кордон - це документ, що посвідчує особу громадянина України під час перетину ним державного кордону України та перебування за кордоном.
Таким чином, громадянство України підтверджується як паспортом громадянина України та і паспортом громадянина України для виїзду за кордон.
Для призначення пенсії в Україні особа повинна бути громадянином України, водночас відповідачем не спростовано, що позивач є громадянином України та відповідачем не доведено, що позивач не є громадянином України.
Строк дії паспорта становить десять років (п. 12 Положення про паспорт громадянина України для виїзду за кордон).
На час звернення до відповідача з заявою про поновлення виплати пенсії паспорт був дійсний.
Отже висновок відповідача про не підтвердження позивачем громадянства України є помилковим та таким, що негативно впливає на реалізацію позивачем його конституційного права на соціальний захист, зокрема поновлення пенсії.
З приводу вимог позивача провести поновлення та виплату пенсії з проведенням компенсації втрати частини доходів, згідно Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».
Відповідно до ст.2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Проте, як вже зазначалось, виплата пенсії позивачу була припинена у зв'язку з його виїздом за кордон, а тому не здійснювалось нарахування пенсії і, в свою чергу, не було і не могло бути жодних затримок на один і більше календарних місяців виплати доходів. Тобто, суд не вбачає підстав для проведення компенсації втрати частини доходів за даних обставин.
Щодо вимог позивача про поновлення виплати пенсії з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів, суд зазначає, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 815/1226/18 суд зазначив, що питання визначення базового місяця, наявності факту перевищення індексом споживчих цін порогу індексації, встановленого в розмірі 101%, у взаємозв'язку з розміром пенсії, що має виплачуватися позивачеві, належить до компетенції пенсійного органу при поновленні пенсії, нарахуванні та виплаті відповідних сум. При цьому в разі незгоди з діями відповідача щодо наявності чи відсутності підстав для нарахування індексації та її розмірів позивач не позбавлений права звернутися за захистом своїх прав до суду.
Враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, суд зазначає, що вимоги позивача щодо проведення індексації пенсії є передчасними та задоволенню не підлягають.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 2 ст.2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з ч.1 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 1 ст.77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України).
Посилання відповідача на відсутність законних підстав для поновлення пенсії позивачу, оскільки позивачу пенсія не призначалась відповідачем та позивач не перебував на обліку у відповідача, суд оцінює критично, з огляду на наступне.
Відмовляючи у поновленні, перерахунку та виплаті позивачу пенсії з підстав відсутності його перебування на обліку як одержувача пенсії до виїзду за кордон, відповідачем не враховано відсутність механізму, який встановлював би порядок звернення осіб, що до виїзду за кордон перебували на обліку як одержувачі пенсії в органах соціального захисту населення (у даному випадку райсовбезі) як Законом № 1058-IV, так і Порядком №22-1.
Відповідач після отримання заяви позивача не здійснив жодних визначених Законом дій щодо взяття особи на облік, витребування пенсійної справи, відповідно, подана заява позивача про поновлення виплати пенсії за віком не розглянута, тим самим відповідач порушив право особи на отримання пенсійних виплат.
Враховуючи встановлені обставини справи, оцінивши докази у справі в їх сукупності та норми чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Ухвалою суду від 22.06.2020 позивач від сплати судового збору звільнений, а тому розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 158-б, код ЄДРПОУ 20490012) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо не поновлення виплати пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області поновити виплату ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 1 з 07.10.2009.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 03.09.2020.
Суддя Ю.В. Калашник