про відмову у вжитті заходів забезпечення адміністративного позову
04 вересня 2020 рокум. Ужгород№ 260/2873/20
Суддя Закарпатського окружного адміністративного суду Калинич Я.М., розглянувши заяву про забезпечення позову у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Ізянської сільської ради (вул. Центральна, буд. 97, с. Іза, Хустський район, 90436, код ЄДРПОУ 04350049) про оскарження дії та рішення суб'єкта владних повноважень, -
03 вересня 2020 року ОСОБА_1 через свого представника - адвоката - Джанда Михайла Михайловича, звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Ізянської сільської ради, в якій просить:
- визнати протиправними дії Ізянської сільської ради та скасувати рішення 39 сесії Ізянської сільської ради 7 скликання від 26.06.2020 року «Про визнання таким, що втратило чинність рішення 26 сесії 7 скликання сільської ради від 29.09.2018 року «Про надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадян зі зміною цільового призначення» щодо громадянина ОСОБА_1 , мешканця АДРЕСА_2 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка)»;
- зобов'язати Ізянську сільську раду протягом одного тижня з дня набрання чинності рішення Закарпатського окружного адміністративного суду винести на розгляд сесії Ізянської сільської ради питання про затвердження «Проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність зі зміною цільового призначення гр. ОСОБА_1 АДРЕСА_2 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка)» площею 0,0720 га, кадастровий номер 2125383600:02:001:0173, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_3 .
- стягнути з бюджету Ізянської сільської ради на користь ОСОБА_1 , судові витрати.
Разом із позовною заявою позивачем подано заяву про забезпечення позову, а саме:
1. Зупинити дію рішення Ізянської сільської ради 39 скликання 7 скликання від 26.06.2020 року «Про визнання таким, що втратило чинність рішення 26 сесії 7 скликання сільської ради від 29.09.2018 року «Про надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадян зі зміною цільового призначення» щодо громадянина ОСОБА_1 , мешканця АДРЕСА_2 ».
2. Заборонити Ізянській сільській раді вчиняти будь які дії, що стосується земельної ділянки площею 0,0720 га, яка розташована в АДРЕСА_3 , кадастровий номер: 2125383600:02:001:0173, зокрема затверджувати проект землеустрою і надавати у власність іншим громадянам.
В обґрунтування заяви зазначено, що у позивача є реальні підстави побоюватись, що відповідач, поки йде судовий розгляд, виділить спірну земельну ділянку у власність іншому громадянину, а відповідно такі дії відповідача унеможливлять виконання рішення суду і поновлення порушених прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Розглянувши заяву представника позивача, суд приходить до наступних висновків.
Згідно статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
При цьому, приписи частини четвертої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України визначають, що подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для однозначного висновку, що заходи забезпечення позову можуть вживатися виключно у випадках, коли невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
За правилами частин першої та другої статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Отже, процесуальний закон наділяє суд повноваженнями на вжиття заходів забезпечення позову шляхом, зокрема, заборони вчинення дій. Однак, передумовою для вжиття таких заходів з урахуванням положень частини другої статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України є існування та встановлення судом обставин, визначених частиною другою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акту.
У справі «Беєлер проти Італії» Європейський суд з прав людини зазначив, що будь - яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини першої статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, лише якщо забезпечено «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Питання щодо того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним.
Крім того, у рішенні від 09 січня 2007 року Європейський суд з прав людини у справі «Інтерсплав проти України» наголосив, що втручання має бути пропорційним та не становити надмірного тягаря, іншими словами воно має забезпечувати «справедливий баланс» між інтересами особи і суспільства.
Тобто, при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову перш за все необхідно перевірити наявність очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року №9 «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» та постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06 березня 2008 року №2 «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства під час розгляду адміністративних справ», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, заявник лише допускає, що невжиття заходів забезпечення позову може значно ускладнити виконання рішення за результатами розгляду справи і ефективному захисту прав ОСОБА_1 та припускають можливе набуття у користування третьою особою спірної земельної ділянки.
При цьому, заявником не наведено жодних доказів на підтвердження того, що існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам останнього до ухвалення судового рішення в адміністративній справі, або захист прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення потрібно буде докласти значних зусиль та витрат.
Фактично усі доводи заявника сформовані на припущеннях.
Варто також зазначити, що питання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі №766/6141/16-а, постанові Верховного Суду від 04 вересня 2019 року № 420/3397/19.
Також, у постанові від 30 травня 2018 року, прийнятою у справі №826/5737/16, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що надання дозволу відповідними органами на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель комунальної власності не означає позитивного рішення про передачу її в користування, а направлене на ідентифікацію земельної ділянки, яка в подальшому може стати предметом передачі.
Суд, окрім іншого, акцентує увагу й на тому, що очевидні ознаки протиправності рішення, дій бездіяльності та порушення ними прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, повинні, насамперед, існувати поза обгрунтованим сумнівом. Тобто, суд, який застосовує заходи забезпечення позову з цих підстав повинен бути переконаний у тому, що рішення, дії, бездіяльність відповідача явно суперечать вимогам закону за критеріями, визначеними частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства, порушують права, свободи або інтереси позивачів і вжиття заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень. У іншому випадку, висновки суду про наявність очевидних ознак протиправності дій відповідача та порушення ним прав, свобод чи інтересів позивачів до розгляду справи по суті, свідчать про наперед сформовану судом правову позицію по справі.
Враховуючи викладене, суд вважає подану заяву про забезпечення позову необґрунтованою, що свідчить про наявність підстав для постановлення ухвали про відмову у її задоволенні.
Керуючись статтями 151, 154, 241, 243, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Відмовити в задоволенні заяви про забезпечення адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Ізянської сільської ради (вул. Центральна, буд. 97, с. Іза, Хустський район, 90436, код ЄДРПОУ 04350049) про оскарження дії та рішення суб'єкта владних повноважень.
Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII.
Суддя Я. М. Калинич