Справа № 212/3641/20
2/212/2404/20
03 вересня 2020 року м. Кривий Ріг
Жовтневий районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі: головуючого - судді Ваврушак Н.М., за участі секретаря судового засідання Нестеренко В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Кривий Ріг, в порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження його здоров'я,-
29 травня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження його здоров'я у розмірі 118075,00 гривень. В обґрунтування позовних вимог вказав, що працюючи в період часу з 28 вересня 1968 року по 18 травня 1972 року та з 15 серпня 1974 по 28 липня 1978 року - на посаді помічника машиніста тепловоза залізничного цеху Криворізького Центрального гірничо-збагачувального комбінату, правонаступником якого є приватне акціонерне товариство «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат», виконував роботи, які характеризувались запиленістю повітря, що перевищувала гранично допустиму концентрацію.
Внаслідок шкідливих факторів виробництва виникли хронічні професійні захворювання, та у відповідності до акту №13 Форми П-4 «Розслідування хронічного професійного захворювання » від 28 квітня 2000 року, йому встановлено професійне захворювання: пиловий бронхіт першої ст., емфізема легень першої ст. ЛН першої-другої ст., гіпертонічна хвороба II ст. Висновком ЛТЕК від 05 червня 2000 року позивачу первинно було встановлено 25 % втрати професійної працездатності за професійним захворюванням пиловий бронхіт. Висновком МСЕК від 06 лютого 2007 року, серії ДНА-02 № 014442 позивачу встановлена втрата професійної працездатності 25 %, безстороково. Вважає, що з вини підприємства, яке не створило безпечних умов праці, втратив своє здоров'я та йому завдана моральна шкода, яка полягає в тому, що порушено та порушуються нормальні життєві зв'язки позивача, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, постійно відчуває загальну слабкість, швидку втому, виражену задишку при незначному фізичному навантаженні та ходьбі, болі та хрипи у грудях, сильний сухий кашель, головний біль, запаморочення, що його досить сильно морально пригнічує та змушує постійно лікуватися, але хронічний характер захворювань не дає надії на видужання у майбутньому.
02 липня 2020 року відповідач подав до суду відзив на позов, у якому просив суд ухвалити рішення про відмову позивачу в задоволенні позову. В обґрунтування зазначив, що відповідач виконав покладені на нього законодавством обов'язки в сфері охорони праці, що вказує на відсутність правових підстав для покладення цивільно-правової відповідальності на відповідача. Зазначив, що заявлений розмір моральної шкоди належним чином не обґрунтований та не доведений, не відповідає обставинам справи. Також, відповідач вказав, що позивач також працював в умовах впливу шкідливих факторів виробництва на іншому підприємстві.
Ухвалою суду від 02 червня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Згідно ст. 279 ЦПК України суд проводить розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Суд, відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України, вважає можливим ухвалити рішення у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін на підставі наявних у справі доказів.
Справа розглядається за відсутності учасників справи, тому у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні факти та відповідні правовідносини.
Позивач ОСОБА_1 у період з 28 вересня 1968 року по 18 травня 1972 року та з 15 серпня 1974 по 28 липня 1978 року перебував у трудових відносинах та працював на підприємстві Криворізького Центрального гірничо-збагачувального комбінату, правонаступником якого є приватне акціонерне товариство «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат», на посаді помічника машиніста тепловозу залізничного цеху, що підтверджується трудовою книжкою позивача. (а. с. 43-59). Відповідно до п. п. 8, 12 Акту розслідування хронічного професійного захворювання від 28 квітня 2000 року, за формою П-4, ОСОБА_1 встановлено професійне захворювання: пиловий бронхіт першої ст., емфізема легень першої ст. ЛН першої-другої ст., гіпертонічна хвороба II ст. (а.с.11-12).
Згідно довідки ЛТЕК №0001975 від 05 червня 2000 року позивачу первинно встановлено 25 % втрати професійної працездатності в зв'язку з професійними захворюваннями (а.с.7-8). Актом огляду МСЕК від 06 лютого 2007 року, серії ДНА-02 № 014442 ОСОБА_1 встановлена втрата професійної працездатності 25 %, безстроково (а.с.9-10). У зв'язку із професійними захворюваннями позивач неодноразово перебував на стаціонарному лікуванні в медичних закладах, що підтверджується виписними епікризами та виписками з медичної картки ОСОБА_1 (а.с.15-42).
Відповідно до п.38 Правил відшкодування власником підприємств, установ і організацій або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним із виконанням ним трудових відносин, затверджених постановою КМУ від 23 червня 1993 року №492 (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Правил) право на отримання потерпілим виплат на відшкодування шкоди настає з дня встановлення йому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.
Згідно положень ст. 12 Закону України «Про охорону праці» (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральної втрати потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Відповідно до п. 11 Правил, моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі домовленості сторін (власника, профспілкового органу й потерпілого або уповноваженої ним особи); рішення комісії в трудових спорах; рішення суду. Розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати 200 мінімальних розмірів заробітної плати незалежно від інших будь-яких виплат.
Згідно з ст.440-1 ЦК УРСР (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менш ніж 5 мінімальних розмірів заробітної плати.
За п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (із відповідними змінами), під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Наведені вище докази свідчать про те, що ушкодження здоров'я, заподіяне позивачеві під час виконання ним трудових обов'язків, заподіює йому моральні й фізичні страждання, які обмежують можливість останнього вести звичний спосіб життя, тягнуть за собою не відновлення здоров'я, відчуття болю.
Зазначені обставини наступили у позивача у зв'язку із професійним захворюванням, що призвело до встановлення стійкої втрати професійної працездатності, що було встановлено судом, тому суд приходить до висновку про те, що позивачу заподіяна моральна шкода.
Визначаючи розмір моральної шкоди суд враховує наступне.
Відповідно до ст.3 Закону України «Про оплату праці» мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт).
Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності й господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.
Вищезазначені вимоги закону в поєднанні з ст.ст. 3 і 8 Конституції України дають підстави для висновку про те, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються в кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 24 грудня 2014 року №6-207цс14, яка в силу вимог ч.4 ст. 263 ЦПК України повинна враховуватися судами при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Так, згідно положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» розмір мінімальної заробітної плати становить 4723,00 гривень.
Тобто, мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди визначений на законодавчому рівні (ст. 440-1 ЦК УРСР) складає 23615,00 гривень.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховуються характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.
Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Як зазначено в п. 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року по справі № 1-9/2004 ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричинюють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.
Надаючи оцінку доводам сторін, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Наведені вище докази свідчать, що ушкодження здоров'я, заподіяне позивачу під час виконання ним трудових обов'язків, спричиняє йому моральні й фізичні страждання, які полягають в суттєвому порушенні функцій органів дихання, обмеженні можливості вести звичний спосіб життя, повною мірою реалізовувати свої наміри в професійній сфері, постійному перенесенні відчуття болю та незручностей у повсякденному житті, призводять до необхідності залучення додаткових зусиль для організації життя, отримання лікування.
Надані докази позивачем доводять, що зазначені негативні явища мають місце в житті позивача у зв'язку із професійним захворюванням, яке призвело до втрати позивачем професійної працездатності в ступені 25 %, погіршенні функцій організму, тому суд приходить до висновку, що позивачу заподіяна моральна шкода.
Суд відхиляє заперечення відповідача про недоведеність факту завдання моральної шкоди, оскільки судом встановлено факт втрати позивачем працездатності внаслідок професійного захворювання, що об'єктивно призвело до моральних страждань.
Доводи представника відповідача щодо відсутності доказів вини відповідача суд також не приймає до уваги, оскільки судом встановлені обґрунтовані правові підстав для покладення обов'язку з відшкодування моральної шкоди роботодавцем своєму працівнику, що втратив працездатність внаслідок трудового каліцтва.
При вирішенні питання про розмір відшкодування спричиненої позивачу моральної шкоди суд враховує глибину фізичних та моральних страждань позивача, істотність вимушених негативних змін в його житті, ступінь втрати ним професійної працездатності, безстроковість даних негативних змін, потребу в медикаментозному лікуванні, ступінь вини відповідача в спричиненні шкоди, виходить із засад розумності, виваженості та справедливості, та визначає розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача, у вигляді одноразового відшкодування в сумі 40000,00 гривень, що буде домірним спричиненій позивачу шкоді та достатнім для її відшкодування.
З огляду на те, що позовні вимоги задоволено частково, враховуючи норми ст. 141 ЦПК України, суд приходить до висновку, що з відповідача підлягають стягненню судові витрати пов'язані зі сплатою судового збору на користь держави.
На підставі ст. 440-1 ЦК УРСР, ст.ст. 3, 12, 81, 141, 263, 265 ЦПК України суд, -
Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Стягнути з приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо - збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, у зв'язку з ушкодженням здоров'я в розмірі 40000,00 гривень (сорок тисяч грн. 00 коп.) без урахування податку з доходів фізичних осіб.
В задоволені решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо - збагачувальний комбінат» на користь держави судовий збір в розмірі 840,80 гривень (вісімсот сорок грн. 00 коп.).
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду через Жовтневий районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований та мешкає за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач: приватне акціонерне товариство «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат», ЄДРПОУ 00190977, м. Кривий Ріг Дніпропетровської області.
Повне рішення складено та підписано без проголошення 03 вересня 2020 року.
Суддя: Н. М. Ваврушак