Україна
Донецький окружний адміністративний суд
02 вересня 2020 р. Справа№200/6426/20-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Мозгової Н.А.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради про стягнення нарахованої, але не виплаченої допомоги при народженні, -
07 липня 2020 року позивач, ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради (код ЄДРПОУ: 25953617, місце знаходження: Донецька область, м. Краматорськ, вулиця Героїв Небесної Сотні, 23) про стягнення нарахованої, але не виплаченої виплати допомоги при народженні дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період з 01.04.2016 року по 31.10.2017 року у сумі 16340,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що 20.08.2018 року рішенням Донецького окружного адміністративного суду по справі № 805/4427/18-а її позовні вимоги до Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської Ради, задовольнив, а саме:
- визнано неправомірними дії Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської Ради щодо відмови у поновлені виплати допомоги при народженні дитини;
- визнано неправомірним та скасовано рішення Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської Ради № 1993 від 06.10.2017 року про відмову у призначенні допомоги при народженні дитини;
- зобов'язано Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської Ради поновити призначену ОСОБА_1 виплату допомоги при народженні дитини - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 починаючи з 01.04.2016 року.
Отримавши виконавчий лист, вона звернулася до Краматорського міського відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), де було відкрито виконавче провадження № 58176920. Однак, призначені їй кошти відповідач не виплатив. Державний виконавець їй повідомив, що він отримав лист від відповідача, яким останній повідомляє, що на виплату, нарахованої допомоги у боржника не передбачено видатків, для виконання рішення суду та здійснення виплат за минулі роки.
16.12.2019 року вона отримала лист Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради за № 01-14/10395, з якого слідує, що на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20.08.2018 року їй нараховано допомогу при народженні дитини за період з 01.04.2016 року по 31.10.2017 року у щомісячному розмірі 860,00 грн. Крім того, до листа була додана довідка №28 від 13.12.2019 року, в якій зазначалась заборгованість відповідача по сплаті їй нарахованої допомоги при народженні дитини за період з 01.04.2016 року по 31.10.2017 року на загальну суму 16 340,00 грн.
Таким чином, вона вимушена звернутися до суду за захистом своїх конституційних прав та інтересів.
Ухвалою суду від 13.07.2020 року відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
30.07.2020 року відповідач надав до суду відзив, в якому проти позову заперечував, посилаючись на те, що на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20.08.2018 року по справі №805/4427/18-а управління, в добровільному порядку, своїм рішенням від 06.12.2018 року про призначення допомоги сім'ям з дітьми поновило ОСОБА_1 виплату допомоги при народженні дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 01.04.2016 року (дата припинення ОСОБА_1 виплати державної допомоги управлінням праці та соціального захисту населення Монастирищенської райдержадміністрації) по 31.10.2017 року у щомісячному розмірі 860,00 грн. Однак, на виплату нарахованої допомоги при народжені дитини, яка призначена ОСОБА_1 за період з 01.04.2016 року по 31.10.2017 року, у управління не передбачено видатків на виконання рішення суду. Крім того, не врегульовано дане питання на законодавчому рівні. Просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 (а.с.28,29).
Розглянувши матеріали справи, вивчивши доводи позову та відзиву проти нього, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд встановив наступні обставини.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є матір'ю народженої ІНФОРМАЦІЯ_1 доньки, ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження дитини серії НОМЕР_2 , виданим Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Словянську реєстраційної служби Слов'янського міськрайонного управління юстиції у Донецькій області. (а.с.7)
Відповідач - Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради (код ЄДРПОУ: 25953617) є суб'єктом владних повноважень - органом виконавчої влади, основним завданням якого, згідно вимог чинного законодавства, зокрема, є реалізація державної політики з питань соціального забезпечення.
Позивач та її донька є внутрішньо переміщеними особами з тимчасово окупованої території України (м. Луганськ Луганської області), фактичне місце проживання (м. Краматорськ Донецької області), що підтверджується довідками про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 16.08.2017 року за № 0000299998, № 0000300024. (а.с.6,8)
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 20.08.2018 року по справі №805/4427/18-а позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради про визнання дій неправомірними, визнання неправомірним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, - задоволенні повністю, а саме:
- визнано неправомірними дії Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської Ради щодо відмови у поновлені виплати допомоги при народженні дитини;
- визнано неправомірним та скасовано рішення Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської Ради № 1993 від 06.10.2017 року про відмову у призначенні допомоги при народженні дитини;
- зобов'язано Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської Ради поновити призначену ОСОБА_1 виплату допомоги при народженні дитини - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 починаючи з 01.04.2016 року. (а.с.9-12)
Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 27.11.2018 року рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20.08.2018 року у справі № 805/4427/18-а залишено без змін. (а.с.13,15)
Рішенням Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради від 06.12.2018 року про призначення допомоги сім'ям з дітьми, поновлено ОСОБА_1 виплату допомоги при народженні дитини - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 01.04.2016 року (дата припинення ОСОБА_1 виплати державної допомоги управлінням праці та соціального захисту населення Монастирищенської райдержадміністрації) по 31.10.2017 року у щомісячному розмірі 860,00 грн. (а.с.33)
14.01.2019 року Донецьким окружним адміністративним судом видано виконавчий лист по справі №805/4427/18-а про зобов'язання Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської Ради поновити призначену ОСОБА_1 виплату допомоги при народженні дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 починаючи з 01.04.2016 року. (а.с.16)
16.12.2019 року позивач отримала лист Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради за № 01-14/10395, з якого слідує, що на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20.08.2018 року ОСОБА_1 нараховано допомогу при народженні дитини за період з 01.04.2016 року по 31.10.2017 року у щомісячному розмірі 860,00 грн. (а.с.19,20)
Крім того, до вказаного листа була додана довідка №28 від 13.12.2019 року, в якій зазначалась заборгованість відповідача по сплаті ОСОБА_1 нарахованої допомоги при народженні дитини за період з 01.04.2016 року по 31.10.2017 року на загальну суму 16 340,00 грн. (а.с.18)
Вищевказані обставини не є спірними та визнаються сторонами.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд приходить до наступного висновку.
Згідно частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Статтею 3 Конституції України закріплене визнання найвищою соціальною цінністю в України людини, її життя і здоров'я, честі і гідності, недоторканності і безпеки, відповідальність держави перед людиною за свою діяльність та головний обов'язок держави щодо утвердження і забезпечення прав і свобод людини.
На підставі статті 8 Закону України "Про охорону дитинства", кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Гарантований державою рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми шляхом надання державної грошової допомоги встановлює Закон України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" від 21 листопада 1992 року № 2811-XII (далі Закон № 2811-XII).
Даний Закон спрямований на забезпечення пріоритету державної допомоги сім'ям з дітьми у загальній системі соціального захисту населення.
Так, згідно з частиною 1 статті 1 Закону № 2811-XII громадяни України, в сім'ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених Законом та іншими законами України.
У відповідності до пункту 2 частини 1 статті 3 Закону № 2811-XII одним із видів державної допомоги сім'ям з дітьми є допомога при народженні дитини. Така допомога призначається і виплачується органами соціального захисту населення; надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною; покриття витрат на її виплату здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України у вигляді субвенцій до місцевих бюджетів (стаття 4, частина 1 статті 5, частина 1 статті 10 Закону), з урахуванням умов, визначених у статті 11 Закону № 2811-XII.
Таким чином, допомога при народженні дитини є різновидом державної допомоги у загальній системі соціального захисту населення і надається з метою забезпечення відповідного рівня матеріальної підтримки сімей, у яких є діти, створення належних умов для утримання та виховання дітей.
Суд зазначає, що відповідно ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради Української РСР від 27.02.1991 року № 789-ХІІ, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Держави-учасниці забезпечують, щоб установи, служби і органи, відповідальні за піклування про дітей або їх захист, відповідали нормам, встановленим компетентними органами, зокрема, в галузі безпеки й охорони здоров'я та з точки зору численності і придатності їх персоналу, а також компетентного нагляду.
Крім того, допомога при народженні дитини за своєю природою є допомогою самій дитині, а не її батькам.
Суд зазначає, що у цій справі сам факт існування у позивача права на отримання допомоги при народженні дитини не оспорюється сторонами. Суть права позивача є достатньо чіткою і передбачено діючим законодавством. Суд враховує, що в силу положень статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини вимоги позивача безперечно підпадають під дію цієї статті і вважаються майном, а майно, яке має особа-це конвенційне поняття права власності, та як абсолютне тлумачення, це те на що особа може розраховувати.
Перша і найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Позбавлення власності можливо тільки "на умовах передбачених законом" і повинно переслідувати легітимну мету. Крім того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції, а тому, при будь-якому втручанні державних органів у право на мирне володіння майном повинно бути забезпечено справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи.
Як вбачається із матеріалів справи відповідачем не надано достатніх та переконливих доказів правомірності припинення виплати позивачу за спірний період допомоги при народженні дитини, тому суд вважає таке втручання не виправданим з урахуванням вимог статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
Суд зазначає, на час розгляду справи, постанова Кабінету Міністрів України щодо окремого порядку виплати соціальних виплат не прийнята. Крім того, суд звертає увагу сторін, що конституційне право позивача на отримання соціальних виплат не може бути обмежено з огляду на приписи Конституції України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Таким чином, не виплата позивачу допомоги при народженні дитини є прямим порушенням статті 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини.
Як встановлено судом під час розгляду справи, право на отримання позивачем допомоги при народженні дитини відповідачем не оскаржується та встановлено та підтверджено матеріалами даної справи та рішенням Донецького адміністративного окружного суду від 20 серпня 2018 року по справі № 805/4427/18-а.
Відповідно до ст.ст. 316, 317, 318 Цивільного Кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Особливим видом права власності є право довірчої власності, яке виникає внаслідок закону або договору.
Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Суб'єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу.
Усі суб'єкти права власності є рівними перед законом.
Згідно ч. 1 ст. 117 Цивільного Кодексу України, об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.
Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи, пов'язані з правом власності, визнав та утвердив у практиці принцип рівноправності, який випливає зі ст. 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Зокрема, така позиція Суду була закріплена у постанові ЄСПЛ у справі "Пайн Веллей Девелоупментс Лтд. та інші проти Ірландії" від 29 листопада 1991 р. Порушенням "мирного володіння майном", яке належить фізичним та юридичним особам, є, по суті, будь-яке втручання у право власності зазначених осіб. Саме таке втручання може мати форму позбавлення можливості використовувати об'єкти, які належать на праві власності зазначеним особам, ненадання передбачених у законодавстві дозволів, інших форм перешкоджання реалізації права власності. Як правило, суб'єктами останніх із форм втручання у право власності є державні органи та посадові особи.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з нормами частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до вимог частин 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Нормами частини 2 зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п'ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.
Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. TheUnitedKingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02). Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
З огляду на викладене, обраний позивачем спосіб захисту свого порушеного права є обґрунтованим та ефективним.
За таких обставин, враховуючи, що наявними матеріалами справи підтверджено безпідставну невиплату позивачу допомоги при народженні дитини - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період з 01.04.2016 року по 31.10.2017 року, суд вважає таку бездіяльність протиправною.
Відповідачем не надано суду жодного доказу правомірності дій щодо невиплати позивачу допомоги при народженні дитини в розумінні зазначеної норми Закону.
Оскільки під час розгляду справи встановлена протиправна бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу допомоги при народженні дитини за період з 01.04.2016 року по 31.10.2017 року, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з ухваленням рішення про стягнення з відповідача документально підтвердженої матеріалами адміністративної справи заборгованості з виплати допомоги при народженні дитини у розмірі 16 340,00 грн. за період з 01.04.2016 року по 31.10.2017 року на користь позивача.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно приписів ч.ч. 1 та 2 ст. 77 КАСУ кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За статтею 90 КАСУ суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Зважаючи на наведені вище норми законодавства та встановлені судом обставини справи, письмові докази, суд вважає, що адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазнає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем при зверненні до суду з даним позовом був сплачений судовий збір у розмірі 840,80 грн. (а.с.4)
Таким чином, судовий збір у розмірі 840,80 грн. підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача.
Керуючись статтями 2, 9, 139, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) до Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради (код ЄДРПОУ: 25953617, місце знаходження: Донецька область, м. Краматорськ, вулиця Героїв Небесної Сотні, 23) про стягнення нарахованої, але не виплаченої виплати допомоги при народженні дитини - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період з 01.04.2016 року по 31.10.2017 року у сумі 16340,00 грн. - задовольнити.
Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради на користь ОСОБА_1 заборгованість з виплати допомоги при народженні дитини - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період з 01.04.2016 року по 31.10.2017 року у розмірі 16 340 (шістнадцять тисяч триста сорок) гривень 00 копійок.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради (код ЄДРПОУ: 25953617, місце знаходження: Донецька область, м. Краматорськ, вулиця Героїв Небесної Сотні, 23) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок.
Повний текст судового рішення складено та підписано 02 вересня 2020 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Строк на апеляційне оскарження застосовується з урахуванням положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 18.06.2020 року №731-ІХ (який набрав чинності 17.07.2020 року).
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Донецький окружний адміністративний суд.
Суддя Н.А. Мозговая