03 вересня 2020 року ЛуцькСправа № 140/9580/20
Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Каленюк Ж.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправною та скасування вимоги,
ОСОБА_1 (позивач) звернувся з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (далі - ГУ ДПС у Волинській області, відповідач) про визнання протиправною та скасування вимоги від 10 березня 2020 року №Ф-9834-55У про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у сумі 26539,26 грн.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що 15 червня 2020 року під час ознайомлення в органі державної виконавчої служби із матеріалами виконавчого провадження №61848458 йому стало відомо про наявність боргу зі сплати єдиного внеску на підставі вимоги ГУ ДПС у Волинській області від 10 березня 2020 року №Ф-9834-55У. Цю вимогу ОСОБА_1 вважає незаконною та такою, що підлягає скасуванню. Позивач вказав, що не є фізичною особою-підприємцем та станом на 01 червня 2020 року в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за усіма критеріями пошуку відсутні відомості щодо його реєстрації фізичною особою-підприємцем. Посилаючись на Закон України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань”, позивач зауважив, що особою, яка має статус фізичної особи-підприємця, є особа, яка в обов'язковому порядку визнана державою, тобто, зареєстрована державним реєстратором в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. На думку позивача, за наведених обставин він не є платником єдиного внеску в розумінні Закону України від 08 липня 2010 року №2464-VI “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” (далі - Закон №2464-VI). Крім того, позивач вказав, що спірна вимога не містить періоду, за який нараховано недоїмку, підстави для здійснення нарахування.
З урахуванням наведеного позивач просив позов задовольнити.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 07 липня 2020 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідач у відзиві на позов його вимоги заперечив (а.с.27-30). В обґрунтування цієї позиції вказав, що позивач не виконує встановлений статтею 6 Закону №2464-VI обов'язок зі сплати єдиного внеску. Так платники єдиного внеску зобов'язані своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок, мінімальний місячний розмір якого з 01 січня 2017 року становить 704,00 грн, з 01 січня 2018 року - 819,06 грн. При цьому наголосив, що з 01 січня 2017 року набув чинності Закон України від 06 грудня 2016 року №1774-VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, яким внесені зміни до Закону №2464-VI, зокрема щодо обов'язковості визначення бази нарахування єдиного внеску у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року.
Відповідно до інтегрованої картки платника податків позивачу нараховано єдиний соціальний внесок за 2017-2018 роки та перший-третій квартали 2019 року та 12 листопада 2019 року була сформована і надіслана на податкову адресу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 вимога №Ф-9834-55 на суму 26539,26 грн, яка 03 січня 2020 року була повернута на адресу контролюючого органу. Відповідно до пункту 4 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року №449, вимога №Ф-9834-55 вважається врученою. У зв'язку із несплатою позивачем суми боргу, що зазначена у вимозі від 12 листопада 2019 року №Ф-9834-55, 10 березня 2020 року була сформована та надіслана до підрозділу державної виконавчої служби вже узгоджена вимога №Ф-9834-55 на суму 26539,26 грн.
Відповідач зауважив, що підстави, визначені Законом №2464-VI, для звільнення ОСОБА_1 від сплати єдиного внеску відсутні. Крім того, зняття з обліку фізичної особи-підприємця як платника податків здійснюється відповідно до Порядку обліку платників податків, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 19 лютого 1998 року №80, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16 березня 1998 року №172/26/12. Згідно з цим Порядком умовою припинення підприємницької діяльності для фізичних осіб-підприємців є зняття з податкового обліку та закриття банківських рахунків. Доказом зняття платника податків з податкового обліку, що є частиною процедури припинення державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності, є довідка податкового органу за формою 12-ОПП. Відповідач зазначив, що у період, за який сформовано спірну вимогу, ОСОБА_1 мав статус фізичної особи-підприємця та перебував на податковому обліку; доказів ініціювання процедури зняття з податкового обліку у встановлений законом спосіб та отримання відповідної довідки за формою 12-ОПП ним не надано. Відтак, на думку відповідача, ОСОБА_1 був платником єдиного внеску та зобов'язаний був сплачувати такий внесок незалежно від того, чи здійснював він фактично підприємницьку діяльність та чи отримував він внаслідок такої діяльності доходи.
З наведених підстав відповідач просив у задоволенні позову відмовити.
Інші заяви по суті справи від сторін не надходили.
Ухвалою суду від 04 серпня 2020 року відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін (а.с.46).
Перевіривши доводи сторін у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази, суд встановив такі обставини.
Відповідно до наданого відповідачем витягу реєстраційних даних з автоматизованої інформаційної системи “Податковий блок” ОСОБА_1 11 липня 1996 року зареєстрований фізичною особою-підприємцем (відсутнє найменування та код ЄДРПОУ органу державної реєстрації), позивач взятий на облік в ГУ ДПС у Волинській області (Луцьке управління, Луцька ДПІ (м. Луцьк)).
12 листопада 2019 року ГУ ДПС у Волинській області сформувало ОСОБА_1 як фізичній особі-підприємцю вимогу №Ф-9834-55 про сплату боргу (недоїмки) станом на 31 жовтня 2019 року у сумі 26539,26 грн відповідно до статті 25 Закону №2464-VI та даних інформаційної системи органу доходів і зборів (а.с.34).
10 березня 2020 року ГУ ДПС у Волинській області сформувало вимогу №Ф-9834-55У про сплату боргу (недоїмки) станом на 10 березня 2020 року у сумі 26539,26 грн, скерувавши її до органу державної виконавчої служби (а.с.9).
Як видно із розрахунку боргу (недоїмки) з єдиного внеску за вимогою від 10 березня 2020 року №Ф-9834-55, відомостей з інтегрованої картки за кодом класифікації доходів бюджету 71040000 стосовно ОСОБА_1 , нарахування єдиного внеску відбулося в розмірі мінімального страхового внеску за такі періоди: 09 лютого 2018 року у сумі 8448,00 грн за 2017 рік (704,00 грн х 12 місяців); 19 квітня 2018 року у сумі 2457,18 грн (819,06 грн х 3 місяці) за перший квартал 2018 року та по стільки ж 19 липня 2018 року, 19 жовтня 2018 року та 21 січня 2019 року за другий - четвертий квартали 2018 року (всього 9828,72 грн за 2018 рік); 19 квітня 2019 року у сумі 2754,18 грн (918,06 грн х 3 місяці) за перший квартал 2019 року та по стільки ж 19 липня 2019 року, 19 жовтня 2019 року за другий - третій квартали 2019 року (всього 8262,54 грн за 2019 рік).
Незгода позивача із вимогою про сплату боргу (недоїмки) від 10 березня 2020 року №Ф-9834-55У стала підставою для його звернення із даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує частину другу статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові і організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” (Закон №2464-VI). Відповідно до вимог частини першої статті 2 цього Закону його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
За приписами частини четвертої статті 8 Закону №2464-VI порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 14 Закону №2464-VI на податкові органи покладено обов'язок здійснювати контроль за дотриманням платниками єдиного внеску вимог цього Закону.
Як визначено частиною першою статті 3 вказаного Закону, збір та ведення обліку єдиного внеску здійснюються за принципами, зокрема, обов'язковості сплати; відповідальності платників єдиного внеску та органу, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, за порушення норм цього Закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов'язків.
Відповідно до частини другої статті 25 Закону №2464-VI у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Абзацом першим частини четвертої цієї статті визначено, що податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Порядок стягнення заборгованості з платників єдиного внеску, формування, оформлення та надсилання вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску передбачений розділом VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року №449 (Інструкція №449; наказ зареєстрований в Міністерстві юстиції України 07 травня 2015 року за №508/26953; у редакції наказу Міністерства фінансів України від 04 травня 2018 року №469).
Відповідно до пункту 3 розділу VI Інструкції №449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Згідно з пунктом 4 розділу VI Інструкції №449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи). Після формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) та внесення даних до відповідного реєстру вимога надсилається (вручається) платнику.
10 червня 2016 року набрав чинності наказ Міністерства фінансів України від 07 квітня 2016 року №422 “Про затвердження Порядку ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджету, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20 травня 2016 року за №751/28881; далі - Порядок №422).
Відповідно до пункту 3 розділу І Порядку №422 оперативний облік податків і зборів, митних та інших платежів до бюджету, єдиного внеску здійснюється органами Державної фіскальної служби України в інформаційній системі органів ДФС.
З метою обліку нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску органами ДФС відкриваються інтегровані картки платників (далі - ІКП) за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися такими платниками. ІКП містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника податків з бюджетами та цільовими фондами за відповідним видом платежу (пункт 1 розділу ІІ Порядку №422).
Отже, вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи податкового органу у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Недоїмкою є сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена податковим органом у випадках, передбачених цим Законом (пункт 6 частини першої статті 1 Закону №2464-VI). Мінімальний розмір обов'язкового платежу прямо визначений Законом №2464-VI і не залежить від подання чи не подання платником податків відповідної звітності або здійснення нарахувань контролюючим органом.
Єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування (пункт 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI).
Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено також фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до частини другої статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Згідно з пунктами 2, 3 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Відповідно до пункту 5 статті 8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.
За визначеннями, наведеними у пунктах 4, 5 частини першої статті 1 Закону №2464-VI, мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця; тоді як, максимальна величина бази нарахування єдиного внеску - максимальна сума доходу застрахованої особи на місяць, що дорівнює п'ятнадцяти розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом, на яку нараховується єдиний внесок.
Як зазначено в абзаці третьому частини восьмої статті 9 Закону №2464-VI, платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Перевіряючи доводи сторін стосовно безумовного обов'язку позивача сплачувати єдиний внесок, суд зазначає, що спірним у даному випадку є наявність у позивача статусу фізичної особи-підприємця.
Дані автоматизованої інформаційної системи “Податковий блок”, витяг з яких надав відповідач, вказують на те, що позивач ОСОБА_1 був зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності 11 липня 1996 року.
До 01 січня 2004 року загальні правові, економічні та соціальні засади здійснення підприємницької діяльності (підприємництва) громадянами та юридичними особами на території України визначалися Законом України від 07 лютого 1991 року №698-XII “Про підприємництво” (далі - Закон №698-XII), який втратив чинність 01 січня 2004 року на підставі пункту 2 розділу ІХ “Прикінцеві положення” Господарського кодексу України, прийнятого Законом України від 16 січня 2003 року №436-IV.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону №698-XII підприємництво - це безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством.
Згідно з частиною першою статті 8 Закону №698-XII державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності проводиться у виконавчому комітеті міської, районної в місті ради або в районній, районній міст Києва і Севастополя державній адміністрації (далі - органи державної реєстрації) за місцезнаходженням або місцем проживання даного суб'єкта, якщо інше не передбачено законом. Відомості про зареєстровані суб'єкти підприємницької діяльності вносяться до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності.
Поняття “фізична особа-підприємець” було введене у законодавство України з набранням чинності Цивільним кодексом України, тобто з 01 січня 2004 року. При цьому частиною другою статті 50 цього Кодексу було визначено, що фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Таким законом став Закон України від 15 травня 2003 року №755-IV “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” (далі - Закон №755-IV), який набрав чинності 01 липня 2004 року. Цей Закон регулює відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Із введенням в дію Закону №755-IV було створено та розпочато формування Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (далі - Єдиний державний реєстр) - автоматизовану систему збирання, накопичення, захисту, обліку та надання інформації про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.
Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення органів державної влади, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців з Єдиного державного реєстру (стаття 16 Закону №755-VI).
Відповідно до частини першої статті 17 зазначеного Закону відомості про юридичну особу або фізичну особу-підприємця включаються до Єдиного державного реєстру шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток.
Статтею 4 Закону №755-VI визначено, що державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - це засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, здійснюється шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - автоматизованої системи збирання, накопичення, захисту, обліку та надання інформації про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.
Відповідно до статті 5 Закону №755-VI державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців проводиться державним реєстратором виключно у виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або у районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцезнаходженням юридичної особи або за місцем проживання фізичної особи-підприємця.
Пунктом 2 розділу VIII “Прикінцеві положення” Закону №755-VI було визначено, що державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону зобов'язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка.
Таким чином, визначена процедура державної реєстрації з дати набрання чинності Законом №755-IV передбачала встановлення волевиявлення особи щодо одержання правового статусу фізичної особи-підприємця через здійснення повного (при первинному набутті) чи мінімального (при підтвердженні набутого статусу суб'єкта підприємницької діяльності до 01 липня 2004 року) комплексу дій шляхом подання державному реєстратору реєстраційної картки (документ встановленого зразка, який підтверджує волевиявлення особи щодо внесення відповідних записів до Єдиному державному реєстрі - абзац сьомий частини першої статті 1 Закону №755-IV) та отримання свідоцтва про державну реєстрацію (документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію юридичної особи або фізичної особи-підприємця - абзац дев'ятий частини першої статті 1 Закону №755-IV). В свою чергу, Законом №755-VІ не було встановлено обов'язку суб'єктів підприємницької діяльності-фізичних осіб щодо проходження обов'язкової державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі та правових наслідків не проходження такої реєстрації.
03 березня 2011 року набрав чинності Закон України від 01 липня 2010 №2390-VI “Про внесення змін до Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” (Закон №2390-VI), яким було внесено зміни до Закону №755-IV. Пунктами 2-4 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення” Закону №2390-VI було передбачено, що процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Усі юридичні особи та фізичні особи-підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, зобов'язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв. Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.
Водночас, пунктом 8 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення” Закону №2390-VI визначено, що після закінчення передбаченого для включення відомостей до Єдиного державного реєстру строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру. За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, включаються до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними.
Таким чином, строк для включення до Єдиного державного реєстру відомостей про фізичних осіб-підприємців, державна реєстрація яких була проведена до 01 липня 2004 року, визначений пунктом 2 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення” Закону №2390-VI, закінчився 03 березня 2012 року. При цьому цей строк включення до Єдиного державного реєстру відомостей про фізичних осіб-підприємців, державна реєстрація яких проведена до 01 липня 2004 року, підлягав застосуванню виключно у випадках самостійного подання останніми реєстраційних карток державному реєстратору. Натомість відомості про фізичних осіб-підприємців, які самостійно не звернулись із відповідною заявою у строк, установлений пунктом 2 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення” Закону №2390-VI, підлягали включенню до Єдиного державного реєстру на підставі інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій.
25 квітня 2014 року набрав чинності Закон України від 25 березня 2014 року №1155-VII “Про внесення змін до деяких законів України щодо включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців до Єдиного державного реєстру” (далі - Закон №1155-VII). Цим Законом пункт 2 розділу VIII “Прикінцеві положення” Закону №755-IV викладено в новій редакції, відповідно до якої усі діючі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, відомості про яких не включені до Єдиного державного реєстру, зобов'язані подати державному реєстратору відповідно до вимог статті 19 цього Закону реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру. Державний реєстратор після отримання від юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців реєстраційної картки зобов'язаний включити відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців і видати їм виписку з Єдиного державного реєстру. Водночас, Законом №1155-VII виключено пункти 2-4 і 7-9 розділу II “Прикінцеві положення” Закону №2390-VI.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01 липня 2020 року в справі №260/81/19 зазначила, що статус фізичної особи-підприємця є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 01 липня 2004 року ознак суб'єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.
При формуванні спірної вимоги відповідач не врахував, що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутні записи щодо реєстрації ОСОБА_1 фізичною особою-підприємцем (а.с.15-16, 19).
Також суд відхиляє наведені у відзиві на позов доводи відповідача щодо перебування позивача на обліку в Головному управлінні ДПС у Волинській області як фізичної особи-підприємця та вважає за необхідне зазначити, що саме контролюючий орган в листопаді 2011 року звернувся до суду з позовом про припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 відповідно до пункту 67.2 статті 67 Податкового кодексу України. Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2011 року у справі №2а/0370/3066/11 за позовом Луцької об'єднаної державної податкової інспекції припинено підприємницьку діяльність фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , який був зареєстрований суб'єктом господарювання 11 липня 1996 року. Постанова набрала законної сили 11 січня 2012 року (а.с.50-51). Отож незрозуміло, з яких причин після ініціювання саме контролюючим органом процесу припинення фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з дати набрання законної сили постановою суду від 29 листопада 2011 року у справі №2а/0370/3066/11 і донині позивач перебуває на податковому обліку у статусі фізичної особи-підприємця.
Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів належними та допустимими доказами правомірність спірної вимоги, а також тієї обставини, що позивач є платником єдиного внеску у розумінні статті 4 Закону №2464-VI та у зв'язку із цим мав обов'язок сплачувати його у 2017-2019 роках у розмірі не менше мінімального страхового внеску. Відсутність у позивача офіційного підтвердження статусу фізичної особи-підприємця шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному законом, та відсутність інформації про нього як фізичної особи-підприємця в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань виключає можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.
Таким чином, суд на підставі аналізу норм чинного законодавства, що врегульовує спірні правовідносини, та встановлених обставин справи, перевірених письмовими доказами, дійшов висновку, що вимога ГУ ДПС у Волинській області про сплату боргу (недоїмки) від 10 березня 2020 року №Ф-9834-55У є протиправною та підлягає скасуванню.
Відповідно до вимог статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
Як визначено частиною першою статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
У зв'язку із задоволенням позову повністю на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору, у сумі 840,80 грн, що підтверджуються квитанцією від 02 липня 2020 року №20, випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету (а.с.17, 18).
Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 243-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Волинській області (43010, Волинська область, місто Луцьк, майдан Київський, 4, ідентифікаційний код юридичної особи 43143484) про визнання протиправною та скасування вимоги задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Волинській області про сплату боргу (недоїмки) від 10 березня 2020 року №Ф-9834-55У.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області судові витрати у сумі 840,80 грн (вісімсот сорок грн 80 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається учасниками справи до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд.
Суддя Ж.В. Каленюк