м. Вінниця
03 вересня 2020 р. Справа № 120/2968/20-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Воробйової Інни Анатоліївни, розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі- ОСОБА_2 , позивач) до військової частини НОМЕР_1 (далі - військова частина НОМЕР_2 , відповідач ) із адміністративним позовом, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність щодо нездійснення повного розрахунку при звільненні з військової служби в частині невиплати грошової компенсації за всі невикористані календарні дні додаткової відпустки , передбаченої п.12 ч.1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за період з 2015 року по 2017 роки ;
- зобов'язати провести повний розрахунок при звільненні здійснивши виплату грошової компенсації за всі невикористані календарні дні додаткової відпустки , передбаченої п.12 ч.1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за період з 2015 року по 2017 роки .
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що проходив службу у ЗСУ та у жовтні 2017 року його виключено із списків особового складу. Однак, через настання особливого періоду не мав змоги скористатися додатковою відпусткою. При цьому, на час прийняття наказу про виключення зі списків особового складу відповідач не провів з ним розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної відпустки, передбаченої Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.
Ухвалою суду від 03.07.2020 р. відкрито провадження у справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного провадження в порядку письмового провадження без виклику учасників справи.
17.07.2020 р. надійшов відзив на позов, в якому відповідач просив відмовити в задоволенні позову, мотивуюючи тим, що позивач не набув відповідного права на отримання грошової компенсації за не отриману додаткову відпустку, оскільки частиною 19 статті 101 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” призупинено надання військовослужбовцям додаткової відпустки. Також вказав, що позивач здійснює захист своїх прав не належним чином, оскільки слід оскаржувати наказ в частині не нарахування та не виплати компенсації за додаткову відпустку.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, суд встановив наступне.
Наказом ТВО командира військової частини НОМЕР_1 №219 від 31.10.2017 р. старшого прапорщика ОСОБА_1 звільнено з військової служби.
28.05.2020 р. ОСОБА_1 звернувся до командування військової частини НОМЕР_1 із заявою про нарахування та виплату компенсації за невикористані дні додадткової відпустки, за наслідком розгляду якої військова частина листом за вих.№350/1191/722/пс від 09.06.2020 р. надала відповідь, в якій повідомлено, що додаткова відпустка учасникам бойових дій під час особливого періоду призупинена. У зв'язку із чим дана відпустка не надавалась у 2015-2017 р.
Не погоджуючись із такою позицією суб"єкта владних повноважень, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Визначаючись щодо позовних вимог, суд виходить з наступного.
Відповідно до положень статті 4 Закону України «Про відпустки» (далі - Закон №504/96-ВР), установлюються такі види відпусток: щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством».
Згідно статті 16-2 Закону №504/96-ВР, учасникам бойових дій, інвалідам війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Статтями 5, 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон №3551-XII) визначено, що учасниками бойових дій є військовослужбовці (резервісти, військовозобов'язані) та працівники Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці, працівники Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції, а також працівники підприємств, установ, організацій, які залучалися та брали безпосередню участь в антитерористичній операці в районах її проведення у порядку, встановленому законодавством.
Учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік (п.12 ч.1 ст.12 Закон №3551-XII) .
Відповідно до положень статті 10.1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
У разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв'язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об'єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об'єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів».
В розумінні статті 1 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”, особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Принципом який визначає зміст правовідносин людини із суб'єктом владних повноважень є принцип верховенства права, який полягає у підпорядкуванні діяльності усіх публічних інститутів потребам реалізації та захисту прав людини, утвердження їх пріоритету перед усіма іншими цінностями демократичної, соціальної, правової держави.
Принцип верховенства права є складною конструкцією, яка містить ряд обов'язкових елементів, зокрема: законність; юридичну визначеність; заборону свавілля; доступ до правосуддя, представленого незалежними та безсторонніми судами; дотримання прав людини; заборону дискримінації та рівність перед законом. Недотримання хоча б одного з названих елементів публічною адміністрацією означатиме порушення нею принципу верховенства права.
Будь-який необґрунтований неоднаковий підхід законом заборонений, і всі особи мають гарантоване право на рівний та ефективний захист від дискримінації за будь-якою ознакою - раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних та інших переконань, національного чи соціального походження, власності, народження чи іншого статусу.
Отже, у порівнянні із іншими особами, які набули статус учасника бойових дій і не проходили військову службу, позивач мав таке ж право на грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки.
Системний аналіз змісту верховенства права, вищенаведених положень законодавства дає підстави суду для висновку, що учасники бойових дій мають право отримати додаткову відпустку із збереженням заробітної плати за певних умов.
Указом Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 “Про часткову мобілізацію”, затвердженого Законом України від 17 березня 2014 року №1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.
Таким чином, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки позивача виникли в особливий період.
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, припиняється.
Відповідно до частини 8 статті 10.1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України “Про відпустки”. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Отже, підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”.
Так, відповідно до частини 14 статті 10.1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Тому суд зазначає, що норми Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Відповідна правова позиція викладена в постанові ВС у зразковій справі №620/4218/18.
На думку суду, припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
За таких обставин, враховуюючи, що відповідач не довів правомірність не виплати компенсації, а позивач навів законні й обґрунтовані підстави для нарахування та виплати йому грошової компенсації за відпустку як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік, - позов підлягає задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Разом з тим, відповідно до статті 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору, відтак, такий не сплачувався, а отже не підлягає відшкодуванню.
Визначаючись щодо стягнення витрат на правову допомогу, суд виходить з наступного.
Статтею 134 КАС України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до статті 30 вказаного Закону, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до частини 7 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Аналіз наведених правових норм дає підстави вважати, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації сторін, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інші витрати, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
Разом з тим, як видно, Договір від 28.05.2020 р. укладений між ТОВ "Подільський Юридичний Центр" щодо якого не надано доказів, що він є адвокатським бюро чи адвокатським об"єднанням. Більш того, не надано й доказів, які б вказували, що ОСОБА_3 , який підписував договір із сторони товариства є адвокатом.
Відтак, суд доходить висновку, що позивачем не підтверджено факт понесення витрат на правничу допомогу саме адвоката, а отже такі не підлягають відшкодуванню.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення повного розрахунку із ОСОБА_1 при звільненні з військової служби в частині невиплати грошової компенсації за всі невикористані календарні дні додаткової відпустки , передбаченої п.12 ч.1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за період з 2015 року по 2017 роки.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити повний розрахунок із ОСОБА_1 при звільненні з військової служби в частині невиплати грошової компенсації за всі невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п.12 ч.1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за період з 2015 року по 2017 роки.
.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ).
Відповідач : військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ 07941533).
Повний текст рішення суду сформовано: 03.09.2020 р.
Суддя Воробйова Інна Анатоліївна