ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
01.09.2020Справа № 910/4070/20
Господарський суд міста Києва у складі судді Турчина С. О., розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали господарської справи
за позовом Державного підприємства "НАЦІОНАЛЬНА АТОМНА ЕНЕРГОГЕНЕРУЮЧА КОМПАНІЯ "ЕНЕРГОАТОМ" від імені якого діє Відокремлений підрозділ "РІВНЕНСЬКА АТОМНА ЕЛЕКТРИЧНА СТАНЦІЯ" Державного підприємства "НАЦІОНАЛЬНА АТОМНА ЕНЕРГОГЕНЕРУЮЧА КОМПАНІЯ "ЕНЕРГОАТОМ"
до Державного агентства резерву України
про стягнення 18019,11 грн
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Державне підприємство "НАЦІОНАЛЬНА АТОМНА ЕНЕРГОГЕНЕРУЮЧА КОМПАНІЯ "ЕНЕРГОАТОМ" від імені якого діє Відокремлений підрозділ "РІВНЕНСЬКА АТОМНА ЕЛЕКТРИЧНА СТАНЦІЯ" Державного підприємства "НАЦІОНАЛЬНА АТОМНА ЕНЕРГОГЕНЕРУЮЧА КОМПАНІЯ "ЕНЕРГОАТОМ" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного агентства резерву України про стягнення 18019,11 грн, з яких: 17983,74 грн - сума основного боргу, 35,37 грн - 3 % річних.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву № 050/15 від 23.08.2013.
Господарський суд міста Києва ухвалою від 30.03.2020 прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі №910/4070/20, розгляд справи постановив здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).
У відповідності до ч.2 ст.252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Частинною третьою статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
У відповідності до "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 18.06.2020 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)", в яких зазначено, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України, в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.
Відповідач з відповідним клопотанням на продовження процесуального строку на подання відзиву на позов не звертався, відзиву на позов не надав. Про розгляд справи відповідача було повідомлено ухвалою суду від 30.03.2020, направленою на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення №0105471234032.
Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Ураховуючи вище наведене, суд прийшов до висновку, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини другої статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно із частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши надані документи та матеріали, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд
23.08.2013 між Державним агентством резерву України (далі - Держрезерв, відповідач) та Державним підприємством "НАЦІОНАЛЬНА АТОМНА ЕНЕРГОГЕНЕРУЮЧА КОМПАНІЯ "ЕНЕРГОАТОМ" в особі Відокремленого підрозділу "РІВНЕНСЬКА АЕС" (зберігач, позивач) було укладено договір відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву № 050/15 (далі - договір).
Відповідно до п.1.1. договору, Держрезерв передає, а Зберігач приймає на відповідальне зберігання цінності згідно зі специфікацією (затвердженою номенклатурою) у кількості та за вартістю згідно з специфікацією у кількості і вартості за актом форми № 1мр.
Пунктом 3.1 договору передбачено, що Держрезерв зобов'язаний відшкодувати зберігачу витрати на зберігання цінностей у межах бюджетних асигнувань, передбачених на ці цілі.
Згідно із п.4.1. договору, вартість зберігання цінностей визначається згідно з порядком відшкодування витрат підприємствам, установам та організаціям, що здійснюють відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
У відповідності до п.4.2. договору відшкодування витрат (з урахуванням податку на додану вартість) із зберігання цінностей здійснюється за узгодженим між Держрезервом України та Зберігачем згідно із поданими документами (узгодженого з Держрезервом України кошторису витрат, затверджених Держрезервом України акту виконаних робіт по зберіганню матеріальних цінностей мобрезерву та наданими до нього копій документів, що підтверджують фактичні витрати, акту звірки заборгованості згідно із даним договором, податкової накладної на момент сплати).
За змістом пункту 4.3. договору, оплата робіт із закладення (поставки) цінностей до мобілізаційного резерву проводиться після отримання та погодження Держрезервом України акту встановленої форми на основі попередньо укладеного закладення (поставки) цінностей мобілізаційного резерву.
Цей договір набирає чинності з моменту його підписання та діє протягом усього терміну зберігання цінностей (п.7.3 договору).
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання щодо відшкодування витрат зберігачу за зберігання цінностей мобілізаційного резерву за 1-4 квартали 2019 року, у зв'язку з чим у останнього утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 17983,74 грн.
У зв'язку із неналежним виконанням відповідачем грошових зобов'язань позивачем нараховані 3% річних у сумі 35,37 грн.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з наступних підстав.
Відповідно до ч.1, 2 ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно із ст. 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 936 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Частиною першою статті 938 Цивільного кодексу України встановлено, що зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання.
Згідно з частиною першою статті 946 Цивільного кодексу України плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.
За приписами частини 1 статті 947 Цивільного кодексу України витрати зберігача на зберігання речі можуть бути включені до плати за зберігання.
Договір, відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
За змістом ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У відповідності до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Позивач листом вих. № 1422/013 від 29.01.2019 направив відповідачу кошторис витрат на зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву на складах та у резервуарах відповідального зберігача ВП "РІВНЕНСЬКА АЕС" ДП НАЕК "ЕНЕРГОАТОМ" в 2019 році із зазначенням суми витрат в розмірі 21514,72 грн, що підлягає відшкодуванню за зберігання матеріальних цінностей.
Листом № 1894/0/4-19 від 19.06.2019 (вх. ВП "РІВНЕНСЬКА АЕС" № 4210 від 26.06.2019) відповідач надісланий позивачем кошторис витрат не погодив, повернув на доопрацювання кошторис витрат та зазначив про необхідність надання:
для підтвердження витрат по заробітній платі надати копії посадових інструкцій працівників, які займаються обслуговуванням та зберіганням матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, а також витяги зі штатних розписів щодо займаних посад;
деталізований розрахунок заробітної плати, яка нараховується із зазначенням відсотка участі у зберіганні матеріальних цінностей мобілізаційного резерву. Пояснення та копії регламентуючих документів щодо нарахування надбавок, премій та доплат;
деталізований розрахунок витрат на електроенергію, із зазначенням кількості освітлювальних приладів, їх потужності, кількості часу використання за рік (в розрізі місяців зберігання) та підтвердити вартість електроенергії, відповідно до регіону розташування пункту зберігання;
деталізований розрахунок земельного податку, із зазначення відсотка участі у зберіганні матеріальних цінностей мобілізаційного резерву.
Листом №10321/013 від 18.07.2019 позивач заперечив щодо вимоги відповідача надати документи, вказані у листі №1894/0/4-19 від 19.06.2019, оскільки відносини між Зберігачем та Держрезервом врегулюванні Порядком, який не передбачає надання витребуваних Держрезервом документів та повторно направлено кошторис витрат, який Держрезерв повернув на доопрацювання листом № 2250/0/4-19 від 31.07.2019.
20.09.2019 позивач повторно направив на адресу відповідача кошторис витрат. Однак відповідач відповіді на зазначений лист не надав.
Судом встановлено, що за I квартал 2019 витрати позивача на утримання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву склали 3768,84 грн, за II квартал - 4048,08 грн, за III квартал - 4563,62 грн, за IV квартал - 5 603,20 грн, всього: 17983,74 грн, що підтверджується актом на відшкодування витрат на зберігання цінностей за І - IV квартал 2019 року, звітом про витрати на зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву відповідального зберігача ВП "РІВНЕНСЬКА АЕС" за І - IV квартал 2019 року.
Зазначені акти на відшкодування витрат на зберігання цінностей та звіти про витрати на зберігання цінностей за І - IV квартал 2019 року було направлено відповідачу згідно із листами вих. № 5349/013 від 12.04.2019, № 10321/013 від 18.07.2019, № 15641/013 від 18.10.2019, № 722/013 від 16.01.2020.
Відповідач вказані вище акти не підписав та не повернув на адресу позивача.
Відповідно до частин 1, 4, 5 статті 11 Закону України "Про державний матеріальний резерв" запаси матеріальних цінностей державного резерву розміщуються на підприємствах, в установах і організаціях, спеціально призначених для зберігання матеріальних цінностей державного резерву. Розміщення і будівництво на території України підприємств, установ, організацій та інших об'єктів системи державного резерву здійснюються в порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Підприємства, установи і організації всіх форм власності, яким встановлені мобілізаційні та інші спеціальні завдання, зобов'язані забезпечити розміщення, зберігання, своєчасне освіження, заміну, а також відпуск матеріальних цінностей із державного резерву згідно із зазначеними завданнями власними силами.
Відшкодування витрат підприємствам, установам і організаціям, що виконують відповідальне зберігання, оплата тарифу за перевезення вантажів, спеціальної тари, упаковки, послуг постачальницько-збутових організацій за поставку і реалізацію матеріальних цінностей державного резерву провадиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктом 2 Порядку відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 № 532 (далі - Порядок) сума витрат, що підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням вимог цього Порядку на кожен рік і сплачується пропорційними частками за узгодженням між Держрезервом та відповідальним зберігачем.
Пунктом 5 Порядку визначено, що Держрезерв на підставі аналізу статей витрат відповідальних зберігачів щороку визначає середній розмір суми витрат із зберігання матеріальних цінностей виходячи з розрахунку на 1 кв. метр складського приміщення (відкритого огородженого майданчика), 1 куб. метр холодильної камери, резервуара для зберігання нафтопродуктів, підземних газових сховищ, а також зберігання 1 тонни зернових культур в зерносховищі.
Залежно від номенклатури, асортименту та особливостей технології зберігання передбачаються можливі додаткові витрати, пов'язані з обслуговуванням матеріальних цінностей державного резерву, зокрема витрати на консервацію, переміщення, перефарбування тощо.
Розмір додаткових витрат визначається у кожному разі окремо за узгодженням між Держрезервом та відповідальним зберігачем на підставі обґрунтованих фактичних витрат відповідального зберігача.
Відповідно до п.7 Порядку відшкодування витрат, пов'язаних із зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, здійснюється виключно на підставі договору, укладеного між Держрезервом та відповідальним зберігачем за формою згідно з додатком 1, за рахунок асигнувань державного бюджету та інших джерел, визначених законодавством.
Надаючи оцінку не підписаним зі сторони відповідача актів на відшкодування витрат на зберігання цінностей, з огляду на наведені вище положення Закону України "Про державний матеріальний резерв", Порядку відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, суд зазначає, що правовідносини виникають саме з договору №050/15 відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву від 23.08.2013 та факту здійснення позивачем відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву.
Факт зберігання позивачем матеріальних цінностей державного резерву відповідач не спростував.
Мотивованої відмови від підписання актів на відшкодування витрат за зберігання матеріальних цінностей за спірний період відповідач не заявляв, а тому надані позивачем послуги вважаються прийнятими відповідачем.
Відповідачем не надано суду жодних заперечень щодо розрахунку суми відшкодування витрат позивача на зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву за І - IV квартал 2019 року на суму 17983,74 грн.
Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Судом встановлено, що умовами договору №050/15 відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву від 23.08.2013 не встановлено строку виконання відповідачем обов'язку з відшкодування витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву.
При цьому нормами Закону України "Про державний матеріальний резерв" також не встановлено строку відшкодування витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву.
Відповідно до ч.2 статті 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
У пункті 1.7 постанови Пленуму Вищого Господарського суду України №14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" встановлено, що якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України.
Днем пред'явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв'язку і підприємством зв'язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред'явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення.
Оскільки згаданою статтею 530 ЦК України не визначена форма пред'явлення вимоги кредитором, останній може здійснити своє право як шляхом надіслання платіжної вимоги-доручення, так і шляхом звернення до боржника з листом, телеграмою, надіслання йому рахунка (рахунка-фактури) тощо. При цьому якщо боржник (відповідач) заперечує одержання ним такої вимоги, кредитор (позивач) зобов'язаний подати господарському суду докази її надіслання боржникові. Останній, зі свого боку, не позбавлений права подати докази неодержання ним вимоги кредитора (наприклад, довідку підприємства зв'язку про ненадходження на адресу боржника відповідного рекомендованого поштового відправлення). Ухилення боржника від одержання на підприємстві зв'язку листа, що містив вимогу (відмова від його прийняття, нез'явлення на зазначене підприємство після одержання його повідомлення про надходження рекомендованого або цінного листа) не дає підстав вважати вимогу непред'явленою.
10.02.2020 позивач направив на адресу відповідача вимогу вих. №2103/001 від 10.02.2020 про відшкодування витрат позивача на зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву за І - IV квартал 2019 року у сумі 17983,74 грн протягом семи днів з моменту отримання вимоги. Відповідач отримав зазначену вимогу 11.02.2020, а тому мав здійснити відшкодування витрат позивача на зберігання у строк до 18.02.2020.
Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.
Згідно з ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Доказів у спростування заборгованості відшкодування витрат позивача на зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву за І - IV квартал 2019 року у сумі 17983,74 грн відповідачем не надано.
Згідно із частинами 1, 2, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
З огляду на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, враховуючи те, що відповідач у встановленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, та належних і допустимих у розумінні ст.76,77 Господарського процесуального кодексу України доказів виконання в повному обсязі своїх обов'язків за договором №050/15 відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву від 23.08.2013 не надав, суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог про стягнення основного боргу у сумі 17983,74 грн.
У зв'язку із простроченням грошового зобов'язання позивачем здійснено нарахування 3% річних у сумі 35,37 грн, нарахованих за період з 19.02.2020 по 13.03.2020.
У пункті 1.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Оскільки, матеріалами справи підтверджено факт наявності прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, то позивачем правомірно здійснено нарахування 3% річних.
Частиною 1 статті 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Розрахунок 3% річних у сумі 35,37 грн є арифметично правильним, у зв'язку із чим суд задовольняє позовні вимоги у цій частині повністю.
Приписами ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із ст.78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на вище наведене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог Державного підприємства "НАЦІОНАЛЬНА АТОМНА ЕНЕРГОГЕНЕРУЮЧА КОМПАНІЯ "ЕНЕРГОАТОМ" від імені якого діє Відокремлений підрозділ "РІВНЕНСЬКА АТОМНА ЕЛЕКТРИЧНА СТАНЦІЯ" Державного підприємства "НАЦІОНАЛЬНА АТОМНА ЕНЕРГОГЕНЕРУЮЧА КОМПАНІЯ "ЕНЕРГОАТОМ" до Державного агентства резерву України про стягнення 18019,11 грн, з яких: 17983,74 грн - сума основного боргу, 35,37 грн - 3 % річних.
Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на відповідача.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129-130, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Державного агентства резерву України (01601, м.Київ, ВУЛИЦЯ ПУШКІНСЬКА, будинок 28, ідентифікаційний код 37472392) на користь Державного підприємства "НАЦІОНАЛЬНА АТОМНА ЕНЕРГОГЕНЕРУЮЧА КОМПАНІЯ "ЕНЕРГОАТОМ" (01032, м.Київ, ВУЛИЦЯ НАЗАРІВСЬКА, будинок 3, ідентифікаційний код 24584661) в особі Відокремленого підрозділу "РІВНЕНСЬКА АТОМНА ЕЛЕКТРИЧНА СТАНЦІЯ" Державного підприємства "НАЦІОНАЛЬНА АТОМНА ЕНЕРГОГЕНЕРУЮЧА КОМПАНІЯ "ЕНЕРГОАТОМ" (34400, Рівненська обл., місто Вараш, ідентифікаційний код 05425046) основний борг у сумі 17983,74 грн, 3% річних у сумі 35,37 грн та судовий збір в розмірі 2102,00 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано: 01.09.2020.
Суддя С.О. Турчин