ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
26.08.2020Справа № 910/5180/20
За позовомВишгородської міської ради
доТовариства з обмеженою відповідальністю «Еліт-Фасад»
провизнання додаткової угоди укладеною
Суддя Босий В.П.
секретар судового засідання Єрмак Т.Ю.
Представники сторін:
від позивача:Приходько І.А.
від відповідача:Вапельник С.Д.
Вишгородська міська рада звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Еліт-Фасад» (надалі - ТОВ «Еліт-Фасад») про визнання додаткової угоди укладеною.
Позовні вимоги обґрунтовані наявністю підстав для укладення в судовому порядку між сторонами додаткової угоди №1 до договору про пайову участь (внесок) замовника (юридичної, фізичної особи) у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Вишгорода №36 від 19.06.2014 у зв'язку з ухиленням відповідача від її укладення.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.04.2020 відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено у справі підготовче засідання.
06.07.2020 представником відповідача до канцелярії суду подано відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував повністю з огляду на відсутність підстав для укладення додаткової угоди до договору №36 від 19.06.2014 з огляду на те, що під час укладення такого договору та визначення розміру пайового внеску не було допущено жодних порушень норм чинного законодавства. Крім того, відповідач вказує на те, що договір №36 від 19.06.2014 припинив свою дію внаслідок повного його виконання, а також заявляє про застосування наслідків спливу строку позовної давності до вимог позивача.
Розгляд справи неодноразово відкладався з метою надання учасникам справи можливості реалізувати свої права в судовому процесі.
Протокольною ухвалою суду від 05.08.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 26.08.2020.
Представник позивача в судове засідання з'явилася, надала пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримала та просила задовольнити позов у повному обсязі.
Представник відповідача в судове засідання з'явився, проти задоволення позовних вимог заперечував з огляду на викладені у відзиві на позовну заяву обставини.
В судовому засіданні 26.08.2020 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
Рішенням виконавчого комітету Вишгородської міської ради №143 від 19.06.2014 «Про затвердження умов договору про пайову участь (внесок) замовника (фізичної особи) у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Вишгорода з ТОВ «Еліт-Фасад» затверджено умови такого договору з відповідачем щодо об'єкта містобудування - житловий багатоквартирний будинок з вбудованими нежитловими приміщеннями та паркінгом в м. Вишгород по вул. Глібова, 43, згідно додатку, та встановлено пайовий внесок у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Вишгорода.
19.06.2014 між Вишгородською міською радою та ТОВ «Еліт-Фасад» (замовник) був укладений договір про пайову участь (внесок) замовника (юридичної, фізичної особи) у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Вишгорода №36 від 19.06.2014 (надалі - «Договір»), предметом якого є пайовий внесок замовника на розвиток інженерно-транспортної інфраструктури міста Вишгорода при здійсненні будівництва об'єкта містобудування на умовах, визначених договором.
За змістом п. 2.1 вказаного договору замовник перераховує кошти на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Вишгорода у розмірі 1 626 573,63 грн. єдиним платежем на рахунок Вишгородської міської ради відповідно до розрахунку (згідно додатку №1) у строк до 01.07.2014.
Пунктом 5.5 Договору передбачено, що він набуває чинності з моменту підписання сторонами і діє до повного його виконання.
Також 19.06.2014 Вишгородською міською радою та ТОВ «Еліт-Фасад» було підписано додаток №1 до Договору «Розрахунок величини пайової участі (внеску) замовників (юридичних, фізичних осіб) у створенні та розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Вишгорода по об'єкту будівництва, вартість якого визначена на підставі на нормативів для одиниці створеної потужності», відповідно до п. 3 якого було визначено, що витрати на виділення або придбання земельної ділянки, звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд, інженерних мереж, влаштування внутрішніх і майданчикових інженерних мереж, споруд і транспортних комунікацій згідно з наданою замовником документацією становить 1 624 573,00 грн. з ПДВ. Вартість системи водопроводу та каналізації складає 1 624 573,00 грн. з ПДВ. ПУ = 1 626 573,63 грн. = 1 624 573,00 грн. (ч. 5 ст. 30 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності») = 2000,63 грн.
Рішенням Вишгородської міської ради Київської області 35 сесії VI скликання «Про безоплатне прийняття та передачу на баланс ВМКП «Водоканал» об'єктів інженерної інфраструктури» №35/2 від 12.06.2014 було вирішено, зокрема, прийняти безоплатно від ТОВ «Еліт-Фасад» у комунальну власність територіальної громади м. Вишгорода для подальшої передачі на баланс та в обслуговування Вишгородському міському комунальному підприємству «Водоканал» об'єкти інженерної інфраструктури (зовнішні мережі водопостачання та водовідведення):
- водопровідна мережа від вул. Набережна, вул. Глібова, вул. Піщана до вул. Шкільна у м. Вишгороді;
- каналізаційна мережа від вул. Глібова до вул. Київська у м. Вишгороді.
Вартість системи водопроводу та каналізації складає 1 624 573,00 грн. з ПДВ.
Також п. 2 вказаного рішення передано безоплатно на баланс та в обслуговування Вишгородському міському комунальному підприємству «Водоканал» об'єкти інженерної інфраструктури (зовнішні мережі водопроводу та каналізації), зазначені у п. 1.
У подальшому Державна фінансова інспекція в Київській області в Акті від 05.07.2016 №08-21/18 ревізії окремих питань бюджету та окремих питань фінансово-господарської діяльності Вишгородської міської ради за період з 01.01.2013 по 01.04.2016, зокрема, зазначила, що Вишгородською міською радою при укладенні, зокрема, Договору з ТОВ «Еліт-Фасад» при проведенні розрахунку величини пайової участі (внеску) замовника, не було враховано загальну площу приміщень загального користування в побудованого будинку, у зв'язку з чим позивачем недоотримано 220 862,42 грн. як пайової участі відповідача.
З метою усунення зазначених порушень та приведення договору у відповідність до чинного законодавства 28.08.2019 виконавчий комітет Вишгородської міської ради прийняв рішення №282, яким затвердив додаткову угоду №1 до Договору.
Пропозицію щодо укладення додаткової угоди №1 до Договору разом із копією рішення і примірником додаткової угоди позивач надіслав відповідачу листом №2-29/1774 від 04.12.2019, що підтверджується фіскальним чеком поштового відділення від 10.12.2019.
Спір у справі виник у зв'язку з відмовою відповідача укладати додаткову угоду №1 до Договору.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.
Підпунктом 5 пункту «а» частини 1 статті 28 Закону України «Про місцеве самоврядування» передбачено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження: залучення на договірних засадах коштів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, розташованих на відповідній території, та коштів населення, а також бюджетних коштів на будівництво, розширення, ремонт і утримання на пайових засадах об'єктів соціальної і виробничої інфраструктури та на заходи щодо охорони навколишнього природного середовища.
Поряд з цим, правові та організаційні основи містобудівної діяльності встановлюються Законом, який спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.
Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлює правові та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.
Згідно з частинами 2, 3 статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні та розвитку інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури населеного пункту. Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.
Відповідно до частин 1, 3 статті 6 вказаного Закону управління у сфері містобудівної діяльності здійснюється Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері містобудування, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, органами державного архітектурно-будівельного контролю, іншими уповноваженими органами містобудування та архітектури, місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування.
У ч. 5 ст. 30 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачено можливість будівництва замовником інженерних мереж або об'єктів інженерної інфраструктури поза межами його земельної ділянки, та в разі здійснення такого будівництва розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту зменшується на суму кошторисної вартості такого об'єкта будівництва, а такі інженерні мережі та/або об'єкти передаються у комунальну власність.
Положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (в редакції, яка діяла на момент укладання Договору) визначено, що порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону. Замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Відповідно до ч. 8 ст.40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається протягом десяти робочих днів з дня реєстрації органом місцевого самоврядування звернення замовника про укладення договору про пайову участь та доданих до нього документів, що підтверджують вартість будівництва об'єкта, з техніко-економічними показниками.
Згідно з ч. 9 ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію. Істотними умовами договору є: 1) розмір пайової участі; 2) строк (графік) сплати пайової участі; 3) відповідальність сторін. Невід'ємною частиною договору є розрахунок величини пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту. Кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту сплачуються в повному обсязі до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором.
На підставі ч. 1 ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» рішенням Вишгородської міської ради №26/12 від 29.10.2013 було затверджено Порядок залучення, розрахунку і використання коштів пайової участі (внесків) замовників (інвесторів) у створенні і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Вишгород» (надалі - «Порядок»).
Відповідно до п. 5.1 Порядку для розгляду питання щодо зменшення пайової участі (внеску) або відшкодування різниці між здійсненими витратами на будівництво інженерних мереж та/або об'єктів інженерної інфраструктури м. Вишгород та розміром пайової участі (внеску) замовника у розвитку інфраструктури м. Вишгорода відповідно до розділу 2 цього Порядку замовник подає до Вишгородської міської ради заяву про передачу в комунальну власність територіальної громади м. Вишгорода інженерно-транспортної інфраструктури, побудованої за рахунок власних коштів.
У п. 5.2 Порядку зазначено, що Вишгородська міська рада за результатами розгляду заяви про передачу в комунальну власність територіальної громади м. Вишгород інженерно-транспортної інфраструктури, побудованої за рахунок власних коштів замовника розглядає рішення «Про надання згоди на прийняття в комунальну власність територіальної громади м. Вишгорода інженерно-транспортної інфраструктури» або дає письмову мотивовану відмову.
Згідно з п. 2.1 Порядку величина пайової участі (внеску) замовника у створенні інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Вишгорода визначається у договорі, укладеному з Вишгородською міською радою, відповідно до встановленого розміру пайової участі (внеску) замовника, з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва (реконструкції) об'єкта містобудування, визначеної згідно з державними будівельними нормами, без урахування: витрат з придбання та виділення земельної ділянки; звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд та інженерних мереж; влаштування внутрішньо- та позамайданчикових інженерних мереж і споруд та транспортних комунікацій.
Судом встановлено, що ТОВ «Еліт-Фасад» за власні кошти були виконані роботи з влаштування систем водопроводу та каналізації на загальну суму 1 624 573,00 грн. При цьому, Вишгородська міська рада, керуючись Порядком та рішенням №35/2 від 12.06.2014 «Про безоплатне прийняття та передачу на баланс ВМКП «Водоканал» об'єктів інженерної інфраструктури», прийняла безоплатно від ТОВ «Еліт-Фасад» у комунальну власність територіальної громади м. Вишгорода об'єкти інженерно-транспортної інфраструктури - водопровідну мережу від вул. Набережна, вул. Глібова, вул. Піщана до вул. Шкільна у м. Вишгороді, а також каналізаційну мережу від вул. Глібова до вул. Київська у м. Вишгороді.
Пунктом 3.4 Договору передбачено, що Виконавчий комітет зобов'язується підготувати проект рішення для розгляду на засіданні сесії Вишгородської міської ради про прийняття у комунальну власність інженерних мереж та/або об'єктів інженерної інфраструктури, збудованих замовником відповідно до проектної документації поза межами земельної ділянки, відведеної замовнику під забудову, та відшкодувати замовнику вартість їх будівництва за рахунок зменшення величини пайової участі.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За приписами ст. 651 Цивільного кодексу України зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено за рішенням суду на вимогу однієї сторони у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Статтею 654 Цивільного кодексу України встановлено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
За змістом ст. 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.
Тобто, з системного аналізу наведених правових норм полягає, що внесення змін можливе до договору, який є чинним, та має наслідком виникнення у його сторін взаємних прав та обов'язків.
В той же час, відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Пунктом 5.5 Договору передбачено, що він набуває чинності з моменту підписання сторонами і діє до повного виконання.
Судом встановлено, що забудовник у повному обсязі виконав свої зобов'язання щодо пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Вишгорода за Договором, що не заперечується із самим позивачем.
З огляду на зазначене та з урахуванням наведених вище положень п. 5.5 Договору, суд дійшов висновку, що договір припинив свою дію шляхом його повного виконання.
Відтак, правові підстави для внесення судом змін до даного договору, який є припиненим внаслідок його виконання сторонами, шляхом визнання укладеною додаткової угоди до нього є відсутніми.
При цьому, за умови існування між сторонами договірних правовідносин, акт ревізії Державної фінансової інспекції в Київській області №08-21/18 від 05.07.2016 оцінюється судом у сукупності з іншими доказами за правилами статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, і не приймається судом в якості доказу неналежного виконання відповідачем зобов'язання за Договором.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні обставини, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами.
Всупереч наведеним процесуальним нормам, позивачем при зверненні до суду з даним позовом не доведено наявності передбачених законом підстав для визнання укладеною додаткову угоду №1 до Договору.
З огляду на викладене, а також враховуючи повне виконання забудовником умов Договору, повно та всебічно оцінивши письмові пояснення учасників судового процесу та наявні у справі докази, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Вишгородської міської ради є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.
Щодо заяви відповідача про застосування до вимог позивача у даній справі наслідків спливу строку позовної давності суд відзначає наступне.
Згідно з приписами статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини першої статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної даності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Частиною третьою статті 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина 4 ст. 267 Цивільного кодексу України).
Водночас, наслідки спливу позовної давності застосовуються лише за наявності порушеного права особи, встановленого судом.
З огляду на викладене, у даній справі наслідки спливу позовної давності не можуть бути застосовані, оскільки судом було встановлено відсутність підстав для задоволення позову.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно відсутності підстав для задоволення позову не спростовує.
Судові витрати відповідно до п. 2 ч. 1, п. 2 ч. 4, ч. 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.
Щодо заявлених відповідачем до стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн. суд відзначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до ч.ч. 1, 2, ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
За приписами ч.ч. 3 - 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
В обґрунтування розміру заявленої суми витрат на правничу допомогу, представник ТОВ «Еліт-Фасад» надав витяг з договору про надання правничої допомоги №7 від 30.06.2020, укладений між ТОВ «Еліт-Фасад» та Адвокатським бюро «Вапельник і Партнери», лист №30-06/ГС від 30.06.2020, лист №7-ГС від 30.06.2020 та платіжне доручення №7754 від 01.07.2020.
В той же час суд відзначає, що з вказаного витягу з договору про надання правничої допомоги №7 від 30.06.2020 неможливо встановити які саме послуги мали надаватися адвокатом відповідачеві та у якій саме справі, яким чином надання цих послуг мало фіксуватися сторонами та яким чином проводитися оплата.
Крім того, відповідачем не надано суду жодного належного та допустимого доказу на підтвердження виконаного адвокатом обсягу робіт та їх вартість, оскільки матеріали справи не містять жодних актів виконаних адвокатом робіт саме під час надання правової допомоги ТОВ «Еліт-Фасад» у даній справі.
Лист директора Адвокатського бюро «Вапельник і Партнери» №7-ГС від 30.06.2020 не може розглядатися як належний доказ надання адвокатської допомоги у даній справі, оскільки містить лише орієнтований перелік робіт, які можливо будуть виконані згідно договору №7 від 30.06.2020, а також орієнтовну суму гонорару за наслідком виконання робіт.
Таким чином, суд відзначає, що матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження обсягу наданих адвокатом послуг відповідачу у даній справі, а також того, що грошові кошти у розмірі 10 000,00 грн. були спрямована саме на оплату наданих правничих послуг в межах даної справи.
З урахуванням викладеного, підстави для покладення на позивача витрат відповідача на оплату послуг адвоката у суду відсутні.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. В задоволенні позову Вишгородської міської ради відмовити повністю.
2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
3. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 02.09.2020.
Суддя В.П. Босий