ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
27 серпня 2020 року м. Київ № 640/3420/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Смолія І.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом Громадянина Грузії ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області про визнання протиправним наказу та зобов'язання вчинити дії,
До Окружного адміністративного суду м.Києва звернувся з адміністративним позовом Громадянин Грузії ОСОБА_1 (далі- позивач) до Державної міграційної служби України (далі - відповідач), Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області про визнання протиправним наказу та зобов'язання вчинити дії.
Ухвалою суду від 14.02.2020 відкрито спрощене провадження в адміністративній справі без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та запропоновано відповідачу надати відзив протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 28.05.2002 його було документовано тимчасовою посвідкою на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 з терміном дії до 12.06.2004, а 25.06.2004 посвідкою на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_2 з терміном дії «безстроково». Однак, відповідачем прийнято спірний наказ, яким визнано недійсними та такими, що підлягають вилученню та знищенню, посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 12.06.2002 та серії ЗП НОМЕР_4 від 25.06.2004.
Позивач вважає, що такий наказ відповідача є протиправним та таким, що грубо порушує законодавство України, а також порушує його права, свободи та законні інтереси, оскільки він набув право на постійне проживання в Україні у встановленому порядку, докази подання недостовірних відомостей для оформлення посвідок на постійне проживання в Україні відсутні, тому наказ про визнання посвідок недійсними є неправомірним та підлягає скасуванню.
На адресу суду від відповідачів надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача виклав свою позицію щодо позову, а саме вказав, що працівниками ДМС України було перевірено матеріали справи та встановлено, що рішення про документування позивача посвідкою на постійне проживання прийнято всупереч вимог міграційного законодавства, оскільки на момент подання заяви про надання дозволу на імміграцію у нього були відсутні підстави згідно чинного законодавства України.
У зв'язку з наведеним відповідач вважає, що приймаючи оскаржуваний наказ в частині, що стосується ОСОБА_1 , він діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений законодавством України.
Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянином Грузії.
У 1998 році неповнолітній позивач разом з батьками на законних підставах прибули до України.
12.06.2002 ВПР і ІС УМВС України в Запорізькій області позивача документовано тимчасовою посвідкою на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 з терміном дії до 12.06.2004.
25.06.2004 позивача документовано посвідкою на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_2 з терміном дії «безстроково».
У листопаді 2019 року, під час перебування на робочому місці, позивача було повідомлено про скасування посвідки на постійне проживання.
У січні 2020 року надійшла відповідь на адвокатський запит представника позивача, де вказано наступне.
Наказом ДМС України №81 від 29.03.2017 року на підставі висновку УДМС у Запорізькій області від 10.03.2017 року стосовно ОСОБА_1 , скасовано повністю рішення УМВС України в Запорізькій області від 12.06.2002 про документування посвідками на постійне проживання в Україні громадянина Грузії ОСОБА_1 . Видані на підставі цих рішень посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 12.06 2002 р. та серії ЗП НОМЕР_4 від 25.06.2004 р. визнано недійсними та такими, що підлягають вилученню. Начальнику УДМС у Запорізькій області ОСОБА_2 за місцем проживання іноземця забезпечено вилучення вказаних у підпункті 3.2 пункту 3 цього наказу посвідок на постійне проживання, а також здійснити заходи, передбачені законодавством України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства.
Не погодившись з прийнятим ДМС України рішенням, позивач звернувся до суду із вищевказаними позовними вимогами.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Стаття 19 Конституції України: органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначає Закон України "Про імміграцію" від 7 червня 2001 року № 2491-III (далі - Закон № 2491-III).
Відповідно до статті 1 Закону № 2491-III імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання.
Іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання.
Згідно підпункту 1 пункту 4 Прикінцевих положень Закону № 2491-III вважаються такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну на постійне проживання до набрання чинності цим Законом і мають у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року відмітку про прописку або отримали посвідку на постійне проживання в Україні.
Згідно п.16 Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 2012 р. № 251 (далі - Порядок), для обміну посвідки на постійне проживання в разі досягнення іноземцем та особою без громадянства 25- і 45-річного віку подаються документи, зазначені у підпунктах 1-4 і 6 пункту 15 цього Порядку.
Пунктом 15 цього ж Порядку передбачено, що для обміну посвідки подаються: 1) заява, зразок якої встановлюється МВС; 2) паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства (після пред'явлення повертається), та його копія; 3) посвідка, що підлягає обміну; 4) квитанція про сплату державного мита або документ, який підтверджує наявність пільг щодо його сплати; 5) документи, що підтверджують обставини, на підставі яких посвідка підлягає обміну (документи, видані компетентними органами іноземних держав, підлягають легалізації в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України); 6) дві фотокартки іноземця та особи без громадянства розміром 3,5 х 4,5 сантиметра (на матовому папері).
Так, згідно вимог п.2.9 Тимчасового порядку розгляду заяв для оформлення посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України 15.07.2013 № 681 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 6 серпня 2013 р. за № 1335/23867, за результатами розгляду заяви протягом семи днів з дати подачі всіх визначених цим Тимчасовим порядком документів Головою ДМС (а в разі його відсутності - заступником Голови ДМС) чи начальником територіального органу або підрозділу ДМС чи його заступником приймається рішення про видачу або відмову у видачі посвідки.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 разом з батьками прибув в Україну в 1998 році. Матеріали справи містять копію сторінок паспортного документа батька позивача, ОСОБА_3 з проставленим штампом: зареєстрований в ОПР та МР Горловського ГУ Донецької області 29.12.1998р.
Згідно висновку УДМС України в Запорізькій області від 10.03.2017 року, на підставі якого прийнято оскаржуваний наказ, на момент звернення позивача про отримання посвідки на постійне проживання, положеннями законодавства України не було передбачено оформлення посвідки на постійне проживання без надання дозволу на імміграцію.
З цього приводу суд зазначає наступне.
Як зазначалось вище, згідно з абз. 6 ст. 1 Закону України "Про імміграцію", посвідка на постійне проживання - документ, що підтверджує право іноземця чи особи без громадянства на постійне проживання в Україні.
Згідно п.18 Порядку, посвідка на постійне проживання скасовується територіальним органом або підрозділом ДМС, який її видав, у разі скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статей 12 і 13 Закону України "Про імміграцію".
Так, згідно п.4 Розділу V "Прикінцеві положення" Закону України "Про імміграцію", особам, зазначеним у пункті 4 Прикінцевих положень, посвідка на постійне проживання видається за їхніми заявами або заявами їх законних представників без оформлення дозволу на імміграцію. На них поширюється чинність статей 12-15 цього Закону.
Тобто, з аналізу вказаної норми вбачається, що посвідка на постійне проживання видається уповноваженим органом за заявою, та не передбачає попереднього оформлення дозволу на імміграцію. А відтак, позивач отримав посвідку на постійне проживання в межах законодавства.
Суд зазначає, що позивачу не надавався дозвіл на імміграцію в Україні, оскільки він прибув до України в 1998 році, а Закон України "Про імміграцію" прийнятий 07 червня 2001 року, передбачив набуття дозволу на імміграцію позивача в силу цього Закону без окремої дії чи рішення суб'єкта владних повноважень. І позивачу в силу дії цього Закону щодо набуття права на дозвіл на імміграцію надана посвідка на постійне місце проживання в Україні без надання дозволу на імміграцію.
Вказана правова позиція також викладена в постанові Верховного Суду від 03.08.2018 року у справі № 820/1863/17.
При наданні позивачу у 2002 та 2004 роках посвідки на постійне місце проживання в Україні Управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області проводило перевірку законності залишення його на постійне проживання на території України та керувалося положеннями Закону України "Про імміграцію", підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію не виявило та надало посвідку на постійне місце проживання в Україні.
Згідно положень ст. 12 Закону України "Про імміграцію", дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.
Доказів того, що посвідка на постійне проживання ОСОБА_1 є підробленою або отримана позивачем у не передбаченому законом порядку, відповідачем не надано.
Між тим, доказів притягнення до відповідальності посадової особи, яка складала, затверджувала та видала посвідку на постійне проживання за прийняття безпідставного рішення не надано.
Отже, суд зазначає, що на момент звернення позивача із заявою про надання посвідки було передбачено оформлення посвідки на постійне проживання без надання дозволу на імміграцію.
Таким чином, посвідка на постійне проживання може бути скасована суб'єктом владних повноважень лише у випадку скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статей 12 і 13 Закону України "Про імміграцію". Інших підстав для скасування вже виданої посвідки на постійне проживання діюче законодавство не передбачає.
Крім того, при розгляді зазначеної справи судом враховано, що на підставі посвідки на постійне проживання позивач тривалий час проживає на території України, працює та має стійкий правовий та соціальний зв'язок з Україною.
При цьому, суд зазначає що відмова іноземцю в оформленні або видачі посвідки, який з 2004 року вже був документований посвідкою на постійне проживання, тягне за собою негативні наслідки для позивача, якими, відповідно до ст.13 Закону України «Про імміграцію», є вилучення посвідки на постійне проживання, обов'язок особи, стосовно якої прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії рішення про скасування дозволу на імміграцію. Особа, яка не виїхала протягом місяця, підлягає видворенню в порядку, передбаченому законодавством.
Таким чином, суд дійшов висновку, що п. 3 (п. п. 3.1-3.3) наказу Державної міграційної служби України № 81 від 29.03.2017 року про скасування деяких рішень про видачу посвідок на постійне проживання щодо гр. Грузії ОСОБА_1 , прийнятий з порушенням вимог чинного законодавства України, без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області прийняти та розглянути питання обміну посідки на постійне проживання в Україні серії ЗП НОМЕР_4 за заявою громадянина Грузії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв'язку з досягненням 25-річного віку, суд зазначає наступне.
Пленум Вищого адміністративного суду України у своїй постанові №7 від 20 травня 2013 року, закріпив правову позицію, зазначивши, що резолютивна частина рішення не повинна містити приписів, що прогнозують можливі порушення з боку відповідача та зобов'язання його до вчинення чи утримання від вчинення дій на майбутнє.
Відтак, оскільки матеріали справи не містять заяви позивача про обмін посвідки на постійне проживання, доказів вилучення даної посвідки не надано, суд зазначає, що вищевказані позовні вимоги є передчасними та містять припис на майбутнє, а тому в цій частині задоволенню не підлягають.
Частинами 1 та 2 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем у порушення ч. 2 ст. 77 КАС України не доведено, а позивачем та наявною у матеріалах справи сукупністю належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів спростовано правомірність оскаржуваного рішення, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.
В силу приписів ст. 139 КАС України, сплачений позивачем судовий збір у сумі 420,40 грн підлягає відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань управління Державної міграційної служби України.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 77, 78, 139, 241 - 246, 255, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов громадянина Грузії ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати п. 3 (п. п. 3.1.-3 3.) наказу Державної міграційної служби України № 81 від 29.03.2017 р. «Про скасування деяких рішень про видачу посвідок на постійне проживання» щодо громадянина Грузії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ).
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної міграційної служби України на користь громадянина Грузії ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 420,40 грн.
Позивач: Громадянин Грузії ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 )
Відповідачі: ДМС України (01001, м. Київ, вул. Володимирська, 9, код ЄДРПОУ 37508470)
Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, вул. Незалежної України, 90, код ЄДРПОУ 37834773)
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішенням суду може бути оскаржено за правилами встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя І.В. Смолій