02 вересня 2020 року Чернігів Справа № 620/2410/20
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Соломко І.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частиної НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_2 (далі також -позивач) звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_2 (далі також - відповідач ), в якому просить:
- визнати протиправними дії відповідача щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016по 28.02.2018.
Свої позовні вимоги мотивує тим, що відповідач під час проходження служби позивача не провів усіх розрахунків, зокрема щодо виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018. Враховуючи наведене, вважає, що невиплата вказаних видів грошового забезпечення порушує права позивача.
Ухвалою суду від 07.07.2020 розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Представник відповідача у встановлений судом строк надав відзив, в якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на відсутність видатків на виплату індексації грошового забезпечення військовослужбовців у спірний період і, як наслідок, відсутності підстав для виплати позивачу індексації грошового забезпечення, а також заявив клопотання про зменшення судових витрат.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Наказом командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 20.01.2020 № 17 позивач звільнений з військової служби у запас та виключений зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 з 29.02.2020, що підтверджується витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 29.02.2020 № 52 (а.с.14).
Індексація грошового забезпечення позивачу за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 не виплачувалась, що підтверджується довідкою Військової частини НОМЕР_1 від 22.06.2020 № 608 (а.с.20).
15.06.2020 позивач звернувся до відповідача з вимогою в якій просив нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 (а.с.16-17).
Листом від 22.06.2020 № 607 відповідач відмовив позивачу у виплаті спірної індексації (18-19).
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Вважаючи, що відповідачем не проведені відповідні виплати грошового забезпечення, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.
Відповідно до частини п'ятої статті 95 Кодексу законів про працю України, заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.
Згідно з частиною першою статті 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05 жовтня 2000 року № 2017-ІІІ (надалі - Закон № 2017-ІІІ), законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Відповідно до частини другої статті 19 Закону № 2017-ІІІ, державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 року № 1282-XII (надалі - Закон № 1282-XII), зокрема індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 1282-XII, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема оплата праці (грошове забезпечення).
Згідно з пунктом 2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 (надалі - Порядок), індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Відповідно до пункту 4 Порядку, індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Отже, наведеними нормами передбачено право позивача на отримання індексації грошового забезпечення за спірний період, однак відповідачем не проведено вказані виплати.
Відповідач, як на підставу відмови у задоволенні позову, посилається на частину шосту статті 5 Закону № 1282-XII, згідно з якою проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік, проте будь-яких застережень щодо не проведення в зв'язку з цим індексації взагалі зазначена норма не містить, а тому суд дійшов висновку, що відповідачем вчинена бездіяльність.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, вимоги якої відповідачем не виконано.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову повністю.
Щодо питання про стягнення понесених витрат на правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн., суд зазначає таке.
Як вбачається з квитанції від 01.07.2020 № б/н, позивачем сплачено судові витрати на правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн.
Відповідач у свою чергу просить зменшити розмір судових витрат за необґрунтованістю та відсутністю належних доказів понесених адвокатом витарт.
Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За правилами частин першої та другої статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Приписи частини третьої статті 134 КАС України визначають, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини четвертої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
При цьому в силу положень частини п'ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. ч. 6-7 ст. 134 КАС України).
Частиною сьомою статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно з частиною дев'ятою статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Відповідна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 13 грудня 2018 року в справі № 816/2096/17.
З матеріалів справи видно, що 14.06.2020 між позивачем та ОСОБА_3 укладено договір про надання правничої допомоги (а.с. 6).
На підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивачем надано розрахунок судових витрат від 01.07.2020 та квитанцію від 07.07.2020 про сплату послуг на суму 2000,00 грн.
У той же час суд враховує те, що справа є незначної складності, також сталу практику щодо розгляду адміністративних справі відповідної категорії та клопотання відповідача про зменшення розміру судових витрат.
Тому зазначені позивачем витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн. є завищеними, належним чином не обґрунтованими, що суперечить принципу розподілу судових витрат.
Зазначене узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду викладеною щодо подібного питання у постанові від 26 вересня 2018 року по справі № 753/15683/15.
При визначенні суми відшкодування вказаного виду судових витрат суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ), присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Враховуючи принципи співмірності та розумності судових витрат, суд дійшов висновку про необхідність зменшити їх розмір та стягнути з відповідача на користь позивача 1200,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Враховуючи те, що позов задоволено повністю, позивач звільнений від сплати судового збору, суд дійшов висновку стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу в розмірі 1200,00 грн.
Керуючись ст. ст.139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_2 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_2 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати на правничу допомогу в розмірі 1200,00 грн ( одна тисяча двісті грн)00 коп.
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 .
Повний текст рішення виготовлено 02 вересня 2020 року.
Суддя І.І. Соломко