31 серпня 2020 року справа №320/4256/20
Суддя Київського окружного адміністративного суду Терлецька О.О., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними дій,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління ПФУ в Київській області щодо зменшення при перерахунку з 01.01.2016 року пенсії ОСОБА_1 з 90 % на 70 % грошового забезпечення;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії за вислугу років з 1 січня 2016 року відповідно до статті 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служб, та деяких інших осіб», виходячи з відсоткового значення розміру пенсії 90% сум грошового забезпечення в повному обсязі без обмеження максимального розміру пенсії урахуванням вже отриманих сум пенсії.
В обгнрунтування таких вимог позивач зазначив, що відповідачем у січні 2016 здійснений перерахунок пенсії на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсії особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим особам» (далі - Постанова № 103).
Позивач вважає, що відповідач необґрунтовано застосував показник максимального розміру пенсії, а саме -70%, що встановлений статтею 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» у редакції, чинній на момент перерахунку. Стверджує, що пенсія йому призначена з урахуванням обмеження її максимального розміру на рівні 90% грошового забезпечення, відповідно до вказаного закону у редакції, чинній на момент призначення йому пенсії, і розмір обрахованої таким чином пенсії не може бути зменшено наступними змінами в законодавстві, зокрема і при перерахунку пенсії.
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області проти позову заперечив, подав до суду письмовий відзив у якому зазначає, що позивачу в межах чинного законодавства правомірно перераховано пенсію, виходячи з 70% розміру грошового забезпечення, оскільки на момент виникнення у позивача права на перерахунок пенсії, законодавством встановлений максимальний розмір пенсії, зокрема для позивача 70% відповідних сум грошового забезпечення.
Отже, з урахуванням вищезазначеного, відповідач вважає, що Головне управління діяло в межах діючого законодавства, здійснило перерахунок пенсії позивачу відповідно до Порядку № 45, Постанов Кабінету Міністрів України № 704 та № 103, які на момент розгляду справи є чинними, тому вимоги позивача є необгрунтованими та задоволенню не підлягають.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Як пенсіонер позивач перебуває на обліку в Головному Управління ПФУ в Київській області. Пенсія йому призначена за 44 роки вислуги згідно з Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» № 2262-ХІІ з 27 серпня 2011 року довічно, відповідно до протоколу за пенсійною справою №1003007761, про що повідомлено листом від 10.04.2020 № 1000-0235-8/27731.
Так, згідно отриманої копії протоколу за пенсійною справою №1003007761 позивачу визначено розмір пенсії на рівні 6838,01 грн., а саме на рівні 90% сум грошового забезпечення для обчислення пенсії.
Відповідно до наданих відповідачем копій протоколів починаючи з 2016 року (лист від 10.04.2020 № 1000-0235-8/27731) позивачу зменшено основний розмір пенсії з 90 % на 70 % сум грошового забезпечення для обчислення пенсії.
Не погоджуючись із зменшенням відповідачем основного розмір пенсії, та вважаючи його протиправним, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, які склались між сторонами спору, суд зазначає наступне.
Так, відповідачем при перерахунку пенсії з 2016 по 2020 роки зменшено позивачу основний розмір пенсії з 90 % на 70 % грошового забезпечення.
В свою чергу, відсотковий розмір при призначенні пенсії визначається статтею 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» на момент призначення пенсії, а розміри складових пенсії визначаються Кабінетом Міністрів України. Проте, такі складові пенсії, як і їх розміри, не є сталими і регулюються постановами Кабінету Міністрів України.
Разом з тим відсоткове співвідношення, установлене статтею 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», уже призначеної пенсії до складових грошового забезпечення (окладу) є сталим, оскільки визначається на день призначення пенсії.
У подальшому стаття 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» неодноразово була змінена в частині граничного розміру пенсії у відсотковому співвідношенні до розміру грошового забезпечення.
Так, на момент виникнення спірних правовідносин було встановлено, що максимальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 70 % відповідних сум грошового забезпечення.
Разом з тим, застосування відповідачем цього показника до перерахунку пенсії позивача є протиправним, оскільки стосується призначення нових пенсій, а не перерахунку раніше призначених, так і з огляду на те, що законодавчо діє принцип незворотності нормативно-правових актів у часі в силу прямих приписів статті 58 Конституції України.
Відповідно до вимог статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Частиною першою статті 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правовіакти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
6 жовтня 2019 року Велика Палата Верховного Суду ухвалила рішення у зразковій справі № 240/5401/18, предметом спору в якій було зменшення відсоткового розміру основної пенсії, призначеної за Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Зокрема, Велика Палата Верховного Суду (ВП ВС) дійшла висновку, що порядок перерахунку призначених пенсій військовослужбовців урегульований нормами ст. 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», яка змін не зазнавала, а також нормами постанов Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 та від 21 лютого 2018 року № 103, тому застосування ст. 13 цього Закону, яка регулює призначення пенсій, є протиправним, оскільки процедури призначення та перерахунку пенсії є різними за змістом і механізмом їх проведення. Тому відсоткове значення розміру основної пенсії, яке обчислювалося при її призначенні відповідно до наявної вислуги років, є незмінним.
Частиною першою статті 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Отже, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом. Також слід зазначити, що предметом позову є перерахунок пенсії з 2016 року, проте відповідач у своєму відзиві на позов зазначає щодо виникнення права на перерахунок лише з 2018, проте у осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ воно наступає з 2016 року відповідно до п.5 Постанови Кабінету міністрів України №103 від 1 лютого 2018 року "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб. Решта доводів відповідача висновків по суті заявлених позовних вимог не спростовують.
На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
У справі, що розглядається, повноваження пенсійного органу щодо призначення перерахунку передбачені Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб»
Умови, за яких пенсійний орган відмовляє у перерахунку пенсії визначені законом. Якщо такі умови відсутні, пенсійний орган повинен перерахувати пенсію. Повноваження пенсійного органу та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу, за умови звернення особи з усіма необхідними для перерахунку пенсії документами, - призначити пенсію. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Така правова позиція узгоджується із позицією, висловленою Верховним Судом України у постанові від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15.
Також, слід зазначити щодо можливого обмеження суми виплати пенсії у розмірі 10 прожиткових мінімумів, установлених для осіб які втратили працездатність суд звертає увагу, що згідно п.7. ст. 43 вищезгаданого Закону України встановлено, що максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Проте, частиною першою статті 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Так, положення статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» про те, що максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність доповнено згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року № 848-УІІІ - в цілому визнано неконституційними відповідно до рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20 грудня 2016 року.
Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На виконання цих вимог відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду належних і достатніх доказів, які спростовували б твердження позивача, а отже не довів правомірності своїх дій.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов - задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління ПФУ в Київській області (код ЄДРПОУ 22933548) щодо зменшення при перерахунку з 01.01.2016 року пенсії ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) з 90 % на 70 % грошового забезпечення.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області (код ЄДРПОУ 22933548) здійснити ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) перерахунок та виплату пенсії за вислугу років з 1 січня 2016 року відповідно до статті 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служб, та деяких інших осіб», виходячи з відсоткового значення розміру пенсії 90% сум грошового забезпечення в повному обсязі без обмеження максимального розміру пенсії урахуванням вже отриманих сум пенсії.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Терлецька О.О.