ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
про відмову у прийнятті додаткового рішення
"02" вересня 2020 р. справа № 300/1438/20
м. Івано-Франківськ
Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Кафарський В.В., розглянувши у порядку письмового провадження в приміщенні суду заяву про ухвалення додаткового рішення в справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради про визнання протиправними дій та зобов'язання до їх вчинення, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся в суд з адміністративним позовом до Департаменту соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради (далі - відповідач) про визнання протиправними дій відповідача щодо нарахування та виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік, як інваліду війни ІІІ групи у розмірі, меншому ніж передбачено частиною 5 статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а також зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу недоплаченої суми щорічної разової грошової допомоги до 5 травня як інваліду війни ІІІ групи відповідно до частини 5 статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» з урахуванням виплачених сум.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30.07.2020 позов ОСОБА_1 задоволено повністю. Визнано протиправними дії Департаменту соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік, як інваліду війни ІІІ групи у розмірі, меншому ніж передбачено частиною 5 статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Зобов'язано Департамент соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради здійснити перерахунок та виплату позивачу недоплаченої суми щорічної разової грошової допомоги до 5 травня як інваліду війни ІІІ групи відповідно до частини 5 статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» - у розмірі семи мінімальних пенсій за віком, з урахуванням виплачених сум.
17.08.2020 представник позивача подав через канцелярію Івано-Франківського окружного адміністративного суду заяву про ухвалення додаткового рішення, в якій просить ухвалити додаткове судове рішення про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. До поданої заяви долучено квитанцію до прибуткового касового ордера №10 від 25.06.2020, виписану особисто адвокатом Боднарчуком А.М.
Розглянувши вказану заяву представника позивача та матеріали адміністративної справи, суд зазначає наступне.
Відповідно до положень статті 252 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення; 3) судом не вирішено питання про судові витрати.
Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.
Відповідно до частини 7 статті 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно змісту адміністративного позову, позивач просив стягнути з відповідача судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1 000,00 грн.
На момент ухвалення 30.07.2020 судом рішення в матеріалах справи містились наступні докази, долучені позивачем на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу: копія свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ІФ №001728, виданого 09.06.2020 ОСОБА_2 (а.с. 12); копію ордера серії НОМЕР_1 про надання правничої допомоги ОСОБА_1 від 25.06.2020 (а.с. 13); договір про надання правової (правничої) допомоги від 25.06.2020 (а.с. 14-15); розрахунок винагороди згідно договору про надання правової (правничої) допомоги (а.с. 16); акт приймання-передачі виконаної роботи (а.с. 17); довідка, видана адвокатом Боднарчуком А,М. про те, що розмір плати за підготовку даної позовної заяви становитиме 1000 грн. (а.с. 18).
Зважаючи на відсутність доказів про підтвердження факту сплати позивачем на користь адвоката витрат на правову допомогу в розмірі 1 000,00 грн., при ухваленні рішення були відсутні правові підстави для їх стягнення.
При цьому, представником позивача 17.08.2020 подано суду разом із заявою про ухвалення додаткового рішення квитанцію до прибуткового касового ордера №10 від 25.06.2020.
Суд зазначає. що згідно з частиною 3 статті 134 КАС України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Окрім зазначеного, частинами 4 та 5 вказаної статті, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Водночас, частиною 9 статті 139 КАС України визначено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Системний аналіз наведених вище норм права дає підстави вважати, що на підтвердження понесення витрат на правову допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (наприклад, квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). При цьому, матеріали справи повинні містити докази на підтвердження виконаних об'ємів робіт, їх кількості та видів.
Окрім того, витрати на правову допомогу відшкодовуються лише в тому випадку, якщо правова допомога реально надавалася в справі тими особами, які одержали за це плату, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами. Недопустимими є документи, які не відповідають встановленим вимогам. Самі лише докази укладення угоди про надання правової допомоги й її оплати не можуть бути підставою для відшкодування цих витрат.
Як судом встановлено вище, в матеріалах справи міститься копія свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ІФ №001728, виданого 09.06.2020 ОСОБА_2 (а.с. 12); копію ордера серії НОМЕР_1 про надання правничої допомоги ОСОБА_1 від 25.06.2020 (а.с. 13); договір про надання правової (правничої) допомоги від 25.06.2020 (а.с. 14-15); розрахунок винагороди згідно договору про надання правової (правничої) допомоги (а.с. 16); акт приймання-передачі виконаної роботи (а.с. 17); довідка, видана адвокатом Боднарчуком А,М. про те, що розмір плати за підготовку даної позовної заяви становитиме 1000 грн.; квитанція до прибуткового касового ордера №10 від 25.06.2020 (а.с. 50).
Так, на підтвердження понесених витрат на надання правової допомоги представник позивача долучив до матеріалів позову квитанцію до прибуткового касового ордера №10 від 25.06.2020. Однак, суд звертає увагу на те, що надана представником позивача квитанція №22 не містить необхідних реквізитів та виписана адвокатом Боднарчуком А.М., а тому не є належним фінансовим документом, який підтверджує в даному випадку факт понесення позивачем витрат на правову допомогу. Так, дана квитанція підписана головним бухгалтером, однак прізвища та ініціалів головного бухгалтера не містить. Крім того, на квитанції є місце для печатки (М.П.), однак відтиску печатки адвокатом не проставлено.
Суд відмічає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 за №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7, 11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 за №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Так, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015, пунктах 34-36 рішення у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009, пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006, пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004, пункті 268 рішення у справі «East/WestAllianceLimited» проти України» від 02.06.2014, заява №19336/04, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Як уже зазначено судом, такий факт може бути доведено на підставі квитанції до прибуткового касового ордеру, платіжного доручення з відміткою банку або іншого банківського документа, касового чеку тощо. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Вказана позиція узгоджується із висновками, наведеними в постановах Верховного Суду від 02.07.2019 по справі №810/795/18 (адміністративне провадження №К/9901/8770/19) та від 20.06.2019 по справі №821/440/17 (адміністративне провадження №К/9901/34320/18).
Беручи до уваги наведене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для відшкодування судових витрат, пов'язаних з правничою допомогою, та, як наслідок, у задоволенні заяви позивача про винесення додаткового рішення слід відмовити.
Згідно частини 4 статті 252 КАС України, про відмову в ухваленні додаткового рішення суд постановляє ухвалу.
Керуючись статтями 132, 134, 139, 241-246, 250, 252, Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
у задоволенні заяви представника позивача про ухвалення додаткового рішення по справі №300/1438/20 - відмовити.
Копію цієї ухвали надіслати учасникам справи.
Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому ухвала суду не були вручені у день її складання в повному обсязі, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.
Відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала набирає законної сили негайно після її підписання суддею, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Суддя Кафарський В.В.