01 вересня 2020 року м. Житомир справа № 240/8871/20
категорія 106030000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Шимоновича Р.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом , у якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати йому грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 14.06.2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 14.06.2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби;
- відшкодувати витрати на професійну правничу допомогу.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що з моменту отримання посвідчення учасника бойових дій позивач набув право на щорічну додаткову пільгову відпустку (14 днів на рік) як учасник бойових дій. Позивач вказав, що не отримав відповідну додаткову відпустку за період з 2016 по 14.06.2017 роки у зв'язку з дією особливого періоду, проте при проведенні з ним розрахунку при звільненні відповідач протиправно не нарахував та не виплатив компенсацію за невикористані дні відпустки. У зв'язку із чим позивач звернувся до відповідача із заявою щодо проведення розрахунку та виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за період з 2016 по 14.06.2017, однак отримав відмову у такому нарахуванні та виплаті. Позивач бездіяльність військової частини НОМЕР_1 вважає протиправною та такою, що порушує його права.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 17.06.2020 року відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) учасників справи.
Скориставшись своїм правом, відповідач надіслав на адресу суду відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що позивач під час звільнення звертався до військової частини НОМЕР_1 про надання компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, але відповідач не отримував від позивача жодного диста про надання компенсації за невикористані дні додаткової відпустки. Зазначає, що позивач за весь період проходження сужби у військовій частині НОМЕР_1 наданим йому правом на додаткову щорічну відпустку не скористався.
Відповідно до положень ч. 5 ст. 262, ч. 1 ст. 263 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін ь(у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши наведені позивачем доводи, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що позивач проходив військову службу проходив військову службу в Збройних Силах України. У 2016 році позивачу встановлено статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням № НОМЕР_2 виданого 12.08.2016.
Наказом командира військової частини польова пошта НОМЕР_3 №173 від 14.06.2017 позивач звільнений з військової служби відповідно до підпункту "а" п.2 ч. 5 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу"у зв'язку із закінченням строку контракту. З 14.06.2017 року позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
При звільненні грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учасник бойових дій за період з 2016 по 14.06.2017 позивач не отримував.
У зв'язку із неотриманням компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку спір6ним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Пунктом 12 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" №3551-XII від 22.10.1993 (далі - Закон №3551-XII) передбачено, що учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Статтею 4 Закону України "Про відпустки" від 05.11.1996 № 504/96-ВР (далі - Закон №504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Надання додаткової відпустки окремим категоріям громадян та постраждалим учасникам Революції Гідності передбачено вимогами ст. 16-2 Закону № 504/96- В. Зокрема, учасникам бойових дій надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Вказані правові норми даєють підстави вважати, що додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік є пільгою, що гарантована державою для учасників бойових дій.
Згідно із пунктом 8 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-XII від 20.12.1991 (далі - Закон №2011-XII) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки" Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Пунктом 14 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу.
Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
За змістом пункту 18 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
У пункті 19 вказаної статті Закону №2011-ХІІ визначено, що надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
Визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 №3543-XII та "Про оборону України" від 06.12.1991 №1932-XII (далі - Закони №3543- XII та №1932-XII відповідно).
За визначенням статті 1 Закону №3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Відповідно до ч. 1 ст.1 Закону №1932-XI, особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
При цьому, мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано (абз.3 ч.1 ст.1 Закону № 3543-XII).
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
У разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо, разом з тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується вищевикладеними нормативно-правовими актами.
При цьому, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби, їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16- 2 Закону №504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551- ХІІ .
Серед іншого, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону від 15.11.1996 № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону від 22.10.1993 № 3551-XII .
Згідно вимог чинного законодавства, яким врегульовано дію особливого періоду, надання додаткової відпустки військовослужбовцям у цей період призупиняється, що однак не може позбавляти особу права на отримання грошової компенсації за невикористання дні такої відпустки при звільненні зі служби.
Судом встановлено, що позивач, як учасник бойових дій, не використав додаткову відпустку у період з 2016 по 14.06.2017, а отже набув право на отримання грошової компенсації замість них у зв'язку із звільненням зі служби 14.06.2017.
Посилання відповідача на той факт, що позивач не звертався про отримання такої відпустки, не береться судом до уваги, оскільки дана обставина не спростовує права позивача на отримання компенсації під час звільнення.
Вказана справа підпадає під ознаки типової справи, а відтак суд при ухваленні рішення керується висновками, зробленими Верховним Судом у зразковій справі № 620/4218/18.
Так, у рішенні у зразковій справі № 620/4218/18 від 16.05.2019 року, яке залишено в силі Постановою Великої палати Верховного Суду 21.08.2019 року, Верховний Суд зазначив, що припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі. А відтак, позивач має право отримати компенсацію за невикористану додаткову відпустку.
Щодо відшкодування витрат на професійну правову допомогу, суд зазначає наступне.
За змістом п.1 ч.3 ст.134 КАС, розмір витрат на правничу допомогу адвоката серед іншого складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою. Така допомога включає підготовку до розгляду в суді, збір доказів, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
У ч.4 ст.134 КАС встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання такої допомоги.
Згідно з ч.5 ст.134 КАС розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: складністю справи та виконаних робіт (наданих послуг); часом, витраченим на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
На підтвердження витрат на правову допомогу до матеріалів справи долучено договір про надання правової допомоги б/н від 05 червня 2020 року, реєстр дій та витрат на правовий захист , акт виконаних робіт направлений на правовий захист від 09.06.2020 року, рахунок на оплату №106 від 02.06.2020 року, копію квитанції, меморіальний ордер від 05.06.20220 року, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №2632, ордер про надання правової допомоги серії АХ №1016791.
Наданий позивачем акт виконаних робіт за договором не може вважатися детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснення ним витрат, в розумінні ст. 134 КАС України, оскільки в ньому відображено у графі заходів та дій "складання позовної заяви до Харківського окружного адміністративного суду", у ньому не міститься посилання на адміністративну справу, в межах якої заявлені витрати по відкодуванню. Також зі змісту наданого акту виконаних робіт та реєстру дій та витрат на правовий захист встановлено, що у них містяться посилання щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_2 грошової компенсації як учаснику бойових дій.
Вищенаведене вказує на те, що позивачем не підтвереджено належними доказами склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, у зв'язку з чим такі витрати не підлягають відшкодуванню.
Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позову частково.
Керуючись ст.ст. 77,78, 90, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
вирішив:
Адміністравний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 (м. Северодонецьк, Луганська обл, ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати йому грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 14.06.2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 14.06.2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 01 вересня 2020 року.
Суддя Р.М.Шимонович